12.03.1889 р. До Івана Белея
| 1889 року 12 марця. Київ |
Високоповажний добродію!
Спасибі Вам за пам’ять про мене. «Причепу» печатайте, і я сподіваюсь, що напечатаете без зміни язика, як Ви печатали й попереду мої писання. Повість треба подекуди вкоротити ось як: Викиньте епіграф – псалму СХХ. Перве слово В восени печатайте: В осени.
На стр. 142 викиньте оце: Може воно тим, що я люблю матушку… до слів моя матушка, яко лоза…
На стр. 147 викиньте, починаючи з слів: Моя друга дочка десь захопила зо-двоє пол. слів до кінця виділу – цебто до слів: Та наші ляшки, промовив о. Мойсей.
На стр. 148 викиньте оце: Мій Хоцинський годить, говорив далі о. Федір до кінця – до слів: І справді чудна та Польща…
На стр. 153 викинути оце: Наші ченці начальники… до слів: Вип’ємо, о. Мойсей, як ми колись випивали, як стояли (на квартирі – прибавте) в Качуренка…
На стр. 159 викиньте оце: і зараз виміняв його в того пана за якусь чудернацьку собаку. Поприїжджають… аж до слів: Одного дражнили Середою, другого – Суходолею.
На стр. 164 – Усі всміхнулись – печатати: осьміхнулись.
На стр. 166 викинуть, починаючи од: Ну! крикнув Хоцінський з гнівом, давайте ж волю мужикам… аж до слів: Подали чаю (чай – напечатайте).
На стр. 169 викинути слова: з чужим плем’ям.
На стр. 170 викинути, починаючи од слів: Та всі дочки в матір, та всі хороші… аж до слів: Сама Галя повна й здорова.
Н а 171 стр. Замість: губи усьміхаючі – осьміхаючі.
На стр. 174 викинути: Пан здається нашому, сільському чоловікові… до слів: О. Хведор кивнув бабі.
На 174 викинути: Не йдіть, серце, Ганю до слів: Тижнів зо три зоставалося…
На 187 – викинуть од слів: Ніхто не повірив – до слів: Музики вдарили…
На стр. 209 викинути: Минулися ті часи, коли було дуже добре служити економам… до слів: Пан Хоцінський частенько приїжджав в гості…
На стр. 212 викинути од слів: Хоцінський досягав до своєї цілі, розмальовуючи… до кінця, себто до слів: Хоцінський своїм підмальованим оповіданням…
На 223 замість – поки жывъ… поки живу…
На стр. 257: замість пройдохи – треба печатати пройдисвіти.
На 230 стр. прибавить: кричучи, але кричучи: ох! ай!
На стр. 258 викинути: Хто не пізнав би тут потом-ків старого Запорожжя… до кінця: до слів: Хто з киян не пам’ятає часу перед Севастопольською войною.
На стр. 261 замість: поки його охоти й сили напечатати: поки його охоти й волі.
На 291 замість: трохи вітреною дівчиною треба печатати трохи вітрогонкою.
На стр. 293 викинути: Поляки люблять, щоб коло их прислуга – до кінця – до слів: Люцина сіла коло самовара…
На стр. 296 викинуть: Вже з однією ідеєю ляха… до кінця – до слів: Нам зосталась одна надія.
На стр. 302 замість: чорними віками треба печатати: чорними віями та віками…
На стр. 313 викинуть: Українець то чоловік добрий… до слів: Мужик – то гадюка…
На стр. 334 викинути: Жартуєш ти, Якимцю, коли звеш себе москалем… аж до слів: – Поцілуй же мене, Зосю (і далі викинуть слова: за те, що я тебе слухаю).
На стр. 339 викинути: Вона побачила, що не зможе… до слів: Настала весна.
На стр. 340 викинути: Вперве серед веселого тлуму городян… до кінця – до слів: Царський київський сад.
На стр. 357 викинути: Раз Лемішка привіз із сусіднього села наймичку… аж до слів: Надходив день Зосиних іменин…
На стр. 393 викинути: Вже задзвонили в соборі на «Достойно» – до слів: Саме тоді рознісся по хатах смутний голос похоронних.
На стр. 402 викинуть: Із-за стола встали. Наймички миють голови… до кінця – до слів: Все те передумала Улита.
На стр. 402 викинути: Вже смеркалось, вже заходив вечір… до слів: Почався вечір. Наймички почали…
На стр. 414 викинуть: Попроганяли наймичок і наймитів… до кінця – до слів: – Знаєш, яка мені думка прийшла…
На стр. 415 викинуть: Над цею оселею ніби літає якийсь дух… до слів: їдь, Якиме, до Києва…
На стр. 434 викинути в фразі: ніби пожоване слово виплюнув: викинути слово: виплюнув.
На стр. 456 викинути: Ще й попереду, забагатівши і запанівши… до кінця: до слів: А що скажуть гості, пани, поляки…
На стр. 463 викинуть: Він зістався в далеких хатах і на злість… до кінця: до слів: А тим часом природа робила своє діло.
На стр. 466 Замість слова застройками – печатать будинками. Далі викинути од слів: Після небагатого й невеликого хазяйства… до слів: І тепер вона повела… Далі знов викинути: Вони своїми руками збірали… до слів: Саме тоді Ясь водив…
На стр. 469 Замість: перелетіла через його голову – печатать: Крізь його голову.
На стр. 519 Замість: Всі вони, шуткуючи – печатать: Всі вони, жартуючи…
На стр. 540 викинути од слова: Вона там в раю… до слів: Середінський витребував до себе сина.
Замість: о. Хведор печатати: о. Федір…
P. S. Не получив я 2-го № «Зорі» за цей рік. Перекажіть, щоб прислали… і за той рік 6-го №-ра. Чи є в редакції «Зорі» зо три примірники «Зорі»? Треба виписати моїм знайомим (за 1888 рік).
Коли можна, то, окрім числа примірників для пренумерантів «Діла», напечатайте зайвих прим[ірників] сотню-другу, бо в нас нема надії на видання… Бувайте здорові! Мій поклін знайомим.
Щиро шан[уючий] Вас І. Левицький.
Зверху напечатати: Друге видання. Мій адрес: Ново-Елисаветинская у[лица], дом Сегета, № 19.
Примітки
Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор. 109 – 110. Автограф в ІЛ, ф. 100, № 2302. Подається за першодруком.
У листі дано поправки до повісті «Причепа» (за книжкою «Повісті Івана Нечуя», т. 1, Львів, 1872) для підготовлюваного видання у «Бібліотеці найзнаменитших повістей», додатку до газети «Діло». Повість вийшла 1889 р.
…в нас немає надії на видання… – Йдеться про повість «Причепа», яка після неодноразових спроб провести її через цензуру вийшла на Східній Україні тільки в 1901 р. в III томі «Повістей і оповідань» І. С. Нечуя-Левицького.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 310 – 313.