04.1988 Випробування аварією

П.М.Ворона, член бюро науково-методичної ради з пропаганди фізико-математичних знань правління товариства «Знання» Української РСР, голова первинної організації товариства «Знання» Інституту ядерних досліджень АН УРСР, кандидат фізико-математичних наук

Як здійснювалася лекційна пропаганда в екстремальних умовах? У нелегкій перемозі трудівників країни над атомом, який вирвався з-під контролю, є й частка праці лекторів… У неймовірно складній обстановці перших місяців після аварії, коли поширювалися чутки, безграмотні рекомендації «всезнаючих спеців», у населення і персоналу, який працював безпосередньо в радіаційній зоні, виникали сотні запитань. Явно відчувався інформаційний голод, потреба в живому й переконливому слові спеціаліста. У цей період відділ пропаганди і агітації ЦК Компартії України спільно з правлінням республіканського товариства «Знання» сформували групу із 160 лекторів для виїзду в аварійну зону і прилеглі райони, до складу якої увійшли вчені Інституту ядерних досліджень АН УРСР, Київського держуніверситету, НДІ гігієни харчування, фармакології і токсикології, Інституту геронтології АМН СРСР та інших наукових установ, а також штатні лектори ЦК Компартії України, Київського обкому партії. Вони виїздили в Чорнобиль та його околиці, у Поліський, Вишгородський, Іванківський, Бородянський, Макарівський, Обухівський, Переяслав-Хмельницький райони Київської, а також Козелецький, Ріпкинський та інші райони Чернігівської області [1].

Найбільша кількість запитань, які потребували висвітлення і докладного тлумачення, торкалися самої аварії та її наслідків. Що сталося на четвертому блоці? Які радіонукліди потрапили у навколишнє середовище? Яка радіаційна обстановка в конкретній місцевості? Які правила поведінки та особистої гігієни в умовах радіоактивного забруднення середовища, допустимі дози радіації, який їх вплив на здоров’я людини? У науково-методичних секціях товариства «Знання» УРСР більшість лекцій з ядерно-фізичної та медико-біологічної тематики було перебудовано відповідно до вимог поточного моменту, переорієнтовано на висвітлення найтиповіших запитань, підготовлено нові тексти. До роботи залучили, насамперед, тих, чия професійна діяльність пов’язана з використанням атомної енергії, для кого спілкування з радіацією – звичайна, повсякденна справа. Зокрема, науковців Інституту ядерних досліджень АН УРСР – докторів фізико-математичних наук М.І.Заїку. Г.О.Прокопця, кандидатів наук О.Е.Меленевського, Г.С.Кириченка, В.І.Хіврича, Г.О.Вихлія, О.І.Кальченка, а також докторів медичних наук Т.П.Сиваченко, А.О.Андрощука, доктора біологічних наук В.А.Жилу, головного лікаря Республіканського будинку санітарної освіти В.Є.Мовчанюка та інших. Їм довелося працювати в особливому режимі. Для лекцій і бесід відводився час короткого перепочинку між перезмінками вахт, обідні перерви, пізні вечірні години (вихідних і просто вільних днів для тих, хто працював у зоні, не існувало). Виступи відбувалися на будівельних майданчиках, колгоспних полях, в гаражі пожежної частини, базах відпочинку вахтових змін будівельників, у наметових містечках підрозділів охорони – скрізь, де трудилися й жили люди.

З чим зіткнулися лектори на місцях? З двома діаметральне протилежними оцінками реальної ситуації: у однієї частини населення – почуття розгубленості й тривоги, в іншої – цілковите ігнорування небезпеки, надмірна відчайдушність у поведінці. І те, й інше випливало з нерозуміння суті явища, браку знань, досвіду й навичок поводження з радіацією, що могло призвести до шкідливих наслідків. Отже, належало вести серйозну і ретельну роз’яснювальну роботу. В тій суворій обстановці післяаварійних днів ніякі слова не бралися на віру. Нерідко аудиторія приймала промовця насторожено, з почуттям упередженості. Ось, наприклад, зустріч в одному з колгоспів Козелецького району Чернігівської області. Виступає кандидат фізико-математичних наук Г.О.Вихлій. Репліка із залу: «Що ви все заспокоюєте нас? Адже радіація – небезпечна. Це загальновідомо…» У голосі роздратування і навіть ворожість, «Так, радіація справді небезпечна, це правда, – відповідає лектор, – і це вимагає обережного поводження з нею, не терпить недбалості. Але я вам уже говорив, що людство постійно живе в умовах фону природної радіації, називав дозові навантаження, в яких працюють професіонали в атомній промисловості. Я сам понад двадцать років працюю з радіацією… А тепер давайте розглянемо ситуацію в цифрах…» І вся аудиторія включилася в розрахунки.

Часто лекції переростали в своєрідні практичні заняття з демонстрацією правильного користування дозиметричними приладами [2], респіратором на сільськогосподарських роботах у польових умовах, переліку радіоактивності на дозу опромінення тощо. І тільки глибокі знання промовця, його внутрішня впевненість у правоті своїх слів переконували людей (фальш аудиторія відчувала одразу і втрачала інтерес до почутого).

– Важко доводилося, – згадує Г.О.Вихлій, – зате приємно було бачити, як світлішають обличчя людей, чути слова подяки за те, що «зняв камінь з душі», повернув моральну рівновагу і здатність спокійно працювати. І в цьому – головна нагорода лекторові.

Як показала практика виїздів, слухачів цікавило таке широке коло проблем, що одному лекторові, навіть дуже кваліфікованому, глибоко й переконливо і на високому професійному рівні відповісти на їхні запитання неможливо. Тому було сформовано комплексні бригади в складі спеціалістів трьох основних професій: фізика-ядерника, медика (радіолога, гігієніста), суспільствознавця [3]. Користувалися популярністю і зустрічі «за круглим столом», вечори запитань і відповідей, групові консультації. На таких зустрічах всебічно обговорювалися й практичні кроки, організаційні і технічні заходи для ліквідації наслідків аварії: спорудження «саркофага» над четвертим блоком АЕС, очищення та дезактивація території, обваловування берегів річки Прип’ять, контроль за якістю води і продуктами харчування. Повідомлялося також про величезну роботу, здійснювану державою в наданні допомоги населенню, що постраждало – оздоровленню дітей, спорудженню нових селищ для евакуйованих із 30-кілометрової зони, виплату матеріальної компенсації тощо.

Аварія на Чорнобильській АЕС змусила по-новому розглядати проблему гарантування міжнародної безпеки в ядерному віці. «27 з’їзд КПРС про міжнародне становище і зовнішньополітичну діяльність партії» – тема однієї з бесід у Чорнобилі, в якій взяли участь керівник лекторської групи відділу пропаганди і агітації ЦК Компартії України кандидат філософських наук Ю.М.Стемпурський і лектор відділу кандидат історичних наук О.К.Власенко. В їхніх виступах і відповідях на запитання була переконливо аргументована теза про недопустимість війни в умовах сучасного ядерного віку.

Під час зустрічей «за круглим столом» через лекторів передавалися претензії щодо організації праці та побуту, рівня обслуговування, до них зверталися з проханнями про сприяння у вирішенні окремих проблем. Для фіксації та врахування запитань було запроваджено спеціальні форми-бланки, до яких записувалися побажання і прохання [4]. Інформація про них передавалася безпосередньо у відповідні радянські та партійні органи, де заяви оперативно розглядалися і вживалися по них конкретні заходи.

Лектор, безумовно, головна фігура в пропаганді. Саме від його ерудиції, рівня підготовки, майстерності, глибини проникнення в суть висвітлюваного питання залежить успіх усієї роботи. І хоч високий професіоналізм лекторів, залучених до роботи в особливій зоні, був поза всяким сумнівом, для них проводилися регулярні зустрічі з представниками влади, провідними спеціалістами – з членами урядової комісії та регіональних штабів ліквідації наслідків аварії, спеціалістами Міністерства охорони здоров’я УРСР, видавалися методичні рекомендації, матеріали для орієнтування в поточному моменті.

У ряді первинних організацій товариства «Знання» було налагоджено додаткове навчання лекторів, систематично аналізувалися запитання слухачів з конкретної тематики, проводилися оглядові лекції та консультації силами найкваліфікованіших лекторів. Так, в Інституті ядерних досліджень АН УРСР про роботу спеціальної сесії Генеральної конференції МАГАТЕ, присвяченої встановленню міжнародного режиму безпечного розвитку ядерної енергетики, знаннівців інформував учасник сесії – директор Інституту, голова міжвідомчої комісії УРСР по зв’язках з МАГАТЕ, доктор фізико-математичних наук І.М.Вишневський: з аналізом ситуації, що склалася, неодноразово виступав заступник директора, доктор технічних наук О.Ф.Линьов – член експертної групи Київського міського штабу ліквідації наслідків аварії. Було організовано обмін досвідом між активно діючими лекторами.

Нині лекційна пропаганда увійшла в спокійну, планомірну колію, та вона аж ніяк не припиняється. Настав час узагальнити досвід, видати брошури про шляхи розвитку ядерної енергетики, переглянути деякі акценти у світлі Чорнобильської аварії і виробити методичні рекомендації для лекторів. На це і спрямована робота науково-методичних секцій республіканської організації товариства «Знання».

Журнал “Трибуна лектора”, 1988 р., № 4, с. 24 – 25.

[1] Оце вперше так докладно окреслена загрожена зона. Окреслена, ясна річ, не за рівнем радіації (це абсолютно секретні дані), а за рівнем політінформації (ці дані менш секретні). Чи не можна визначати рівень радіації за кількістю пам’ятників В.І.Леніну?

[2] Дозиметричні прилади в СССР були під суворим контролем КГБ, тому демонструвалсь ці прийоми хіба що агентам КГБ. А хто ще міг вести сільськогосподарські роботи в респіраторі, не викликаючи звинувачення у роздмухуванні паніки?

[3] Не сказано, чи був цей суспільствознавець у цивільному, але це, здається, і так зрозуміло. Він мав доповідати в КГБ, що говорили тамті двоє. Як в СССР бригада без стукача !

[4] Для полегшення: а) праці стукачів; б) наступної обробки їх донесень.