З записок редактора

Володимир Самійленко

5 січня

Дивне спостереження зробив я сьогодні: позавчора вночі мене трусила лихоманка і температура була підскочила до 38,5; учора ж мене трушено цілу ніч, аж до сьогоднішнього ранку, і температура нітрохи не підвищилась. Спитав лікаря, свого співробітника, що це значить. Каже: «Вкраїнська натура міцна, до всього звикає».

Сьогодні, як обідали, мій маленький Петрусь (присягаюся, що йому ще не минув четвертий рік) дуже мене налякав. Тільки що почали їсти вареники, він і каже:

– Мамо, а я бачив ту лихоманку, що від неї Матвій Петрович татові порошки прописує.

– Яка ж вона? – питає моя жінка.

– З рудою бородою ще й з шаблюкою.

Добре, що в хаті не було нікого зайвого. Гапка саме вийшла до кухні. На всякий випадок уважно перечитав ст. 129, 130 й 131 з увагами й поясненнями, а коректорові наказав тижнів зо два не вживати в газеті слова «лихоманка» й заміняти його словами: «певна хвороба».

10 січня

Приходжу до інтересного переконання: відділ «дописів з провінції» найкраще перенести з третьої сторінки газети до четвертої шуфляди мого робочого столу.

Хто цікавиться селянським життям, може й сам приїхати в редакцію та й прочитати допис, який йому здасться цікавим. Навела мене на цю думку практика. Вчора появився лист із Чортопхаївки, в якому розповідалося про те, як стражник побив парубка. І вчора ж мене повідомлено, що мене тягнуть за «криве тлумачення діяльності поліції». Це мене засмутило, але до ночі я був знову заспокоївся, бо ще звечора здав у друк допис із Кривохатівки зовсім протилежного змісту: про те, як молодиця побила макогоном урядника. Деякі пікантні подробиці я сам старанно закреслив чорнилом, а в заголовку надписав червоним олівцем: «Жертва макогона». І сьогодні встав веселий, гадаючи, що певно отрута першої кореспонденції нейтралізується антидотом другої, й мені вже нічого не буде.

Не так склалося… Не встиг я присунути собі склянку чаю, як – дзень! – прийшов посланець від сфер і подає мені мою ж таки газету. Розгортаю й дивлюсь. Допис із Кривохатівки обкреслено олівцем, а на березі надписано: «Картина, що має на меті підкопати авторитет влади»… Боже мій! але ж заголовок?.. А заголовок підкреслено аж тричі, а побіч його знаки: «!!!». Що таке? Придивляюсь і читаю: «Село Кривохатівка. Жертва алкоголя»…

Але ж у мене було «макогона», а не «алкоголя»!.. Тут я й згадав, що як пишу олівцем, то моє н дуже скидається на л. Певно, в наборі вийшла нісенітниця, а коректор поспішив підправити, не зазирнувши в оригінал.

Тепер мене тягнуть уже по трьом статтям відразу. Надалі прохатиму кореспондентів обмежуватися звістками виключно метеорологічними.

11 січня

Погано йде передплата. За півтижня була тільки одна поштова повістка, та й то на один карбованець. Зате ж повісток судових цілих три… Цікаво, на скільки карбованців…

14 січня

Передплата потроху припливає: сьогодні одержано в конторі ще одного карбованця. Правда, самого карбованця не бачив: адміністратор віддав його фейлетоністові авансом, на тютюн.

Матеріалу теж прибуває. Мені принесли аж два дописи. З Човганів кореспондент пише, що в місцевого писаря несподівано здохла ряба свиня і що врожай часнику був торік непоганий.

Другий кореспондент розповідає, що в с. Линтварівці відомий у селі багатир Хвещенко, йдучи пізньої доби з гостей, «наскочив на скаженого кота, так що дуже його подряпав».

От і не знаю, що робити з цими дописами. Хотілось би додержати своєї постанови – містити тільки дописи про метеорологічні з явища. Але яка тепер серед зими метеорологія? Скрізь лежить сніг, і скрізь однаковий мороз. Надто монотонно.

А дописів таки треба, без їх не обійдешся. Хіба приняти допис про свиню?.. Доведеться тільки додати, що вона була, як виявилось, трихінозна. Нехай не здається, що ми натякаємо на санітарний недогляд по селах.

Другу кореспонденцію доведеться відкласти на далі; спершу треба довідатися певніше, хто кого подряпав. Справити зараз незручно, ще доведеться потім містити «спростування».

16 січня

Свиня пройшла благополучно. Мене не тягнуть. Визволив трихіноз. Сказано, береженого й бог береже.

А в шуфляді не буду заводити провінціального відділу до читання передплатникам. Небезпечно. Коли б вони приходили по одному, то нічого б. А як прийдуть, часом, двоє разом, а я буду третій, та й почнуть голосно читати?.. Догадуюся, що таке зборище в усякім разі не буде законним.

Доведеться цікавіші дописи знищувати зараз по прочитанні в редакції.

20 січня

Сьогодні секретар питався, чи можна писати про справи Ближнього Сходу. Питання делікатне. Я передав його в редакційний комітет. По довгій нараді постановлено:

1) писати можна, хоч краще не писати;

2) пишучи, дбати про те, щоб не зачіпати держав дружніх, бо це пошкодило б безпосередньо інтересам політичним урядовим, а також інтересам редакційної недоторканості особистої й кишенькової;

3) тим паче не зачіпати держав ворожих, бо в межинародних звичаях обов’язково вважати їх дружніми;

4) обминати політику, а подавати факти географічно-статистичні, тримаючися переважно підручника географії Смирнова й інших, ухвалених до вжитку.

22 січня

Вже маю й статтю про балканські справи. Власне, ніяких справ у їй нема, але є багато статистики й етнографічних спостережень. Тільки ж автор, видимо, не обмежився самим Смирновим. Не обійшлось, певно, без Брокгауза та Єфрона. Та вже дарма. В усякім разі Брокгауз підданець дружньої держави.

Того ж дня, увечері.

Боже мій! Що вони зі мною роблять, ті співробітники! Стаття про балканські справи була без заголовка, тоді, як мені її показувано. Тепер заходжу в друкарню подивитися, чи вистачить оповісток на заміну передовиці, і що ж бачу? В заголовку стоїть: «В експропрійованій Боснії». Накрив мокрим рядном співробітника. Він ще й виправдується. Каже, що не знав, як краще писати – чи «анектований», чи «анексований», та що народ цілком не розуміє слова «анексія», тим часом як експропріація дуже популярна. «Знаєте, – сказав я йому, – якщо додержуватися термінології популярної й народної, то, може, й стражників доведеться звати не стражниками, а якось інакше; а чим це погрожує для газети, зараз трудно навіть уявити собі».

Власноручно викреслив заголовок і надписав: «Дещо про балканські справи».

24 січня

Прийшов лист од того передплатника, що прислав останній раз карбованця. Пише: «Високоповажна Редакція! У вас не чистий язик, а я сам хахол і люблю чистое малороссийское наречие. Ви пишете в газеті «її», «цей», а так народ не пише; то єсть глупоє чорзнащо. Потому верніть мені мого карбованця, а я його лутче пожертвую на благотворительность. З поважанієм підпищик № 13».

Тьфу!!

26 січня

Співробітник, від якого я давно дожидаю економічної статті, приніс мені сьогодні вірші, що починаються так: «Кохав козак дівчиноньку три весни». Не знаю, яке це має відношення до економіки, – хіба до особистої?.. Другий, на якого я покладав надії, як на доброго кореспондента про сільські справи, запитує мене листом, чи не можна надрукувати в фейлетонах його драму в шести діях «Козак, чорт і дівчина». Гонорар складає на ласку редакції, але просить зробити 200 відбитків, щоб можна розіслати великим і малим трупам. А, бий вас хвороба!.. Автора віршів одправив; сказав, що нецензурне. Він пішов сердитий, певно не поняв віри. Оце вже добре знаю, що буде мене лаяти на всі заставки в «Рідній Україні». За що? – Та за все. Хоч би за неоднакові погляди на рибальство на Північному полюсі.

27 січня

Вияснилась валюта тих трьох повісток, про які я згадував раніш. Триста карбованців, або три місяці «прохолоди». Волів би краще прохолоду, вважаючи на кишенькові обставини, але редакторові газети нема часу прохолоджуватись. Треба платити. Балакав з видавцем. Каже, що раз ми любили Україну, то будемо любити її не тільки до глибини душі, але й до глибини кишені. Обіцяв ще продати шматок сінокосу. Спасибі тобі, великий штрафотерпче!

31 січня

Сінокос проданий. Видавець уже й гроші одержав від покупця, таки зараз же в конторі в нотаря. Грошей є з залишком; вистачить ще й коректорові на чоботи й хронікареві на шапку. Як скінчили підписувати купчий запис, – здається, вже восьмий для видавця за час вільного існування газети, то нотар, прощаючись із видавцем, дуже гаряче стиснув йому руку й висловив милу надію, що видавець матиме ще не раз щасливу нагоду одвідати його контору.

Мене й видавця, на превеликий жаль, теж не покидає ця надія…

Але не журімося! От зараз прийшов листоноша з радісною звісткою: прибуло зразу аж чотири передплатники!

Видима річ, свідомість великого народу прокидається…

Примітки

Вперше надруковано в газ. «Рада». – 1909. – № 247. – 1 (14 н. ст.) листоп. – С. 4, під рубрикою «Маленький фельетон». Підпис: В. Сивенький. В зібрання творів гумореска досі не входила. Подається за першодруком.

У творі відображено наступ реакції на свободу слова й друку після поразки революції 1905 – 1907 рр.

…уважно перечитав ст. 129, 130 й 131. – Див. приміт. до фейлетону «Від Києва до Чернігова». Стаття 130 «Уголовного уложения» передбачала покарання за «поширення, непублічно, вчень та суджень, що підбурюють» на ті ж дії, які застережені в статті 129. Стаття 131 передбачала покарання за «поширення, непублічно, серед війська вчень та суджень, що підбурюють воїнських чинів до порушення обов’язків військової служби».

Трихіноз (трихінельоз) – гельмінтозне захворювання тварин і людини (через вживання м’яса хворих тварин, заражених трихінелами), іноді закінчується смертю.

…підручник географії Смирнова – очевидно, мова йде про перевидаваний більш ніж півстоліття (починаючи з 1862 р.) підручник для гімназій К. Смирнова, що містив порівняльний опис усіх частин світу та країн, зокрема, видання: Учебная книга географии. Европа в физическом, этнографическом и политическом отношениях. Курс гимназический. Составил К. Смирнов. 38-е, переработанное издание. – СПб., 1908. – 128 с.

Не обійшлось…без Брокгауза та Єфрона. – Мова йде про «Энциклопедический словарь», виданий в Петербурзі у 1889 – 1907 рр. в складі 86 півтомів (82 основних і 4 додаткових) видавничою фірмою «Ф. А. Брокгауз – И. А. Ефрон».

Брокгауз Ф. А. (1772 – 1823) – німецький видавець і книготорговець, видання енциклопедій розпочав у 1808 р. Ім’я його залишилось у назві фірми, з якою співробітничав І. А. Єфрон.

Єфрон Ілля Абрамович (1847 – 1917) – російський видавець-підприємець.

«В експропрійованій Боснії», «Дещо про балканські справи» – на той час питання, пов’язані з Балканською кризою, були дуже болючими.

…лаяти на всі заставки в «Рідній Україні». – Видання з такою назвою не існувало. Як і в ряді інших випадків, це плід гумористичної уяви автора. Можливо, до створення назви цього свідомо вигаданого видання мають відношення тижневик «Рідний край» (видавався у 1905 – 1916 рр.) та щомісячний журнал «Українська хата» (1909 – 1914).

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 575 – 579.