04.1988 [Вступне слово перед уривком повісті В.Губарєва]
Л.І.Іванова
Шановна редакція!
Після аварії на Чорнобильській атомній, вже влітку [1] 1986 року, ми читали п’єсу Володимира Губарєва «Саркофаг». Вона справила на всіх величезне враження, бо була написана, що називається, по гарячих слідах. Автор одним із перших глибоко розкривав психологічне сприйняття аварії тими, хто постраждав від неї, хто брав активну участь у ліквідації її наслідків. Хотілося б дізнатися про автора «Саркофага», про те, як він створював свій драматичний твір. чи доводилось йому самому бувати в Чорнобилі, на станції, чи писав він ще про атомну, про аварію на ній, про людей, яким довелось там працювати. Запитань багато. Прошу, якщо це можливо, відповісти на них.
В.С.Кириченко, лектор, м.Київ.
Володимир Степанович Губарєв – член Спілки радянських письменників, редактор «Правди» по відділу науки, лауреат Державної премії СРСР, премії Ленінського комсомолу, двічі лауреат премії Спілки журналістів СРСР. В.С.Губарєв був одним з перших журналістів, який приїхав у район аварії на Чорнобильській АЕС. Його репортажі, опубліковані в «Правде», передруковувались практично у всіх країнах світу. Через два місяці після аварії він написав п’єсу «Саркофаг», яка сьогодні йде на сценах майже двадцяти країн. У своїй журналістській і літературній роботі Володимир Степанович докладно розповідає про становлення і розвиток ядерної фізики, бо він один з небагатьох, хто зустрічався з видатними фізиками 20 сторіччя, хто бував на різних атомних установках, був присутній на мирних ядерних вибухах.
Нова книга «Заграва над Прип’яттю» розповідає про аварію на Чорнобильській АЕС, про розвиток вітчизняної атомної промисловості, про сучасне і майбутнє мирного атому.
…Автору чих рядків не раз доводилось бувати в Чорнобилі, Прип’яті одразу після аварії на атомній. В найгарячіших точках, там, де працювали шахтарі, гідрологи, будівельники, в оперативному штабі, у медиків і міліціонерів, пожежників і фізиків, бачила зачитану буквально до дірок «Правду» з репортажами, кореспонденціями В.С.Губарєва. Так писати могла людина, що досконало знає предмет, що, не лякаючись наслідків, іде у саме пекло до тих, хто займається ліквідацією аварії. А потім – «Саркофаг». По доброму заздрила автору, що так швидко, так точно зумів написати, передати біль і тривогу, героїзм і велич людей, що були в тій гарячій точці, що прийняли страждання і навіть смерть заради врятування тисяч і тисяч інших.
Лише пізніше дізналася, що намітки «Саркофага» були зроблені раніше у вигляді кіносценарію «Пожежа на атомній». Це мав бути фільм-пересторога. Випадковість? Ні. Передбачення можливої ситуації людиною, досконало обізнаною в атомній енергетиці, людиною, що мислить не вчорашнім, а завтрашнім днем, що хотіла, але не встигла сказати: будьте обережні з атомом. Атом – благо. Але атом – і стихія. Він не терпить легковажності, помилок. Саме за помилки й довелось нам того гіркого літа в 1986-у розплачуватися тривогою й болем, титанічними зусиллями багатьох. Ми перемогли. Але ж цього могло й не бути. Ось про що нова книга В.С.Губарєва. Дзвоню Володимиру Степановичу в «Правду».
– О, з Києва! Київ мені після Чорнобиля як рідний. Скільки разів літати довелось. Чи задоволений «Саркофагом»? Як вам сказати… Можливо, сьогодні писав би його трохи інакше. Але що зроблено, те зроблено. Радий, що йде на багатьох сценах. Книга «Заграва над Прип’яттю» – плід численних зустрічей і розмов з тими, хто працював в ті дні у зоні атомної, з тими, хто лікувався в шостій московській лікарні, з медиками, доктором Гейлом, який за першим сигналом тривоги примчав із США в Москву, з фізиками і атомщиками. Книга – це також плід трансформованих у якісь конкретні висновки моїх власних переживань і роздумів. Вона дорога мені насамперед людьми, що її населяють, – прекрасними і героїчними. «Заграва над Прип’яттю» – книга фактів.
…А ще і почуттів, гострого сприйняття автором подій, правильної їх оцінки, надання їм гострого соціального звучання.
– Які ж Ваші, Володимире Степановичу, подальші плани?
– Відрядження, відрядження, зустрічі, зустрічі… А у що це виллється – побачимо.
Мабуть, як завжди, у цікаві газетні й журнальні публікації, книги. Від імені читачів «Трибуни лектора» бажаю Володимиру Степановичу творчих успіхів і нових зустрічей з ним на сторінках видання.
З люб’язної згоди В.С.Губарєва друкуємо уривки з його нової книги, хвилюючої і гранично відвертої, книги-правди, книги-перестороги.
В.С.Губарєв. Фото В.П.Бондаренка
Журнал “Трибуна лектора”, 1988 р., № 4, с. 44.
[1] Опублікована в вересні 1986 р. – отже, не влітку її читали.