Про провінцію та королівство Гуатімала

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Коли він прибув до того королівства, то влаштував при вступі до нього величезну різанину людей, але, попри це, до нього вийшов, щоб прийняти його, на ношах, із трубами та барабанами, і з численними урочистостями, головний владар із багатьма іншими владарями міста Утатлан [Utatlan], столиці всього королівства, де йому служили всім, що мали, особливо у надлишку надаючи їжу і все, що могли [140]. Іспанці тієї ночі розташувалися поза містом, тому що їм здалося, мовляв воно було укріпленим, і що всередині їм могла б загрожувати небезпека. І наступного дня він покликав головного владаря, і багатьох інших владарів, і коли вони прийшли як лагідні вівці, схопив їх усіх, і сказав, щоб вони дали йому багато вантажів золота. Вони відповіли, що його в них немає, оскільки країна не золотоносна. Він притьмом наказав спалити їх живцем, без іншої провини, іншого суду і вироку [141].

Після того, як владарі всіх цих областей побачили, що вони спалили цих владаря і головних владарів лише за те, що вони не давали золота, всі повтікали зі своїх поселень, ховаючись у лісах, і наказали всім своїм людям, щоб вони пішли до іспанців і служили їм як владарям, але щоб вони не видавали їх, кажучи, де знаходяться владарі. І увесь народ цієї країни відправився сказати, що хоче бути їхнім і служити їм як владарям. Цей благочестивий капітан відповів, що не хоче їх приймати, але скоріш їх усіх мають повбивати, якщо вони не видадуть, де знаходяться владарі.

Індіанці казали, що не знають про них, і нехай вони користуються ними, їхніми жінками та дітьми, й тим, що знайшли б в їхніх оселях; там вони могли б убити їх чи робити з ними, що забажають; і це індіанці казали, і пропонували, і робили багато разів. І це було ділом, що викликало потрясіння, як іспанці йшли по поселеннях, де знаходили бідняків, зайнятих своїми трудами зі своїми жінками та дітьми, впевнених у своїй безпеці, і там протинали їх списами і рубали на шмаття [142]. Й іспанці підійшли до великого і могутнього поселення (де були безтурботні більше за інших, впевнені у власній безвинності), й увійшли до нього, і протягом двох годин його майже спустошили, знищуючи мечем немовлят, жінок, старих, скількох тільки могли вбити, і хто не врятувався втечею [143].

І коли індіанці побачили, що жодним упокоренням, дарунками, терпінням і стражданнями неможливо ані зворушити, ані пом’якшити серця настільки нелюдяні та звірячі, й що вони настільки без ознаки чи відтінку розсудливості, й настільки проти них, і напоготові шматувати їх, і коли вони побачили, що чи так, чи інакше мусили були б погинути, вирішили всі з’єднатися та зібратися, і полягти на війні, помстившись, наскільки зможуть, таким жорстоким і пекельним ворогам, бо розуміли, що, будучи не лише беззбройними, а й голими, пішими і слабкими, народ настільки лютий, на конях, і так озброєний, не зможуть здолати, а лише будуть остаточно знищені.

Потім вони винайшли певні ями посередині доріг, куди падали б коні й наштовхувалися нутрощами на загострені та обпалені палі, якими були заповнені ями, прикриті згори дереном і травою, так що здавалося, що там нічого немає. Один чи два рази потрапляли в них коні, не більше, тому що іспанці навчилися убезпечувати себе від них, але щоб помститися, іспанці запровадили закон, щоб усіх тих індіанців будь-якої статі та віку позбавляли життя, кидаючи в такі ями.

І так вагітних жінок, і породіль, і немовлят, і старих, і скільки могли схопити, кидали до ям, доки вони не наповнилися, простромлених палями, і викликало самий великий жаль бачити це, особливо жінок з їхніми малюками. Всіх інших вбивали списами і ножами, віддавали їх лютим псам, які рвали їх на шмаття та пожирали, а якщо наштовхувалися на якогось владаря, то на знак пошани спаювали на яскравому вогні. Займалися вони такою нелюдяною бійнею близько семи років, з року двадцять четвертого до тридцятого чи тридцять першого: поміркуйте тут, якою була кількість людей, яких вони винищили [144].

З безлічі жахливих вчинків, які скоїв у цьому королівстві той злостивий нещасний тиран і його брати [145] (бо вони були його капітанами, не менш злостивими та позбавленими почуттів, аніж він, так саме, як і всі інші, хто йому допомагав), був один, що заслуговує на увагу: коли він відправився до області Кускатан [Cuzcatán], де чи поблизу сьогодні розташоване містечко Сант-Сальвадор [Sant Salvador], що є землею найблагодатнішою на всьому узбережжі Південного моря, що простягається на сорок або п’ятдесят ліг, то в місті Кускатан, яке є столицею цієї області, йому влаштували самий чудовий прийом понад двадцять чи то тридцять тисяч індіанців, які чекали на нього, навантажені індиками та їжею [146].

Після того, як він прибув і взяв дарунки, наказав, щоб кожний іспанець обрав з цієї величезної кількості людей усіх тих індіанців, яких забажав би, щоб протягом тих днів, коли вони там будуть, вони служили б їм, і щоб на них було покладено обов’язок приносити їм усе те, що виявилося б необхідним. І кожен узяв сто, і п’ятдесят, і стільки, скільки їм виявилося достатнім, щоб їм добре служили, й невинні вівці страждали від того, що їх розлучили, і щодуху служили, так ще бракувало лише, щоб вони на них молилися.

Тим часом цей капітан зажадав від владарів, щоб йому принесли багато золота, бо прийшли вони головним чином за ним. Індіанці відповіли, що будуть задоволені віддати все золото, що його вони мають, і зібрали величезну кількість мідних сокирок (які мали та якими користувалися), позолочених, які здавалися [зробленими] із золота, тому що деяке вони мали. Він наказав зробити пробу, і коли побачив, що вони мідні, сказав іспанцям:

«До біса таку землю, йдемо звідси, бо тут немає золота, і нехай кожен закує у ланцюги індіанців, яких має для послуг, я накажу затаврувати їх як рабів».

І так вони і зробили, і затаврували королівським тавром у якості рабів усіх, кого змогли зв’язати, і я бачив сина головного владаря того міста із тавром [147].

Коли індіанці, які врятувалися, та решта з усієї цієї країни, побачили таке велике зло, вони почали об’єднуватися та озброюватися. Іспанці влаштували їм велику різанину та спустошення, й повернулися до Гуатімали, де збудували місто, яке, за істинним судженням, відразу трьома потопами, одним із води, іншим із землі, а третім – із каменів вагою завбільшки за десять і двадцять волів, зруйнувала Божа справедливість [148]. І там загинули всі владарі та чоловіки, здатні носити зброю, а решту віддали у нечуване пекельне рабство, і вимагали в них рабів у якості данини, й ті віддавали їм синів і дочок, тому що інших рабів не мали, й ті посилали напхані ними кораблі на продаж до Перу; й іншими вбивствами та бійнями, крім згаданих, спустошили та сплюндрували царство у сто ліг в окружності та більше, одне з найщасливіших за плодючістю та населеністю, які можуть бути у світі.

І цей тиран сам написав, що воно було більш населеним, ніж царство Мехіко, і сказав правду: він та його брати разом із іншими вигубили від чотирьох до п’яти мільйонів душ за п’ятнадцять чи шістнадцять років [149], з року двадцять четвертого й до сорокового, і сьогодні вбивають і винищують тих, хто залишився, і так виб’ють решту.

В нього був такий звичай, що коли він йшов воювати з якимись поселеннями чи областями, вів із собою вже підкорених індіанців, скільки міг, щоб вони воювали з іншими, а оскільки він не давав їжі десяти і двадцяти тисячам людей, яких вів, то дозволяв їм, щоб вони їли індіанців, яких схопили б. І так відбувався в його таборі найурочистіший м’ясний бенкет із чоловічини, де в його присутності вбивали немовлят і смажили, і вбивали людину задля одних лише рук і ніг, які вважали найбільш ласими шматками. І через цю лють [150], коли чули про них всі інші народи з інших земель, не знали, куди подітися від жаху.

Він вигубив незліченну силу народу на будівництві кораблів [151]. Він привів від Північного моря до Південного, за сто тридцять ліг, індіанців, навантажених якорями у три й чотири кінтали [152], які клали їхніми лапами на спини та плечі, і доставив у такий спосіб багато артилерії на плечах голих бідолах, і я бачив багатьох на дорогах, засмученими.

Він розлучав і робив одинаками одружених, відбирав у них жінок і дочок, і віддавав їх своїм морякам і жовнірам, щоб ті були задоволені, і він міг би вести їх у своїх флотах; він напихував індіанцями кораблі, де всі гинули від спраги та холоду. І, воістину, якщо б розповісти докладно про всі його жорстокості, вийшла б велика книга, від якої світ жахнувся б.

Він зібрав два флоти, кожен із багатьох кораблів, з якими накотив, як небесний вогонь, на всі ті землі. О, скількох він зробив сиротами, у скількох повикрадав їхніх дітей, у скількох забрав їхніх дружин, скількох жінок залишив без чоловіків, скільки перелюбів, і згвалтувань, і наруг спричинив! У скількох він відібрав їхню свободу, скільки смутку та лих звідала від нього безліч людей! Скільки сліз він змусив пролитися, скільки зітхань, скільки стогонів, скільки лиха у цьому житті і скільки вічного засудження в іншому викликав, і не лише в індіанців, які були незліченні, а й у злощасних християн, чиєю співучастю він скористався у настільки великих злочинах, найтяжчих гріхах і таких мерзотних паскудствах! І я молю Бога, щоб він зглянувся на нього і задовольнився тією злою смертю, яку кінець кінцем йому дав [153].

Примітки

140. Альварадо увійшов до столиці держави кіче міста Кумаарках-Утатлан у 20-х числах лютого 1524 р.

141. Згідно з «Літописом какчікелів» верховних правителів кіче було вбито 9 березня 1524 р. Їх звали Ошіб-Кех і Белехеб-Ціі (Brinton D.G. Annals of Caqchiquels. The Original text with a Translation, Notes and Introduction by Daniel G. Brinton // Library of Aboriginal American Literature. No. VI. Philadelphia, 1885. Pp. 176 -179). Альварадо і члени його загону виправдовували цю страту тим, що вожді кіче буцімто самі мали намір заманити конкістадорів у пастку і спалити їх (Copia de dos cartas manuscritas de Don Pedro de Alvarado dirigidas á Hernando Cortes 11 de Abril y 28 de Julio de 1524 / Editadas por A.M. Kurtz. – Guatemala: TiP. Arenales hijos, 1913. – Pp. 5-7; Proceso de residencia contra Pedro de Alvarado. – Pp. 32, 77).

142. Описані події стосуються війни з какчікелями у 1524 – 1526 рр.

143. Імовірно йдеться про захоплення столиці акахалів Мішко навесні 1525 р.

144. Знов йдеться про війну з какчікелями.

145. Разом із Педро де Альварадо в поході до Гватемали брали участь три його рідні брати: Хорхе, Гонсало та Гомес, – і два кузени: Ернандо та Дієго. При цьому Хорхе заміщав старшого брата під час його відсутності у Гватемалі у 1526 – 1530 та 1533 – 1535 рр.

146. До Кускатлана, столиці піпілів у сучасному Сальвадорі, Альварадо увійшов 17 червня 1524 р.

147. Факт таврування мешканців Кускатлана визнає сам Альварадо, щоправда, перед цим він влаштував судовий фарс, під час якого визнав городян бунтівниками (Copia de dos cartas manuscritas de Don Pedro de Alvarado… – Pp. 19-20).

148. Йдеться про загибель другого міста Сант-Яго-де-Лос-Кавальєрос-де-Гуатімала, заснованого іспанцями в долині Альмолонга в листопаді 1527 р. У ніч з 10 на 11 вересня 1541 р. він був цілком зруйнований виверженням вулкана Хунахпу (Волькан-де-Агуа), при цьому з кратера вулкана вихлюпнулося озеро, що там знаходилося. Під час виверження загинула удова Альварадо Беатріс.

149. Цифру завищено. Згідно з оцінкою сучасних дослідників, все населення Гірської Гватемали напередодні приходу іспанців складало близько 2 мільйонів осіб (Denevan, William M. Native American Populations in 1492. – P. xxii).

150. В оригіналі латинізм inmanidades.

151. Альварадо побудував на тихоокеанському узбережжі два флоти: один у 1533 р. для походу до Південної Америки (в подальшому він продав його в Еквадорі Себастіану де Беналькасару), другий у 1539-1540 рр. для експедиції на «Острови прянощів».

152. Кінтал – міра ваги, близько 46 кг.

153. Мається на увазі загибель Альварадо, якого 4 чи 5 липня 1541 р. внаслідок нещасного випадку розчавив кінь.