11.01.1890 р. До Івана Белея
| 1890 року 11 января. Київ |
Шановний добродію!
Добре оце Ви задумали, що маєте печатати «Хмари», бо в нас вони розійшлись, а на нове видання нема надії… Будьте ласкаві, пришліть на моє ймення 1 екз. «Причепи». Може вона пройде через цензуру, і я думаю печатати її у нас.
«Хмари» печатайте з оцими поправками:
На стр. 5-й викинуть оце: Молодих туляків незвичайно вразила краса Києва… до слів: Тульські семінаристи пішли прямо на перед…
На стр. 6 викинуть (в кінці стр.): Лежачи лицем до стіни, він плював… (до кінця) до слів: Воздвиженського натура була груба (дика – викиньте) й дуже деспотична.
На стр. 7 викинути: Часом вони любили не розбирати своєї й чужої… до слів: Студенти того часу дуже пили.
На стр. 8 викинути: Лапландець виліз, до слів: Воздвиженський приїхав до Києва.
На стр. 9 викинути слова: і небо там синіше, і гаї зеленіші. Потім викинути фразу цілу: Його кучері на кінцях (до точки), як шовк. Викинуть далі фразу: Він, здається, ніколи не кліпав очима, неначе віка поприростували кругом його очей.
Далі в фразі: Він ступав кожною ногою – викиньте кожною ногою.
На стр. 10-й викиньте: його хода була нерівна – до слів – його кругла голова…
Далі викинуть: Великі сірі очі… до точки – до слів: Коротке лице.
Далі викинуть: А Воздвиженський, перехрестившись перед обідом… до кінця – до слів: І пішла потім студенська жизнь, печатайте: І пішло… життя…
Стр. 11… лехко – печатати – легко.
На 12 стр. замість: з тюрми без одежі, без нічого, печатати: з тюрми без копгйки, без нічого.
На 13 стр. викинуть: Він звав Воздвиженського ввічі туляком-подляко[м]… до кінця – до слів: Тиха ніч.
На 15 стр. замість – грудима – печатать – грудьми.
На 17 замість – співочу – співучу жінку.
На 18 замість – на плечіх крила – на плечах крила.
На 20 стр. викинуть: Вона була більше похожа на хижку… аж до слів на стр. 21-й. Сухобрус умів малювати.
В III-й главі на стр. 40 вставте «Екзамен», напечатаний в давній «Правді», після слів: Репутація про його пішла все вгору та вгору.
На 45 стр. замість – подляк-туляк, напишіть… капосний.
Далі буду перечитувати повість і може ще що знайду викинути. А тим часом поправте ось що:
На стр. 154-й після слів… бо на столі валялося кілька книжечок для нар[оду] і народ[них] шкіл – вставте: В той час в Києві завели «воскресні» чи недільні школи. Радюк ходив в ті школи читати лекції української історії.
На стр. 256-й після слів: я буду її забавляти тим часом французькими] романами… припишіть – коли вже вона набралась до їх великого смаку…
На стр. 257 замість: достав звісний французький роман «Грап Монте-Крісто»… напечатайте: достав один французький роман.
Далі там же викиньте фразу: Його рука сама простяглася до тієї книжки… до слів: Він угадав, хто приніс той роман.
На стр. 236 замість слова: Макусі печ[атайте] Високій.
Виділ про Радюка печатайте по «Новому чоловікові», бо цензура його вкоротила.
На кінці повісті останні стрічки викиньте од слів. – Од переляку – і напечатайте оце: після слів: його збудили… кров кинулась йому в голову, його душило в грудях, душило коло серця. Він насилу одійшов і опам’ятався.
Чудний і страшний сон! – думав Дашкович, – це не сон, а мої стривожені думи заворушились… Каламутне здорове море заливає Україну і вона завалюється в його… Я й сам не зчувся, як тонув у тому морі і… втопив свою Ольгу і усіх своїх дітей: одбив їх од свого народу, не передав навіть їм рідного язика, не передав їм симпатій до рідного краю, до свого народу. Я заблудився в дорозі мислями і своїх дітей завів в якісь нетрі та пущі…
Од переляку, од тревоги старий нервний Дашкович заслаб і мусив пролежати кілька день в Сегединцях, а потім вернувся додому в Київ.
Кореспонденція в «Діло»
Минуло 50 років після смерті Івана Котляревського, і тепер кожний має право видавати його твори. Його цінні й талановиті твори в минувшому році видали чотири книгарі. В Петербурзі Суворін видав усі твори Котляревського в своїй «Дешевой бібліотека» на простенькому папері і по ціні справді дешевій. «Енеїда» коштує 20 к., «Наталка Полтавка» 7 к. і «Москаль-чарівник» 7 к. В Москві вийшло краще, але й дорожче видання в одній книжці на чистенькому гарненькому папері і коштує 1 р. В Києві видав усі твори Котляревського книгар Б. Корейво. Це видання зроблено по звісному виданню Катранова з переднім його словом про Котляревського. Це найкраще видання між усіми. Книгар Гомолинський видав тільки «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника» окремими книжечками. Похапливість книгарів в виданні показує, що твори Котляревського через свою цінність сподіваються великого розходу в публічності.
Щиро шануючий Вас Іван Нечуй.
P. S. Чи дістала «Зоря» мою повість «Над Чорним морем», вислану поштою? Чи дістав п. Шухевич два оповідання для «Д[з]воника», підписані: Г. Чулай і подані мною через одного пана?
Не знаю адреса редакції «Діла». Мій адрес: Ново-Елисаветинская улиц[а], дом Сегета, № 19.
Примітки
Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор. 111 – 112. Автограф в ІЛ, ф. 100, № 2303. Подається за першодруком.
Лист містить поправки до повісті «Хмари» (за книгою «Повісті Івана Левицького», К., 1874) для підготовлюваного видання її у «Бібліотеці найзнаменитших повістей». Повість вийшла 1890 р.
Кореспонденція в «Діло» – була надрукована в газ. «Діло», 1890, 15 (27) січня, № 11.
Чи дістала «Зоря» мою повість «Над Чорним морем»?.. – Повість була надрукована в журналі «Зоря», 1890, № 5 – 21. 1891 р. вийшла у Львові окремим виданням.
Г. Чулай – псевдонім М. Грушевського.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 313 – 315.