3.03.1989 Чорнобиль: зона особливих турбот

Підготовлено сектором інформації Ради Міністрів УРСР

Майже три роки минуло після того квітневого дня, коли у Чорнобилі скоїлось страшне лихо.

Карта радіаційного забруднення українського Полісся.

Тисяча днів і ночей після трагедії були сповнені многотрудної боротьби за локалізацію аварії, за життя і здоров’я тисяч і тисяч людей не тільки сумновідомої нині в усьому світі 30-кілометрової зони. Уся країна відгукнулася на нашу біду.

На допомогу прибули спеціалісти – представники усіх братніх народів. В зоні АЕС працювали 260 тисяч чоловік. Лише прямі витрати становили майже 4 мільярди карбованців. Пройшов певний час – і поруч із «саркофагом» знову ожили три блоки станції, а за Дніпром з’явилося місто Славутич.

Але біда ще не минула. Вона розвіялась на сотні кілометрів – залягла, причаїлась… Вона, на жаль, і в багатьох із нас… А тому на душі і сумно, і тривожно. Що чекає тих, хто був у зоні «тоді» і тепер? Чи здоровими зростатимуть їхні діти і внуки? Ці та інші питання не дають спокою, ще й досі породжують чутки, їх живлять невігластво і неспокій, але передусім відсутність вичерпної інформації, яку мусить мати кожен.

Ось чому Постійна надзвичайна комісія при Раді Міністрів УРСР по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних явищ вирішила подати читачам «Радянської України» узагальнені матеріали про нинішню ситуацію в Чорнобилі і навколо нього.

Приборкання біди

Починаючи з 26 квітня 1986 року в республіці проводиться комплекс широкомасштабних заходів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Вже в перші дні було вжито екстрених заходів для евакуації населення з території, проживання на якій становило небезпеку для здоров’я людей. Виходячи із ступеня радіоактивного забруднення, було виділено чотири зони. З перших двох – відчуження і тимчасового відселення, а це 72 населених пункти – виселили 92 тисячі чоловік. Ще 136 населених пунктів увійшли до зони постійного контролю, за 40 – організували періодичне спостереження.

Усім евакуйованим було надане тимчасове житло, а працездатним – робота, виплачено усі види компенсацій, сума яких лише на Київщині становить близько 450 мільйонів карбованців. Аналогічні заході вжито і в Житомирській області. У 1986-1987 роках тільки в Київській області для евакуйованих збудували 88 нових сіл, у яких споруджені близько 11 тисяч індивідуальних житлових будинків садибного тишу. Крім того, зведено 22 багатоповерхових будинки на 1435 квартир. Безпосередньо на Київщині одержали житло понад 16 тисяч сімей, більш як 17 тисяч забезпечені ним у Києві та в інших містах, а близько 7,3 тисячі – в інших республіках. Високими темпами споруджується нове місто Славутич.

Одразу ж після аварії перед ученими, цивільною обороною і спеціалістами міністерств та відомств було поставлене завдання – не допустити розповсюдження радіоактивних речовин, які випали на поверхню, звести до мінімуму їх міграційні процеси. Водночас велась дезактивація населених пунктів. На 10 тисячах житлових будинків і виробничих об’єктів замінено покрівлю, знесено 1,8 тисячі ветхих споруд, облаштовано 2,4 тисячі колодязів, знято 307 тисяч кубометрів зараженого грунту і завезено чистий. Ці та інші інженерні роботи сприяли зниженню радіаційного фону в 1,5-3 рази.

Тривають роботи по створенню нормальних умов життя і діяльності населення. У 1989 році уряд республіки виділив для цієї мети понад 100 мільйонів карбованців капітальних вкладень. Усі роботи плануються і проводяться так, щоб за 70 років проживання у населених пунктах, що перебувають під постійним контролем, їх мешканці одержали не більше 35 бер. Це граничмо допустима доза опромінення, яку людина може одержати за все життя.

У боротьбі за ліквідацію наслідків аварії серйозна увага приділялась запобіганню радіоактивного забруднення Дніпровського каскаду водоймищ. З цією метою міністерства і відомства УРСР здійснили обвалування берегів Прип’яті і малих річок у 30-кілометровій зоні ЧАЕС, цілий комплекс інших водоохоронних заходів.

Проведено великий обсяг робіт по забезпеченню водою населення районів, які потрапили в зону забруднення. У гранично стислі строки було розроблено і реалізовано проект водоводу з ріки Десни для забезпечення водою Києва, додаткове постачання нею населених пунктів Київської і Житомирської областей. Вода надійшла у 140 населених пунктів, для чого введено в експлуатацію 467 свердловин, прокладено 810 кілометрів трубопроводів. Для контролю за станом води створено радіологічні служби, оснащені сучасним обладнанням і транспортними засобами. Постійні спостереження, які проводять ці служби, показують, що здійснені охоронні заходи дали змогу знизити радіоактивне забруднення водоймищ Дніпровського каскаду, яке сьогодні по цезію-137 у 20 – 200 разів нижче за допустимий рівень.

В результаті аварії у забрудненій зоні опинилися тисячі і тисячі людей. Складна ситуація потребувала максимальної концентрації зусиль багатьох служб, насамперед медиків. У зв’язку з цим було розроблено цілий комплекс заходів, спрямованих на охорону здоров’я людей. Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР, створений у Києві спільно з Міністерством охорони здоров’я УРСР на основі міжвідомчих даних про радіаційну обстановку склали прогноз можливих медичних наслідків для найбільш неблагополучних категорій населення, розробили цільову програму диспансеризації людей. Особлива увага приділялась оздоровленню дітей, які жили на контрольованих територіях, та евакуйованим з 30-кілометрової зони. Влітку 1986 року було вивезено для оздоровлення понад 200 тисяч хлопчиків і дівчаток з Київської, Житомирської, Чернігівської областей та з Києва. Для цієї мети використовувались профспілкові здравниці, туристичні бази, пансіонати матері і дитини ВЦРПС, піонерські табори. Діти, які мали прояви соматичних захворювань, були направлені на санаторно-курортне лікування. Дошкільнята оздоровлювались у пансіонатах разом з батьками під час їх відпустки. Влітку нинішнього року планується оздоровити дітей, як живуть у зонах з підвищеними рівнями радіоактивного фону та на прилеглих територіях.

Успішному проведенню названих та багатьох інших заходів сприяла велика робота, спрямована на поліпшення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних закладів, укомплектування їх кадрами. У сільських населенні пунктах з несприятливою радіаційною обстановкою в 1986-1988 роках збудоване 339 фельдшерсько-акушерських пунктів і медичних закладів. Медикаментозне забезпечення тут здійснюють 88 аптек, 9 аптечних пунктів першої категорії і 487 – другої. Для придбання медичного устаткування Київській, Житомирській і Чернігівській областям на 1988-1989 роки виділене більш як чотири мільйони карбованців. Для зміцнення медичних кадрів тільки торік у Київську область було направлено 274 лікарі, а в Житомирську – 352. Міністерство охорони здоров’я УРСР провело ряд конференцій, регіональних семінарів, семінарів-нарад, метою яких було підвищення кваліфікації фахівців. В інститутах удосконалення лікарів, у Всесоюзному науковому центрі радіаційної медицині Академії медичних наук СРСР, науково-дослідних закладах клінічного та гігієнічного профілю пройшли навчання близько 400 спеціалістів.

Завдяки роботі по ліквідації наслідків аварії, сумарна доза опромінення населення не перевищує встановлених норм. Отже, в цілому можна стверджувати, що вдалося забезпечити радіаційну безпеку людей. Це, до речі, підтвердила і Всесоюзна конференція у Києві, в якій взяли участь чимало вчених із зарубіжних країн.

Медики прогнозують

Багатьох людей цікавить, як ідуть справи на самій станції. Як відомо, навколо зруйнованого 4-го блока споруджено «укриття», більше відоме під назвою «саркофаг». Воно оснащене системами контролю за станом решток активної зони. Ведеться розробка програми вилучення з блока і довгострокового захоронення радіоактивних речовин. А станція працює. Після аварійно-відбудовних робіт перший, другий і третій блоки АЕС були пущені у жовтні-листопаді 1987 року та в грудні минулого [1988] року [1]. Уже вироблено майже 39 мільярдів кіловат-годин електроенергії. На всіх блоках посилено систему безпеки, надійності їх роботи. З цією метою у тринадцятій п’ятирічці намічено реконструювати обладнання на них.

Отже, обстановка на станції і навколо неї не викликає нині особливої тривоги. Але численні факти свідчать про те, що на місцях і в деяких республіканських органах склалося невірне уявлення про нинішню радіаційну обстановку як абсолютно безпечну [2]. Це пояснюється відсутністю серйозних ускладнень із здоров’ям людей, недостатньою поінформованістю про фактичний стан справ, що притуплює пильність та обережність населення, породжує самозаспокоєння у частини господарських керівників, партійних і радянських працівників. Саме через це в зону відселення самовільно повернулися і проживають тепер майже 1100 чоловік.

Усе це потребує широкої роз’яснювальної роботи на місцях; зона, забруднена радіоактивними речовинами, вимагає пильності й обережності. Саме тому у населених пунктах, що прилягають до 30-кілометрової зони, продовжуються роботи по створенню безпечніших умов проживання населення [3], виконується комплекс будівельних, дезактиваційних і комунально-технічних робіт, впроваджуються агротехнічні заходи по запобіганню потраплянню радіоактивних речовин в сільськогосподарську продукцію, завозяться «чисті» продукти, поліпшуються матеріальна і кадрова бази медичних закладів.

Восени минулого року розроблено, обгрунтовано і затверджено концепцію безпечного проживання населення на забруднених територіях, мета якої – повернення людей до звичного життя, зняття всіх обмежень на умови проживання і використання місцевих продуктів.

На 1989-1990 роки і на період до 2000 року розроблено проект Комплексної програми по організації ефективного і безпечного сільськогосподарського використання території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

За даними проведених в 1987-1988 роках медичних оглядів населення підтвердився сприятливий прогноз щодо найближчих наслідків радіаційного впливу: із 260 тисяч чоловік, оглянутих у ході диспансеризації, визнані здоровими 62 проценти. Не відзначається зростання радіаційно-продукованих онко-гематологічних захворювань і вроджених аномалій розвитку. Ті, хто підлягав оздоровленню (38 процентів оглянутих), пройшли курс лікування в амбулаторіях, стаціонарних і санаторних умовах.

Аналіз результатів цільової диспансеризації свідчить, що в структурі захворюваності дорослих і дітей зберігаються тенденції, характерні для інших регіонів республіки: захворювання серцево-судинної системи – до 26 процентів, органів дихання – 15, органів травлення – 9,3, ендокринні захворювання – 1,5, онкологічні – 1,1 процента. Виявлене у Народицькому районі Житомирської області незначне зростання онкопатологій, за висновками спеціалістів Київського НДІ онкології, пояснюється постарінням населення і проведенням ретельних медоглядів осіб похилого віку, не охоплених диспансеризацією раніше [4].

Усі діти, які проживають на цих територіях, взяті під диспансерний нагляд, здійснюваний місцевими органами охорони здоров’я, Інститутом ендокринології Академії медичних наук СРСР, постійний медичний нагляд і гормональний контроль (понад 200 тисяч досліджень) свідчить про відсутність протягом усього часу, що минув після аварії на АЕС, змін ендокринної захворюваності і її структури. Не відзначено суттєвої динаміки частоти гіперплазій щитовидної залози. Вона варіюється в різних районах, очевидно, у зв’язку з вираженістю зобної ендемії. Стан прихованого (лабораторного) зниження функції щитовидної залози відзначався в різні строки після аварії у 1,2-2,3 процента дітей, що відповідає частоті аналогічного стану у решти населення. Враховуючи те, що у зв’язку з одержаними додатковими дозами у дітей можлива поява окремих випадків новоутворень щитовидки, гіпотеріозу та інших ендокринних захворювань, які виліковуються, за цією категорією встановлено диспансерний нагляд. Щокварталу і на початку року спеціалісти Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини АМН СРСР та Міністерства охорони здоров’я УРСР проводять оцінку стану здоров’я дітей за даними цільових диспансерних оглядів.

Треба відзначити, що в 1986 році мало місце підвищення захворюваності органів дихання, шлунково-кишкового тракту, пневмонією, залізодефіцитною анемією у більшості районів, що перебувають під наглядом, порівняно з показниками п’ятирічного періоду, що передував аварії. Причини підвищення кількості захворювань неоднозначні. Вони, по-перше, зв’язані з поліпшенням виявлення й обліку хвороб, чому сприяє ширше використання сучасної апаратури. Певну роль у підвищенні захворюваності могли відіграти переміна місця проживання, побутових умов, адаптація до нового колективу, що вимагає напруження дитячого організму і нерідко супроводжується розвитком захворювань. Порівняння показників захворюваності за 1987 та 1988 роки з даними за 1986-й вказує на поступову стабілізацію рівня захворюваності у переважній більшості районів УРСР, за якими ведеться нагляд [5].

Перспективи збереження існуючого рівня стану здоров’я населення на територіях з підвищеною радіоактивністю безпосередньо залежить від виконання на місцях заходів по створенню безпечних умов проживання: забезпечення продуктами харчування гарантованої якості, проведення ефективних агрохімічних радіозахисних заходів, ретельних дезактиваційних робіт, спрямованих на ліквідацію забруднених ділянок на території населених пунктів, можливих місць відпочинку і т.ін., дотримання вимог щодо створення безпечних умов праці у полі, в лісі, загальне поліпшення благоустрою населених пунктів.

При виконанні цих заходів буде забезпечено гарантійне дотримання допустимих дозових навантажень.

Треба знати кожному

Основним гарантом безпечності споживання продуктів харчування був і залишається радіологічний контроль. Організована у перші дні після аварії мережа лабораторій, постів удосконалюється, підвищується чутливість апаратури, кваліфікація спеціалістів. Контроль здійснюється ветеринарною та агрохімічною службами. Особлива увага – забрудненим районам. Ці та інші служби контролюють продукцію 165 колгоспних ринків, а також підприємств молочної, м’ясної, харчової та плодоовочевої промисловості. Для того, щоб зробити цей контроль оперативнішим, функціонують 16 пересувних лабораторій.

Ведення сільського господарства організоване відповідно до рівня забрудненості. Землі, де вона перевищує 80 кюрі на квадратний кілометр, передані під заліснення, У господарствах трьох районів: Поліського – Київської, Народицького та Овруцького – Житомирської областей перепрофільовано рослинництво і тваринництво [6].

Відгодівля худоби на «чистих» кормах з метою зниження вмісту радіонуклідів у м’ясі, а також попереднє прижиттєве визначення забрудненості тварин дає змогу здавати на м’ясокомбінат «чисту» худобу. За цією методикою велика рогата худоба за 2-3 місяці перед здачею переводиться на «чисті» корми.

Молоко, вироблене у господарствах і закуплене у населення, якщо рівень його забрудненості вищий за тимчасово допустимі норми, переробляється на масло, яке відповідає санітарним нормам. Відпрацьовано і перевірено технології, що дають можливість одержувати із забрудненого молока безпечну для здоров’я людини продукцію.

Для населення розроблено рекомендації по веденню особистих підсобних господарств. Виділяються чисті луки і пасовища для випасу дійних корів, а в разі відсутності таких – орні землі. Для зменшення надходження радіоактивних речовин з грунтів у рослини провапновано майже 103 тисячі гектарів земель, у тому числі на присадибних ділянках – 6,6 тисячі. Мінеральні добрива внесено майже на 72, а культуртехнічні роботи виконані на 25 тисячах гектарів. Ці роботи тривають і нині.

Варто зупинитися на використанні плодів, овочів і ягід, вирощених в особистих підсобних господарствах і на садових ділянках. Загальна забрудненість їх у 1987 році порівняно з 1986 зменшилась: яблук, агрусу, калини, чорниці – в 10 разів; абрикосів, слив, кизилу, вишні, черешні, суниці та малини – у 20; чорної смородини та обліпихи – в 300, порічок – у 900 разів. Торік [в 1988 р.] вона знизилась ще утроє і навіть у зоні постійного контролю не перевищує допустимих санітарних норм. Аналогічна ситуація і з овочами.

Ступінь переходу радіонуклідів із грунту в рослини значною мірою залежить від вмісту гумусу. Оскільки в особистих підсобних господарствах, як правило грунти угноєні краще, ніж на колгоспних полях, то й рівень переходу радіонуклідів у плодоягідну та овочеву продукцію тут теж значно нижчий. Крім того, у приватному секторі ретельніше виконуються рекомендації, викладені в «Пам’ятках по веденню особистих підсобних господарств на забруднених територіях», що сприяє одержанню значно чистішої продукції.

Цього року передбачено також внесення підвищених доз фосфорно-калійних добрив на присадибних ділянках. Тому якихось обмежень по використанню плодоягідної та овочевої продукції, вирощеної в особистих підсобних господарствах, не вводилось і не буде введено.

Дослідами встановлено, що в плодах, ягодах і овочах радіонукліди в основному зв’язані з твердими частками, тому соки і компоти набагато чистіші за вихідну сировину.

Це питання хвилює передусім жителів північних областей України, зокрема районів, прилеглих до Чорнобиля, які завжди славилися своїми лісовими угіддями і з якими зв’язана значна виробнича діяльність. Радіаційна обстановка тут залишається складною. Забруднено численну продукцію лісового господарства.

Для гарантування радіаційної безпеки, а також нормальної виробничої діяльності підприємств лісового господарства вивчено радіаційну ситуацію в лісі, проведено картирування насаджень, розроблено нормативні документи – «Тимчасові рекомендації по веденню лісового господарства». Там, де користуватися лісом та його продуктами не можна, встановлено заборонні знаки.

За рішенням урядових комісій країни і республіки виконано ряд робіт по збереженню лісових насаджень в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС та сусідніх масивів:

– створено нову систему охорони цих лісів від пожеж, обмежено доступ у них населення;

– з 1987 року ведуться роботи по відтворенню і розведенню лісів у 30-кілометровій зоні і на землях за її межами, непридатних для сільськогосподарського виробництва. На колишній території «рудого лісу» на 102 гектарах насаджено молодняк, а на землях з високим рівнем радіоактивного забруднення за межами 30-кілометрової зони такі насадження вже зроблено на 203 гектарах.

За розпорядженням Ради Міністрів УРСР Мінлісгоспові передаються вилучені з сільськогосподарського користування 9,5 тисячі гектарів малоперспективних та високозабруднених земель. У 1989 році тут буде посаджено ліс – в першу чергу на ділянках високого пилоутворення, а також на тих, що межують з населеними пунктами.

Організація відпочинку городян, збирання ягід, грибів, риболовля, мисливство не вимагають будь-яких обмежень на території республіки, зокрема у більшості районів Київської, Житомирської та Чернігівської областей [7].

У зонах суцільного і вибіркового радіометричного контролю є ділянки, де заборонено збирати гриби, ягоди, тому що вміст радіоактивних речовин у них перевищує встановлені нормативи чи контрольні рівні. Ці ділянки лісу, як уже відзначалося, виділені заборонними знаками. Тут не дозволяється і мисливство.

До зон закритих для риболовлі, належать верхів’я Київського водосховища, гирло Прип’яті (що входить у 30-кілометрову зону), непротічні водойми, розташовані на територіях, віднесених до зони постійного контролю.

Населенню, яке проживає на територіях зон постійного та періодичного контролю та пунктів, де проводиться періодичний контроль тваринницької продукції, треба знати:

– Пам’ятку населенню по веденню особистих підсобних господарств на забруднених територіях;

– правила радіаційної гігієни при проведенні робіт на забруднених територіях;

– порядок утримання худоби і птиці перед наміченим забоєм протягом 2-3 місяців – залежно від віку і рівня радіоактивного забруднення;

– порядок і місце проведення радіологічного контролю вироблюваної продукції;

– що робити з продукцією, забрудненою вище за допустимі рівні;

– що особисті підсобні господарства, згідно з наказом Держагропрому СРСР, забезпечуються підвищеними дозами фосфорно-калійних добрив за рахунок колгоспів і радгоспів;

– що для випасу власних корів виділяються чисті луки і пасовища, а при відсутності таких – відводяться орні землі, засіяні багаторічними травами.

Населення, яке проживає на території зон постійного та періодичного контролю, мусить знати, що за даними досліджень у 1988 році якість молока в приватному секторі в 30-50 процентах випадків не відповідала вимогам нормативів, м’яса – в 10-12, грибів – у 30-50, риби з непротічних водойм – у 20-30. Овочі і картопля, за винятком городньої зелені, фрукти відповідали вимогам нормативів. Але перша городня і садова продукція цього року в кожному населеному пункті цієї зони має бути перевірена в лабораторії.

Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини АМН СРСР разом з Міністерством охорони здоров’я УРСР з використанням зарубіжного (зокрема японського) досвіду розробили прогноз можливих медичних наслідків для тих категорій населення, які зазнали найбільшого впливу іонізуючого опромінення. Диспансеризація підтвердила: зростання радіаційно-продукованих онко-гематологічних захворювань і вроджених аномалій не сталося.

Узагальнені дані цитогенетичних обстежень жителів міста Прип’яті були подані Інститутом загальної генетики Академії наук СРСР, Всесоюзним науковим центром радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР та Інститутом біофізики Міністерства охорони здоров’я СРСР для доповіді в ООН про дію радіації. Вони підтверджують існуючу світову концепцію; при дозі 1 бер на покоління вона дає у потомстві додатково 0,02 процента генетичних аномалій до спонтанного рівня, який становить у розвинених країнах світу 106 тисяч випадків на мільйон новонароджених [8], тобто 250 додаткових випадків.

Не втрачати пильність

Одне з актуальних питань, що дискутується тривалий час, – доцільність реевакуації населення в окремі відносно благополучні райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС.

Аналіз обстановки, що склалася, показує: говорити нині про реевакуацію найближчим часом – рано. Існуючі рівні радіоактивного забруднення зони відселення і можливі їх зміни внаслідок активної господарської діяльності у випадку реевакуації можуть призвести до того, що дозові квоти, встановлені санітарними правилами, не будуть витримуватися ще тривалий час. Отже, реевакуація за таких умов суперечила б соціальним і гуманним цілям нашого суспільства. Особливо неприпустима вона тепер для дітей, які через свої вікові особливості є найбільш вразливими.

В даний час серед населених пунктів, що увійшли в зону відселення, дійсно є кілька з відносно благополучною радіаційною обстановкою. Але повна ліквідація соціально-побутової структури колишнього Чорнобильського району, роз’єднаність цих населених пунктів, наявність поблизу територій з високим рівнем забрудненості, незадовільний санітарно-технічний стан житла і громадських приміщень, поліпшення якого вимагає значних матеріальних затрат, робить недоцільною реевакуацію людей у села 30-кілометрової зони.

Але це питання ускладнюється наявністю тут понад тисячі мешканців, переважно пенсійного віку, які самовільно повернулися у свої села. Враховуючи те, що більшість із них проживає в неблагополучній радіаційній обстановці і категорично відмовляється відселитися, уряд республіки вживає заходів по завезенню туди продуктів харчування і товарів народного споживання, забезпеченню поштового зв’язку, наданню медичної допомоги, поліпшенню загального санітарного стану населеного пункту, де тривалий час ніхто не жив.

У даний час національна комісія по радіаційному захисту населення визначила, а Міністерство охорони здоров’я СРСР затвердило критерій безпеки тривалого проживання населення на забруднених територіях при дотриманні граничної дози 35 бер протягом життя.

Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР, Інститут біофізики Міністерства охорони здоров’я СРСР оцінили обстановку в усіх населених пунктах з урахуванням цього критерію при умові зняття обмежень на продукти місцевого виробництва. На підставі їхньої оцінки рекомендоване відселити на «чистіші» території жителів сіл Ясен і Шевченкове Поліського району на Київщині, Шишелівка, Малі Міньки і Поліське Народицького району на Житомирщині.

У цих населених пунктах досі діють обмеження, зокрема щодо споживання продукти харчування місцевого виробництва, щороку проводяться дезактиваційні заходи. Нині дози опромінення і стан здоров’я жителів тут не відрізняються від характерних для цієї території. Але, враховуючи нереальність довічного збереження обмежень у використанні місцевих продуктів для сільського населення, прийнято рішення про підготовку до переселення жителів.

Таким чином, сьогодні немає підстав стверджувати, ніби не існує ніяких проблем. Вони є – їх бачать люди, які проживають на забруднених територіях, і це породжує часом нездорову морально-психологічну обстановку на місцях. Уряд республіки занепокоєний тим, що на місцях і досі слабо поставлена інформація про рівні забрудненості територій, особливо на присадибних ділянках. Тож сьогодні ще потрібна серйозна роз’яснювальна робота про те, що радіація ще й досі небезпечна, а тому треба кожному неухильно виконувати правила проживання на території, що зазнала радіоактивного забруднення, суворо контролювати раціональне ведення сільськогосподарського виробництва.

Не все благополучно поки що і з медичним обслуговуванням у забруднених районах. Бракує місць у лікарнях, лікарів, спеціальної медичної апаратури.

Щоб розв’язати ці проблеми, потрібні додаткові кошти, бачення чіткої перспективи у подоланні нинішніх труднощів. У цьому зв’язку Рада Міністрів УРСР розробила перелік робіт по додатковому благоустрою населених пунктів і впорядкуванню сільгоспугідь Київської, Житомирської, Чернігівської та Ровенської областей до 1990 року і на тринадцяту п’ятирічку.

«Радянська Україна», 1 березня 1989 р.; Прапор комунізму, 1989 р., 3.03, № 52 (3351).

[1] Оскільки в розпорядженні бананово-урядової комісії не було мого збірника, ця комісія не знала, коли відновлено роботу блоків. Насправді 1-й і 2-й блоки почали працювати восени 1986 року (а не 1987, як написано тут), а третій – в кінці 1987 (тобто позаминулого, а не минулого – 1988 року). Компетентність комісії просто вражаюча!

[2] Ще один вияв незадоволення заколисуванням. Маятник брехні рушив в інший бік.

[3] Наша комісія зібралась створювати безпечніші умови уже за межами 30-км зони.

[4] Тобто розміри біди такі, що навіть українські начальники змушені були шукати їй пояснення. І причина знайшлася – це поліпшення умов життя населення після вибуху.

[5] Але не скрізь! Отже, є місця, де має місце погіршення.

[6] Оце вперше названо Овруцький район!

[7] Принаймні щодо грибів обмеження потрібні. Не можуть не збрехати!

[8] 106 000 аномалій на 1 млн. – це 10%. Такої інтенсивності генетичних аномалій не може бути. Тут помилка в числах.