Про провінцію Нікарагуа

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

У році тисяча п’ятсот двадцять другому чи двадцять третьому цей тиран перейшов до підкорення благодатнішої провінції Нікарагуа, до якої увійшов у недобрий час [98]. Стосовно цієї провінції, хто зміг би похвалити блаженство, здоров’я, привабливість, процвітання, численність та багатолюдність її народу? І було річчю, що, воістину, викликала захват, бачити, наскільки вона була заповненою поселеннями, які простягалися майже на три чи чотири ліги завдовжки, засадженими чудовими фруктовими садами, внаслідок чого в ній була величезна кількість людей.

Цим людям (оскільки ця земля рівна і чиста, де не можна сховатись у лісах, і чарівною, від чого з великим сумом і небажанням вони наважувалися залишити її, і тому відчували і відчули великі утиски, і наскільки це було можливо, терпіли тиранію і рабство у християн, а також тому, що від природи були народом дуже лагідним і миролюбним) той тиран завдав, разом із своїми товарищами-тиранами, які відправилися разом із ним (усіма тими, хто раніше допоміг йому вщент сплюндрувати інші королівства), стільки лиха, влаштував такі різанини, такі жорстокості, таке поневолення та беззаконня, що не зміг би язик людський розповісти про це.

Він відправив п’ятдесят вершників і кинув під їхні списи всю провінцію завбільшки за графство Руссільйон, так що не залишив живими ані чоловіка, ані жінки, ані старого, ані малого за самі дріб’язкові речі: за те, що не прийшли так швидко на його заклик, чи не дали стільки нош маїсу, що є тамтешнім збіжжям, чи стількох індіанців, щоб вони служили йому або комусь іншому з його загону; і так як земля була рівнинною, вони нікуди не могли втекти ані від їхніх коней, ані від їхнього пекельного гніву.

Він [99] посилав іспанців здійснювати походи, що означало йти грабувати індіанців в інших провінціях, і дозволяв грабіжникам уводити, скільки вони бажали, індіанців із мирних поселень, щоб ті служили їм. Й тих заковували в ланцюги, щоб вони не кидали вантажі у три арроби, які клали їм на плечі. І сталось одного разу, з багатьох, влаштованих їм, що з чотирьох тисяч індіанців додому повернулися лише шість, а всі інші померли у дорозі. І коли деякі втомлювалися, чи не могли йти з важкими вантажами, чи захворювали від голоду та важкої праці, та слабкості, то їм, щоб не розмикати ланцюгів, відрубували у нашийника голову, і падала голова в один бік, а тіло – в інший. І розсудіть, що відчували інші.

І так, коли влаштовували подібні погулянки, то, оскільки індіанці мали досвід, що назад ніхто не повертався, вони, коли відправлялися, плакали, й зітхали, й казали:

«Ось шляхи, якими ми ходили служити християнам і, хоч ми важко працювали, врешті решт повертались із часом у наші оселі й до наших жінок і дітей; але сьогодні ми йдемо без надії колись повернутися, чи побачити їх, чи ще пожити».

Якось, коли він захотів зробити новий розподіл індіанців, як йому заманулося (хоча подейкують, що для того, щоб відібрати індіанців у того, кого він не дуже любив, і віддати тому, хто йому подобався), це стало причиною того, що індіанці не засіяли жодної ділянки, а так як і у християн їх не було, ті відібрали в індіанців увесь маїс, який ті мали, щоб прогодувати себе та своїх дітей, від чого померли від голоду понад двадцять чи тридцять тисяч душ [100], і було так, що жінка вбивала власного сина, щоб з’їсти його від голоду.

Оскільки поселення, які в них були являли собою кожне суцільний і дуже гарний сад, як вже сказано, християни розташувались у них, кожен у поселенні, яке йому розподілили (чи, як вони казали, віддали у піклування), і влаштували в них свої поля, і харчувались із убогої їжі індіанців, і відібрали в них найкращі землі та ділянки, з яких ті жили. Згідно з порядком, заведеним іспанцями у своїх власних оселях, всі індіанці, владарі, старі, жінки та діти, всі мусили були прислужувати їм удень і вночі невтомно; аж до малюків, яких, як тільки вони були у змозі триматися на ногах, займали тим, що кожен із них міг робити, і більшим, ніж те що він міг робити; і так їх винищили, і донищують сьогодні тих небагатьох, хто залишився, і вони не мають, і їм не дозволяють мати ані власної оселі, ані власної речі, і в цьому навіть перевершують несправедливостями такого роду те, що робили на Еспаньолі.

Й довели їх до виснаження, і гнобили, і спричинило передчасну смерть багатьох людей у цій провінції те, що їх змусили носити дошки і деревину за тридцять ліг до порту, щоб побудувати кораблі, і відправили на пошуки меду і воску у ліси, де їх пожерли тигри [101]; і навантажували, і сьогодні навантажують вагітних жінок і породіль як худобу.

Найжахливішою чумою, яка головним чином і спустошила цю провінцію, став дозвіл, виданий тим губернатором іспанцям, щоб вони могли вимагати рабів у касиків і владарів поселень. Вимагали раз у чотири чи п’ять місяців, або щоразу, коли хтось домагався милості чи дозволу від названого губернатора, у касика п’ятдесят рабів із загрозою, що якщо їх не дадуть, то його спалять живцем чи кинуть лютим псам.

А оскільки в індіанців зазвичай немає рабів, щонайбільш, якійсь касик має двох, трьох або чотирьох, владарі йшли до своїх поселень і забирали спочатку всіх сиріт, потім вимагали в тих, хто мав двох синів, одного, а хто трьох – двох; і таким чином касик набирав ту кількість, яку вимагав у нього тиран, з великим зойком і плачем у поселенні, тому що це люди, які, як здається, більш за все люблять своїх дітей.

І так як це коїлося стільки разів, спустошили, починаючи з року двадцять третього і до року тридцять третього все це королівство, тому що упродовж шести чи семи років ходили п’ять чи шість кораблів для торгівлі, які увозили всі ці натовпи індіанців, щоб продати їх в якості рабів у Панамі чи Перу [102], де всі вони померли, тому що засвідчено і перевірено тисячі разів, що, якщо індіанців забрати з їх природного середовища, вони невдовзі дуже легко помирають. Бо їм ніколи не дають поїсти, й анітрохи не звільняють від важкої праці, адже й ті, хто їх продає, й ті, хто їх купує, роблять це заради того, щоб вони працювали.

І таким чином забрали з цієї провінції і перетворили на рабів індіанців, які були такими ж вільними, як і я, понад п’ятдесяти тисяч душ. І через пекельні війни, які іспанці проти них вели, і через жахливу неволю, в яку їх загнали, померли дотепер ще п’ятдесят чи шістдесят тисяч осіб, ї сьогодні їх вбивають. Всі ці спустошення відбувалися протягом чотирнадцяти років. Зараз у цій названій провінції Нікарагуа є чотири чи п’ять тисяч людей, яких щодня вбивають повсякденними особистими послугами та гнобленням, а була вона (як уже сказано) однією з найлюдніших у світі.

Примітки

98. У 1522 р. тихоокеанське узбережжя Нікарагуа обстежила відправлена Педраріасом Давілой експедиція Хіля Гонсалеса Давіли [Gil González Dávila] (1480 – 1526). У 1523 р. туди вторгнувся інший капітан Педраріаса Давіли, Франсіско Ернандес де Кордоба [Francisco Hernández de Córdoba ] (бл. 1475 – 1526).

Наступного року він заснував на березі озера Косіболька (Нікарагуа) місто Гранада, а на березі озера Шокотлан – Леон, що стали опорними пунктами іспанців у регіоні (см.: Gonzalo Fernandez de Oviedo y Valdés. Historia General y Natural de las Indias, islas y tierra-firme del Mar Océano. Tomo Segundo de la segunda parte, tercero de la obra. – Madrid: Imprenta de la Real Academia de la historia, 1853. – Pp. 101-108, 113-115; Herrera, Antonio de. Historia general de los hechos de los castellanos en las islas, y tierra firme del mar Oceano. Década tercera. – Madrid: Emprenta Real, 1601. – Pp. 149-151, 204, 215-218).

99. Франсіско Ернандес де Кордоба управляв тихоокеанським узбережжям Нікарагуа в 1524 – 1526 рр., доки не був страчений за наказом Педраріаса Давіли, який запідозрив його в заколоті. У 1526 – 1527 рр. землі в Нікарагуа були підпорядковані губернаторству Золота Кастилія, а з 1527 р. перейшли у підпорядкування губернатора Ібуерас (Гондурас) Дієго Лопеса де Сальседо [Diego López de Salcedo y Rodríguez]. Нарешті, у 1528 р. главою новоутвореного губернаторства Нікарагуа став Педраріас Давіла, який обіймав цю посаду до смерті в березні 1531 р. У 1531 – 1535 рр. владу в Нікарагуа здійснював тимчасовий управитель Франсіско де Кастаньеда (Francisco de Castañeda).

100. Х. А. Льоренте пояснює зміст цього уривку тим, що Давіла влаштував перерозподіл енком’єнд у добу посіву, зажадавши в індіанців залишити поселення для представлення новим хазяям, внаслідок чого сівба була зірвана (Colección de las obras del venerable obispo de Chiapa, don Bartolomé de las Casas, defensor de la libertad de los americanos. Tomo primero. – Paris, 1822. – P. 129).

101. Тобто ягуари.

102. Лас-Касас не зовсім точний: столиця інкського Перу Куско була зайнята іспанцями в листопаді 1533 р., а головний іспанський порт на узбережжі, Сьюдад-де-Лос-Рейес (Ліма), заснований в січні 1535 р., тому продавати туди рабів у 1523 – 1533 рр. було неможливо. Крім того, з 1530 до 1534. продаж індіанців у рабство був заборонений королівським указом (який, щоправда, погано виконували на місцях).