31.03.1893 р. До Наталії Кобринської
| 1893 року 31 марта. Київ |
Високоповажна добродійко!
Вибачайте, будьте ласкаві, що я так спізнився з своєю одповіддю на Ваш лист: було роботи так багато, що ніколи було і «вгору глянути». Я був занятий писанням повісті для «Зорі», та ще, на моє лихо, почав знов слабувати своїми завсідніми слабостями. Ви задумали добре діло, щоб видати другу книжку жіночого альманаху. Усяка книжка та ще й порядна є діло культурне. І Ваш погляд, щоб містити в альманасі більше розправи про жіноче питання, ніж вірші та оповідання, зовсім правдивий. В вас в Галичині жіноче питання є зовсім ще нове, недавнє, а порушити його повістями та віршами – це трудна й загайна річ. Тепер вік публіцистики, а не поезії.
В повістях можна тільки натякнути на якусь ідею, можна її тільки зачепити якийсь припини, та й то не кожний гаразд зрозуміє це на-тякнення або й зовсім не зрозуміє, і вже завдання публіциста та критика вияснити це суття якогось там утвору і, як у нас кажуть, «вивезти – як на лопаті», щоб воно було зрозуміле для публічності, щоб од його зостався в мислі якийсь ясний втямок. Зміщайте в альманасі більше статті про жіноче питання: ця річ буде корисніша і швидше допровадить до доброго добутку, тим більше, що Ви, добродійко, таки дужі в наукових начерках, дужчі, ніж в белетристиці.
Бажав би й я послати що-небудь до Вашого альманаху, бо я прихильний до жіночого питання, а найбільше в напрямку реальному, встоюючи за розумовий розвиток та за право жіноцтва на «самостійний шматок хліба» в суспільській службі нарівні з мужчинами, а найбільше відносно сиріт-дівчат, удов та тих, що з якоїсь причини не мали спроможності або не схотіли вийти заміж. Але мушу признатись, що я тепер дуже втомлений літературною роботою і не швидко наберуся сили й охоти до цієї праці. Їду на село, на чисте повітря і оддам себе усього з головою спокоєві і одпочинкові; нехай ще вони трохи поорудують мною, щоб часом ці абстракт[н]і сутноти не розгнівались на мене. Може в дальшому часі впіймаю яку цікаву історійку на цю тему з правдивого життя, то вже перешлю її Вам з охотою.
Прочитав я Вашу «Ядзю та Катрусю» з цікавістю, а найбільше ті місця, де обписано роботи на тютюновій жидівській плантації. Мені здається, ніби повість не скінчена. Немає звичайного кінця: Ядзя не вийшла заміж, а може й вийшла, та авторка не сказала, за кого. З цією думкою так і зістаєшся, прочитавши повість.
Не можу не сказати ще, що в Вашій автобіографії, в 4 № «Зорі», дуже багато великоруських (чи, як у нас кажуть, літературних – книжних слів). Може вони в Галичині не кидаються в вічі, але в нас вони дуже примітні. Ось ці слова: движенем (рухом), личность (особість), окружати (огортати), взаімно (обопільно), объем (обсяг), условія (умовини), двоякий (подвійний, двоїстий), потішитель (втішник), по-степенно (поступінно, поступінево), чувство (почування, бо почуття – це випадає те, що ощущение, а чуття – це слух), навикати (звикати), стремління (напрямки, напря-мовання, потяги), объяснялись думки (вияснювались), переводити (перекладати), борьба (борня, боротьба), не скриваючи (не ховаючи), представила собі (уявила собі), разговор (розмова), по поводу (з причини, з приводу), способність (здатність) і т. д. Ці слова дуже шкодять чистосі вошої мови.
З щирим пошануванням зістаюсь прихильний до Вас
Ів. Левицький.
Примітки
Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор. 122. Подається за першодруком.
Чотири листи до Наталії Кобринської від 31 березня 1893 р. до 13 вересня 1900 р. порушують справи літературної мови, громадського характеру роботи митця, містять оцінку окремих творів письменниці, розповідають про новинки російської літератури.
Був зайнятий писанням повісті для «Зорі» – повісті «Поміж ворогами».
Прочитав я Вашу «Ядзю та Катрусю». – Це оповідання Н. Кобринської вміщене в журн. «Зоря», 1893, № 1 – 4, 6.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 338 – 340.