04.1988 Зона випробувань через два роки

О.І.Авраменко, заслужений лікар Української РСР, кандидат медичних наук, завідуючий Київським обласним відділом охорони здоров’я, лектор

Чорнобиль: правда і міфи

Так склалося, що мені довелось від першого дня після аварії на Чорнобильській АЕС і до сьогодні бути тісно зв’язаним з організацією ліквідації наслідків аварії, з усіма питаннями медичного обслуговування населення в районах, прилеглих до Прип’яті, Чорнобиля, всієї Київської області, налагодження чіткого контролю за здоров’ям людей в зв’язку з викидами під час аварії радіоактивних речовин. Минуло два роки. В результаті численних обстежень, аналізів зроблено певні, стосовні до чорнобильської аварії, висновки про вплив радіації на організм людини, складено карти прогнозів на багато років вперед. Яким же був цей вплив, якими є прогнози? Ці та інші запитання мені задають щодня, особливо, коли буваю у відрядженнях у районах, прилеглих до 30-кілометрової зони, в районах, де живуть і працюють сьогодні евакуйовані. Такі запитання надходять і в «Трибуну лектора». Спробую на них відповісти.

…Була тепла й прозора квітнева ніч. Попереду – вихідний. Люди планували прогулянки в ліс, на рибалку, підготовку до близького першотравневого свята, поїздку в театр, зустріч з цікавою книгою… І ніхто не знав про біду, що невидимою хмарою вже зависла над нами. Маленька крапка на карті – Прип’ять. Через кілька днів сама Прип’ять, дорога до неї, тридцятикілометрова зона, Чорнобиль стануть для всіх найгарячішим районом, нашим болем.

Аварія на Чорнобильській атомній примусила нас усіх задуматися над багатьма проблемами. І перш за все над проблемою доцільності існування атомної енергетики в цілому, над безпекою роботи на АЕС, над медичними аспектами чорнобильської трагедії.

Одними з перших на місце аварії, у прилеглу зону прибули лікарі. Мені б хотілося сьогодні сказати добрі слова про їхній подвиг, їхню самовідданість.

У ті пам’ятні дні відразу після аварії лікарі побачили перших у своєму житті хворих з променевими ураженнями. Читали про це в підручниках, слухали на лекціях, але щоб так – вочевидь – ні, це здавалося страшним сном! Проте це був не сон. У поліську лікарню вже в перший день після аварії привезли хворих [1] – працівників атомної електростанції, пожежників, які героїчно боролися з аварією в перші критичні години тоді, вночі. Нелегко перегортати історії хвороби тих, хто, не боячись ні вогню, ні радіації, кинулися до реактора, щоб врятувати всіх нас від навислої катастрофи. Ці хворі недовго пробули в Поліському – всього кілька годин (їх відправили літаком на лікування в Москву), але ми, медики, запам’ятали їх на все життя. Серед тих, хто постраждав від жорстокого гамма-випромінювання, були і лікарі – працівники «Швидкої допомоги» міста Прип’яті [2]. Сім разів, нехтуючи небезпекою, виконуючи свій професійний, свій людський обов’язок, входив у зону реактора лікар Павло Миколайович Тинянов, виводячи звідти уражених. Інакше чинити він не міг.

Відразу ж після того, як Міністерство охорони здоров’я УРСР одержало повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС, тут було створено надзвичайний штаб, який очолив перший заступник міністра охорони здоров’я А.М.Зелінський. Міністр А.Ю.Романенко перебував тоді в США, і йому довелося, за його словами, відбивати атаки американських журналістів: набагато було б легше, говорив Анатолій Юхимович, знаходитися у Києві… [3] Повернувшись додому, міністр відразу ж опинився в коловороті непростих справ, які розв’язували медики.

У перший же день тривоги начальник головного управління лікувально-профілактичної допомоги В.М.Козлюк та інші відповідальні працівники Міністерства охорони здоров’я виїжджали в поліські райони, щоб на місці організувати роботу медичних закладів у нових умовах.

Мені ніколи не забути самовідданості наших людей, тих, хто з першого дня брав участь у ліквідації наслідків аварії, хто й сьогодні працює у районах, прилеглих до зони аварії. Назву лише імена деяких медичних працівників: А.О.Шилан, М.І.Миколаєнко, Л.О.Іванова, В.І.Сміян, О.П.Холод, В.К.Сосновська, І.В.Юхимчук, Г.І.Сукачовець, М.В.Юрченко та багато, багато інших.

Медична радіологія має сьогодні значний досвід, але спеціалісти в своїх оцінках обережні, думаю, це й правильно, і не дають відразу категоричних висновків. І все ж деякі дані вже відомі нині. Так, виявлення віддалених наслідків опромінення – онкологічні захворювання і генетичні порушення – вважаються реальними для опромінення, що в цілому перевищує 100 бер. Променева хвороба може виникнути при разовій дозі, що також перевищує 100 бер. При всій обережності, з якою робляться прогнози наслідків чорнобильської аварії, ризик прояву віддалених наслідків опромінення на великих групах населення визнається мізерним.

Із усього цього, безумовно, не випливає, що радіація сама по собі річ безпечна і повністю сьогодні контролюється. Але на відміну від інших впливів на людський організм, наприклад, хімічних, тут у лікарів є точні, вивірені градації співвідношення дози радіації і можливих наслідків. І оптимістичні прогнози медиків засновані не на інтуїції, а на суворій залежності ступеня ризику від дози опромінення.

Хочу підкреслити, що загалом усіма видами медичного обстеження було охоплено майже мільйон чоловік, з них 700 тисяч (зокрема 216 тисяч дітей) із застосуванням поглиблених дозиметричних і лабораторних методів, 32 тисячі чоловік обстежено в стаціонарах. Розпочалася робота над складанням всесоюзного реєстру тих, хто зазнав радіаційного впливу.

Сьогодні можу сказати, що ми вже завершуємо диспансеризацію, складання реєстру всього населення області з допомогою найсучаснішої техніки (нею ми були забезпечені одразу після аварії), закодовано здоров’я тих, хто пройшов перевірку. Протягом всього їхнього життя будуть вестись спостереження за найменшими змінами у стані здоров’я.

Декого проведення обстежень лякає. Даремно. Вони робляться для того, щоб вчасно виявити найменші відхилення у здоров’ї людей. Багато розмов, і часто вкрай некомпетентних, точиться сьогодні навколо цезію. Повинен сказати з цього приводу ось що. Після того, як у світі почались вибухи атомних бомб, рівень цезію всюди підвищився, навіть на Північному полюсі. Чорнобильська аварія додала зовсім незначну його частку. У нас в області і в місті Києві, це показали численні дослідження, накопичення цезію в організмі практично немає. Дуже допомогли в цьому дотримання норм особистої гігієни, загальна культура, здоровий спосіб життя, вживання чистих продуктів. Що до останніх, то відповідні служби дуже суворо контролюють чистоту всіх продуктів. Більше того, додам до сказаного, що завдяки обстеженням, у людей виявлено чимало хвороб, які не мають ніякого відношення до радіації. Зробили багато операцій, призначили лікування. В результаті добились того, що загальний стан здоров’я населення області останнім часом поліпшився.

Повернуся до тих, кому було поставлено діагноз «променева хвороба». Кількість загиблих відома – 29 чоловік, 209 чоловік ми вилікували. Щоправда, 24 чоловіки стали інвалідами 1 і 2 груп. Більшість людей соціально реабілітовано – вони повернулися до нормальної праці, звичайно, не пов’язаної з радіацією. Лише одному спеціалістові дозволили повернутися на Чорнобильську АЕС – щоправда, за умови, що він одержить лише третину від гранично припустимої дози професійного опромінення.

Пам’ятаю, скільки в те літо після аварії було домислів, неправильних суджень, навіть паніки [4]. Називались приголомшливі цифри вже уражених і тих, хто ще постраждає через аварію. Цифри ці коливались від десятків тисяч до мільйона чоловік. Хто ж цей «провидець»? Виявилося, в приватному порядку такий прогноз зробив відставний професор Гофман з Каліфорнійського університету. А от відомий спеціаліст Мелві Голдман, один з авторів доповіді про Чорнобиль, так оцінив прогнози Гофмана та йому подібних:

«Шкодую, що засоби масової інформації дали такі непевні дані. Коли представники преси США поставили мені запитання про ці цифри, я їм відповів, що з мого боку було б науково безвідповідально підрахувати смертність від раку в населення від радіаційних доз, ще не одержаних від рослинності, від харчових продуктів, ще не вирощених у грунті, забруднення якого ще не повністю визначено, а також підраховувати опромінення населення, поки немає надійних даних…»

Іншими словами, серйозні люди займають серйозну позицію. Більше того, якщо вже хтось і завищує можливі майбутні наслідки, то це, швидше, ми. Коли в серпні 1986 року наша делегація приїхала до Відня на нараду експертів МАГАТЕ, то представили свій розрахунок одержаних колективних доз, зокрема, для людей, що живуть у європейській частині країни.

Так от, ці дози ми свідомо, з гуманних міркувань, завищили, оскільки на той час не було ще інформації, наскільки ефективні всі здійснювані заходи. Дали теоретичні оцінки. Реальні дози опромінення, нині це вже ясно, виявилися приблизно вдесятеро нижчі, ніж ми передбачали.

Не можу не звернутись до висловлювань голови Національної комісії по радіаційному захисту, віце-президента Академії медичних наук СРСР, директора Інституту біофізики Міністерства охорони здоров’я СРСР, лауреата Ленінської і Державних премій СРСР Леоніда Андрійовича Ільїна. Він підкреслює, що точність наших прогнозів обумовлена тим, зокрема, що дослідження з радіаційної біології та медицини ведуться в нас з 50-х років кількома науковими центрами, Після чорнобильської аварії діє довгострокова програма медичних досліджень. Сьогодні ми добре знаємо про можливі наслідки при опроміненні великими дозами. Зате для малих і дуже малих доз існують дві концепції. Про що йдеться? Прихильники однієї – вона називається «порогова» – вважають, що людський організм настільки стійка біологічна система, що є певний рубіж впливу, нижче за який не може бути ніяких наслідків. Якщо під впливом радіації, що не досягла цього рівня, й утворюються, наприклад, ракові клітини, то імунна система справляється з ними, клітини гинуть. Зазначу, що така концепція використовується для оцінки впливу шкідливих речовин в інших галузях – хімічній, металургійній… Як учений, я теж вважаю, наголошує Л.А.Ільїн, що, мабуть, є поріг впливу. Але в нашій країні, як і в ядерній енергетиці всього світу, прийнято консервативнішу безпорогову концепцію, що явно завищує реальний ризик впливу малих доз радіації на людей. Тому ми й обстежуємо всіх, хто міг би одержати порівняно невелике опромінення. Що стосується прогнозу. Нині ми підрахували, яку дозу одержало в результаті чорнобильської аварії все населення СРСР. З’ясувалося, що навіть за найближчі 50 років прибавка на одну людину становитиме 0,12 бера [5]. Для порівняння: природний фон радіації становить 0,1-0,2 бера на рік.

Важливою, на мій погляд, є боротьба з радіофобією, з якою ми зустрілися одразу після аварії і зустрічаємося ще й досі. Товариство «Знання» Української РСР випустило дуже цікаву брошуру начальника управління Міністерства охорони здоров’я УРСР, лікаря-радіолога В.П.Антонова «Радіаційна обстановка та її соціально-психологічні аспекти». Автор, зокрема, підкреслює, що серед органів чуття людини природа не передбачила апарат, що сигналізує про присутність радіації, її рівнів і міру небезпеки, що загрожує. Відсутність серед населення, особливо серед тих, що мешкають в районах, прилеглих до об’єктів атомної енергетики, достатніх знань про характер радіації і її біологічну дію, обумовили формування психологічної напруженості, а у частини населення – почуття боязні і навіть страху, тобто радіофобії.

Неповна інформація, недомовки, неточності і навіть протиріччя в публічних виступах керівників, вчених і спеціалістів сприяли її підтримці, а також поширенню різних чуток і вигадок, іноді найнеймовірніших і найфантастичніших, далеких від дійсного стану справ, що в якійсь мірі відображують дефіцит довіри до офіційної інформації, сформованої у частини населення.

На жаль, немалою мірою сприяли формуванню і підтриманню психологічної напруженості деякі медичні працівники, які, без урахування психологічного фону, що склався, втрачали почуття міри, необхідну обережність і повідомляли тим, хто звертався до них за медичною допомогою або консультаціями, відомості, в яких самі не розібралися.

Хочеться звернути увагу на те, що окрім сильного впливу на психіку невідомості, ще один важливий психологічний ефект міститься в абсолютній, а не відносній оцінці факту виявлення радіації, який домінує над усіма іншими, навіть якщо її рівень можна співставити з фоновим: «Раз є, значить погано!» – ось і вся нехитра філософія. Для тверезої ж оцінки крім «є радіація» необхідно знати «скільки є» і як її рівень співвідноситься з доаварійним фоном і небезпечними межами. Тим більше, що багато людей і уявлення не мали, що вони поза усякою аварією щогодини, щоденно опромінюються від дня свого народження і до кінця своїх днів, в умовах так званого природного радіаційного фону.

Я вважаю, що аварія на Чорнобильській АЕС при всій її трагічності, має величезне практичне значення з точки зору вироблення ставлення до ядерної енергетики в цілому.

Передусім, ми бачимо настійну необхідність максимально широкого обміну інформацією в галузі ядерної безпеки між країнами. Ми вже багато років працюємо в цьому напрямі. Це – одне із завдань Міжнародного агентства з атомної енергії – МАГАТЕ. А другий висновок міститься ось в чому: нині необхідно мати міжнародні стандарти безпеки, які були б узяті за основу всіма державами, що розвивають ядерну енергетику. Прийняти такі міжнародні стандарти – це, звичайно, лише півсправи. Не менш важливо, щоб було створено міжнародний орган, який би мав право відвідувати ядерні установки в різніх країнах і дивитися, яким чином стандарти національні відповідають міжнародне прийнятим, і чи відповідають вони їм.

У нас на Україні нині дуже серйозно працюють над вивченням медичних аспектів, пов’язаних з радіацією. Цим займається створений після аварії Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР.

Хочу повернутися до початку своєї оповіді. До питань, на які мені часто доводиться відповідати. Про доцільність існування атомної енергетики, про те, чи безпечно працювати на АЕС, про роботу радіологів у цьому напрямку. Як спеціаліст, що пропустив що називається всю аварію і ліквідацію її наслідків через власний розум, власне серце, як людина, що одержала певну дозу опромінення, але в межах нормативу, і продовжує працювати, не скаржиться на здоров’я, можу із впевненістю твердити: атомна енергетика необхідна. Як підкреслює міністр атомної енергетики СРСР Микола Федорович Луконін, у всьому світі сьогодні на АЕС виробляється 17 процентів електроенергії. Це більш безпечно і для людини, і для екологічної рівноваги, ніж теплові станції. Атомну енергетику треба розвивати, але водночас дотримуватись всіх правил експлуатації АЕС, дбаючи про створення відповідних медичних служб, налагодження постійного контролю,

О.І.Авраменко. Фото В.П.Бондаренка

Журнал “Трибуна лектора”, 1988 р., № 4, с. 41 – 43.

[1] Зопалу уражених везли у протилежний від Москви бік, тобто не думали, що їх треба буде евакуювати. Така була тоді “організованість”.

[2] Оце вперше дуже рішучо заперечено офіційну московську брехню про те, що вражені тільки ті, хто був на АЕС у момент вибуху.

[3] Звичайно, ліпше сидіти під надійним захистом КГБ, аніж розпитувати американських журналістів – що там трапилось у Чорнобилі.

[4] Таки визнано, що паніка була.

[5] 280 млн. * 0.12 бер = 30 млн. людино-бер; 30 млн. л.бер * 126 1/млн.лбер = 3500 додаткових випадків раку. Оце реальна оцінка.