Думка червонорусця

Амвросій Метлинський

Все ся втихомирило… либонь заснуло!..

Вже по вимощених улицях не грякотить,

Не лящить і голосний москаль: кипить, кипить!

Деколи гукне на башті, й понесеться

Гук по городові, і мале жахнеться..

А ніхто не вештається і не гомонить.

Тільки з криш залізних дощ то капа, то дзюрчнть…

Все ся втихомирило, либонь, заснуло!

Край в сю пору згадує мі ся частенько,

Де густі луги, садочки зелененькі,

Й хаточка з-між них біліє ся панянкою…

І в садках, в гречках, в лісах пасіки і бджілки;

Де святки з колядкою, весна з веснянкою,

І такі чудні казки, кумедні загадки;

Де дівчина із піснями, з чорними бровами…

Де жила старовина, поки жили батьки!

Хто тя, краю милий, хто по волі кине?

Хто к ті із чужини, краю, не полине,

Із-за моря думкою, з-за гір голубкою?

В безрідного душа в’яне, серце стине;

Полину ж к ті хоча думкою-голубкою!

Тяжко-важко, тяжко-важко на чужині:

Чужина мя не родила і не колихала,

Мя не годувала, може, й не бажала!

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 79 – 80.

Подається за першодруком.

Червонорусець – тут: галичанин. Червона Русь – історична назва Галичини, що зустрічається в писемних джерелах XVI – XIX ст. Об’єднувала (за адміністративним поділом XV – XVIII ст.) Руське (Східна Галичина) та Белзьке воєводства. З 1349 р. Червона Русь перебувала у складі Польщі, а після її першого поділу (1772) була загарбана Австрією і перейменована в провінцію «Галіція і Лодомерія».

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 120 – 121.