Про провінції материка у частині,
що її називають Флорида

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

До цих провінцій у різний час прийшли три тирани [232], з року тисяча п’ятсот десятого чи одинадцятого [233], щоб скоїти діяння, які інші, і два з них в інших частинах Індій, скоїли, з метою досягти становища, неспівставного з їхніми чеснотами, ціною крові й загибелі отих своїх ближніх. І всі три померли поганою смертю [234], із руйнуванням власним і своїх домів, збудованих у попередньому на людській крові, і усім трьом я є свідком, і пам’ять про них вже стерто з лиця землі, мов їх і не було в минулому у цьому житті. Залишили вони всю цю землю обуреною, і укрили свої імена неславою та ганьбою через вчинені ними бійні, хоч і не дуже численні, бо Господь убив їх раніше, ніж вони скоїли б більше, тому що він там приберіг для них кару за лиходійства, які, як я знаю та бачив, вони понаробили в інших частинах Індій.

Четвертий тиран [235] прийшов туди пізніше, року тисяча п’ятсот тридцять восьмого [236], дуже наполегливий і добре підготовлений; минуло вже три роки, як про нього нічого не чути, і він не з’являвся [237]; впевнені, що відразу, як він увійшов туди, понакоїв жорсткостей, а потім зник, і якщо ще живі він і його люди, то за ці три роки він винищив багато і численних народів, якщо там, де він йшов, зустрів їх, оскільки він з найбільш видатних і досвідчених, і з тих, хто завдав разом із іншими своїми товарищами найбільше шкоди, й лиха, й спустошень у багатьох провінціях і царствах [238]. Утім найпаче сподіваємося, що Господь дав йому той саме кінець, що й іншим Він дав [239].

За три чи чотири роки після того, як було написано вищенаведене [240], вийшли із землі Флориди рештки тиранів [241], які відправились із тим головним тираном, що його залишили мертвим; і від них ми дізналися про нечувані жорстокості і злочини, які там за його життя головним чином він, а після його злощасної смерті [інші] лихі люди скоїли стосовно тих невинних індіанців, які нікому не завдавали шкоди; отже, не виявилося хибним те, що я вище завбачив.

Й їх стільки, що вони підтвердили правило, що ми його встановили вище: що чим далі вони просувалися, щоб відкривати, й плюндрувати, і винищувати народи та країни, тим жахливіші жорстокості та беззаконня проти Бога і ближнього свого вчиняли. Нам обридає перерахунок стількох і таких гидотних і кривавих діянь не людей, але дикої звіроти, і тому я не хочу затримуватися для того, щоб розповісти більше, ніж наступне.

Вони зустріли великі поселення людей дуже здорових, розсудливих, з розвиненим суспільним життям та добре впорядкованих [políticas y bien ordenadas]. Скоїли у них великі бійні (як мають звичай), щоб посіяти страх до себе в серцях тих народів. Виснажували їх і вбивали, навантажуючи, як худобу. Коли хтось втомлювався чи непритомнів, то, щоб не розмикати ланцюга, на якому їх вели в нашийниках, у тих, хто йшов попереду такого, відрубували йому голову з потилиці, й падало тіло в один бік, а голова в інший, як і в інших місцях вище ми розповідаємо.

Коли вони увійшли до одного поселення, де їх радісно зустріли, і дали їм досхочу поїсти, і ще понад шестисот індіанців замість в’ючаків для їхніх вантажів та догляду за їхніми кіньми, то після того, як тирани пішли звідти, повернувся один капітан, родич головного тирана [242], щоб пограбувати все поселення, коли там були впевнені у своїй безпеці, і вбив ударами списа владаря-короля цієї країни [243] і скоїв інші жорстокості.

В іншому великому поселенні, оскільки, як їм здалося, його мешканці були дещо стривожені через їхні ганебні та жахливі вчинки, про які ті почули, кинули під мечі й списи малих і великих, немовлят і старих, підданців і панів, так що ні на кого не зглянулися. Великій кількості індіанців, а саме загалом понад ніж двомстам (як кажуть), за якими вони відправили покликати їх з певного поселення, й ті добровільно прийшли, тиран наказав відрізати [частини] обличчя від носа, включаючи губи, до підборіддя, залишивши рівне місце [244], і так, з таким лихом, і болем, і приниженням, скривавлених, їх відправили, щоб вони розповіли про діяння та дива, що здійснюють ці охрещені проповідники святої католицької віри.

Посудіть же сами, коли такими будуть ті люди, яку любов вони відчуватимуть до християн і як повірять, що Бог, якого ті мають, є добрим і справедливим, а закон і релігія, які они сповідують і якими вихваляються, незаплямованими. Дуже великими та вигадливими є злочини, які скоїли там ці злощасні люди, діти погибелі. І оскільки найбільш злостивий капітан помер нещасною смертю, без сповіді, ми не маємо сумніву, що він провалився у пекло, якщо тільки Господь потайки не потурбувався про нього згідно із своїм божественним милосердям, а не у відповідності з його вчинками, через такі огидні лиходійства.

Примітки

Флорида – за часів Лас-Касаса так позначався не лише сучасний півострів Флорида, а вся територія південного сходу США.

232. Маються на увазі походи Хуана Понсе де Леона [Juan Ponce de Leon] (бл. 1560 – 1521), який вперше відвідав узбережжя Флориди в 1513 р. і повернувся туди у 1521 р., Лукаса Васкеса де Айльона [Lucas Vázquez de Ayllón] (бл. 1475 – 1526), який висадився на узбережжі сучасної Південної Кароліни у вересні 1526 р., та Панфіло де Нарваеса [Pánfilo de Narváez] (1470 – 1528), який очолив експедицію на півострів у 1528 р.

233. У 1511 р. на Пуерто-Ріко були отримані перші звістки про Флориду, підготовка до експедиції Понсе де Леона розпочалася наступного року, а фактично Флориди іспанці вперше досягли у березні 1513 р.

234. Х. Понсе де Леон помер у липні 1521 р., поранений отруєною індіанською стрілою; Л. де Айльон був убитий одним із своїх супутників на 10 день після заснування іспанської колонії; П. де Нарваес потонув під час шторму, рятуючись на плоті від індіанців.

235. Ернандо де Сото [Hernando de Soto] (бл. 1598 – 1542).

236. Сото висадився на західному узбережжі Флориди 30 травня 1539 р.

237. З травня 1539 до травня 1542 р. Е. де Сото здійснив похід углиб континенту, під час якого пройшов територію сучасних штатів Флорида, Джорджія, Південна Кароліна, Алабама, Міссісіпі, Арканзас, Оклахома, Техас і досягнув Луїзіани. Під час цього походу від хвороб і у сутичках з індіанцями загинула більша частина його загону (див.: Clayton, Lawrence A., Clayton, Vernon J. Knight and Edward C. Moore (Editor). The de Soto Chronicles: The Expedition of Hernando de Soto to North America in 1539–1543. – Tuscaloosa, University of Alabama Press, 1996; Hudson, Charles M. Knights of Spain, Warriors of the Sun: Hernando De Soto and the South’s Ancient Chiefdoms. – Athens, University of Georgia Press, 1997).

238. У 1514 – 1531 рр. Е. де Сото під проводом Педраріаса Давіли воював на Панамському перешийку і в Нікарагуа, був правителем міста Леон, у 1531 р. приєднався до Франсіско Пісарро, брав участь у захопленні Атавальпи в Кахамарці у 1532 р., у 1534 – 1536 рр. був іспанським правителем Куско, у 1537 р. призначений губернатором Куби.

239. Лас-Касас виявився пророком стосовно долі де Сото: у травні 1542 р. той помер від запалення легенів на території сучасної Луїзіани, щоб приховати його смерть, іспанці втопили тіло небіжчика в Міссісіпі (див.: Herrera, Antonio de. Historia general… Década sétima. – P. 273).

240. Отже, поточний абзац є вставкою, зробленою Лас -Касасом до первісного тексту «Найстиглішого повідомлення» у 1546 р.

241. Рештки експедиції де Сото на чолі з Луїсом де Москосо Альварадо [Luis de Moscoso Alvarado] (1505 – 1551) повернулися до Мексики у вересні 1543 р.

242. З числа родичів Е. де Сото в поході брали участь його зять Карлос Енрікес [Carlos Enriquez] і племінник Дієго де Сото [Diego de Soto], обидва загинули в битві при Мабілі.

243. Згідно з викладом А. де Еррери під час походу де Сото іспанцями було вбито два верховні індіанські вожді. Один із них, Вітакучо [Vitacucho], правитель Окалі [Ocali] у Флориді, первісно з миром прийняв іспанців, потім спробував заманити їх у пастку, проте сам потрапив у полон, в подальшому буцімто зробив спробу вбити Сото під час спільного обіду, але був заколотий супутниками останнього у жовтні 1539 р. (Herrera, Antonio de. Historia general… Década sexta. – Pp. 212-214).

Інший, Таскалуса [Tascaluza], вождь чоктавів (у сучасній Алабамі), також первісно приязно (за повідомленнями конкістадорів – удавано) зустрів де Сото, але в подальшому напав на конкістадорів і загинув близько 20 жовтня 1540 р. у битві при Мабілі [Mauila] (Herrera, Antonio de. Historia general… Década sétima. – Pp. 33-35). 600 індіанських носильників Е. де Сото отримав від вождя Окуте [Ocute] (у сучасній Джорджії), проте, джерела нічого не кажуть про його вбивство.

244. Двісті носильників Е. де Сото зажадав у чікасавів (на кордоні сучасних штатів Алабама і Міссісіпі). Згідно з так званим «Свідоцтвом кавальєро з Ельвас» за крадіжку свиней де Сото дійсно наказав покарати трьох чікасавів, одному з яких відрубали руки, а двох інших розстріляли з луків; це сталось у березні 1541 р. (A Narrative of The Expedition of Hernando de Soto into Florida. By A Gentleman of Elvas. Published at Evora 1557 // ).