Про Берег Перлів, і про Парію,
і про острів Тринідад

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Від узбережжя Парії й до затоки Венесуела [192], за виключенням його, що складає двісті ліг, мали місце величезні та страхітливі плюндрування, які іспанці скоїли стосовно тих народів, нападаючи на них і захоплюючи якомога більше живцем, щоб продати як рабів.

Багато разів, прийнявши на віру безпеку та дружбу, про які з ними балакали іспанці, хоч ті не заслуговували довіри і не були щирі, вони приймали їх у своїх домівках як батьків і синів, обдаровували їх і служили їм, чим мали та як могли. І звичайно, неможливо було б ані легко сказати, ані оцінити, докладно описуючи, яких і скільки було кривд, образ, утисків і беззаконств, які народ з цього узбережжя отримав від року тисяча п’ятсот десятого [193] і дотепер. Я розповім тільки про два чи три, за якими нехай судять про інші, безмірні за кількістю та ницістю, які були б гідні всіляких тортур та вогню.

На острові Тринідад (який значно більший за Сицилію [194] і благодатніший), пов’язаному із материком з боку Парії, чий народ добрий і чесний у своєму роді [195], яким він є в усіх Індіях, коли прийшов у році тисяча п’ятсот шістнадцятому один грабіжник [196] із іншими шістдесятьма чи сімдесятьма закоренілими розбійниками, вони оголосили індіанцям, що прибули оселитись і жити на тому острові разом із ними. Індіанці прийняли їх, мов то були б їхні рідні, й їхні діти, і владарі, і підданці служили їм з величезною відданістю і радістю, і приносили їм щодня стільки їжі, що її вистачило б нагодувати ще стількох же, бо це загальна риса і щедрість всіх індіанців цього Нового Світу: давати надмірно те, що вони мають і чого потребують іспанці. Вони збудували для них великий дерев’яний будинок, щоб ті всі в ньому жили, бо так забажали іспанці, щоб він був один, і не більше, щоб зробити те, що вони мали намір зробити і зробили.

У той час, коли клали солому на палки та колоди, і будівля була зроблена на два естадо [197], так, щоб ті, хто був усередині, не бачили тих, хто зовні, під приводом прискорити завершення будівництва зібрали в ньому багатьох людей, і іспанці, розподілившись, [стали] одні ззовні, навколо будинку із своєю зброєю, проти тих, хто виходив би, а інші всередині. І вони вийняли з піхов мечі і почали погрожувати нагим індіанцям, щоб ті не рухалися, а якщо ні, то вони їх уб’ють, і почали зв’язувати їх, а інших, які виплигнули, щоб утекти, порубали мечами.

Деякі, які вибігли пораненими чи цілими, й інші, з поселення, які туди не входили, взяли свої луки й стріли і зібралися в іншому будинку у поселенні, щоб захищатися, куди їх увійшла сотня чи дві сотні, і так як вони захищали вхід, іспанці підпалили будинок, і спалили всіх живцем. І зі своїм полоном, який склав сто вісімдесят чи то двісті людей, яких вони змогли зв’язати, вони відправилися на свій корабель, і підняли вітрила, і пішли до острова Сан-Хуан, де продали половину рабів, а потім на Еспаньолу, де збули іншу.

І коли я в той час закидав капітану такий небачений підступ і лиходійство на тому ж острові Сан-Хуан, він мені відповів:

«Облиште, сеньйоре, так мені наказали і дали мені такі вказівки ті, хто мене послав, і щоб, якби я не зміг схопити їх війною, то схопив би їх миром» [198].

І воістину він сказав мені, що за все своє життя не зустрів ні батька, ні матері, крім як на цьому острові Тринідад завдяки добрим справам, які для нього зробили індіанці, і він сказав це із величезним соромом і з розкаянням у своїх гріхах. Починаючи з цих, накоїли [їх] на тих островах незліченно, захоплюючи та поневолюючи тих, хто їм довірився. Подивіться ж, які ці діяння, і чи були ті індіанці, у такий спосіб захоплені, справедливо перетворені на рабів.

Іншого разу, коли вирішили брати Святого Домініка, нашого ордену, йти проповідувати і навертати ті народи, бо їм бракувало зцілення і світла Вчення для спасіння їхніх душ, як це й зараз в Індіях, відправили одного ченця, досвідченого у богослів’ї [199], великої доброчесності та святості, із братом-послушником, його товарищем [200], щоб вони оглянули землю, і поспілкувалися з людьми, і пошукали місце, придатне для будівництва монастиря.

І коли прийшли священнослужителі, індіанці прийняли їх як янголів з небес, і слухали з великим хвилюванням, і увагою те, вони зуміли тоді до них донести, більше на мигах, ніж словами, тому що не знали їхньої мови. І сталося, що туди підійшов один корабель [201], після того, як відбув той, що їх привіз, й іспанці з нього, за своєю пекельною звичкою, заманили облудою, без відома ченців, пана тієї землі, якого звали дон Алонсо [don Alonso], якому чи то ченці дали це ім’я, чи то інші іспанці, тому що індіанці схильні й прагнуть мати християнські імена, і нерідко прохають, щоб їм такі дали, навіть до того, як дізнаються щось про те, що означає бути охрещеним.

Отже, обдурили названого дона Алонсо, щоб він піднявся на корабель зі своєю дружиною і деякими іншими особами, мовляв, для нього там влаштують свято. Врешті решт, коли пришийли сімнадцять людей із владарем та його жінкою, впевнені в тому, що, оскільки священнослужителі знаходяться в їхній землі, то іспанці через них не скоять якогось лихого вчинку, тому що інакше не довірилися б їм. І коли індіанці зійшли на корабель, мерзотники підняли вітрила і відправилися на острів Еспаньола, де продали їх у рабство.

Всією країною, коли побачили свого владаря та владарку увезеними, вони прийшли до братії і захотіли їх вбити. Ченці, побачивши таке велике зло, самі хотіли померти від прикрощів, і слід повірити, що скоріше віддали б свої життя, аніж дозволили б вчинити таку несправедливість, особливо через те, що було створено перешкоду тому, щоб коли-небудь ці душі змогли б почути та увірувати у слово Боже. Вони заспокоїли їх, як змогли, і сказали їм, що з першим же кораблем, який звідти відправиться, напишуть на острів Еспаньола, і доможуться, щоб їм повернули їхнього владаря та решту, хто з ним знаходився.

Невдовзі Господь привів туди один корабель для кращого підтвердження прокляття тих, хто керував, і написали листа ченцям на Еспаньолі, і в ньому вони закликали і висловлювали незгоду один і багато разів; проте оїдори [202] не побажали виявити справедливість, тому що між ними самими була розподілена частина індіанців, яких так несправедливо і підступно захопили тирани [203].

Двоє ченців, які раніш пообіцяли індіанцям цієї країни, що протягом чотирьох місяців прийде їхній владар дон Алонсо разом з іншими, побачивши, що ані за чотири, ані за вісім ті не прийшли, приготувалися померти і віддати життя тому, кому були їй зобов’язані, перш, ніж зазнати наперед уготованого. І так індіанці здійснили помсту [204], справедливо вбивши їх, хоч і невинних, тому що рахували, що це вони виявилися причиною тієї ницості, і тому що побачили, що виявилося неправдою те, що протягом чотирьох місяців ті обіцяли і в чому запевняли, і тому що з тих часів і дотепер вони не дізнались, і сьогодні не знають про існування різниці між братією та іспанськими розбійниками, і тиранами, і грабіжниками, по всій тій землі.

Блаженні браття постраждали несправедливо, і внаслідок цієї несправедливості немає жодного сумніву, що, згідно з нашою святою вірою, вони є істинними мучениками й царюють нині з Господом у небесах, блаженні, як і будь-який, хто відправився би туди, посланий послушенством і ніс намір проповідувати і поширювати святу віру, і спасати всі ті душі, і зазнати скільки завгодно трудів, і смерть, яка спіткала б його за розіп’ятого Ісуса Христа.

Іншого разу через великі тиранії та гидотні діяння кепських християн індіанці вбили двох інших братів Святого Домініка й одного – Святого Франциска, чому я був свідок, бо я уникнув такої ж смерті через диво Боже, і де було сповна такого, про що можна було б розповісти, щоб жахнути людей небезпекою та важкістю справи. Втім, оскільки це було б довго, я не хочу про це казати, поки не прийде свій час, і Судного Дня вона буде більш ясною, коли Господь помститься за такі жахливі й огидні образи, які завдали йому в Індіях ті, хто має ім’я християн [205].

Іншого разу в цих провінціях, на мисі, який називають Кодера [206], було поселення, чийого владаря звали Хігерото [Higueroto], ім’я, чи то властиве [окремій] особі, чи то загальне для їхніх владарів. Він був такий добрий, а його народ такий зичливий, що скільки б іспанців не приходили туди на кораблях, вони знаходили притулок, їжу, відпочинок і всілякі розраду та полегшення, і багатьох вони врятували від смерті, коли ті приходили втікачами з інших провінцій, на які нападали і де скоювали численні тиранства та злочини, помираючи від голоду, і виходжували їх, і відправляли здоровими на Острів Перлів, де було поселення християн, хоча могли б убити їх, так що ніхто б і не дізнався, але не робили цього; й у кінцевому рахунку всі християни називали те поселення Хігерото загальним заїжджим двором і житлом.

Один злостивий тиран [207] вирішив здійснити напад туди, оскільки ті люди відчували себе у повній безпеці. І він прийшов туди на своєму кораблі і запросив багато народу, щоб вони зійшли на корабель, як вони мали звичай сходити і довіряти у випадках з іншими. І коли прийшли багато чоловіків, і жінок, і дітей, він підняв вітрила і відправився на острів Сант-Хуан, де всіх їх продав у рабство, і я прибув тоді на названий острів [208], і бачив названого тирана, і дізнався там про те, що він скоїв. Він залишив сплюндрованим усе те поселення, і всі іспанські тирани, які на тому узбережжі грабували і чинили напади, шкодували й проклинали такий жахливий вчинок, бо втратили укриття та заїжджий двір, який мали там, буцімто це були їхні домівки.

Я кажу, що залишаю осторонь розповідь про безмірні злочини та жахливі випадки, які у такий спосіб було скоєно в тих землях і сьогодні, у цей день скоюються. Переправили на острів Еспаньола і на Сант-Хуан з усього цього узбережжя, яке було найнаселенішим, понад два мільйони викрадених душ, які всі й померли на названих островах, коли їх кинули до копалень і на інші важкі роботи, понад ті натовпи, які на них, як вище сказано, були. І викликає величезний жаль, і розривається серце бачити те узбережжя найблагодатнішої землі геть пустельним і безлюдним.

І є певною та істина, що ніколи не прибував корабель, завантажений індіанцями, в такий спосіб викраденими й уведеними, як я сказав, щоб не викинули в море третину тих, кого помістили всередині, не кажучи про тих, кого вбили, коли захоплювали їх, у тих землях. Причина полягає в тому, що, для досягнення їхньої мети треба багато людей, щоб отримати більше грошей за якомога більшу кількість рабів, й їм не дають ані їжі, ані води, крім як зовсім обмаль, щоб не витратилися тирани, що мають назву судновласників, і цього ледь вистачає для іспанців, які відправляються на кораблі для нападу, і цього не вистачає для небораків, через що вони помирають від голоду та спраги, і засіб полягає в тому, щоб викидати їх у море.

І воістину, як мені сказала одна людина з них, від островів Лукайос, де у такий спосіб було вчинено великі спустошення, і до острова Еспаньола, що складає шістдесят чи сімдесят ліг, корабель міг би йти без компаса та мореплавної мапи, ведений лише слідом з індіанців, які залишалися на [поверхні] моря, викинуті мертвими з корабля.

Потім, коли їх вивантажували на острові, куди привозили на продаж, то розривалося серце в кожного, что мав би хоч познаку милосердя, бачити їх голими й голодними, і як непритомніли від голоду діти й старі, чоловіки й жінки. Потім, мов баранів, серед них відокремлювали батьків від дітей і жінок від чоловіків, складаючи з них групи від десяти до двадцяти людей, і кидали про них жереб для того, щоб увели свою долю злощасні судновласники, ким були ті, хто вклав свою частку грошей, щоб зібрати флот із двох чи трьох кораблів, також як тирани-грабіжники, що відправлялися захоплювати індіанців і уводити їх з їхніх домівок. І коли жереб випадав на групу, де знаходився якийсь старий чи хворий, казав тиран, якому він діставався: «Відправте цього старигана до дідька. Нащо ви мені його даєте, щоб я його поховав? А цей хворий, нащо я мушу вести його, щоб лікувати?» Дивиться ж тут, як цінували іспанці індіанців, і чи виконували вони заповіт Божий про любов до ближнього, на якій тримаються Закон і Пророки.

Тиранія, що її чинили іспанці стосовно індіанців під час пошуку та промислу перлів – одне з найбільш жорстоких та клятих діянь, які могли б бути у цьому світі. Немає пекельного та безнадійного життя у цьому столітті, яке можна було б із цим порівняти, хоча видобування золота в копальнях було у своєму роді ще важче та гірше. Їх змушували пірнати у море на три, й на чотири, й на п’ять саженів [209] у глибину, зранку і допоки сонце не зайде; вони увесь час знаходилися під водою, плаваючи без спочинку, збираючи мушлі, в яких ростуть перли. Здіймалися із наповненими ними сіточками, щоб ковтнути повітря, а там знаходився на каное чи човнику іспанський кат, і якщо вони забарилися б, відпочиваючи, бив їх стусанами і за волосся зіштовхував у воду, щоб вони знов продовжили видобуток.

Їжею була риба, й мушлі, в яких росли перли, і хліб касабі, і який-ніякий маїс (що є тамтешнім хлібом), і одне дуже малопоживне, а інше дуже важко готувати, і від них вони ніколи не були ситі. Постіль, яку їм давали на ніч, полягала в тому, щоб кинути їх у колодках на землю, щоб вони не втекли. Багато разів, коли вони занурювались у море для свого пошуку та збирання перлів, то більше ніколи не виринали (тому що акули та мако, що є двома різновидами найлютіших морських тварин, які ковтають людину цілком, їх пожирали та вбивали).

І подивиться ж тут, чи дотримували іспанці, які на цьому промислі перлів діяли у такий спосіб, заповіт божий про любов до Господа й до ближнього, наражаючи своїх ближніх на небезпеку загибелі тілесної, але також і душевної, тому що ті вмирали без віри й без таїнств, через пожадливість іспанців. І крім того, вони влаштовували їм таке страхітливе життя, що ті помирали та гинули за лічені дні. Бо людині неможливо довго жити під водою без дихання, особливо тому, що постійна прохолода води проникає до неї, і всі вони зазвичай вмирали із кров’ю, що йшла в них із рота через стискання груди, яке відбувалося тому, що вони знаходилися стільки часу і без перерви, не дихаючи, і з проносом через холод. Й їхнє волосся, від природі чорне, ставало бурим як хутро морських левів, а на спині проступала сіль, так що вони здавалися потворами у вигляді людей іншого виду.

І в цих непосильних трудах, або краще сказати пекельних зайняттях, остаточно загинули всі індіанці лукайо [lucayos], які жили на островах, коли іспанці зайнялися цим промислом, і за кожного платили від п’ятдесяти до ста кастельяно, й їх відкрито продавали, навіть коли це було заборонено самими законниками, хоч і беззаконними в іншій частині, тому що лукайо були чудовими нирцями. І там також померло багато інших, без ліку, з інших провінцій та країв.

Примітки

Берег Перлів – частина південного узбережжя Карибського моря від Кумани до мису Кодера.

192. Біля входу у сучасне озеро Маракайбо.

193. Узбережжя біля затоки Паріа було вперше обстежено Педро Алонсо Ніньо [] у 1499 р. У 1502 р. Алонсо де Охеда спробував був заснувати поселення Санта-Крус-де-Кокібакоа на півострові Гуахіро, але не зміг там закріпитися. У 1510 р. було засновано постійне іспанське поселення Нуева-Кадіс на острові Кубагуа. У 1534 р. губернатором Паріа та Кубагуа став Херонімо Орталь [Jerónimo Ortal], один з офіцерів Дієго де Ордаса.

194. Лас-Касас помиляється, площа острову Тринідад – 4,8 тис. кв. км, а Сицилії – 25,4 тис., у 5,3 рази більше.

195. Тринідад був населений араваками, іспанський географ Алонсо де Санта-Крус [Alonso de Santa Cruz] (1505-1567) передає іншу думку про цей острів і його мешканців: «Було та є важким завоювати його, оскільки земля та сувора, а індіанці дуже войовничі» (Cuesta Domínguez, Mariano. Alonso de Santa Cruz y su obra cosmográfica. Tomo II. – Madrid, Ed. CSIC, 1984. – P. 337).

196. Хуан Боно де Кехо [Juan Bono de Quejo] (бл. 1475 – пом. після 1528) – уродженець Сан-Себастьяна, можливо, в якості лоцмана брав участь у четвертій подорожі Колумба, користувався підтримкою єпископа Бургоського Родрігеса де Фонсеки, у 1513 р. взяв участь в експедиції Понсе де Леона до Флориди, в подальшому виступав як довірена особа губернатора Куби Дієго Веласкеса. В «Історії Індій» Лас-Касас зазначає стосовно його прізвища «Боно» («Добрий»), що він був настільки ж добрий, наскільки негр-пірат Хуан Бланко («Білий») – білий (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 91).

197. Приблизно на три з половиною метри.

198. В «Історії Індій» Лас-Касас наводить слова Боно де Кехо дещо інакше: «Повірте, падре, що так мені сказали в якості деструкції, а саме, що, якщо я не зможу захопити їх миром, то щоб я захопив їх війною» (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 70); при цьому, неосвічений біскаєць плутає надто мудрі для нього слова «інструкція» та «деструкція».

199. В оригіналі «presentado en teología», тобто того, хто готувався отримати степень магістра богослів’я.

200. Це були Франсіско де Кордова [Francisco de Córdova] і Хуан Гарсес [Juan Garcés]. Вони прибули на узбережжя Венесуели у 1513 р.

201. Йдеться про експедицію Гомеса де Рібери [Gómez de Ribera], уродженця Сафри в Естремадурі. Він відвідав узбережжя Венесуели на трьох суднах у 1514 р. (Thomas, Hugh. Rivers of Gold: The Rise of the Spanish Empire. – Penguin Books, 2010. – Pp. 310-311).

202. Члени першої Королівської Аудієнсії Санто-Домінго. Ними у той час були Марсело де Вільялобос [Marcelo de Villalobos], Хуан Ортіс де Матієнсо [Juan Ortiz de Matienzo] і Лукас Васкес де Айльон [Lucas Vázquez de Ayllón], а також прокурор Санчо де Веласкес [Sancho de Velásquez].

203. Привезених невільників було конфісковано як контрабанду і розподілено між членами Аудієнсії.

204. Кордову і Гарсеса було вбито у січні 1515 р.

205. Йдеться про повстання індіанців у заснованій Лас-Касасом місії у Кумані у січні 1522 г. Насправді сам Лас-Касас не був присутнім під час цих подій; утім, повсталі індіанці вбили послушника Діонісіо і смертельно поранили заступника Лас-Касаса Франсіско де Сото. Лас-Касас підозрював, що виступ індіанців був спровокований іспанськими колоністами з сусіднього острова Кубагуа.

206. У 60 км на схід від сучасного Каракаса.

207. Алонсо де Охеда-молодший.

208. У 1521 році.

209. 1 сажень = 1,67 м.