Про Нове Королівство Гранада

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Року тисяча п’ятсот тридцять девятого стали змагатися між собою численні тирани, які відправилися з Венесуели, і з Санта-Марти, і з Картахени до Перу, а інші з самого Перу [270] піднімалися, щоб проникнути до цих земель, і знайшли за Санта-Мартою та Картахеною, у трьохстах лігах углиб суходолу, преблагодатні та пречудові провінції, повні незліченного народу, найлагіднішого та доброго, як й інші, а також дуже багатого на золото і коштовне каміння, те, що його називають смарагдами. Й тим провінціям дали ім’я Нове Королівство Гранада, тому що тиран, який першим прийшов до цих земель [271], був уродженцем того королівства, де знаходиться Гранада.

І оскільки багато злостивих і жорстоких людей, які кинулися туди, були видатними у різанині та пролитті людської крові, досить навиклими та досвідченими у вищезазначених великих гріхах у багатьох частинах Індій, то внаслідок цього були такими і стількома їх біснуваті діяння, й обставини, і особливості, що робили їх ще більш огидними і тяжкими, що вони перевершили дуже багато, і навіть все з того, що інші й вони самі скоїли і вчинили в інших провінціях.

Із незліченного, що вони за ці три роки скоїли і що сьогодні, в цей день, не припиняють коїти, я дуже стисло розкажу про деяке з численного, адже один губернатор [272] (тому що не схотів йому дозволити той, хто в названому Новому Королівстві Гранада грабував і вбивав, щоб і він грабував і вбивав) склав один «Доказ» [probanza] проти нього з багатьма свідками, стосовно звірств, і зловживань, і вбивств, які він вчиняв і чинить, і його прочитали, і він знаходиться у Раді Індій.

Кажуть у цьому «Доказі» свідки, що коли все це королівство було мирним і служило іспанцям, й індіанці своєю працею справно постачали їм продовольство, і працювали в них на ділянках і в маєтках, і приносили їм багато золота і коштовних каменів, смарагдів, скільки мали та були у змозі, і були розподілені між іспанцями поселення, і владарі, і люди з них (і все це використовується в якості засобу для досягнення їх кінцевої мети, якою є золото), і всі були піддані звичайній тиранії та рабству, тиран – головний капітан у цій землі наказав схопити владаря й короля всього цього королівства, і тримав його ув’язненим шість або сім місяців, вимагаючи золота та смарагдів, без будь-якої іншої причини та підстави [273].

І згаданий король, якого звали Богота [Bogotá], від постраху, що на нього нагнали, сказав, що він дав би будинок, повний золота, яке від нього вимагали, сподіваючись врятуватися з рук того, хто його так утиснув, і послав індіанців, щоб вони приносили йому золото, і за певний час йому принесли велику кількість золота і каміння, але оскільки він не дав цілого будинку золота [274], іспанці стали казати, щоб його вбили, бо він не виконав обіцяного. Тиран сказав, щоб того притягнули до суду, ким був він сам; і проти нього склали позов, звинувативши згаданого короля цієї країни; і він виніс вирок, і засудив того до тортур, якщо не дадуть будинок золота.

Того піддали тортурі мотузкою [275]; йому крапали розтоплене сало на живіт, надягли на кожну ногу залізне кільце, прикріплене до палиці, і двоє людей тримали його за руки, і так йому підносили вогонь до ніг, і час від час підходив тиран і казав, що мусить потроху вбити його у такий спосіб катуванням, якщо той не дасть йому золота. І так він і зробив, і вбив названого владаря тортурами, і коли він піддавав його катуванню, явив Господь знак того, що йому огидні такі жорстокості, і спалив усе поселення, де їх чинили [276].

Всі інші іспанці, наслідуючи свого доброго капітана і не знаючи іншої справи, крім як шматувати цих людей, робили те саме, піддаючи різноманітним і нелюдським катуванням кожного касика і пана поселення чи поселень, відданих їм у піклування, хоч названі владарі й служили їм разом із своїми людьми, і давали їм золото і смарагди, скільки були у змозі та мали. Й катували їх лише для того, щоб вони давали більше золота, ніж уже дали. І так спалили і пошматували всіх владарів цієї земли.

Налякані бузувірськими жорсткостями, що їх коїв стосовно індіанців один із особливих тиранів [277], втекли до лісів, ховаючись від такої нелюдяності, один великий пан на ім’я Даїтама [Daitama] з багатьма людьми із своїх. Бо вони вважали це порятунком і захистом (якщо воно таким було). І це іспанці називали повстанням і заколотом [278]. Коли [про це] дізнався капітан – головний тиран [279], він відправив людей до цього жорстокого чоловіка (через лють якого індіанці, які були мирними, зазнавши такі великі тиранії і злочини, пішли у ліси), і той відправився на їх розшуки, і оскільки вони не могли б сховатись і у земних надрах, знайшли велику кількість людей і повбивали, і покраяли понад п’ятисот душ, чоловіків, жінок і дітей, тому що нікого не милували. І хоч кажуть свідки, що сам владар Даїтама, перед тим, як убили його людей, прийшов до тієї жорстокої людини і приніс їй чотири чи п’ять тисяч кастельяно, втім, той учинив вищезазначену різанину.

Іншого разу, коли до іспанців прийшла на службу велика кількість людей, і вони служили запобігливо та простодушно, як мали звичай, впевнені у безпеці, якось вночі капітан увійшов до поселення, де [знаходились] індіанці, які служили, і наказав, щоб усіх тих індіанців порубали мечами, коли одні з них спали, а інші вечеряли чи відпочивали від денної праці [280]. Він зробив це, бо йому здалося, що добре було б влаштувати таку різанину, щоб посіяти страх до себе у всіх людей цієї країни.

Іншого разу капітан наказав, щоб усім іспанцям дали клятву всі касики, і знатні, і прості люди, скільки кожен мав для служіння у своїй оселі [281], і як тільки їх привели на площу, він наказав відрубати всім голови, і там вбили чотириста п’ятдесят людей. І кажуть свідки, що він у такий спосіб думав умиротворити країну.

Про певного особливого тирана кажуть свідки, що він скоїв величезні жорстокості, вбиваючи, і відрубуючи багатьом руки, і відрізаючи носи у чоловіків і жінок, і винищуючи багатьох людей [282]. Іншого разу капітан послав ту саму жорстоку людину з деякими іспанцями до провінції Богота, щоб з’ясувати, хто був владарем, який мав успадкувати це володіння після того, як він закатував верховного владаря, і той пройшов багато ліг по тій землі, і захоплював стільки індіанців, скільки міг, і оскільки вони не казали йому, хто був владарем, який мав успадкувати, одним відрубував руки, а інших наказував кидати лютим псам, що рвали їх на шмаття, як чоловіків, так і жінок, і в такій спосіб вигубив багатьох індіанців та індіанок.

Якось о четвертій ранку він напав на деяких касиків або воєначальників і численних індіанців, мирних і впевнених у безпеці, яку він їм раніше пообіцяв, і запевнив, що вони не зазнають жодної шкоди чи лиха, і через ці запевнення вони вийшли з лісів, де ховалися, щоб оселитись у відкритій місцевості, де мали своє поселення, і так, коли вони були безтурботні і довіряли обіцянкам, які він їм раніше дав, він захопив велику кількість людей, жінок і чоловіків, і наказав їм покласти витягнуті руки на землю, й особисто, великим кривим кинджалом відрубав їм руки, примовляючи, що це покарання за те, що вони не схотіли сказати йому, де знаходиться новий владар, який має успадкувати це королівство.

Іншого разу, коли індіанці не дали йому скриню, повну золота, яку зажадав у них цей жорстокий капітан, він відправив людей вести проти них війну, де вигубили безліч душ, і повідрубували руки, й повідрізали носи у чоловіків і жінок, яких неможливо порахувати, а інших кинул лютим псам, які їх пожирали та шматували.

Іншого разу, коли він побачив, що індіанці однієї з провінцій цього королівства, в яких іспанці раніше спалили трьох чи чотирьох головних владарів, від страху пішли на одну урвисту скелю, щоб захищатися від ворогів, яким так бракувало людської сутності, і було на скелі, й перебувало там (як кажуть свідки) чотири чи п’ять тисяч індіанців [283]. Вищезгаданий капітан послав одного великого та видатного тирана (який над багатьма з тих, хто у цих країнах виконував доручення спустошувати, мав перевагу) з деякими людьми з числа іспанців, щоб покарати їх під тим приводом, що, мовляв, повстали індіанці, які втекли від такої великої чуми та різанини, мов вони вчинили щось несправедливо й їх слід було покарати та помститися ним, і вони були гідні всілякого найбільш жорстокого катування без будь-якого милосердя, від якого, як і від співчуття до цих невинних, [іспанці] були такі далекі.

Після того, як іспанці наблизилися до скелі й силоміць піднялись на неї, оскільки індіанці були голими і беззбройними, і оскільки іспанці запропонували індіанцям мир, і запевнили їх, що не завдадуть жодного лиха, якщо ті не будуть битися, то індіанці негайно й перестали; і наказала та люта людина іспанцям, щоб вони зібрали всі сили на скелі і, зібравшись, напали на індіанців. І накинулися тигри та леви на сумирних овець, і випатрали, і повбивали мечами стількох, що зупинилися перепочити, так багато було тих, кого вони порубали на шматки.

І після перепочинку на миг капітан наказав, щоб вони вбивали й скидали вниз зі скелі, яка була дуже висока, всіх людей, які залишилися б живими. І так їх усіх поскидали, і свідки кажуть, що бачили зливу з індіанців, скинутих зі скелі вниз, всього сім сотень людей, які падали туди, де їх рубали на шматки. І щоб цілком довершити свою велику жорстокість, розшукали всіх індіанців, які сховалися серед чагарника, і він наказав, щоб усіх їх зарубали мечем, і так їх усіх вбили та скинули зі скель униз.

Але він не схотів задовольнитися навіть такими вже завданими жорстокими діяннями, але побажав ще відзначитися і збільшити жахливість своїх гріхів, для чого наказав, щоб усіх індіанців та індіанок, яких рядові жовніри захопили живцем (бо кожен під час таких різанин мав звичай вибирати якихось індіанців, чи індіанок, чи підлітків, щоб вони йому служили), загнали в один будинок із соломи (тих відібраних і залишених, які, як їм здалося, найкраще підходили, щоб бути слугами) і підпалили, і так вони згоріли живцем, і таких було сорок чи п’ятдесят. А інших він наказав кинути лютим псам, щоб ті їх пошматували та пожерли.

Іншого разу той самий тиран відправився до одного поселення, що його називають Кота [Cota] [284], і захопив багатьох індіанців, і віддав на поталу собакам п’ятнадцять чи двадцять панів і вельможних, і відрубав велику кількість рук у жінок і чоловіків, і прив’язав їх до мотузок, і повісив їх між стовпами по всій довжині, щоб інші індіанці бачили те, що зробили з цими, і там було сімдесят пар рук; і він відрізав багато носів у жінок і дітей [285].

Вчинки та жорстокості цієї людини, ворога Божого, неможливо якось пояснити, оскільки вони незліченні і такі, що ніколи не чули й не бачили про подібне тому, що він скоїв у цій землі і в провінції Гватемала, і де в він не перебував. Тому що вже багато років, як він ходить тими землями, роблячи такі справи, і перетворюючи на попіл, і плюндруючи ті народи та землі.

Крім того, свідки кажуть у тому «Доказі», що було стільки, й таких, і настільки жахливих убивств і жорсткостей, що були скоєні та кояться зараз у згаданому Новому Королівстві Гранада особисто цими капітанами, і що дозволяється коїти всім цим тиранам і винищувачам роду людського, які з ним були, що залишилася вся та земля спустошеною і знищеною, і якщо Його Величність не накаже виправити це (оскільки винищення індіанців здійснюється лише для того, щоб видобути з них золото, якого вони не мають, тому що все, яке в них було, вони вже віддали), то через стислий час закінчиться це тим, що там не буде жодних індіанців, щоб підтримувати ту землю, й залишиться вона геть спустілою та знелюднілою.

Слід тут відзначити жорстоку та подібну чумі тиранію цих злощасних тиранів, настільки важку, несамовиту та диявольську, що протягом двох чи трьох років, що минули від того, як відкрили це королівство, яке (згідно з усіми тими, хто його відвідав, і тим, що кажуть свідки у згаданому «Доказі») було найбільш населеним людьми, наскільки могла бути [такою] якась країна світу, його зробили цілковито вимерлим і знелюднілим, без співчуття і страху Бога і короля, настільки, що кажуть, – якщо Його Величність не зашкодить цим пекельним справам, не залишиться там жодної живої людини. І я так само вважаю, тому що побачив на власні очі багато і просторих земель у тих краях, які за дуже небагато днів були сплюндровані та геть знелюдніли.

Є й інші великі провінції, що межують з частинами згаданого Нового Королівства Гранади, що їх називають Попаян [Popayán] і Калі [Cali], і ще три чи чотири, які тягнуться на більше ніж п’ятсот ліг, і їх спустошили і сплюндрували у той саме спосіб, що й ці, грабуючи та вбиваючи, з катуваннями та вищезазначеними зловживаннями, а людей в них було не полічити [286].

І оскільки ця земля найблагодатніша, кажуть ті, хто сьогодні прийшов звідти, що це такий великий сум і біль бачити стільки й таких великих поселень спаленими та спустошеними, простуючи ними, адже там, де було поселення із тисячею і двома тисячами мешканців, не залишилося й п’ятдесяти, а решту геть перетворено на попіл і спустошено. І в багатьох місцях сто, і двісті, і триста ліг, де раніше було щільне населення, виявляються цілком безлюдними, спаленими та сплюндрованими.

І, нарешті, оскільки з королівств Перу з боку провінції Кіто проникали великі й жорстокі тирани у напрямі згаданого Нового Королівства Гранада, і до Попаяну, і до Калі, а з боку Картахени й Ураби, і з [самої] Картахени інші злощасні тирани відправлялися до Кіто, а потім ще одні з боку ріки Сант-Хуан [Sant Juan], що знаходиться на південному узбережжі [287] (і всі вони рано чи пізно з’єднувалися), винищені та спустіли понад шістсот ліг землі, і така незліченна кількість душ увергнута до пекла; і те ж саме і сьогодні вчиняється стосовно нещасних і невинних людей, які ще залишилися.

Примітки

270. З Венесуели (Коро) у напрямі Перу у 1535 р. відправилися Ніколаус Федерман та Георг фон Шпайер, із Санта-Марти у 1536 – Гонсало Хіменес де Кесада, із Картахени в 1537 р. – Педро де Ередіа, з Попаяна у 1538 р. – Себастьян де Беналькасар. У березні-квітні 1539 р. поблизу Боготи відбулася зустріч Кесади, Федермана та Беналькасара.

271. Гонсало Хіменес де Кесада [Gonzalo Jiménez de Quesada] (1509 – 1579), народився згідно з одними даними у Гранаді, згідно з іншими – у Кордові, син судді в Гранаді, вчився в університеті Саламанки, не пізніше 1533 р. отримав степень ліценціата права. У 1535 р. отримав посаду аудитора і судді при новопризначеному губернаторі Санта-Марти Педро Фернандесі де Луго, з яким відбув до Нового Світу наприкінці того ж року.

У квітні 1536 р. вийшов із Санта-Марти у похід углиб материка із загоном 670 осіб, що рухалися суходолом, і з ще 6 кораблями (на них знаходилися 130 чи 230 осіб), які йшли вгору по Магдалені. У березні 1537 р. досяг плоскогір’я між Західною та Центральною Кордільєрами, заселеного чібча-муїсками (на той час в нього залишилося лише 166 осіб). Після підкорення муїсків у липні 1539 р. відбув до Іспанії для вирішення спору про управління завойованими землями, тимчасово передавши його братові, Ернану Пересу де Кесаді [Hernan Pérez de Quezada] (пом. 1544). Кастильська влада відмовилася визнати за Кесадою права на управління підкореними ним територіями, лише у 1549 р. йому було надано почесний титул «губернатора Ель-Дорадо».

272. Херонімо Леброн, губернатор Санта-Марти з 1539 р. (Bartolomé de las Casas. Brevísima relación de la destrucción de las Indias. – P. 172, not.160).

273. На час появи іспанців у муїсків існували чотири головні вождівства: Тунха (Хунза), очільник якого мав титул саке, Баката, чий правитель називався сіпа, Согамосо і Дуїтама. Сіпа Тіскесуса [], який правив з 1514 р., загинув у 1537 р. у сутичці з конкістадорами, його наступником став брат, Сакесасіпа [Zaquesazipa] (іспанці називали його Сахіпа [Sagipa]), який спочатку ухилявся від зустрічі з конкістадорами, але потім погодився на союз із ними проти войовничої народності панчів.

274. Згідно з відомостями Еррери сіпа дав лише 4 тисячі песо (Herrera, Antonio de. Historia General… Década qvinta. – P. 92).

275. «Trato de cuerda», диба.

276. Згідно з Еррерою головними ініціаторами катування Сакесасіпи були рядові конкістадори, які запідозрили Кесаду у змові із сіпою (Herrera, Antonio de. Historia General… Década qvinta. – P. 92). Сам Кесада повідомляє про смерть Сакесасіпи наступне:

«… Конкістадори висунули свої звинувачення проти Боготи, в яких вимагали від нього золота і каміння небіжчика Боготи, які були їхніми, оскільки той помер під час свого заколоту, і тому Сахіпі дали захисника [Ернана де Кесаду – перекл.], і влаштували суд за правилами, який тривав багато днів, тому що надавали численні докази з одного боку та з іншого, як з боку конкістадорів, так і з боку захисника, і коли їх підсумували, Сахіпа був засуджений до тортури розтягування мотузкою, і коли його їй піддали, його спочатку розтягнули три рази, а потім, коли повторили тортуру, ще три; і хоча під час цього він завжди обіцяв дати золото, так його і не дав. І через місяць, оскільки був людиною тендітною, і був пригнічений ув’язненням і сумом, помер» (Oviedo y Valdés, Gonzalo Fernandez de. Historia… Tomo primero de la segunda parte. – P. 405).

Сакесасіпа помер на початку 1539 р.

277. Тут мається на увазі Бальтасар Мальдонадо [Baltazar Maldonado] (бл. 1500 – 1564 рр.), який походив із вельможної саламанкської родини, юнаком служив пажем герцога Альба. В подальшому переїхав на Санто-Домінго, потім у почті судді Родріго Інфанте на початку 1535 р. опинився у Санта-Марті, у 1536 р. приєднався до експедиції Гонсало Хіменеса де Кесади.

278. Даїтама (точніше – Дуїтама [Duitama]) – назва одного из вождівств муїсків, підлеглого саке Тунхі, його правителя звали Тундама [Tundama]. Наприкінці 1538 р. він здійснив напад на іспанців, під час якого Гонсало Хіменес де Кесада був поранений; зазнав поразки, був полонений і страчений Бальтасаром Мальдонадо у грудні 1539 р.

279. Гонсало Хіменеса де Кесади на той час у Колумбії вже не було (він відбув звідти у травні 1539 р.), конкістадорів очолював його брат, Ернан Перес де Кесада.

280. Імовірно йдеться про нічний напад Мартіна Галеано та Хуана Фернандеса Валенсуели на поселення повсталих індіанців агата [agatá] наприкінці 1539 р. (Pedro Simon. Noticias historiales de las conquistas de Tierra Firme en las Indias Occidentales. Segunda parte. – Bogotá, Imprenta de Medardo Rivas, 1891. – Pp. 341-342).

281. Н. Гріффін перекладає: «the commander carried out a census to ascertain the numbers of caciques, lords and common people», «командир здійснив перепис, щоб визначити кількість касиків, владарів і простолюдинів» (Las Casas: A Short Account… – P. 119), однак, «juramento» означає «клятва, присяга», а не «перепис населення». В «Узагальненій історії та найстиглішому та правдивому повідомленні…» використано зворот «jurar solenemente», «урочисто поклястися» (Fabié, Antonio María. Vida y escritos… Tomo II. Р. 381). Там же вказано, що це зробив «губернатор», тобто, або Гонсало Хіменес де Кесада, або Ернан Перес де Кесада.

282. У масовому каліченні полонених індіанців в області Місаке [Misaque], що мало місце наприкінці 1539 р., звинувачували капітана Мартіна Галеано [Martín Galeano] (Freyle, Juan Rodriguez. El Carnero / Prólogo, notas de . – Caracas, Biblioteca Ayacucho, 1979. – Pp. 67-68). Педро Сімон пише про це:

«Посилювалися зойки, безлад і потоки крові, особливо в тих, хто не міг втекти, з яких захопили близько трьохсот осіб, і з них найбільш впертих і хоробрих покарали, відрізавши одним носи, іншим вуха, великі пальці чи руки, і відправили їх так в якості посланців до інших…» (Pedro Simon. Noticias historiales… Segunda parte. – P. 342).

283. Йдеться про придушення повстання індіанців під проводом вождів Тікесоке [Tiquesoque] і Сабойа [Saboyá] у місцевості, яку іспанці називали «Тіснина Велес» [Rincón de Vélez], у травні – червні 1540 р. Повстання було спровоковано здирництвом місцевого енкомендеро. Каральною експедицією керували капітани Хуан де Сеспедес [Juan de Céspedes], Гонсало Гарсіа Зорро [Gonzalo García Zorro] і Хуан де Рівера [Juan de Rivera], загальне керівництво іспанцями здійснював Мартін Галеано (Pedro Simon. Noticias historiales… Segunda parte. – Pp. 352-359).

284. У сучасному колумбійському департаменті Кундінамарка, у 26 км від сучасної Боготи. Можливо, йдеться про поселення Капа [Capa], де Галеано знаходився влітку 1540 р., під час придушення повстання Тікесоке (Pedro Simon. Noticias historiales… Segunda parte. – P. 359).

285. Педро Сімон пише, що під час походу Галеано і Валенсуели в область Чеваре [Chevare] влітку 1540 р. «з багатьох тубільців, захоплених у цьому поході, покарали деяких, відрубавши одним пальці, а іншим – одну руку, а третім відрізавши носа, для того, щоб так провчити» (Pedro Simon. Noticias historiales… Segunda parte. – P. 362).

286. Провінції Калі та Попаян були завойовані у 1536 – 1537 рр. Себастьяном де Беналькасаром.

287. Ріка, що впадає до Тихого океану у 60 км північніше сучасного колумбійського порту Буенавентура.