Про провінцію Санкта-Марта

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Провінція Санкта-Марта була землею, де індіанці мали дуже багато золота, тому що ця земля та сусідні з нею багаті [на нього], і вони вміли видобувати його. І з цієї причини, починаючи з року тисяча чотириста дев’яносто восьмого [185], і до нинішнього, року тисяча п’ятсот сорок другого, незліченні іспанські тирани не опікувалися нічим іншим, крім як пливти до неї на кораблях, і нападати, і вбивати, й мордувати ці народи, щоб награбувати в них золото, яке вони мали, і поверталися на кораблях багато разів і по-різному, і чинили великі спустошення, і вбивства, і вигадливі жорстокості, і це є звичайним на морському узбережжі і в декількох лігах углибину суходолу, аж до року тисяча п’ятсот двадцять третього.

Року тисяча п’ятсот двадцять третього іспанські тирани прийшли облаштуватися там постійно [186]; а оскільки та земля, як вже сказано, була багатою, слідували один за одним різні капітани [187], один злостивіший за іншого, кожен з яких, здавалося, хизувався тим, що скоював все більш і більш непомірні жорстокості та лиходійства, аніж інші, через що виявляється істинним правило, що ми його раніше вивели.

Року тисяча п’ятсот двадцять дев’ятого прибув один великий тиран, дуже цілеспрямований і з багатьма людьми, без будь-якого страху божого і співчуття до роду людського, який скоїв через це такі великі спустошення, вбивства і нелюдські вчинки, що перевершив усіх попередників; він і вони понаграбовували величезні скарби протягом шести або семи років, які він там мешкав. Після того, як він помер без сповіді, хоч і уникнувши суду за зловживання, який був проти нього розпочатий [188], слідом прийшли інші тирани, вбивці та грабіжники, які остаточно винищили людей, що вціліли він рук і жорстокого ножа попередніх.

Вони настільки заглибились усередину країни, вирізаючи та плюндруючи великі та численні провінції, вбиваючи та захоплюючи в полон людей у них тими ж вищезазначеними способами, що й в інших, піддаючи жорстоким тортурам владарів та їхніх підданців, щоб ті видали їм золото та поселення, де воно було, перевершивши, як сказано, діяннями як за кількістю, так і за якістю, усі попередні, настільки, що з названого року тисяча п’ятсот двадцять дев’ятого й дотепер зробили безлюдними в тому краї понад чотирьохсот ліг землі, що була такою ж населеною, як й інші.

Воістину, я стверджую, – якщо у подробицях згадати про лиходійства, вбивства, спустошення, несправедливості, насильства, плюндрування та великі гріхи, що їх іспанці у цих королівствах Санкта-Марти вчинили та скоїли проти Господа, і проти короля, і цих безвинних народів, в мене вийшла б надто довга історія; проте для цього буде свій час, якщо Господь дасть мені життя. Тут же хочу лише сказати в небагатьох словах про те, що пише наразі королю, пану нашому, єпископ цієї провінції [189], і написано цього листа 20 травня року тисяча п’ятсот сорок першого, в якому, серед іншого, він каже так:

«Я кажу, Священний Цісарю, що засіб, щоб зцілити цю країну, полягає в тому, щоб Ваша Величність забрала її з рук вітчимів і дала чоловіка, який повів би її розумно і як вона на те заслуговує; і це – якомога швидше, тому що по-іншому, бо її настільки замордували і втомили ці тирани, яким її доручено, я впевнений – невдовзі вона перестане існувати і т.і.»

І далі він каже:

«Звідки Ваша Величність з очевидністю дізнається, що ті, хто є губернаторами в тих місцях, заслуговують бути позбавленими губернаторства, щоб дати полегшення суспільству. І якщо того не зробити, немає лікування для його хвороб. І дізнається також, що в цих краях немає християн, а самі лише демони, і немає служників ані Господа, ані короля, але самі лише зрадники Його закону і короля.

Адже, воістину, головна перешкода, яку я зустрів для того, щоб привести індіанців, які воюють, до миру, а мирних – до збагнення нашої віри, це нелюдяне і жорстоке поводження, якого мирні [індіанці] зазнають з боку християн. Бо вони так пригнічені й такі підозрілі, що жодна річ не може бути для них більш ненависною та більш огидною, ніж ім’я християн.

І вони по всій цій країні називають їх своєю мовою «йарес» [yares], що означає «демони»; і вони, поза сумнівом, праві, бо діяння, які ті тут вчиняють, не християнські і не людські, звідки й виходить, що коли індіанці бачать, як ті коять зло, і взагалі настільки нечестиві як в головах, так і членах, то вважають, що християни це мають за закон, і джерелом цього є їхній Бог та їхній король. І працювати над тим, щоб переконати їх в іншому – це бажати вичерпати море, і дати їм привід для сміху, і кепкування, і глузування з Ісуса Христа та його закону.

А оскільки індіанці, які воюють, бачать те поводження, що має місце стосовно мирних, вважають за краще померти відразу, а не поступово в руках іспанців. Я знаю про це, найнепереможніший Цісарю, за досвідом і т. і.»,

– а ще нижче, в одній із глав, він каже:

«Ваша Величність має тут більше служників, ніж вважає, тому що немає жовніра з тих, хто тут перебуває, який не насмілився би сказати публічно, що, коли він нападає, чи грабує, чи плюндрує, чи вбиває, чи спалює васалів Вашої Величності, щоб вони дали йому золото, він служить Вашій Величності, під тим приводом, мовляв, що звідти й вашій Величності надходить її частка. І тому було б добре, найхристияннішій Цісарю, щоб Ваша Величність дала б зрозуміти, суворо покаравши деяких, що не приймає служіння через діяння, протилежні служінню Господові».

Такі буквально слова названого єпископа Санкта-Марти, з яких ясно видно те, що нині коїться в усіх цих нещасних землях і проти цих невинних людей. Індіанцями, які воюють [indios de guerra] він називає тих, хто перебуває, намагаючись врятуватися втечею від різанини злостивими іспанцями, у лісах. А мирними [los de paz] він називає тих, кого після загибелі незліченних людей взяли у тиранічне і жахливе рабство, описане вище, де, в кінцевому рахунку, їх остаточно повинищують та повигублюють, як видно із наведених слів єпископа; і, воістину, він переказує досить мало з того, що ті зазнають.

Індіанці цієї країни мають звичай казати, коли втомлюються, переносячи по горах вантажі, й падаючи, й непритомнюючи від виснаження і непосильної праці, й їм тоді дають штурханів, і палок, й вибивають зуби руків’ями мечей, щоб вони підіймалися й шли покірливо: «Відстань, лиходій, я не можу більше, вбий мене тут, тому що тут я хочу залишитися мертвим». І це вони кажуть із глибокими зітханнями, і стисненим диханням, виказуючи великий сум і біль. О, хто зміг би повідати про соту частку тих утисків і лих, яких ті невинні люди зазнають через злостивих іспанців! Господь нехай просвітить у цьому тих, хто може і має це виправити.

Примітки

Область Санта-Марта займала частину сучасного колумбійського департаменту Магдалена на карибському узбережжі країни. Індіанське населення складали головним чином три племінні групи: кариби, тайрона та архуако.

185. Санта-Марта була вперше обстежена у травні 1499 р. експедицією Алонсо де Охеди [Alonso de Ojeda] (бл. 1468 – 1515).

186. Місто Санта-Марта засновано аделантадо Родріго де Бастідасом [Rodrigo de Bastidas] (1445 – 1527) у липні 1525 р. Аделантадо – див. прим. 246.

187. У 1529 – 1534 рр. провінцією Санта-Марта управляв Гарсіа де Лерма [García de Lerma] (бл. 1459 – 1534), видний банкир із Бургоса, один із кредиторів Х. Колумба, з лютого до листопада 1534 р. – доктор Родріго Інфанте [Rodrigo Infante] (тимчасовий правитель), у 1534 – 1535 – Хуан де Сеспедес [Juan de Céspedes], у 1536 – 1537 – Педро Фернандес де Луго [Pedro Fernández de Lugo], у 1538 – 1539 – Алонсо Луїс Фернандес де Луго [Alonso Luis Fernández de Lugo], а в 1539 – 1544 – Херонімо Леброн де Кіньонес [Geronimo Lebron de Quiñones].

188. В оригіналі: «y aun huyendo de la residencia que tenía». Найджел Гріффін перекладає це місце буквально: «in full flight from his official residence», «поспіхом тікаючи зі своєї офіційної резиденції» (Casas: A Short Account Of The Destruction Of The Indies. Translation and notes Nigel Griffin. Introduction Anthony Pagden. – Published by the Penguin Group, London & New York, 1992. – P. 81).

Проте, згідно з Еррерою, який докладно описує обставини смерті Лерми, той помер у Санта-Марті й нікуди не тікав (Herrera, Antonio de. Historia general de los hechos de los castellanos en las islas, y tierra firme del mar Oceano. Década quarta. (– Madrid, 1601). –PP. 273-274).

У вживанні XVI в. слово «residencia» мало значення не стільки «місцезнаходження» (для цього зазвичай вживалися терміни «casa», «alojamiento»), скільки було скороченням юридичного виразу «proceso de residencia», «розслідування [зловживань посадової особи] на місці», саме так Лас-Касас вживає його в листі Бартоломе Каррансі де Міранді: «y estan los archivos del Rey llenos de processos y relaciones y residencias y otros inumerables testimonios de estas matanzas….», «… і королівські архіви повні судових справ, і повідомлень, і розслідувань зловживань, й інших незліченних свідоцтв цих боєнь…» (Colección de las obras del venerable obispo de Chiapa, don Bartolomé de las Casas, defensor de la libertad de los americanos. Tomo segundo. – Paris, 1822. – P. 125).

Дійсно, проти Лерми Королівська Аудієнсія Еспаньоли розпочала процес про незаконне привласнення 30 тисяч песо, і для проведення розслідування до Санта-Марти було направлено доктора Родріго Інфанте (Oviedo y Valdés, Gonzalo Fernandez de. Historia General y Natural de las Indias, islas y tierra-firme del Mar Océano. Tomo primero de la segunda parte, segundo de la obra. – Madrid, Imprenta de la Real Academia de la historia, 1852. – Pp. 351-352; Herrera, Antonio de. Op. cit. – P. 274).

189. Хуан Фернандо Ангуло [Juan Fernando Angulo], єпископ Санта-Марти у 1536 – 1542 рр.