Про королівство Венесуела

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Року тисяча п’ятсот двадцять шостого шляхом облуди та зловмисних навіювань, зроблених королю, пану нашому, як завжди робиться, щоб приховати істину про шкоду та втрати, яких Господь, і душі, і його держава зазнають у тих Індіях, він надав і дарував велике королівство, значно більше, ніж уся Іспанія, яким є Венесуела, з повним управлінням та підсудністю купцям із Німеччини згідно з певними статтями та угодою, чи договором, які він з ними уклав [214].

Ці, коли вдерлися туди із трьома сотнями чи більше людей, знайшли в особі тамтешніх народах найлагідніших овець, і навіть більшою мірою, аніж зазвичай зустрічали в усіх частинах Індій, до того як їм завдавали шкоди іспанці. Вони прийшли туди [215], гадаю, непорівнянно більш жорстокі, ніж будь-хто з інших тиранів, про яких ми сказали, і більш звірячі та люті, аніж ошаленілі тигри й оскаженілі вовки та леви. Бо з величезною жагою і навіженою сліпотою жадоби та найбільш вигадливими засобами та прийомами, щоб отримати та награбувати срібла та золота, більше, ніж усі попередні, облишивши будь-який страх Божий, і побоювання короля, і сором перед людьми, і забувши, що вони смертні люди, поводили себе у найзухваліший спосіб, маючи цю землю у своєму повному віданні.

Ці демони у плоті [216] спустошили, сплюндрували та зробили знелюднілими понад чотириста ліг найблагодатніших земель, і в них великі та чарівні провінції, долини у чотири сотні ліг, найприємніші краї, найвеличезніші поселення, багатющі на людей і золото. Загинули та були цілком порубані великі й різні народи, від багатьох мов не залишилося жодної людини, яка розмовляла б ними, якщо тільки хтось не сховався у печерах і земних надрах, тікаючи від такого бузувірського та смертоносного леза. Крім того, померли, і були винищені, й увергнуті до пекла з тих невинних племен внаслідок вигадливих, і різноманітних, і нових різновидів жорстокого звірства і безжальності (у що я вірю) від чотирьох до п’яти мільйонів душ [217]; і сьогодні, в ці дні, не припиняють їх туди насправді увергати.

Із незліченних та безмірних несправедливостей, кривд і спустошень, які вони вчинили і зараз вчиняють, хочу розповісти про три-чотири, не більше, за якими можна судити про ті, що їх вони могли коїти, щоб здійснити великі руйнування та спустошення, про які ми казали вище.

Вони захопили головного вождя [218] всієї цієї провінції без жодної причини, але щоб здобути золото – піддали його тортурам; він вирвався і втік, і відправився у гори, і був збурений і охоплений жахом весь народ цієї землі, і вони поховались у лісах і горах; й іспанці [219] влаштовували проти них походи, щоб розшукувати їх, і коли їх знаходили, влаштовували жорстокі бійні, а всіх, кого захоплювали живцем, продавали на публічних торгах в якості рабів [220]. А в багатьох провінціях, і в усіх, де вони б не пройшли, перш, ніж вони захопили верховного владаря, їх виходили зустрічати з піснями й танцями, і багатьма дарунками із золота у великій кількості; винагородою, якою їм відплатили, щоб посіяти страх до себе по всій тій землі, стало те, що на них обрушили мечі і порубали їх на шмаття.

Якось, коли вони вийшли назустріч у зазначений спосіб, капітан, німецький тиран, загнав у великий будинок велику кількість людей і наказав їх порубати. А оскільки вгорі в будинку були перекладини, на них вибралося багато народу, рятуючи себе від кривавих рук цих чи то людей, чи то безжалісної звіроти, й їхніх мечів, і наказав цей виплодок пекла підпалити будинок, де всі, хто залишився, були спалені живцем. Спустіла з цієї причини велика кількість поселень, бо увесь народ утік в гори, де думав порятуватися.

Відправилися вони на інше чимале діло на кордони провінції й королівства Санта-Марта [221]; знайшли індіанців у їхніх домівках, поселеннях і господарствах, мирних і зайнятих [власними справами]. Вони пробули в них багато часу, пожираючи їхні господарства, й індіанці служили їм, мовляв ті мусили були принести їм життя та спасіння, і зазнавали від них безперервні кривди та повсякденні причіпки, які були нестерпні, адже те, що поглинає один іспанський ненажера за день, вистачило б на місяць оселі, в якій мешкають десять індіанців.

У той час вони дали їм велику кількість золота, за власною волею, поряд із безліччю інших добрих справ, які зробили. Нарешті, коли тирани вже побажали йти, вони вирішили у такий спосіб відплатити їм за гостинність. Наказав німецький тиран-губернатор (і, як на нашу думку, єретик, тому що не слухав меси і не давав слухати багатьом, і з іншими ознаками лютеранства, які про нього відомі), щоб схопили всіх індіанців, з їхніми дружинами та дітьми, яких змогли б, і зігнали в один великий загін чи круглу загороду з паль, яку для них зробили, й повідомили їм, що той, хто хоче вийти й бути вільним, має викупити себе по волі жорстокого губернатора, давши стільки-то золота за себе й стільки-то за свою жінку і за кожного з дітей. І щоб ще більше пригнітити їх, наказав, щоб їм не давали жодної їжі, доки вони не принесуть золота, що його він зажадав від них в якості викупу [222].

Багато хто відправилися по домівках за золотом і викупилися, як змогли. Коли вони звільнились і відправилися на свої ділянки і в оселі, щоб зайнятися своїм прогодуванням, тиран відправив деяких розбійників іспанців, щоб вони знову схопили бідолашних індіанців, привели їх до загороди й піддали катуванню голодом і спрагою, доки вони знов не внесуть викуп. І було серед них багато таких, хто був схоплений двічі, й тричі, і викупався; а інших, хто не міг і не мав стільки, тому що раніше віддав йому все золото, яке в них було, залишили в загороді гинути, доки вони не сконали від голоду [223].

Таким чином він залишив знищеною, і спустошеною, і знелюднілою провінцію, яка була найбагатшою на людей та золото, мала долину у сорок ліг, і в ній він спалив поселення, що мало тисячу будинків [224].

Вирішив цей пекельний тиран йти углиб країни, з жадобою та палким бажанням увійти з того боку до пекла Перу [225]. Для цієї злощасної подорожі він та інші повели із собою безліч індіанців, навантажених ношами у три й чотири арроби, насаджених на ланцюг. Втомлювався якийсь, чи непритомнів від голоду, чи від важкої праці, чи від утоми, і йому притьмом відрубували голову над нашийником ланцюга, щоб не зупинятися і не розмикати інших, які йшли у нашийниках далі, і падала голова в один бік, а тіло в інший, і розподіляли його вантаж понад ті, що їх несли інші.

Розповідь про провінції, які він спустошив, про міста і поселення, які він спалив, тому що всі будівлі [там] із соломи, про жорстокості під час бузувірських убивств, які він наказував скоювати на цьому шляху [226] – річ, в яку неможливо повірити, але страхітлива та істинна. Пізніше звідти відправилися тими ж шляхами інші тирани, які йшли з тієї ж Венесуели, а інші із провінції Санта-Марта з усе тим же святим наміром досягти священного наповненого золотом будинку в Перу [227], і знаходили всю ту землю на більше ніж двісті ліг такою випаленою, і знелюднілою, і спустілою, а була вона найнаселенішою та найблагодатнішою, як сказано, що навіть вони, хоч і тирани, і жорстокі, були вражені і жахалися, коли бачили слід, який залишився там, де він пройшов, і такі сумні втрати.

Всі ці діяння підтверджені із багатьма свідками прокурором Ради Індій, і документ із доказами знаходиться у тій же Раді, але ніколи не спалили живцем жодного з цих таких гидких тиранів [228]. І те, що доведено – ніщо порівняно із великою шкодою та злом, які вони завдали, тому що всі служителі правосуддя, які до цього часу були в Індіях, через свою велику та смертоносну сліпоту не займалися розслідуванням злочинів, і втрат, і вбивств, які скоїли і сьогодні скоюють всі тирани в Індіях, а лише іноді кажуть, що від того, що такий собі й такий собі вчинили жорстокості стосовно індіанців, король утратив у своїх доходах стільки-то й стільки-то тисяч кастельяно; і щоб довести це, їм достатньо небагатьох, і цілком загальних, і непевних доказів.

І навіть цього вони не вміють ані перевірити, ані порахувати, ані оцінити як слід, тому що, якби діяли відповідно до свого обов’язку перед Богом і королем, знайшли б, що згадані німецькі тирани пограбували короля на більше ніж три мільйони золотих кастельяно. Бо ті провінції Венесуели, разом із тими, які вони додатково сплюндрували, спустошили і зробили безлюдними на понад ніж чотириста ліг (як я сказав) – це найбагатша та найщедріша на золото земля у світі.

І дохід, якому вони зашкодили і до втрати якого призвели, і який мали б королі Іспанії з того королівства, по два мільйони за шістнадцять років [229], що минули з того часу, як ці ворожі Господові та королю тирани почали його руйнувати. І цю втрату з тих часів і до скону віків немає надії відшкодувати, якщо тільки Господь не здійснить диво воскресіння стількох мільйонів погублених душ. І це тлінні збитки короля, а було б добре подивитися, якими є та скільки їх, шкода, безчестя, блюзнірство, ганьба для Господа та його закону, і чим можна замінити ті незліченні душі, яких увергли до пекельного полум’я ці хтиві й нелюдяні тирани, чи то тварини, чи то тевтони [230].

Оцим єдиним я хочу закінчити з приводу їх невірства та люті: з тих часів, як вони прийшли до цієї землі і дотепер, тобто, за ці шістнадцять років, вони відправили безліч кораблів, навантажених і наповнених індіанцями, по морю, щоб продати в Санта-Марті, і на острові Еспаньола, і на Хамаїці, і на острові Сант-Хуан, як рабів, понад мільйон індіанців, і сьогодні, в ці дні їх вивозять, у році тисяча п’ятсот сорок другому, що Королівська Аудієнсія на острові Еспаньола бачить і на що заплющує очі, і чому скоріш потурає, як і всім іншим незліченним тираніям і згубним справам (які скоєно на всьому тому узбережжі материка, що становить понад чотириста ліг, і що були й сьогодні є Венесуелою та Санта-Мартою, та що знаходяться в їхньому віданні), яким могла б перешкодити і які могла б виправляти.

Й не було іншої причини, щоб поневолити всіх цих індіанців, крім переверненого, сліпого та впертого бажання задовольнити свою ненатлу жадобу до грошей у тих найпожадливіших тиранів, як і всі інші завжди і в усіх Індіях чинили, забираючи цих ягняток і овечок з їхніх осель, й їхніх жінок та дітей, вже згаданими жорстокими та гидотними способами, і тавруючи їх королівським тавром, щоб продати як рабів.

Примітки

214. Договір було укладено 28 березня 1528 р. в Мадриді із Бартоломеусом Вельзером V [Bartolomeus Welser V] (1484 – 1561), очільником банкирського дому Вельзерів з Аугсбурга. Згідно із ним у рахунок сплати королівського боргу Вельзерам відступалася територія узбережжя Карибського моря від мису Вела (у сучасній Колумбії) до Маракапани (у сучасній Венесуелі). Керівником експедиції був призначений Амброзіус Егінгер [Ambrosius Ehinger] чи Альфінгер [Alfinger] (бл. 1500 – 1533), уродженець Тальфингена поблизу Ульма.

215. У лютому 1529 р. Егінгер прибув на Еспаньолу, а потім на трьох кораблях із 400 людьми висадився у Коро (Санта-Ана-де-Коро), у 240 км східніше озера Маракайбо і у 450 км на захід від сучасного Каракаса (Herrera, Antonio de. Historia general… Década qvarta. – P. 126). Свою колонію німці назвали «Маленька Венеція» [Klein Venedig], іспанською – Венесуела.

216. У 1529 – 1530 рр. колонію очолював Амброзіус Егінгер. З липня 1530 до березня 1531 р. у зв’язку із малярією він знаходився на Еспаньолі, і німецькою Венесуелою управляв Ніколаус Федерман [Nikolaus Federmann] (бл. 1505 – 1542). У зв’язку із самовільним походом Федермана углиб материка, Егінгер повернувся до Венесуели й вислав Федермана в Європу. Після загибелі Егінгера протягом 1533 – 1540 рр. колонію очолював Георг Гогермут фон Шпайер [Georg Hohermut von Speyer], іспанською – Хорхе де Спіра [] (1500 – 1540), а у 1540 – 1546 (фактично до серпня 1541) – Філіп фон Гуттен [] (1505 – 1546).

217. Цифри завищено. Згідно із сучасними оцінками населення всієї Венесуели у 1492 р. складало близько 1 млн. осіб (Denevan, William M. Native American Populations in 1492. P. xxviii).

218. Йдеться про вождя Тамаламеке [Tamalameque], чиї землі знаходилися на схід від ріки Магдалени, у сучасному колумбійському департаменті Сесар; його було захоплено у полон у 1530 р. (Pedro Simon. Noticias historiales de las conquistas de Tierra Firme en las Indias Occidentales. Primera parte. Bogotá, Imprenta de Medardo Rivas, 1882. – Pp. 39-41; Oviedo y Baños, José de. Historia de la Conquista y población de la Provincia de Venezuela. Caracas, Imprenta de Domingo Navas Spinola, 1824. – Pp. 27-29).

219. Основну частину загону Егінгера складали іспанці.

220. Дім Вельзерів займався работоргівлею на Еспаньолі ще з 1525 р.

221. Йдеться про похід Егінгера до долини Упар [Upar] (сучасний департамент Сесар у Колумбії), населеної індіанцями бубуре [bubures] і буреде [buredes], який мав місце у червні – серпні 1531 р. (див.: Oviedo y Valdés. Historia… Tomo primero de la segunda parte… – P. 271-272).

222. Про дії Егінгера, який ув’язнив багатьох індіанців з метою отримання викупу і морив їх голодом, повідомляють також матеріали процесу про зловживання 1538 р. (Juicios de Residencia en la Provincia de Venezuela / Ed. Marianela Ponce de Behrens, Diana Rengifo y Letizia Vaccari de Venturini. – Caracas, Los Welser, 1977. – Pp. 68-171).

223. Ов’єдо зазначає, що захоплення індіанців з метою отримання викупу першими стали практикувати іспанці із Санта-Марти (Oviedo y Valdés. Historia… Tomo primero de la segunda parte… – P. 271).

224. Поселення Еупарі [Eupari] в долині Упар.

225. Мається на увазі похід Егінгера до басейну Магдалени, що тривав із вересня 1531 до травня 1533 р. (див.: Oviedo y Valdés. Historia… Tomo primero de la segunda parte… P. 271-284). У цьому поході у сутичці з індіанцями чітареро [chitarero] Егінгер був смертельно поранений і помер 31 травня 1533 р.

226. Згідно з Еррерою особливою жорстокістю відзначався маесе-де-кампо Егінгера, такий собі Франсіско де Кастильо [Francisco de Castillo] (Herrera, Antonio de. Historia general… Década qvarta. P. 273; Década qvinta. P. 36).

227. Йдеться про походи 1536 – 1538 рр., в які Николаус Федерман і Георг фон Шпайер вирушили з Коро, а Гонсало Хіменес де Кесада [Gonzalo Jiménez de Quesada] – із Санта-Марти. Лас-Касас пародіює термінологію, якою зазвичай описувалися прощі до святих місць («santa intención de descubrir aquella casa santa»); під «наповненим золотом будинком у Перу» мається на увазі будинок з викупом Атавальпи у Кахамарці (див. нижче).

228. Лас-Касас імовірно має на увазі матеріали процесу про зловживання довірених осіб Вельзерів, що відбувся у Коро 1538 р. Обвинувачем на ньому був Антоніо де Наверос [Antonio de Naveros], а головуючим – доктор Антоніо Наварро [Antonio Navarro]. Оскільки Егінгер на той час був мертвий, а його заступник Федерман знаходився у поході в Андах, процес закінчився без винесення рішення.

229. Насправді – 13 років. Лас-Касас помилково вважає, що німецька колонія була створена у 1526 р.

230. В оригіналі гра слів: «tiranos animales o alemanes», «тиранів чи то тварин (animales), чи то німців (alemanes)».