1.02.1989 Чорнобиль: уроки і висновки

ЦК Компартії України розглянув хід виконання постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і прийняв відповідні постанови. У цьому зв’язку член Політбюро, секретар ЦК Компартії України Б.В.Качура дав інтерв’ю кореспондентові РАТАУ.

З: Борисе Васильовичу, після аварії минуло два роки і дев’ять місяців. Чим викликане те, що Політбюро ЦК звернулось до ситуації на ЧАЕС і навколо неї тепер, чи немає для цього якихось особливих приводів, не відомих широкій громадськості?

В: Скажу відраду: ніяких, як вн говорите, «особливих приводів» нема. Аварія на станції і ліквідація її наслідків перебувають у центрі нашої уваги постійно – з того самого дня, який увійшов болем і тривогою в серця мільйонів людей. Без зволікання було створено оперативну групу Політбюро ЦК на чолі з тодішнім Головою Ради Міністрів УРСР О.П.Ляшком [1]. Поряд з розв’язанням питань локалізації аварії вона особливу увагу приділяла гарантуванню безпеки населення, яке потрапило в зону впливу радіації.

Безпосередньо в районі лиха працювали всі керівники республіки [2]. Не перебували, не відвідували, а саме працювали. І люди, які безпосередньо займались ліквідацією наслідків аварії, знають про це. Обстановка на станції і заходи, що вживалися, обговорювались у Політбюро ЦК щодня, а на перших порах і двічі на день [3].

Напружена робота багатьох тисяч людей дала свої результати. Стан справ докорінно змінився. Вже багато зроблено з комплексу дезактиваційних, відбудовних і медико-оздоровчих заходів. 3 жовтня 1988 року персонал ЧАЕС переведено з вахтового на звичайний режим роботи. А щодо радіаційної обстановки, то вона відома з повідомлень Укргідромету, які регулярно публікуються в республіканських, обласних і київських міських газетах. Але немало ще й треба буде зробити. Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР щодо Чорнобильської АЕС мають довгочасний характер, і таким же довгочасним повинен бути контроль за їх реалізацією. Так що до цього питання ми ще будемо повертатися не раз і предметно. Як кажуть, руку на пульсі треба тримати постійно.

З: Якщо ми вже повернулися до тривожної весни 1986-го, то хотілося б торкнутись і такої теми. Ось ви розповідаєте про роботу в ті дні Політбюро ЦК. Але про це тоді було мало що відомо. Грунтовно висвітлювався хід аварійно-відбудовних заходів, у пресі, по телебаченню показувались мужні дії авіаторів, гірників, будівельників, воїнів. Давали інтерв’ю керівники союзних інстанцій, провідні вчені. А от робота керівництва нашої республіки залишилась немовби “за кадром”. Що можна сказати з цього приводу?

В: Не на виправдання, зрозумійте мене правильно, відзначу: із створенням урядової комісії всі питання, які стосуються ліквідації наслідків аварії, повністю перейшли до її компетенції [4]. Але це зовсім не означає, що ЦК Компартії України, уряд республіки опинились осторонь. Я вже говорив про роботу оперативної групи Політбюро нашого ЦК. До цього треба також додати, що в районі лиха, зміняючи один одного, постійно працювали заступники Голови Ради Міністрів УРСР С.І.Гуренко, Г.В.Дзісь, П.Є.Єсипенко, К.І.Масик, В.А.Масол, М.Ф.Ніколаєв [5]. Розв’язанням гострих проблем займались секретарі та інші працівники ЦК Компартії України, київських обкому і міськкому партії. Вони брали активну участь в оперативному вирішенні цілого комплексу складних і важких питань, пов’язаних з організацією евакуації населення, його розміщенням, постачанням продуктів харчування, забезпеченням матеріально-технічними ресурсами розгорнутих великомасштабних робіт по ліквідації наслідків аварії.

У той час було не до того, щоб давати інтерв’ю [6]. Скажу з власного досвіду – аргумент у таких випадках був простий: головне – розв’язувати проблеми, які виникають. А от те, що в пресі широко розповідалось про мужність учасників ліквідації наслідків аварії, представників різних професій, спеціалістів і вчених, вважаю правильним.

З: Які головні висновки зроблено на засіданні Політбюро ЦК, що розглянуло сьогоднішню ситуацію?

В: З таких висновків я б виділив два. Перший стосується медицини, здоров’я людей.

Не будемо заперечувати, що довір’я населення до міркувань і оцінок медиків за час після аварії помітно похитнулось. І не без допомоги їх самих. Непослідовну, нечітку позицію в цій справі займали міністр охорони здоров’я СРСР С.П.Буренков, і головним чином його перший заступник Є.І.Воробйов, у віданні якого були питання, пов’язані з радіаційною медициною. Не досить ініціативно, а часом і зі збоями, працювали деякі керівники медичної служби республіки. Все це негативно позначалось на організації медичної допомоги, інформуванні населення, забезпеченні його необхідними рекомендаціями.

Яке ж становище тепер? Персонал спеціально створеного Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини, інших закладів охорони здоров’я провів обстеження майже 450 тисяч чоловік. Як показує статистика, захворюваність населення столиці республіки, Київської і Житомирської областей за своєю структурою не відрізняється від того, що ми бачимо в інших регіонах. Крім тих, хто потерпів при ліквідації наслідків аварії безпосередньо на станції – а їх, як уже повідомлялось у пресі, було 237 чоловік – інших випадків захворювання на променеву хворобу не виявлено.

Нарешті, цими днями в республіканській пресі було повідомлено про думку американських експертів з цього питання. Вона збігається з висновком. до якого прийшли й багато інших зарубіжних дослідників, про що говорилось на міжнародній конференції у Києві, яка відбулась у травні минулого [1988] року. Коротко суть його зводиться ось до чого: помітних змін у стані здоров’я населення як Радянського Союзу, так і інших країн не передбачається.

Другий висновок пов’язаний з безпекою самої Чорнобильської АЕС. Він також однозначний: на думку вчених, виникнення самочинної ланцюгової реакції в пошкодженому реакторі виключене. Тож періодично виникаючі в Києві та інших місцях чутки про “нові ЧП”, які нібито мали місце, позбавлені будь-якої підстави.

Відповідно до програми будуть продовжені роботи по підвищенню ядерної безпеки діючих енергоблоків і дезактивації міст Прип’ять, Чорнобиль та навколишніх населених пунктів, залісненню сільгоспугідь, хімічній обробці грунтів і т.д. Лише в нинішньому році на зазначені цілі намічено витратити понад 400 мільйонів карбованців.

Не можу не сказати доброго слова про вчених. Зокрема, спеціалісти з комплексної експедиції при Інституті атомної енергії імені І.В.Курчатова та Інституту ядерних досліджень АН УРСР провели і продовжують проводити найретельніші і всебічні дослідження на четвертому енергоблоці. Тепер він перебуває під постійним фізичним наглядом. Величезну і неоціненну роботу виконали колектив Інституту кібернетики АН УРСР, спеціалісти Укргідромету. Міністерства охорони здоров’я, Мінводгоспу і Мінгео республіки, які розробили систему спостереження, аналізу і прогнозування радіаційної обстановки на території республіки.

З: Події в Чорнобилі викликали розшарування в поглядах і настроях людей, ставленні до аварії та її наслідків. Одні схильні драматизувати ситуацію, інші вважають її майже нешкідливою. Очевидно, тут дається взнаки і дефіцит спеціальних знань, і слабка інформованість?

В: Безумовно. Спеціальних знань, пов’язаннх з грізними явищами такого роду, населенню явно не вистачає. Щодо інформованості, то її слід було б назвати не слабкою, а скоріш однобічною. Склалася своєрідна монополія на думки: одним вірять беззастережно, а інші відмітають, що називається, з порогу.

Буквально з першого дня після аварії мені довелось брати безпосередню участь в організації роботи по ліквідації її наслідків. Десятки разів бувати в зоні аварії і на ЧАЕС, брати участь в усіх засіданнях оперативної групи Політбюро ЦК Компартії України. Бачив, як кажуть, зсередини всю «кухню» роботи по ліквідації наслідків. Тому не можу не дивуватись тій легкості й безапеляційності, з якими дехто (в тому числі й ті, хто спостерігав за подіями на ЧАЕС тільки з Києва) судить про дуже серйозні і складні речі. От ви правильно сказали і про драматизацію становища і про надмірно оптимістичні заяви. Можна ще додати і суперечливість, а часом і пряму некомпетентність у міркуваннях.

Усе це можна було якоюсь мірою якщо не виправдати, то пояснити в тяжкі перші дні і місяці після аварії. Але нащо збивати з пантелику людей тепер, коли багато чого вже пройшло перевірку часом, підтвердилось або спростоване наукою і практичним досвідом?

Скажімо, ще й сьогодні не стихають сплески емоцій з приводу евакуації жителів Прип’яті, Чорнобиля і прилеглих до станції сіл. Становище було таким, що до 14 години 27 квітня радіаційіна обстановка в Прип’яті, на думку спеціалістів, ще не була загрозливою [7]. Це, звичайно, не значить, що не було побоювань з приводу можливого її погіршення. Тому вже надвечір 26 квітня в районі м.Прип’яті було зібрано понад 1200 автобусів.

Це сьогодні легко судити про все. А скажіть, чи просто в лічені години евакуювати і розмістити 50 тисяч жителів м.Прип’яті? 27 квітня це завдання було розв’язане чітко й організовано, усього за три години. Загальна кількість евакуйованих становила близько ста тисяч чоловік. Як уже упереджено писала про чорнобильські події західна преса, але й вона дала цьому фактові дуже схвальну оцінку.

Не можу не спинитись і на питанні, пов’язаному з проведенням 1 травня 1986 року демонстрації трудящих у Києві. Воно також мусується досить вперто. Питання про те, проводити чи не проводити демонстрацію, просто не стояло. І вона проводилась не заради того, щоб показати світові: в Києві все нормально. Справа в тому, що радіаційна обстановка в місті 30 квітня не викликала побоювань. Пояснюється це просто: вперше вітер з боку Чорнобиля повернув до Києва 1 травня [8]. Звернімось до офіційних даних Укргідромету [9]. З них випливає, що вранці 30 квітня рівень радіації становив 0,075 мілірентгена на годину. Першого травня він підвищився в середньому до 0,6 мілірентгена на годину, другого знизився до 0,485. Максимальне короткочасне (до 5 годин) підвищення рівня радіації в Києві було зафіксоване до одного мілірентгена на годину. Протягом наступних днів тижня він утримувався в межах 0,45 – 0,75 мілірентгена на годину. У цей період було організовано відправлення дітей з міста Києва і районів, які примикають до 30-кілометрової зони, на відпочинок і оздоровлення в інші області республіки і за її межі [10].

З: Рішення про це, мабуть, також далось непросто? Чи пропонувалась якась альтернатива?

В: Так, пропонувалась. Учені-медики, в тому числі з провідних інститутів країни, переконували керівництво республіки в тому, що необхідності в масовому відправленні дітей з міста немає. Причому підкріплювали запевнення в безпеці конкретними розрахунками. Проте було вирішено не піддавати дітей риску.

До речі, розрахунки вчених підтвердились. І все-таки вважаю, що прийняте тоді рішення було правильним. Хоч реалізувати його виявилось не менш важко, ніж прийняти. Адже довелося вивезти з Києва, а також ряду районів Київської, Житомирської і Чернігівської областей, забезпечити прийом, розміщення і організувати хороший відпочинок більш як 370 тис. дітей. У найбільш напружений період з Києва відходили за добу поза розкладом до 24 пасажирських поїздів. Високої оцінки заслуговують дії всіх учасників, які забезпечили виконання цього рішення.

Я не збираюсь заперечувать мимовільні помилки і спростовувати явні вимисли навколо подій у Чорнобилі. Але одне хочу сказати з усією певністю: будь-які натяжки і перекручування з цього приводу не такі безневинні, як може здатись на перший погляд. З них породжуються, з одного боку, чутки про нібито «критичну ситуацію» на четвертому енергоблоці, які викликають надмірну і нічим не виправдану напруженість, а з другого, отака відчайдушність, повне нехтування вимог безпеки і рекомендацій спеціалістів.

Дуже часто за всім цим ідуть і практичні дії – наприклад, самовільне повернення людей у 30-кілометрову зону. По-людськи їх можна зрозуміти: кличе до себе земля батьків і дідів, з якою пов’язане все життя. Але навіть при всьому тому, що вже зроблено для дезактивації населених пунктів, риск для здоров’я тут залишається, і чималий. Однак підводить фальшиве почуття безпеки – адже радіація невидима і наслідки її проявляються не відразу. Впливають і безвідповідальні твердження «знавців» про те, що тут цілком можна жити і хоч завтра виходити в поле [11]. Я вже не кажу про складності, з якими пов’язана регулярна доставка сюди «чистих» продуктів, інших товарів першої необхідності. А потрібні ж ще й медичне обслуговування, зв’язок, транспорт…

З: Чи не викликані деякі випадки самовільного повернення й іншими факторами, скажімо, нестачею житла для евакуйованих із зони?

В: Ні в якому разі. Забезпечення еваікуйованих житлом було найважливішим з питань, які вирішувались у першу чергу. І коли вже зайшла про це мова, то треба відзначити ось що: союзні і республіканські органи, трудові колективи всіх областей республіки в стислі строки здійснили величезний комплекс будівельних робіт. Для евакуйованих збудовано майже 11 тисяч будинків садибного типу, 22 багатоповерхових будинки, виділено 28 тисяч квартир у містах, здано понад 400 об’єктів соціально-побутового призначення. Все ще обійшлось більш як в 1,8 мільярда карбоваінців. Крім того, в місті енергетиків Славутичі введено в дію 290 тис.кв.метрів житла, або 4,3 тисячі впорядкованих квартир, а також необхідні заклади побуту і культури.

Ця робота продовжується. У нинішньому [1989] році передбачається ввести 100 тисяч квадратних метрів житла в м.Славутичі [12]. В Криму для енергетиків намічено збудувати санаторій і пансіонат, а для дітей – піонерський табір.

Не залишаються без уваги і жителі районів, прилеглих до 30-кілометрової зони, де активно продовжуються роботи по благоустрою населених пунктів.

Політбюро ЦК Компартії України зобов’язало Міністерство охорони здоров’я УРСР поліпшити профілактичну роботу серед населення, систематично роз’яснювати людям правила поведінки, інформувати їх з питань медичного характеру. Визнано за доцільне провести в першому півріччі 1989 року з використанням сучасних методів поглиблене медичне обстеження всього населення районів, які зазнали радіаційного забруднення. Намічено заходи щодо збільшення кількості місць у лікарнях, повного укомплектування їх медичним персоналом. На забезпечення цих лікувальних закладів необхідною апаратурою і лікарськими препаратами держава виділила в нинішньому році 24 мільйони карбованців.

Постановою передбачено також розширити інформованість населення і про радіаційну обстановку, і про здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Цю роботу доручено організувати членам Політбюро ЦК Компартії України – секретарю ЦК Ю.Н.Єльченку і першому заступнику Голови Ради Міністрів УРСР Є.В.Качаловському.

З: І, нарешті, Борисе Васильовичу, запитання, яке стало якоюсь мірою вже традиційним. Яка ваша думка про перспективи розвитку енергетики, і атомної зокрема?

В: Однозначно, в двох словах, на це не відповісти. Відомо, що тут теж вистачає крайнощів: одні бачать у будівництві АЕС мало не головний шлях розвитку енергетики, інші так само категорично виступають проти їх права на існування.

На мою думку, обидва ці підходи, як і всі крайнощі неправильні. Не можна не підтримати активну громадянську позицію людей, які виступають за чистоту навколишнього середовища, не поділити їх занепокоєність. Тим більше, що немалої шкоди природі завдають і теплові електростанції, які викидають в атмосферу величезну кількість шкідливих відходів, і ГЕС, через які втрачаються тисячі гектарів родючих земель, порушується природний стік рік і т.д.

Але нам нікуди не подітися від того факту, що станції цих трьох типів дають практичне всю електроенергію. Альтернативні ж джерела при всій їх привабливості, на жаль, поки що неспроможні замінити традиційні. Роботи в цьому напрямі треба прискорити. Разом з тим слід насамперед підвищувати екологічну чистоту діючих електростанцій. Не менш важливо всемірно зменшувати енергоємність виробництва, впроваджувати ресурсозберігаючі і безвідхідні технології, змінювати структуру промисловості, оріентуючись на розвиток наукомістких галузей.

Щодо АЕС, то на діючих сьогодні станціях виняткове значення має гарантована безпека, надійність, грамотна, бездоганна експлуатація. Заходи в цьому плані вживаються. Вимоги тут повинні бути справді надзвичайно високі, у прямому розумінні на рівні світових стандартів. Досить згадати думку спеціалістів МАГАТЕ та експертів з багатьох країн, які протягом трьох тижнів вивчали стан справ на Ровенській АЕС. Вони позитивно оцінили стан і надійність устаткування станції, рівень її експлуатації, підготовленості кадрів [13]. Такий курс ми будемо проводити неухильно.

Аварія в Чорнобилі, висвітивши цілий ряд проблем, показала, наскільки уважно і відповідально, з урахуванням широкої громадської думки треба підходити до всього комплексу питань, пов’язаних із спорудженням нових станцій – від вибору місця їх будівництва до всебічної оцінки проекту, забезпечення високої якості будівельних робіт.

Хочу нагадати про те, що вже вирішено не будувати другу Чорнобильську АЕС у складі шести блоків, а також не споруджувати 5 і 6 блоки діючої ЧАЕС, Харківську і Одеську АТЕЦ. Щодо Кримської і Чигиринської АЕС уряд республіки вніс пропозиції до союзних органів про недоцільність продовження їх будівництва.

Звичайно, в одному інтерв’ю на всі запитання не відповісти. Проблем багато. І головне в їх розв’язанні – це конкретні діла. Про це говорять уроки і висновки з чорнобильських подій.

Прапор комунізму, 1989 р., 1.02, № 26 (3325)

[1] Без золікання – а коли саме ? Комісія справжнього, московського Політбюро утворена не раніше 1.05.1986 р.; отже, українська комісія утворена не раніше 2.05.1986 р. і не пізніше 31.01.1989 р., бо в цей проміжок часу – без малого три роки – про неї не було ніяких згадок, вона свого існування нічим не зрадила. І як могли призначити головою комісії О.П.Ляшка, не подивившись попередньо, кого призначать на голову у Москві? Там призначили голову Ради міністрів – і тут призначили голову Ради міністрів. Зі спогадів Легасова добре видно, що майбутній голова майбутньої укркомісії Ляшко 26.04.1986 р. поїхав по інформації не до Прип’яті, а на аеродром – зустрічати правдиву московську комісію (у сподіванні, що від неї вдасться щось довідатись. Але сподівання було даремне).

[2] Не всі : Щербицький не працював. Чи, може, начальники між собою домовились вважати Київ зоною лиха і роботу в Києві – роботою в зоні?

[3] Допіру зараз, по трьох роках після вибуху, українські керівники кинулись хвалитись своєю причетністю до ліквідації, в той час коли про аналогічні заходи уряду Білорусії повідомлялось уже в травні 1986 р. Одразу видно, хто й коли почав дбати.

[4] Тобто банановий “уряд” сам відчував себе саме банановим, декоративним, головне завдання якого – не плутатись під ногами справжніх урядовців. До того ж банановий секретар намагається дезорієнтувати нас щодо хронології: мовляв, спочатку ліквідацією займалась українська комісія, а пізніше, після утворення справжньої комісії, керівництво перейшло до неї. В дійсності справжня (московська) комісія утворена раніше за хахлацьку.

[5] “А ты, косой, отколь ? Тебя никто на ловле не видал!” Про існування С.І.Гуренка вперше повідомлялось під 9.05.1986 р., М.Ф.Ніколаєва – під 22.05.1986 р., К.І.Масика – під 23.06.1986 р.; П.Є.Єсипенко та В.А.Масол вперше згадані під 18.09.1986 р., в про існування такого начальника як Г.В.Дзісь ми вперше довідуємось із даної статті. Сам Б.В.Качура вперше згаданий у зв’язку з Чорнобилем під 8.08.1986 р., а до того нічим своєї активності не виявив. Тепер вони всі оголосили, що й вони лапали лева.

[6] Тобто хахлацьким керівникам було заборонено висовуватись перед пресою. Але я думаю, що справа була не тільки в московській забороні, але і в пасивності самих українських керівників. Не було чим хвалитись.

[7] Бреше ірод! Всім фахівцям, окрім медичного начальника Є.І.Воробйова, було очевидно, що обстановка загрозлива (зокрема, В.О.Легасову і Б.Є.Щербині). А наш хахлацький секретар сам солідаризується з “непослідовною і нечіткою” позицією Воробйова. На велике щастя українського народу, справу евакуації узяв у свої руки Б.Є.Щербина, а інакше “оперативно створена” через тиждень після вибуху група хахлацького Політбюро ще три роки це питання розглядала б.

[8] А інші говорять, що в середині 30 квітня. Див. розмову з В.П.Антоновим під 16 січня 1989 р. Так що і в даному випадку укрсекретар бреше.

[9] Ніяких офіційних даних Укргідромет не публікував; тут укрначальник зве “офіційної” секретну довідку, подану йому на бланку Укргідромету десь в січні 1989 року, під час підготовки цього інтерв’ю.

[10] Не в цей період, а лише в кінці травня 1986 р.

[11] Оце вперше український начальник дозволив собі обережно висловити незадоволення заколисувальним характером брехні.

[12] Тобто первісний план – збудувати місто за два роки (1987 і 1988) провалився; але про це говорити не годиться.

[13] Звичайно, того, що Рівненська АЕС збудовоана на карстових грунтах, вони не помітили. Вони ж совєтські агенти, а не геологи. Оцей приклад найліпше показує нам, якою мірою можна покладатись на різні “міжнародні перевірки”, надто – на комісії МАГАТЕ.

Мета даного інтерв’ю – довести, що й українські начальники щось робили для ліквідації, а тому їх теж треба відзначити орденами.