8.12.1893 р. До Василя Лукича

Високоповажний добродію!

Спасибі Вам що Ви подали мені звістку своїм листом, а і вдруге – спасибі Вам за презент для мене – за «Зорю». На російсько-український словар (на будущий рік) посилаю Вам 2 р. с. Карту я дістав на пошті вкупі з № «Зорі» і теж посилаю за неї два восьмигривеники. Карта зроблена зовсім таки непогано, тільки ще раз мушу зауважити, що вона, щодо етнографії, не зовсім повна. Подаю свої деякі примітки, котрі я вичитав в усяких книгах.

Укр[аїнське] плем’я йде на півночі під Слонім Гр[одненської] губер[нії] (дивись «Тр[уди] екс[педиції] Чуб[инського]»), потім вперемішці розсипалось до Ставрополя за Ставрополь.

В Тавризькій губ[ернії] села йдуть до самого Криму до Перекопа (дивись «Очерки Днестра и Днепра» Афанасьєва-Чужбинского), тільки на Молочних Водах (річечка) живуть старовіри молокани, та й то вперемішку з українцями.

В Криму скрізь розкидані колонії: під Бахчисараєм двоє укр[аїнських] сіл; одно велике село зветься Чумакари. Коло Сухум-Кале села: Черніговка й Полтавка, а коло Батума половина нового села – Смикайлівки.

Є укр[аїнське] село в Гомельському й Рогачівському п[овіті] Могилев[ської] губ[ернії] – не дзекаючі.

Херсонська губерня дуже замазана білим цвітом, а найбільше північна частина: це, мабуть, бувші «воєнні поселення» (з українців та сербів), але там усі серби давно поукраїнені, котрі Ріттіх, мабуть, вважав за великоруські. Молдавани в середині губ[ернії] коло Єлисаветграда давно поукраїнились, як пише Афанасьев-Чужбинський, і тільки йдуть клинком під Ананьев. Я буи в селах, бувших воєнних поселеній, вони звуться й тепер 5 рота, 6-та рота, 9-та рота; це колись були сербські села, а тепер чисто українські, і народ в їх од перемішки з укр[аїнським] вийшов дуже гарний! Хоч малюй!

Про карточку д. Тарновського мушу сказати, що попереду треба додати опис його музею і тоді прикласти його карточку, але без опису – ніяково це робити. Підождіть трохи цього опису.

З наступаючими святами будьте здорові!

Зістаюсь поважаючий Вас Ів. Левицький.

P. S. Як вийде в Києві «Опись музея», я дам Вам знати.

P. S. Коло самого Владикавказа, по дорозі в гори є українська слобода, а також коло П’ятигорська йдуть клином села. Як пише Афанасьєв-Чужбинський в своїх «Очерках», давні великоруські колонії в Херсонщині та по Дністру змалорусіли зовсім. Мені доводилось стрічати таких в Єлисаветграді на ярмарку та в Кишиневі з Акерманщини; вони зовсім забули великор[уську] мову, говорять по-українській, тільки ще й досі ходять в бородах. Не змалорусіли тільки новіші колонії та старовірські.

Недалеко од Черкас, в селі Балаклеї, є півсела старовірів, вони чисто змалорусіли. Це, мабуть, єдиний випадок, що старовіри втратили національність, але вони держаться старої віри, хоч забули свою мову і носять українс[ькі] свити.

P. S. На пошті не прийняли серебра. Пошлю 40 к. простим листом.

(Прошу редакцію переслати лист Василеві Лукичеві)

Примітки

Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор. 124 – 125. Автограф в ІЛ, ф. 61, № 677. Подається за першодруком.

«Російсько-український словник» – словник М. Уманця і А. Спілки, що вийшов у Львові в 1893 – 1896 pp.

Тр[уди] експедиції Чубинського – «П. Чубинский. Труды экспедиции в Юго-Западный край, т. VII, приложение: Карта южнорусских наречий и говоров. Сост. в 1871 году».

«Очерки Днестра и Днепра». – Мовиться про працю О. С. Афанасьєва-Чужбинського «Поездка в Южную Россию», 1863, два томи.

Ріттіx. – Йдеться про «Этнографическую карту Европейской России», СПб., 1875, автор якої А. Ф. Ріттіх.

Опис музея – «Каталог предметов малорусской старины и редкостей. Коллекция В. В. Тарновского. Выпуск I. Шевченко», К., 1893.

До листа Василь Лукич дав примітку: «В справі карти вислав докладну копію з листу проф. Іляр. Огоновському 29. І – 1894 до ужитку при вид[анні] карти «Просвіти».

Ця народописна карта Г. Величка вийшла у Львові 1896 р.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 343 – 344.