Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

15.02.1893 р. До Василя Лукича

1893 р. 15 лютого. Київ

Високоповажний добродію.

Спасибі Вам, що обізвались до мене листом про усякі помилки в повісті. Другий то й так надрукував би з усякими помилками та недочитами. Сказати по правді, недочитів в Вас мало; більше то слова, котрі в Вас не вживаються. Буду одповідати по Ваших пунктах.

1. Чи не думає оцей лиственський протопресвитер… (од села – Листвена)… Але дзус! (а не всуе). Дзус! або птрусь! кричать на котів, а в перенесеному тямкові слова – значиться: годі! не чіпай!

2. На Ваті – то не кафтан… обшитий… бо кафтан носять духовні. Певно, то кофта (юбка або горсет), але й сам цього не пам’ятаю.

3. Ватя замітилась… Так і повинно бути: се – заразилась…

4. Зашаруділи ногами: це по-великоруському зашуршали; миша шарудить за шафою в паперах.

5. Замість присутнюють (присутствуют) напишіть присутніють.

6. Романс зветься «Азра» (перська, східна музика) Рубінштейна.

7. Вода поняла зелену смугу не дерену, а дерну… Це шматки землі, викопаної з травою, котрими обкладають доріжки в квітниках. Дерен – й ягоди червоні (кізіл) по-турецькій. В Канівщині і в Черкащині, на Бессарабії є сади дернові. Коло Стеблева є навіть село Деренківець, де багато дернових садів. Але це не те, що терен (чорні ягоди).

8. Матушка тільки пробувала (куштувала).

9. Піт аж котився потьоками (річечками, потоками).

10. Треба так: Скрізь людяно (багато людей).

11. Лучче напишіть: Цей дід якийсь кремінний (з креміня).

12. Напруга й моціон (рух). Так і треба.

13. Напишіть серветки, а в скобках – салфетки.

14. Ватя намоглася їхати. Так і треба (пристала, задумала, потребувала, набилась).

15. На греблі – тарас: це хмиз, сухі гільки, з котрих мостять спеціально греблі або гатки коло поронів;

а) Батька писарисі поправте на Семена Петровича Панасенка;

б) Зачеркніть перші слова: вчитель церковної школи з жінкою;

в) Справте: така думка не приходила йому в голову;

г) Спільників млина звуть Марченки;

д) Поправте: Сусана Уласівна вийшла. Дівчина після її одходу винесла варення. За нею зараз вийшла і Сусана Уласівна;

е) У фольгових рямах. Фольгові рами золочені не сухим золотом, сухозліткою або позліткою. Це дешеве листове золото, котрим золотять недорогі рами до образів для селян. По-великорус[ьки] – сусальное золото.

1. Можна написати й: нагрудний хрест.

2. Чи блюдечка чи мисочки – все одно.

3. Кари (наказанія) не те, що штрафи. Штраф (лучче так) – це плата, гроші за шкоду.

4. Пишіть – вчительша, бо в нас вчителька, та, що сама вчить дітей в школі. Кажуть – протопопша і паламарша.

5. Доконешне півчі, бо співаки – то не церковні.

6. Зонтик можна змін[ити] на парасольку.

7. Тісточка в нас ніхто не зрозуміє. Напишіть: пирожні, чи тісточка. Буде й нашим і вашим.

8. Треба писати тут «єлей», тільки скрізь поставте його в значках – кавичках «…» Олія – не матиме тямку. Єлей – цебто благість, ласкавість, чого – олія – не виявляє.

9. Пишіть не диван, а канапа.

10. На кінці прошения на о. Артемія ніби од громади припишіть оці слова: І просимо, і благаємо з слізьми, просила ніби громада, і смиренно припадаємо до ніг: прийміть од нас о. Артемія! Прийміть або хоч покарайте і нашого дяка! нехай він не лає нас якимись анцибирами, антихристами та всякими безецними словами; нехай він не плює на чесну громаду з криласа, бо він на Зелені святки обплював усю лисину старому Охрімові Бадьорцеві, і старий Охрім став сміховищем на всю Горобцівку, і день і ніч’плаче од такого сорому. Та й ми усі і день і ніч проливаємо сльози, бо нема нам полегкості і вже не знаємо, де й правди шукати.

Зістаюсь щиро поважаючий Вас

І. Левиц[ький].

P. S. Не вистачив я повісті до нового року, бо занепав на свою хронічну хворобу. Теперечки почуваю себе трохи ліпше, але ще не зовсім гаразд.

Недостаючий № «Зорі» дістали. Спасибі.


Примітки

Вперше надруковано в «Записках». 1927, XXVI, стор. 120 – 121. Автограф в ІЛ, ф. 61, № 673. Подається за першодруком.

Це відповідь на лист Василя Лукича від 23 лютого 1893 p., в якому він сповіщав, що повість «Поміж ворогами» одержав, і просив пояснити деякі незрозумілі в ній слова.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 336 – 338.