11.05.1886 р. До Івана Белея
| 1886 року 11-го мая. Київ |
Високоповажний добродію!
Спасибі Вам за «Старих батюшок та матушок». Оце перечитую їх потрохи та виправляю дещо. Для однаковості вашого й нашого видання прошу Вас зробити ось які невеличкі зміни в рукописі: Напишіть заголовок так: «Старосвітські батюшки та матушки. Біографічна повість Івана Левицького», бо це ціла біографія двох родин.
На стр. 61 та 62, себто якраз на половині повісті, там де Олеся з офіцерами прокатується в лісі, дивіться обписання лісу, вкритого інеєм. Я його вкоротив, і, будьте ласкаві, позамазуйте оці фрази, що я виписую, бо вони повторення (починається це обписування так: Дорога йшла понад Россю по косогору і т. д.).
Замажте оці слова й фрази: стиною… то (брязкали)… то шелестіли… Здавалось, ніби мертва природа прокинулась і через сон обізвалась чудними дрібними голосами, виїхав на луг… то круглі, густоверхі, то високі, неначе общипані… підняли їх в гору… Кожна гілька була похожа на гусяче пір’я, стяте зверху ножницями. Карякуваті.
Пазурі (на птичих ногах)… Кришталеве матове… Всі дуби були ніби обтикані постинаним зверху розкішним пір’ям… блискучими іскрами. Здавалось, ніби на лузі були поставляні велетенські срібні канделябри на чорній підставі… ліса, обступили… Оцю фразу: Розкішні пучки тонкою гілля… вичеркніть до слів: Дорога вилася в середину ліса. Замажте слова: дорогого брюсельского кружева та білих шовкових стрічок. Чим далі в ліс, картина ставала ще розкішніша… ніби білі гірлянди стрічок, стрічки висіли рівними пасмами до самого снігу, то спадали жмутами, то висіли букетами, цілими снопами, полотнищами.
Одна довга гірлянда прикривала другу, неначе зумисне повішена людськими руками.
Далі од слів: Стрічки вже були важкі… аж до слів: ліс стояв, як молода під вінцем в дорогому убранні… це все замажте.
Далі трошки шукайте і зачерк[н]іть фрази: дивним, як чарівнича фантазія природи. То був тихий, дивний фантастичний сон заснувшої натури… котрих трудно знайти на світі… Ряд вороних коней був похожий на темну гірлянду на дорогій білій тканці… але самі голосні мелодії не приставали до такої граціозної краси ліса. Вони були грубі в рівні з тією фантастичною легкою красою. До неї приставала одна тиша.
…та зверху біліли ніби хмари, що спустились на ліс і вкрили високі старі круглі верхи стовбурів…
…В лісі ніби світало і розвиднювалось.
…Недавно випавший легкий сніг лежав купами на сухому листі старого верхів’я дубів… І сніг, іній не пускав ні одної краплі місячного проміння.
…злегка синюватий, неначе він лився через тоненький лід. Видно було кожний сучок, видно було кору на дереві, купи снігу на верхов’ї, маса інею блищала зверху, світилася наскрізь…
Якась незвичайна фантастична жизнь була розлита в лісі…
Цілий уступ од слова: По один бік дороги пішли до берега Росі узькі долини… і кінчая словами… Це був другий чарівничий сон, котрий снився заснувшій природі – все це замажте.
Замажте далі: марево місяця на долинці і блиснуло як сонце, вода в Росі тихо загула, заспівала якісь дивнії пісні…
Замажте оце все, прошу Вас, непремінно! Моє здоров’я трохи ліпше. Живіт так поправляється од молока, що не знаю, чи й пити води. Пишу «На Полуденній Україні», але не повість, а маленьку ілюстрацію з людей тамошніх до путешествія.
Щиро шануючий Вас Ів. Левицький.
Примітки
Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор. 108, Автограф в ІЛ, ф. 100, № 2301. Подається за першодруком.
У листі узгоджується правка рукопису «Старосвітських батюшок та матушок», щоб київське і львівське видання були однаковими.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 309 – 310.