5.08.1885 р. До Михайла Грушевського
| 1885 року 5 августа. Кишинев |
Шановний Михаиле Сергійовичу!
Лист Ваш, писаний 8 липця, на щастя, долежав до мого приїзду. Я оце тільки що вернувся з вод і трохи ніби й поправився. Дуже я зрадів, одібравши од Вас звістку. Ви пишете про «носатку», яку дістав Ваш св. Петро та Джугур, але прошу Вас, не дуже вважати на ті носатки, навіть на носатки дрібних рецензентів. Інча річ поважний критик… але ми знаємо, що й такий критик, як Бєлінський часом помилявся, напр[иклад], в первістковому погляді на Шевченка, під впливом тодішніх Гегелевих принципів…
Воно треба вважати й на людські замітки, а все-таки «людей слухай, а свій розум май». Якби я вважав на деяких рецензентів, то мусив би зовсім не писати по-українській. Навіть високошановний покійник Костомаров хотів, щоб українські писальники писали тільки на теми з народної жизні і не зачіпали сюжетів з вищих верств суспільності. Але… чи можна нашого брата заперти неначе в клітку та й сказати йому: сиди тут, а надвір – а ні рипайся! Це було би трохи чудно.
Ваш «Джугур» вже надрукований в фельєтоні «Діла». Я його прочитав двічі, так він мені сподобався, хоч в йому й нема казкового фантастичного елементу. Ви, пане добродію, пишете дуже невиразно, і як читаєш Ваші рукописі, ледве бачучи, то вони дуже од того втрачають. В печаті, при плавкому читанні вони виходять зовсім інакше. В Галичині Вас зараз примітили, сказали, що з’явився правдивий талант, а один наш ветеран-писальник навіть сказав: «Ныне отпущает раба твоего с миром».
У Вас талант правдивий, язик дуже плавкий, чистий. Ми тільки повикидали дещо трохи незвичайне, напр[иклад], як хто сякає носа… Це не сподобається публічності. От бачите! Редакція зовсім інакше подивилась на цю штучку! Я тільки замітив, що це оповідання похоже на кореспонденцію, але бувають і кореспонденції кращі од повістей…
«Свої й чужі» з’являться в «Зорі», і Вас просять, щоб Ви скінчили повість в цьому році. В «Своїх й чужих» знайшли декотрі місця дуже талановиті… Я думаю, що кожний читальник не буде скучати, читаючи Вашу повість… Я просив, що[б] «Джугура» зараз послали Вам в Владикавказ на ймення Вашого панотця.
В Галичині не можна прикласти до літератури слів м. Сталь. Там література – єсть потреба соціальна, а край убогий. Інтелігенція бідна. Газети виплачуються, але дуже мізерно. Редактори навіть дістають мізерну плату. Вони більше приносять себе в жертву народові. Про «Св. Петра» сказали, що у Вас багато здатності назираючої, але сюжет ще школярський, хоч його треба надрукувати ради чистого язика.
Спасибі Вам за посвячіння мені повісті! А Ваших слів я зовсім і не думав приймати за обиду, бо кожний рецензент має право критикувати всякий твір, і якби обижатись за кожну рецензію, то прийшлось би часто псувати свій гумор. Це звичайна річ в писальництві. Щодо прямування та ідеї руководячої, вона в Вас чесна та правдива.
Конечно, всім не вгодиш. Це Ви повинні пам’ятати, бо є люди всякі, всяких думок…
Я оце одпочину, та, мабуть, поїду на виноград в Акерман, а після переїду в Київ, звідкіль до Вас і напишу. Мій адрес тепер трудно буде сказати, бо й сам не знаю, коли виїду.
Прощайте! Нехай Вам бог помагає на добре. Щиро шануючий Вас прихильник Ваш
Ів. Нечуй.
P. S. Вже в Одесі вийшла «Нива». Дуже гарна річ!
Примітки
Подається вперше за автографом (ЦДІА УРСР у Києві, ф. 1235, оп. 1, од. зб. 594, арк. 10 – 11).
Сталь Анна-Луїза-Жермен де (1766 – 1817) – французька письменниця.
«Нива» – український літературний збірник. Вийшов у 1885 р. в Одесі. Тут вміщено оповідання І. С. Нечуя-Левицького «Чортяча спокуса».
На конверті адреса: «В г. Тифлис. Его благородию Михайлу Грушевскому, ученику 1-й Тифлисской гимназии. Кишинев».
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 301 – 303.