Про острів Еспаньола

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Острів Еспаньола був першим, як ми вже сказали, куди прийшли християни і почали велику бійню та винищення цих народів, і першим, який вони сплюндрували та спустошили; і коли християни почали захоплювати жінок і дітей індіанців, щоб ті служили їм для ницих цілей [para usar mal dellos], і пожирати їхнє харчування, які ті своїм потом і працею добували, і не задовольнялися тим, що індіанці давали їм з власної волі відповідно до можливостей, що їх кожен мав (бо цього завжди виявлялося замало, тому що в них не було звички мати понад те, що було необхідним щодня і діставалося малою працею, і того, чого вистачало для трьох будинків з десятьма людьми в кожному на місяць, один християнин з’їдав і знищував за день), і почались інші численні насильства, і утиски, й кривди, яких їм завдавали, індіанці стали розуміти, що ці люди мабуть не є прибульцями з небес, і деякі ховали свою їжу, інші – своїх жінок і дітей, деякі тікали у ліси, щоб опинитись якомога далі від людей, спілкування з якими виявилося таки лихим і жахливим.

Християни вдалися до стусанів, і кулаків, і палиць, доки їх руки не дістались і до владарів поселень. І дійшло до такого нахабства і безсоромності, що в головного короля, владаря всього острова, один християнський капітан згвалтував його власну жінку.

З того часу індіанці почали шукати засоби, як би то вигнати християн зі своєї землі: вони взяли в руки зброю [52], яка була геть слабенькою і мало підхожою для нападу та опору, і ще менш для захисту (через що всі їхні війни не були чимось більшим, аніж тутешня гра у тростини, і навіть дитяча); християни зі своїми кіньми, і мечами [53], і списами почали чинити щодо їх різанину та вигадливі жорстокості.

Вони вдиралися до поселень, і не залишалось ані малого, ані старого, ані вагітної жінки, ані породіллі, яким не розпорювали б животи, і яких не рубали би на шмаття, мов накидалися на ягнят, що їх заскочили у кошарах. Вони закладалися про те, хто з одного удару розрубає людину навпіл [54], чи з першого разу відрубає їй голову, чи випатрає її. Відривали немовлят від материнських грудей за ніжки й били головою об каміння. Інших заганяли мечами в ріку зі сміхом і дотепами, і коли ті тонули, примовляли: «Булькоти, тіло такого-то»; інших малюків насаджували на мечі разом із матерями, всіх, скільки б їх перед собою на знаходили.

Споруджували довгі шибениці, щоб вони майже торкалися ногами землі, і по тринадцять осіб, на ознаку честі і поваги до Відкупителя нашого і дванадцяти апостолів, підкладаючи під них хмиз і вогонь, спалювали живцем. Інших зв’язували і обв’язували все тіло сухою травою і, підпаливши, спалювали у такий спосіб. Іншим, і всім, кого хотіли залишити живими, відрубували обидві руки, і вони носили їх підвішеними, і казали їм: «Йди з листами». Це означало: йди, повідом людей, які повтікали у ліси. Владарів і знатних зазвичай вбивали у такий спосіб: робили грати з прутів на стовпах-рогатках і прив’язували до них, а внизу розводили слабкий вогонь, щоб потроху, волаючи від цих тортур, у відчаї вони сконали [55].

Одного разу я бачив, що, коли спалювали на гратах чотирьох чи п’ятьох знатних [індіанців] і владарів (і навіть, гадаю, були дві чи три пари таких грат, на яких спалювали ще інших) [56], то, оскільки вони дуже гучно волали, що чи то завдавало турботу капітанові [57], чи то просто заважало йому спати, він наказав, щоб їх задушили, проте альгвасил, який виявився гіршим за ката, який їх спалював (я знаю його ім’я, і навіть з його родичами познайомився в Севільї), не схотів душити їх, проте власноручно заткнув кожному рота обрубком деревини, щоб вони не шуміли, і заходився роздмухувати під ними вогонь, доки вони повільно не засмажились, як він того і бажав.

І так усі люди, які у змозі були втекти, поховалися у лісах і піднялись у гори, тікаючи від істот настільки нелюдяних, таких немилосердих, і такої жорстокої звіроти, згубників і запеклих ворогів роду людського, вони навчили і вишколили лебрелів [58], найлютіших псів, щоб, побачивши якогось індіанця, вони умить шматували б його, а краще – накидалися й пожирали, мов це було б порося. Ці пси спричинили величезні лиха та згубу. І оскільки подекуди, зрідка і мало, індіанці вбивали деяких християн з виправданих причин і згідно із святою справедливістю, ті встановили між собою закон, що за кожного християнина, якого вбили б індіанці, мали християни вбити сто індіанців.

Примітки

52. Повстання індіанців-таїно на Еспаньолі розпочалось у 1502 г. і було в основному придушено к 1505 г.

53. Іспанське слово «espada» означає водночас «меч», «шпага» і «рапіра». Історики зброї вказують, що у першій половині XVI ст. (тобто, за часів Конкісти) рапіри, які щойно з’явилися, використовувалися здебільшого як парадна зброя, а під час бою як і раніше вживалися мечі: звичайні, з довжиною клинка 80-90 см, і дворучні, завдовжки 1,4 – 1,7 метра (Пол, Джон, Робинсон Чарльз М. Ацтеки и конкистадоры. – Москва, Эксмо, 2009. – Сс.46-49).

54. Цим похвалявся, зокрема, такий собі Алехо Гомес, «що мав великий досвід винищення індіанців» (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, II: 16).

55. Одним із головних організаторів геноциду індіанського населення Еспаньоли був губернатор Ніколас де Овандо-і-Касерес [Nicolás de Ovando y Cáceres] (1460-1511), командор ордену Алькантара в Ларесі, потім великий командор ордену Алькантара, який управляв Еспаньолою в 1502 – 1509 рр.

56. Згідно з «Історією Індій» це сталось у провінції Хігуей [Higüey] у 1504 р. (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, II: 17).

57. Це був Хуан де Есківель [Juan de Esquivel] (бл. 1470 – бл. 1514), севілець, учасник експедицій Колумба, якому губернатор Овандо доручив придушення повстання індіанців у Хігуеї.

58. Lebreles, хорти, маються на увазі іспанські гальго. Крім того, проти індіанців використовувались іспанські бульдоги (), мастифи та іспанські гончі (sabuesos).