Про королівство Юкатан

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Року тисяча п’ятсот двадцять шостого інша злощасна людина [173] була призначена губернатором королівства Юкатан внаслідок брехні та облуди, сказаних, і підношень, зроблених королю, як й інші тирани чинили дотепер, щоб їм дали уряди та посади, завдяки яким вони могли б грабувати.

Це королівство Юкатан було повним незліченного народу, бо земля ця дуже здорова і багата на продовольство та численні плоди (навіть більше, ніж у Мехіко), і особливо вона багата на мед і віск, більше, ніж будь-яка інша частина Індій, досі бачена. Назване королівство має близько трьохсот ліг узбережжя або по колу. Його народ вирізняється серед усіх інших в Індіях як розважливістю та культурністю [policía], так і браком вад і гріхів, більше, ніж решта, і досить готовий і гідний того, щоб бути приведеним до пізнання Господа, і де іспанці могли б заснувати великі міста і жити як у раю земному (якщо б були його гідні), але так не сталося через їхню величезну несить, і безсердечність, і великі гріхи, так саме, як не були вони гідні й інших міст, що їх Господь указав їм у тих Індіях.

Почав цей тиран із трьомастами чоловіками, яких привів із собою, жорстокі війни з цими добрими й невинними людьми, які перебували у своїх домівках, ні на кого не нападаючи, де вбив і винищив безліч народу. І оскільки у цій землі немає золота, бо, якщо б воно було, то щоб видобути, він покінчив би з ними у копальнях, то, щоб створити золото з тіл і душ тих, задля кого помер Ісус Христос, перетворив усіх, кого не вбив, на рабів, і численні кораблі, що прибували на запах і поголос про рабів, відправляв повними людей, проданих за вино, олію, оцет, солонину, одяг, коней і те, в чому він та інші мали потребу, згідно зі своїм судженням і оцінкою.

Він віддавав на вибір серед п’ятдесяти і ста дівчат, одна вродливіша за іншу, будь-яку, що її обирали, за арробу вина, чи олії, чи оцту, чи за стегно, і так саме ставного юнака, вибраного серед ста чи двохсот, за те ж саме. Й було, що віддавали хлопця, який, здається, був княжим сином, за сирне коло, і сто людей за одного коняку. Цими трудами він опікувався з року двадцять шостого [174] до року тридцять третього [175], яких було сім, і плюндрував, і пустошив ті землі, і безжально вбивав тих людей, доки там не почули про скарби Перу, від чого іспанці пішли, і це пекло на певний час припинилося, але потім його служники знов почали чинити інші великі лиходійства, грабунки, і захоплення людей, і великі образи Господу, і зараз не припиняють їх скоювати, і зробили майже порожніми всі ті триста ліг, які були (як сказано) такими велелюдними та населеними.

Нікому не вистачило б ані віри, ані слів для окремих випадків вчиненої там жорстокості. Розповім лише про три, які мені пригадалися. Коли зловісні іспанці йшли з лютими псами, розшукуючи та кидаючи собакам індіанців, чоловіків і жінок, одна хвора індіанка, побачивши, що не зможе втекти від псів, щоб її не пошматували, як робили з іншими, взяла мотузку і прив’язала до ноги однорічне немовля, і повісилася на перекладині , але зробила це не настільки швидко, щоб не підбігли собаки й не роздерли малюка, хоча перед тим, як він помер, його охрестив один із братів-ченців.

Коли іспанці йшли з цього королівства, один із них сказав сину владаря одного поселення чи області, щоб той відправився з ним [176], але дитина сказала, що не хоче залишати свою землю. Іспанець відповів: «Йди зі мною, а якщо ні, я відріжу тобі вуха». Хлопчик сказав, що ні. Тоді той вийняв кинджал і відрізав йому одне вухо, а потім інше. А оскільки хлопець казав, що не хоче залишати свою землю, відрізав йому й ніздрі, сміючись, мов ущипнув його, не більше.

Цей загиблий чоловік безсоромно вихвалявся і хвастав перед шановним ченцем, кажучи, що працював, скільки був у змозі, щоб зробити череватими багатьох індіанських жінок для того, щоб, побачивши їх у якості рабинь вагітними, за них дали б більшу ціну.

В цьому королівстві чи в одній з областей Нової Іспанії один іспанець зазвичай полював зі своїми собаками чи то на оленів, чи то на кролів, і одного разу, коли він не зустрів дичини, йому здалося, що пси зголодніли, і він відібрав у матері маленького хлопчика, й кинджалом відрізав йому ручки та ніжки, і покраяв їх на шматки, і дав кожному із собак його частку, а коли вони зжерли ці шматки, кинув на землю його тільце усім разом. Подивіться ж тут, якою є безсердечність іспанців у цих землях, і наскільки Господь привів їх in reprobus sensus, до розуму переверненого, й у що цінують вони тих людей, створених за подобою Божою і спокутуваних кров’ю Його. Але нижче ми побачимо ще гірші речі.

Облишу незліченні та нечувані жорстокості, скоєні в цьому королівстві тими, хто називає себе християнами, бо бракує розсуду, щоб міркувати про них, і хочу завершити тільки цим: коли всі ці пекельні тирани пішли звідти з палким бажанням, що засліпило їх, багатств Перу, покликався отець брат Хакобо [177] з чотирма ченцями свого статуту Святого Франциска йти до того королівства, щоб замиряти та проповідувати, та вести до Ісуса Христа рештки тих людей, які залишилися після пекельних жнив і тиранічної бійні [178], що їх іспанці чинили впродовж семи років; гадаю, що ці ченці відправились у році тридцять четвертому [179], відправивши уперед деяких індіанців із провінції Мехіко в якості посланців, чи вважатимуть вони добрим, щоб названі ченці прийшли в їхні землі принести їм відомості про єдиного Бога, який є Господом і Владарем всесвіту.

Вони [індіанці] почали радитися і зробили численні зібрання, отримавши спочатку багато відомостей про те, що це за люди ті, хто називає себе отцями й братами [padres e frailes], і в чому полягають їхні наміри , й чим вони відрізняються від християн, які заподіяли їм стільки кривд і несправедливостей. Врешті решт, вони погодились їх прийняти з тим, щоб туди увійшли тільки вони і жодні інші іспанці. Ченці пообіцяли це, бо це було пожалувано їм віце-королем Нової Іспанії, і було зроблено так, що їм пообіцяли, що туди не підуть інші іспанці, крім ченців, і християни ніяк не скривдять їх.

Вони проповідували їм Святе Євангеліє, як зазвичай робили, і розповідали про святий намір королів Кастилії щодо них; і стільки любові і вражень вони отримали від вчення і прикладу братії, і так зраділи новинам про королів Кастилії (про яких протягом усіх минулих семи років іспанці нічого не повідомляли, що є інший король, крім того, що їх там тиранив і винищував), що коли сплили сорок днів від того, як браття прийшли і почали проповідувати, владарі цієї країни принесли і віддали їм усіх своїх ідолів, яких вони спалили, а після того – своїх синів, щоб вони їх навчали, бо вони бажали більшого світла для своїх очей, і побудували для них церкви, і храми, і будинки, й їх запрошували з інших областей, щоб вони прийшли проповідувати і принести повідомлення про Господа і про того, про кого казали, що він є великим королем Кастилії.

І, переконані братією, вони зробили одну справу, яку до того в Індіях ніколи не робили – а те, що вигадують деякі з тиранів, які зруйнували там ті царства і просторі землі, є вигадками та облудою. Дванадцять чи п’ятнадцять владарів з багатьма васалами і землями, кожен окремо, зібравши свої поселення і, заручившись їхньою думкою та згодою, з власної волі підкорилися владі королів Кастилії, прийнявши імператора, в якості короля Іспанії, як верховного та загального владаря, і зробили деякі знаки, як підписи, які я маю у своєму розпорядженні разом із свідоцтвом названих братів.

Коли братія досягла цієї перемоги віри та мала величезні радість і надію, що принесуть Ісуса Христа всім людям того королівства, які залишилися після минулих смертей і несправедливих війн, яких було чимало, прийшли у певне місце вісімнадцять іспанських тиранів верхи, і дванадцять піших, так що всього їх було тридцять, і принесли великий вантаж з ідолів, захоплених в індіанців у інших провінціях, і капітан названих тридцяти іспанців [180] покликав одного з владарів тієї землі, через яку вони увійшли [181], і сказав йому, щоб він узяв тих принесених ідолів і розподілів їх по всій своїй землі, обмінюючи кожного ідола на одного індіанця чи індіанку, щоб взяти їх у рабство, загрожуючи, що, якщо він так не зробить, то почне проти нього війну.

Названий владар, примушений страхом, розподілив ідолів по всій країні і наказав усім своїм васалам, щоб вони взяли їх, щоб ним поклонятися, а до нього привели індіанців та індіанок, щоб віддати їх іспанцям як рабів. Індіанці зі страху, ті, хто мав двох синів, віддавали одного, а хто мав трьох, віддавав двох, і в такий спосіб здійснили цю таку блюзнірську торгову оборудку, і владар або касик задовольнив іспанців, які були буцімто християнами.

Один із цих пекельно нечестивих розбійників на ім’я Хуан Гарсіа [Juan García], будучи хворим і на порозі смерті, мав під своїм ліжком два згортки з ідолами, і наказав одній індіанці, яка йому служила, пильно доглядати, щоб тих ідолів, які там знаходилися, не обміняли б на індиків, тому що вони були дуже гарними, але кожного на одного раба, і, нарешті, з таким заповітом і сповнений такої турботи цей злощасний помер, і чи є сумнів, що він похований у пеклі?

Подивіться ж і розсудіть сьогодні, якими є служіння добру, і релігія, і приклади християнства в іспанців, що прийшли до Індій; яку повагу вони виявляють до Господа, як працюють над тим, щоб він став відомим і шанованим серед тих народів, як турбуються про те, щоб у душах їхніх посіяти, виростити та поширити нашу святу віру; і поміркуйте, чи менший це гріх, аніж в Єровоама, qui peccare fecit Israel, «що ввів у гріх Ізраїль» [182], створивши два золоті тельці, щоб народ їм уклонявся, и чи не дорівнює він гріху Юди, чи тому, що викликає ще більше обурення. Отож, такими є справи іспанців, які прийшли до Індій, що, воістину, багато і безліч разів через несить, яку вони мають до золота, продали й продають сьогодні в ці дні, і зневажають і зраджують Ісуса Христа.

Після того, як індіанці побачили, що обіцяне їм ченцями не виявилося правдою (що не повинні були входити іспанці в ті області, і що самі іспанці принесли тих ідолів з інших земель на продаж, тоді як вони віддали всіх своїх богів братії, щоб ті спалили їх задля вшанування єдиного істинного Господа), повстала і збурилася проти братії вся та земля, й вони прийшли до них, кажучи:

«Нащо ви нам брехали, ошукуючи нас, що християни не повинні входити у цю землю? І нащо ми мусили були спалити наших богів, адже ваші християни несуть до нас на продаж інших богів з інших провінцій? Хіба наші боги були гіршими за тих, що в інших народів?»

Ченці заспокоювали їх, як тільки могли, не знаючи, як відповісти. Вони відправилися на пошуки тридцяти іспанців і сказали їм про шкоду, що вони завдали, і зажадали від них, щоб ті пішли, але вони не схотіли, але навпаки сказали індіанцям, що це самі ченці їх туди покликали, що було останньою підлістю. Кінець кінцем, індіанці вирішили вбити братію, ченці втекли однієї ночі, бо деякі індіанці їх попередили, і після того, як вони пішли, індіанці повірили у невинність і доброчесність братії і злостивість іспанців; вони відправили їм услід посланців за п’ятдесят ліг із проханням, щоб вони повернулися, і просили вибачення за спричинений неспокій. Ченці, як слуги Господні, й ревні стосовно тих душ, повірили їм і повернулися до тієї землі, і були прийняті як янголи, індіанці зробили їм тисячу послуг, і вони пробули там ще чотири чи п’ять місяців.

Але оскільки жоден з тих християн не побажав піти з цієї землі, і віце-король ніяк не зміг забрати їх, бо це далеко від Нової Іспанії (хоч і наказав оголосити їх зрадниками), і оскільки вони не припиняли чинити свої звичайні утиски та кривди стосовно індіанців, то, оскільки ченці розуміли, що рано чи пізно через такі погані вчинки індіанці повстануть і можливо навіть нападуть на них, а с особливо тому, що неможливо було проповідувати індіанцям спокійно і без постійних побоювань поганих вчинків з боку іспанців, вони вирішили залишити те королівство [183], і так воно залишилося без світла і підтримки вчення, а ті душі – у пітьмі невігластва та злиднів, у якій вони перебували, відклавши до кращих часів зцілення і вирощування сповіщенням та пізнанням Господа, які вони з величезним бажанням вже отримували, мов буцімто ми припинили на недовгий час поливати тільки-но висаджені рослини, і це через неспокутуваний гріх і закінчену злостивість деяких іспанців.

Примітки

173. Франсіско де Монтехо-і-Альварес (бл. 1479 – 1553).

174. Лас-Касас наводить помилкову дату прибуття Монтехо на Юкатан, насправді це був 1527 рік.

175. Перший похід Монтехо закінчився невдачею в середині 1528 г., після чого він залишив Юкатан. У 1529 – 1531 рр. Монтехо-старший перебував у Табаско і на Юкатані знову з’явився влітку 1531 р. Цього разу він знаходився на півострові до осені 1533 р.

176. Х.-А. Льоренте припускає, що цей іспанець відправлявся до Перу (Colección de las obras del venerable obispo de Chiapa… – P. 152), тобто, події мали місце у 1533 – 1534 рр.

177. Хакобо де Тестера (чи Тастера) (бл. 1470 – 1543) – за походженням француз із Байонни, у 1500 р. вступив до ордену францисканців, між 1508 та 1510 рр. переселився до Севільї, 1528 р. переїхав до Нової Іспанії, проповідував у Мехіко, Вешоцінко та Мічоакані, був близьким до знаменитого просвітника Педро де Ганте. У 1533 г. обраний кустодом (на той час главою францисканців) Нової Іспанії. Імовірно ще до спливання терміну повноважень здійснив місію на Юкатан, описану Лас-Касасом.

178. В оригіналі вжито слово «rebusco»: виноградини, які падали на землю під час збору врожаю і які підбирали потім.

179. Різні джерела вказують різні дати прибуття францисканських місіонерів на півострів (у південно-західну область Чампотон). Херонімо де Мендієта (якому слідують Хуан де Торкемада і Агустін Ветанкурт), як і Лас-Касас, вказує 1534 р., разом із тим, Дієго де Когольюдо І Еліхіо Анкона називають 18 березня 1535 р., що здається більш імовірним (див.: Chauvet F. Fray Jacobo de Tastera, misionero y civilizador del siglo XVI // . – Pp. 11, 13-14).

180. Д. де Когольюдо повідомляє, що за наявними в нього відомостями це були кримінальні злочинці [hombres facinerosos], які втекли з Нової Іспанії від покарання за грабунки та інші злочини (Historia de Yucatán compuesta por el M. R. P. Fr. Diego Lopez Cogolludo, Lector Jubilado, y Padre Perpetuo de dicha Provincia. – Madrid, Juan García Infanzon, 1688. – P. 106).

181. З відомостей того ж Когольюдо, що ця група іспанців до того, як з’явилась у Чампотоні, пройшла область Тішчель [Tichel], випливає, що зазначеним касиком був правитель Акалану, імовірно, Пачамалахіш II.

182. I Царів, 14, 16.

183. У 1537 р. Тестера був посланий віце-королем Мендосою з місією до Табаско. У 1540 р. обраний представником новоіспанських францисканців (генеральним комісаром) для участі у генеральному капітулі Серафічного ордену в Мантуї (в Європу він плив на одному судні з Лас-Касасом). Після участі в генеральному капітулі та набору місіонерів у 1542 р. повернувся до Мексики. Помер у Пуеблі 8 серпня 1543 р.