Лихо від електрики

Володимир Самійленко

Кам’янецька електрична станція не дуже делікатна дама. Не така делікатна, як київська.

Київська електрична станція, коли лагодиться погасити світло в вашій кімнаті, то за п’ять хвилин дає умовлений сигнал: «Морг, морг».

Станція моргне, і ви знаєте, що треба швидше роздягатися і кластись у ліжко або шукати сірничка й свічку, бо через п’ять хвилин електрика погасне.

Кам’янецька станція вам і не моргає.

Грубо, без попередження, вона об одинадцятій годині рівно робить: «Ф-фу!»

І ви зістаєтеся в темряві непроглядній до ранку.

І хоч усі кам’янчане знають, що світло гасне в одинадцятій годині, але для кожного щоразу це згасання буває сюрпризом.

Бо хто ж тепер має змогу володіти добрим годинником!

А хто й має такий, то скажіть, чи порядна людина лагодиться спати раніш одинадцятої години і позирає на годинник?

Несподіваність погасання світла часто дає трагічні наслідки.

Наведу вам кілька прикладів.

Я маю приятеля поета, на ім’я Жовтогарячого. Учора він годині о дев’ятій вечора сів собі до столу, щоб написати вірші до газети. Мав він написати двадцять рядків, по [6] гривень за рядок.

Отож рівно о дев’ятій сів він писати.

О пів до десятої він уже розгорнув перед собою піваркуша паперу і вмочив перо в чорнило, дожидаючи натхнення.

Рівно о десятій годині він одчув перше нервове подригання, яке об явило наближення музи. Він знову вмочив перо в каламар.

Але через півгодини з його серця, чи, те ж, з його пера, вилився натхненний вірш:

Україна, рідна мати!

(6 гривень).

Не пройшло далі й чверті години, як під цим віршем уже стояв другий:

Ти моя найкраща правда.

(Ще 6 гривень).

Натхнення йшло прискореним темпом, і ще через десять хвилин був готовий третій вірш:

Щоб тебе порятувати…

(Ще 6 гривень, уже всього 18!)

вже в його голові снувався дужий четвертий вірш з багатою римою до правди; він став крутити цигарку, щоб, закуривши, закріпити його на папері.

Коли це раптом:

«Ф-фу!»

Настала темрява.

Жовтогарячий, хитаючись, помацки добрів до ліжка і знесилений од натхнення й натуги впав і заснув не роздягаючись.

На другий день він ніяк не міг пригадати четвертого вірша і тієї багатої рими до правди.

Перечитав увесь словник Дубровського і там не знайшов слова на ту риму.

Поезія зісталася не викінченою; пропали й ті виписані 18 гривень і ті 102 гривні, що могли належати за дальші 17 рядків, якби вони були написані.

Жовтогарячий запевняє, що винна в тому електрична станція.

Якби вона була моргнула за п’ять минут, він би не став крутити цигарки, а спершу б записав четвертий вірш, а тоді вранці був би скінчив.

А от другий випадок, не менше трагічний.

Мій молодий знайомий урядовець Вареник, до останнього часу безпартійний, якщо не лічити того, що він належав до першої партії втікачів з Києва, часто ходив у гості до приятеля свого Локшини, який живе в Кам’янці з молодою жінкою. На тім тижні Вареник засидівся в його до одинадцятої години.

Подивившись на годинник, що показував десять хвилин до одинадцятої, він устав з місця й почав прощатись.

Тільки що вспів наш Вареник сказати:

– Ну, бувай здоров, друже!

Коли це раптом світло погасло.

Вареник мусив у повній темряві поцілуватися з господарем, щоб закінчити прощання.

Тим часом Локшина, бажаючи прислужитись, черкнув кресало, і що ж він побачив?

Вареник цілує його жінку!

Безперечно, це непорозуміння; винна тут тільки електрична станція, але Локшина не схотів того зрозуміти. Він ухопив палицю і оперезав нею Вареника.

А бідолашний Вареник, винний тільки в тому, що любив на прощання цілуватися, вискочив як опечений на вулицю, раптом зробився з переляку лівим есером і закричав:

– Крові хочу! крові! Давайте мені чрезвичайку!

А Локшина на другий же день заявив, що він завше був російської орієнтації, покинув жінку і подався до Денікіна, захопивши на дорогу доброго аванса.

А то в мене ще є знайомий…

Та досить і цих двох прикладів, щоб побачити, що й така дрібна річ, як погасання світла без попередження, може мати дуже великі Й лихі наслідки.

Примітки

Вперше надруковано в газ. «Україна». – Кам’янець-Подільський. – 1919. – Ч. 16. – 28 серп. – С. 2. Підпис під рубрикою «Маленький фельетон». Підпис: В. Сивенький.

В зібрання творів гумореска досі не входила.

Подається за першодруком.

Життєвий матеріал для гуморески дав невлаштований побут письменника під час переїздів з Директорією, зокрема, в невеликому містечку Кам’янці-Подільському. Гривня – у XIX – XX ст. гривеник, 10 копійок. Каламар – чорнильниця.

… словник Дубровського – очевидно, письменник мав на увазі одну з праць українського мовознавця Володимира Домбровського (1883 – 1925), що досліджував українське віршування та стилістику.

Лівий есер – член партії соціалістів-революціонерів, її лівого крила. Ліві есери сповідували екстремістські форми політичної боротьби, терор.

Чрезвичайка – ЧК, «чрезвичайна» (надзвичайна) комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем; мала свої органи на місцях (повітова комісія та под.; див. приміт. до вірша «Шляхи» та поеми «Гея»).

Денікін А. І. (1872 – 1947) – один з головних керівників російської контрреволюції. Генерал-лейтенант царської армії. З квітня 1918-го по квітень 1920 р. стояв на чолі білогвардійських військ (Добровольча армія, «збройні сили Півдня Росії»).

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 579 – 581.