Про Материк

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

У році тисяча п’ятсот чотирнадцятому прибув на Материк один зловісний губернатор [83], найлютіший тиран, без будь-якого милосердя чи хоча б розсудливості, як знаряддя божого гніву, з непохитним наміром оселитися в цій країні з багатьма іспанцями. І хоча деякі тирани вже приходили раніше на Материк [84], і пограбували, і повбивали, і піддали утискам силу силенну людей, але це було на морському узбережжі, звідки вони виходили та грабували, що могли; проте цей перевершив усіх інших, які раніше приходили, та їхні мерзенні вчинки в усій минулій гиді; не лише морське узбережжя, а і просторі землі та королівства він спустошив і знищив, відправивши безліч народу, що в них був, до пекла.

Він скоїв спустошення на багато ліг угору від Дар’єна [Darién] аж до королівства і провінцій Нікарагуа включно, що складає понад п’ятсот ліг, і є найкращою, і найблагодатнішою і найнаселенішою землею, яку тільки можна уявити у світі. Там були численні великі владарі, незліченні та великі поселення, багатющі скарби золота, через що [загинуло стільки людей], скільки доти в жодному краї на землі не гинуло, адже, хоч з острова Еспаньола наповнилася вся Іспанія золотом, і найщирішим золотом, але його індіанці видобули із земних надр у згаданих копальнях, де вони, як сказано, повмирали.

Цей губернатор і його люди винайшли новітні способи катувань і тортур для індіанців, щоб ті розшукували та віддавали їм золото. Був у нього капітан [85], який в одному з походів, улаштованих за його наказом, щоб грабувати і викорінювати людей, убив понад сорок тисяч душ, що бачив на власні очі один чернець [ордену] Святого Франциска, який ішов з ним і якого звали брат Франсіско де Сан-Роман [Francisco de San Román], і їх рубали мечами, спалювали живцем і кидали лютим псам, і піддавали різноманітним тортурам [86].

І ось, найзгубніша сліпота, на яку завжди страждали аж до теперішнього часу ті, хто мав управляти Індіями, стосовно того, щоб займатись і піклуватися про навернення [у християнство] і спасіння тих народів, що на ділі і насправді завжди відкладали (я правдиво кажу про це), хоч на словах показували, і розквітчували, і удавали зовсім інше, – досягла такої безодні, що вигадали, і почали застосовувати, і зажадали, щоб індіанцям заявляли вимоги [87] прийти до віри і покірності королям Кастилії, а якщо ні – воювати з ними огнем і мечем, і вбивати їх, і захоплювати у полон і т. і.

Мовляв Син Божий, який помер за кожного з них, наказував у своєму законі, коли казав: «Euntes docete omnes gentes», «Тож ідіть, і навчіть всі народи» [88] – щоб заявляли вимоги мирним і спокійним невіруючим, які знаходились у власній землі, а якщо б вони їх негайно не приймали, без будь-якої проповіді та наставляння, не віддавали б самих себе під владу короля, про якого ніколи не чули та якого ніколи не бачили, а особливо [89] – чиї люди й посланці були такі жорстокі, такі безжалісні, й такі жахливі тирани, – то втратили б у такому разі майно, і землі, свободу, жінок і дітей разом з усіма своїми пожитками, що є річчю нісенітною, і недоумкуватою, і заслуговує на лайку, і на осміяння, і на пекло.

І ось, оскільки цей гідний жалю і зловісний губернатор наказував виконати припис заявляти згадані вимоги, щоб якось виправдати їх, хоча вони самі по собі були нісенітними, безрозсудними та найнесправедливішими, то лиходії, яких він відправляв, робили це, коли виходили грабувати та обдирати якесь поселення, щодо якого отримували відомості, що там є золото; і коли індіанці безтурботно знаходились у своїх поселеннях і домівках, з темряви з’являлися злощасні іспанські грабіжники, підходили на пів ліги до поселення, і звідти серед ночі проголошували і зачитували один одному названі вимоги, кажучи:

«Касики та індіанці цього материка такого-то поселення, ми повідомляємо вам, що є один Бог, і один Папа, й один король Кастилії, що є паном усіх цих земель; негайно підкоріться йому і т.д. А якщо ні, то знайте, що ми почнемо проти вас війну, і будемо вас вбивати, і захоплювати в полон і т. і.»

І о четвертій вранці, коли невинні спали з жінками та дітьми, накидалися на поселення, підпалювали домівки, які зазвичай були із соломи, і спалювали живцем дітей, і жінок, і багатьох інших перш, ніж ті погодилися б; вбивали тих, того бажали, а тих, кого захоплювали живими, закатовували до смерті, щоб вони розповіли про інші поселення із золотом, або ж про додаткове золото, а тих, кого залишали, таврували залізом як рабів; а потім відправлялися, загасивши и потушивши вогонь, шукати золото по оселях.

У такий спосіб і такими справами займала себе ця загибла людина з усіма кепськими християнами, яких вона привела, з року чотирнадцятого до року двадцять першого і двадцять другого, відправляючи в такі походи п’ятьох, і шістьох, і більше служників, які віддавали йому величезні долі (далекі від того, що належало б капітан-генералові) від усього золота, і перлів, і коштовностей, які награбували, і з рабів, яких приводили.

І те саме робили королівські урядовці, посилаючи кожен якомога більше челяді та служників, яких могли, і перший єпископ цього королівства [90] також відправляв своїх слуг, щоб мати свою частку з цього промислу. У той час в цьому королівстві награбували золота (про яке я можу судити) більше ніж на мільйон кастельяно [91], і я гадаю, що применшую, і виявляється, що королю відправили лише три тисячі; і винищили народу вісімсот тисяч душ. Інші тирани-губернатори, які слідували за ним до року тридцять третього [92], вбили і погодились на вбивство шляхом тиранічного рабства, що слідувало за війнами, тих, хто залишився.

Серед незліченних лиходійств, які він скоїв і дозволив за час свого управління, було те, що, коли один касик чи владар дав їм, чи за власним бажанням, чи від страху (що більш правдоподібно) дев’ять тисяч кастельяно, вони цим не задовольнилися, схопили названого владаря, прив’язали його до стовпа, посадивши на землю, і, витягнувши йому ноги, піднесли до них вогонь, щоб він дав їм ще золота, і він послав до своєї домівки, і принесли ще три тисячі кастельяно, і вони знов піддали його тортурам, але він не дав більше золота, чи тому, що не мав більше, чи тому, що не схотів дати, і катували його в такий спосіб, доки кістковий мозок не виступив у нього зі стоп, і так він помер.

І після того відбувалось незліченну кількість разів, що владарів катували і вбивали, щоб отримати від них золото. Іншого разу, коли якійсь загін іспанців відправився на грабунок, вони досягли одного лісу, де переховувалося і хоронилося, щоб врятуватися від таких сморідних і жахливих діянь християн, багато людей, і, зненацька напавши на них, захопили сімдесят або вісімдесят дівчат і жінок, вбивши багатьох, кого змогли вбити. Наступного дня зібралося багато індіанців, і вони пішли на християн, воюючи від туги за своїми дружинами та дочками, і коли християни побачили себе у скрутному становищі, не захотіли відпустити здобич, але спрямували мечі на животи дівчат і жінок, і не залишили з усіх вісімдесяти жодної живої. Індіанці, які від горя роздряпували собі нутрощі, кричали і волали: «О, злостиві люди, жорстокі християни! Ви вбиваєте ірас?» Словом іра [ira] називають у цій країні жінок, і казати таке, все одно що: вбивати жінок – ознака мерзотних і жорстоких, озвірілих людей [93].

В десяти чи п’ятнадцяти лігах від Панами [Panamá] мешкав один великий пан, якого звали Парис [Paris], дуже багатий золотом [94]; туди прийшли християни, і він прийняв їх, мов це були його брати, і з власної волі подарував капітану [95] п’ятдесят тисяч кастельяно. Капітану та християнам здалося, що той, хто дає таку кількість золота з власної милості, має володіти величезними скарбами (що було метою та втіхою їхніх трудів); вони удали і сказали, що бажають піти, і повернулися перед світанком, і накинулися на безтурботне поселення, і спалили в ньому, що були у змозі, і вбили, і спалили багато люду, і награбували ще п’ятдесят чи шістдесят тисяч кастельяно, а касик чи владар вислизнув, так що його не вбили і не схопили.

Він притьмом зібрав якомога більше людей, і через два чи три дні наздогнав християн, які несли його сто тридцять чи сто сорок тисяч кастельяно, і хоробро напав на них, і відібрав у них все золото, а решта накивали п’ятами, і були важко поранені [96]. В подальшому численні християни знов напали на згаданого касика, і знищили його і безліч його людей [97], а решту як зазвичай, перетворили на рабів [і цим] убили.

Й отже, зараз там не залишилося ні сліду, ні ознаки того, що колись стояло там поселення, ані живої душі, а мало його володіння тридцять ліг, повних народу. І не полічити бійні та вбивства, що їх скоїв той нікчемний чоловік разом із своєю компанією в тих королівствах (які він спустошив).

Примітки

Тут термін Материк [Tierra Firme] вживається у вузькому сенсі – кастильське колоніальне володіння, що охоплювало території сучасних Нікарагуа, Коста-Рики, Панами та карибського узбережжя Колумбії та Венесуели.

83. Педро Аріас (чи Педраріас) Давіла (бл. 1468 – 1531), брат графа Пуньонростро [Puñonrostro], кастильський двірський і військовий діяч, у 1513 р. призначений губернатором «Золотої Кастилії» [Castilla de Oro], обіймав цю посаду до 1526 р., був відкликаний у зв’язку із зловживаннями, з 1528 р. і до смерті – губернатор Нікарагуа.

84. Узбережжя Венесуели (сучасна провінція Паріа) було відкрито Х. Колумбом у 1498 р. Наступного року експедиція Алонсо де Охеди [Alonso de Ojeda], Хуана де Ла-Коси [Juan de la Cosa] та Америго Веспуччі [Amerigo Vespucci] обстежила західну частину узбережжя Венесуели, а Крістобаль Герра [Cristóbal Guerra] і Педро Алонсо Ніньон [Pedro Alonso Niñion] – його центральну частину (провінцію Коро).

У 1502 р., під час четвертої подорожі, Х. Колумб обстежив карибське узбережжя Нікарагуа, Коста-Рики та Панами, які проголосив кастильською провінцією Верагуа [Veragua].

Фактичне освоєння території Материку розпочалося після заснування у 1508 р. губернаторств Верагуа, що охоплювало узбережжя Нікарагуа, Коста-Рики, Панами та Колумбії (на захід від затоки Ураба), його губернатором став Дієго де Нікуеса [] (помер у 1511 р.), та Нова Андалусія, на карибському узбережжі Колумбії та Венесуели, де губернатором було призначено Алонсо де Охеду (який відмовився від губернаторства після провальної експедиції до Венесуели 1510 р.).

У 1510 р. було засновано іспанські поселення в Картахені (сучасна Колумбія), Номбре-де-Діос І Портобело (Панама), того ж року Васко Нуньєс де Бальбоа [Vasco Núñez de Balboa] розташувався в Дар’єні, в районі сучасного колумбійсько-панамського кордону. За відсутності законних губернаторів в колоніях точилася боротьба за владу між Васко Нуньєсом де Бальбоа, Мартіном Фернандесом де Енсісо [Martin Fernandez de Enciso] та Родріго Енрікесом де Кольменаресом [Rodrigo Enriquez de Colmenares]. У зв’язку з постійними чварами між колоністами кастильський уряд призначив губернатором виокремленого із Верагуа (за ним залишилися території в Нікарагуа, Коста-Риці та західній Панамі) нового губернаторства Золота Кастилія Педраріаса Давілу.

85. Гаспар де Еспіноса [Gaspar de Espinoza] (бл. 1483 – 1537) – ліценціат, мешкав на Еспаньолі, потім переїхав на Материк, у 1513 р. був алькальдом в Дар’єні.

86. Йдеться про похід у землі вождів Комагре [Comagre], Покороси [Pocoroza] й Нати [Nata] на території сучасної Панами, що відбувся у 1516 р. Лас-Касас докладно описує його в «Історії Індій» (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 72).

87. Мається на увазі особливий документ, який мали зачитувати перед індіанцями, «Вимоги» [«Requerimiento»], складений у 1512 р. кастильським правником Хуаном Лопесом де Паласіосом Рубіосом []. Його обов’язкове використання передбачалося Бургоськими законами 1512 р.

88. Матвій, 28, 19.

89. Х.-М. Мартинес Торрехон читає відповідне місце оригіналу: «del rey que nunca oyeron ni vieron especialmente» – і пропонує розуміти його як: «короля, якого ніколи не чули й не бачили [навіть] у зображенні» (Bartolomé de las Casas. Brevísima relación de la destrucción de las Indias / Edición y notas José Miguel Martínez Torrejón. Prólogo y cronología Gustavo Adolfo Zuluaga Hoyos. – Antioquia (Colombia), Editorial Universidad de Antioquia, 2011. – P. 164, nota 53).

90. Хуан де Кеведо Вільєгас, єпископ у 1513 – 1519 рр.

91. Приблизно 4,6 тонн.

92. Губернаторами Золотої Кастилії після Педраріаса Давіли були Педро Гутіеррес де Лос-Ріос-і-Агуайо [Pedro Gutiérrez de los Ríos y Aguayo] (1526-1529) та Антоніо де Ла-Гама [Antonio de la Gama] (1529 – 1532).

93. Згідно з «Історією Індій» це скоїв хтось із загону Дієго Альвітеса [Diego Albítes] на атлантичному узбережжі Панами між Номбре-дель-Діос і Верагуа у 1516 р. (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 77).

94. В «Історії Індій» Лас-Касас пише, что позначення «Парис» вказує на область Парита [Parita], а особисте ім’я вождя було Кутара [Cutara] (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 70). А. де Еррера називає його Кутатура [Cutatúra] (Herrera, Antonio de. Historia general de los hechos de los castellanos en las islas, y tierra firme del mar Oceano. Década segvnda. – Madrid, 1601. – P. 86).

95. Це був Гонсало де Бадахос [Gonzalo de Badajoz]. У 1515 р. із загоном у 80 осіб він відправився до тихоокеанського узбережжя центральної Панами.

96. Докладніше цей епізод Б. де Лас-Касас описує в «Історії Індій» (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 70).

97. Кутара загинув у 1519 р. (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, III: 106).