До конституції

Володимир Самійленко

Привіт тобі, наша довго сподівана, наша тяжко здобувана, наша трудно рожденная!

Привіт тобі, наша зірко вечірняя, наш каганчику лагідний, наш промінчику бліденький!

Привіт тобі, наша дочко малесенька, наша річна дитиночко, немовлятко куцесеньке!

І хоч ти не пригріла нас, а припекла, хоч не водою святою охрестилася, а вогнем пекельним, – проте все ж вітаємо тебе.

І хоч не міцно збудоване твоє тіло, хоч хитаєшся ще ти на своїх ніжках слабеньких, все ж, спираючись на твою руку, певніш ми підемо через життя злиденне.

Твоя слаба рука піддержить наші втомлені сили, а наші гарячі надії й бажання тобі самій зрости й зміцнитися допоможуть.

Дарма що ти маленька, – ти ще виростеш; дарма що ти немовлятко, – ти ще й нас колись навчиш людської мови.

Ми вітаємо тебе.

І оскільки можна людям радіти з того, що ще зрости й зміцнитись має, хоч ще слабе й недуже, – ми радієм.

Вітаємо тебе, наша любенька, хоч і маленька та слабенька. Вітаємо тебе, наша куценька конституціє.

Примітки

Вперше надруковано в газ. «Рада». – 1906. – № 31. – 20 жовт. – С. 2. Підпис: В. С-ий.

За жанром твір має ознаки вірша в прозі. В зібрання творів досі не входив. Подається за першодруком.

Твір написано з нагоди річниці царського Маніфесту 17 жовтня. Цей документ був невеликим, але історично важливим завоюванням народу в першій російській революції, виступав форпостом у боротьбі за подальші демократичні перетворення, правовим засобом опору розгулові реакції. У творі присутня як схвальна оцінка «конституції», котру письменник бачить пагоном свободи, що далі має рости, так і розуміння її недостатності для суттєвого вирішення нових політичних і соціальних проблем у країні, в стильовій інтонації твору вчувається як розчулене замилування «конституцією», так і легка усмішка на її адресу.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 569.