Степ

Амвросій Метлинський

Їдемо з батьком степом серед ночі;

То як мій коник заграє, заскаче,

Зараз чогось мому батькові в очі

Сльози навернуться, мов він заплаче…

«Чи не спитав,

Чого плаче

Він, козаче?»

«Ох, чи знаєш, – каже, – хлопче,

Який степ твій коник топче?» –

«Що ж він каже,

Коли зна вже?»

«Хто тут бився, в степу мчався?

Хто втікав, кого лякався?» –

«От же й чули,

Та забули…»

«Чув, чиї отсе могили,

Чув, чого тут вовки вили?..» –

«Бач, від чого

Він, небого…»

«Колись, мій синку, ми тії могили

Трупом та трупом начиняли;

Колись, мій синку, ми в тії могили

Злих ворогів, було, спати клали…» –

«Бач, од чого

Край могили

Вовки вили!»

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 46 – 47.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 110.