Про Нову Іспанію

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

У році тисяча п’ятсот сімнадцятому відкрили Нову Іспанію, і під час відкриття сталися великі гноблення індіанців і деякі смерті серед тих, хто її відкрив. У році тисяча п’ятсот вісімнадцятому туди відправилися грабувати та вбивати ті, хто називає себе християнами, хоча вони кажуть, що пішли заселяти [її] [103]. І з цього вісімнадцятого року і дотепер, коли ми знаходимося в році тисяча п’ятсот сорок другому, переповнилися і досягли своєї межі всіляке звірство, всіляка несправедливість, всілякі насильство і тиранія, які християни скоїли в Індіях, бо вони геть утратили страх Бога і короля, і забули самих себе.

Бо вони вчинили стільки й таких лиходійств і жорсткостей, різанин і плюндрувань, спустошень, грабунків, насильств і тираній, і у стількох і таких королівствах великого материка, що все, про що ми вже розповіли – ніщо порівняно з тим, що сталося [там]; але навіть якщо ми розповімо про всі, які є незліченними, то [і з тими], про які ми не станемо казати, вони незрівнянні ані за кількістю, ані за тяжкістю з тими, що й у цьому названому тисяча п’ятсот сорок другому [році], і сьогодні, в цей день місяця вересня, кояться і вчинюються, найтяжчі та найогидніші. Бо є істиною правило, яке ми виклали вище, що завжди, від самого початку, зростають величезні безчинства та пекельні вчинки.

Отже, від приходу до Нової Іспанії, що було вісімнадцятого квітня названого року вісімнадцятого [104], і до року тридцятого, що складає повні дванадцять років, тривали вбивства та лиходійства, які криваві та жорстокі руки та мечі іспанців скоювали безперервно на відстані у чотириста або майже п’ятсот ліг навколо міста Мехіко та його околиць, де розміщалися чотири або п’ять просторих королівств, таких же великих, як Іспанія, і значно більш благодатних.

Всі ці землі були густонаселеними, і більш повними народу, ніж Толедо, і Севілья, і Вальядолід, і Сарагоса разом із Барселоною, бо немає і ніколи не було стільки людей у цих містах, коли вони були найбільш населеними, скільки Господь помістив, і які мешкали на всіх названих лігах, яких, щоб обійти їх навколо, слід було б пройти понад тисячу вісімсот ліг. Але іспанці умертвили протягом названих дванадцяти років на названих чотирьохстах або п’ятистах лігах мечем, і списом, і спалюючи живцем, жінок і дітей, юних і старих, до чотирьох сотень [тисяч] [105] душ, поки тривало (як сказано) те, що вони називають завоюваннями, і що було насильницькими вторгненнями жорстоких тиранів, засуджуваними не лише за законом Божим, але й за всіма людськими законами, адже це значно гірше, ніж те, що турок робить задля знищення християнської церкви. І це без тих, кого вбили та вбивають щодня вищезазначеними тиранічним рабством, повсякденними кривдами та утисками.

Зокрема, не може вистачити ані слів, ані розуміння, ані людських здібностей, щоб згадати всі жахливі діяння, що їх у різних краях, в одних одночасно, в інших – у різний час цими супостатами [106] суспільства та запеклими ворогами роду людського було скоєно всередині згаданої окружності, і хоча деякі справи відповідають обставинам і умовам, за яких їх вчинили, насправді повною мірою, і за великої старанності, і часу, і письмово навряд чи їх можна пояснити.

Втім, про одну справу я розповім з деякими подробицями, урочисто заявляючи та заприсягнувшись, що не думаю, щоб зміг би викласти хоча б одну тисячну подробиць. З-поміж інших різанин вони влаштували одну у великому місті із більше ніж тридцятьма тисячами мешканців, який називається Чолула [Cholula]: коли вийшли зустріти християн всі владарі цієї землі та округу, і першими жерці з верховним жерцем, ходою і з великою пошаною та повагою, і провели їх усередину, щоб оселити в місті, і в помешканнях його головного владаря чи владарів, іспанці вирішили влаштувати там різанину чи то покарання (як вони кажуть), щоб викликати і посіяти страх до себе у всіх куточках тієї землі. Бо таким було їхнє рішення у всіх землях, до яких вони входили, а саме: вчинити жорстоку та видатну бійню, щоб затремтіли ці сумірні вівці [107].

Отже, для цього вони спочатку послали скликати усіх владарів і знать міста і всіх підлеглих йому місцевостей, разом із головним владарем, і коли вони прийшли і почали розмову з капітаном іспанців [108], негайно були схоплені, не встигнувши отямитися, щоб передати новини. А перед тим у них попрохали п’ять або шість тисяч індіанців, щоб носити для них вантажі, всі вони невдовзі прийшли та розташувалися у дворі цих будинків. Великі співчуття та жалість викликав вигляд цих індіанців, коли вони приготувалися нести вантажі іспанців, тому що прийшли вони неодягненими й голими, прикривши лише сором, із сіточками на спинах, де була їхня убога їжа; всі вони сіли навпочіпки, як найсумірніші ягнята.

Коли ж усі зібралися й були у дворі разом з іншими людьми, які повернулися, на вході у двір стали озброєні іспанці, щоб охороняти його, а решта взялися за зброю і спрямували свої мечі та списи на всіх тих овець, так що ніхто зміг не уникнути того, щоб його по-звірячому вбили. За дві чи три години [109] чимало індіанців вибігло живими, геть скривавлені, оскільки сховалися і схоронилися під мерцями (яких було так багато); вони плакали перед іспанцями, благаючи про пощаду, щоб їх не вбивали. Але в тих не було ані співчуття, ані милосердя, але навпаки, як тільки вони виходили, їх рубали на шмаття.

Всіх владарів, яких було понад сотню і яких тримали зв’язаними, капітан наказав вивести і спалити живцем на стовпах, вкопаних на пагорбі. Проте один із владарів, здається, головний, і король цієї країни, зумів втекти і сховався з іншими чи то двадцятьма, чи то тридцятьма, чи то сорока людьми у головному храмі, який вони мали, а він був як фортеця, який вони називали К’уу [110], і та він захищався значну частину дня. Але іспанці, від яких не було жодного захисту, особливо в цих беззбройних людей, підпалили храм, і там вони згоріли із зойком:

«О, лихі люди! Що ми вам зробили? Чому ви вбиваєте нас? Йдіть же в Мехіко, де наш верховний владар Мотенсума [Motenzuma] [111] помститься вам за нас!»

Кажуть, що коли рубали мечами п’ять чи шість тисяч людей у дворі [112], капітан іспанців співав:

«Mira Nero de Tarpeya

a Roma cómo se ardía;

gritos dan niños y viejos,

y él de nada se dolía».

«Дивився Нерон із Тарпеї,

як Рим унизу палав,

старий і малюк волали,

а він з того й не зітхав» [113].

Іншу велику бійню влаштували в місті Тепеака [Tepeaca], що був значно більшим, і з більшою кількістю городян і народу, аніж назване, де вбили мечами незліченних людей с вигадливою жорстокістю [114].

Із Чолули відправилися до Мехіко, і великий король Мотенсума послав їм тисячі дарунків, і владарів із людьми, і [влаштував] свята на дорозі, і на вхід на дамбу до Мехіко, яка [була довжиною] у дві ліги, відправив до них власного брата у супроводі багатьох великих панів і з великими дарунками із золота, срібла та одягу; і хоча на вході до міста вийшов сам, власною персоною, на золотих ношах з усім своїм численним двором, щоб прийняти їх, і супроводжував їх до палацу, де наказав їх розмістити, того ж самого дня, як розповіли мені деякі з тих, хто там знаходився, використавши певні хитрощі, коли він був недостатньо пильним, захопили великого короля Мотенсуму і призначили вісімдесят осіб, щоб вони його охороняли, а потім надягли на нього кайдани [115].

Втім, облишивши все це, хоч там були великі й численні справи, про які можна було б розповісти, хочу сказати лише про одну примітну, яку вчинили та ці тирани.

Коли капітан іспанців відправився у морський порт, щоб захопити там деякого іншого капітана, який прийшов був проти нього [116], залишивши [замість себе] певного капітана [117], гадаю, що приблизно із сотнею людей, щоб сторожити короля Мотенсуму, вирішили ті іспанці вчинити інше видатне діяння, щоб збільшився по всій країні жах, який вони викликали; спосіб, який (як я казав), вони багато разів використовували.

Індіанці, народ і владарі всього міста, і двір Мотенсуми опікувалися тільки тим, щоб розважити свого полоненого пана. І серед інших святкувань, які вони дня нього влаштували, було те, щоб у сутінках провести у всіх кварталах і площах міста танці і хороводи згідно з їхнім звичаєм, які вони називали «мітоте» [mitotes], як на островах їх називали «ареїто» [areítos], для чого діставали всі свої вбрання і багатства, і всі прикрашалися ними, тому що це був їх головний спосіб розважатися та святкувати; й найбільш вельможні, й шляхетні, й царської крові, згідно із своїм становищем, влаштовували свої танці і свята якомога ближче до будинків, де знаходився в ув’язненні їхній пан.

У найближчій до названих палаців частині знаходилися понад двох тисяч синів владарів, які були цвітом і вершками знаті всієї імперії Мотенсуми. І до них відправився капітан іспанців із загоном із тих, і відправив інші загони в усі інші частини міста, де відбувались зазначені святкування, удаючи, мов вони йдуть подивитися на них, і наказав, щоб у певний час всі на них накинулися. Він прийшов, і коли вони були сп’янілими і відчували себе у безпеці у своїх хороводах, вигукнув: «Сант-Яго й на них!», – і прийнялися оголеними мечами шматувати ті оголені і тендітні тіла й лити ту шляхетну кров, так що нікого не залишили живим; і те саме зробили інші на інших площах [118].

І стала ця справа причиною того, що на всі ці царства та народи зійшли потрясіння, й туга, і скорбота, і вони наповнилися гіркотою та болем, і з того часу і до кінця віків або поки вони не зникнуть, вони сумуватимуть і оплакуватимуть під час своїх танців і співів, як у баладах (про що ми тут кажемо), те лихо і втрату нащадків усієї своєї знаті, чим вони побиваються й стільки років потому.

І коли індіанці побачили настільки несправедливий вчинок і таку ніколи не бачену жорстокість, здійснену стосовно стількох невинних, то ті, хто терпляче переносив не менш несправедливий полон свого верховного пана, оскільки той сам наказав, щоб вони не нападали й не воювали з християнами, взялися за зброю по всьому місту, і пішли на них, і були поранені численні іспанці й ледь спромоглися врятуватися. Приставили кинджал до грудей полоненого Мотенсуми, щоб він став посередником і наказав індіанцям не нападати на будинок, але укласти мир. Однак, ті вже не мали наміру в чомусь підкорятися йому, а казали про те, щоб обрати іншого владаря й воєначальника, який вів би їхні загони [119]; і так як вже повернувся капітан, який раніше відправився до порту, з перемогою, і привів ще більше християн, вони припинили бої на три чи чотири дні, доки він не увійде до міста.

А коли він увійшов, зібралася сила силенна народу з усієї землі, і вони билися всі разом і стільки днів, що, від побоювання геть загинути, [іспанці] вирішили вночі забратися з міста. І коли про це дізнались індіанці, вони вбили багатьох християн на мостах на озері [120], у найсправедливішій та святій війні, бо мали для неї найзаконніші причини, як вже сказано. Й ті для будь-якої розумної та справедливої людини її виправдовують. Потім сталася битва за місто, коли християни поновили сили, де скоїли насильства над індіанцями, вигадливі й такі, що викликають подив, вбили незліченну кількість людей і спалили живцем багатьох і великих владарів [121].

Після величезних і гидотних тираній, які вони вчинили у місті Мехіко, і в [інших] містах, і по всій країні (що простягається на десять, і п’ятнадцять, і двадцять ліг від Мехіко, де вони вбили безліч людей), поширилася далі ця тиранічна пошесть, і стала розповзатися, й заражати, й спустошувати область Пануко [Pánuco] [122], яка була визначна силою силенною народу, який там був, і бійнями та вбивствами, що їх там скоїли.

Потім так саме сплюндрували провінцію Тутутепеке [Tututepeque] [123], а потім провінцію Іпільсінго [Ipilcingo] [124], а потім Коліму [Colima] [125], з яких кожна є країною більшою за королівство Леон і Кастилія. Перераховувати всі злодіяння, і вбивства, і жорстокості, які в кожній із них скоїли, було б, поза сумнівом, справою заважкою і неможливою для оповідача та обтяжливою для слухача.

Тут слід зазначити, що привід, під яким вони вторгались і під яким починали винищувати всіх цих невинних і спустошувати їхні землі, які з такою радістю та захватом мали були привести до того, щоб вони стали справжніми християнами, з їхнім таким величезним населенням, полягав у тому, що вони казали, [що це –] щоб ті стали підданцями і підкорялися б королю Іспанії, а якщо ні, то їх слід убивати та перетворювати на рабів.

І тих, хто не заходився негайно виконувати настільки безглузді та недоумкуваті послання і віддавати себе в руки людей настільки злостивих, і жорстоких, і озвірілих, оголошували бунтівниками і заколотниками, що повстали проти служіння Його Величності. І так вони писали про це королю, пану нашому, і сліпота тих, хто управляв їх діями, не дозволяла ані збагнути, ані зрозуміти те, що в їхніх же законах висловлено ясніше за все інше, з їхніх перших вихідних положень, а саме: що ніхто не може бути названий бунтівником, якщо раніше не був підданим.

І хай поміркували б християни, які знають щось про Бога, і про розум, і навіть про людські закони, що можуть залишити у серцях якихось людей, які мешкають у своїх землях у безпеці і не відають, що комусь щось винні, такі ось новини, що їх їм від нестриманості сказали б: а ну підкоряйтеся чужоземному королю, якого ніколи не бачили й не чули, а якщо ні, знайте, що невдовзі ми маємо вас пошматувати; особливо, якщо вони знатимуть з досвіду, що негайно так і зроблять.

І найжахливіше, що тих, хто насправді підкоряється, обертають у найжорстокіше рабство, де неуявленно важка праця і довгі муки, що тривають довше, ніж ті, яким їх піддають, коли насаджують на меч; і врешті решт гинуть вони, й їхні жінки та діти, й увесь їхній рід. І навіть якщо внаслідок зазначених залякувань і погроз ті народи чи хтось у світі й прийде до покори і визнання влади чужоземного короля, то хіба не бачать ті засліплені та збожеволілі від марнославства й диявольської жадоби гріховні та найвіроломніші людці [126], що не тим набувається й мала крихта права, воістину, не страханнями та залякуваннями?

Адже із закону природного, і людського, і божого цілком очевидно, що, наскільки це робиться, те, чого воно буде варто – це тільки відплати душею [127] та тілом, що вкидає до пекельного полум’я, і навіть за образи та шкоду, що завдається королям Кастилії, оскільки руйнує ці королівства і знищує (наскільки у змозі) будь-яке право, що його вони мають в усіх Індіях; і саме такі, а не інші послуги зробили іспанці названим владарям королям у цих землях, і дотепер роблять.

Під цим, таким справедливим і випробуваним приводом той капітан-тиран [128] відправив двох інших капітанів-тиранів [129], значно жорстокіших і лютіших, гірших і з ще меншим жалем та милосердям, ніж він сам, у великі, й квітучі, і благодатні королівства, по вінця повні людьми та густонаселені, а саме, королівства Гуатімала [Guatimala], що знаходиться біля Південного моря, та інше, Нако [Naco] і Гондурас [Honduras] чи то Гуаймура [Guaimura], що знаходиться близько Північного моря [130], кордону між першим і другим, що сусідують і мають спільні межі у трьохстах лігах від Мехіко. Одного він відправив суходолом, а іншого на кораблях морем, кожного з багатьма вершниками та піхотинцями.

І воістину, кажу я, обидва діяли на зло, і особливо той, хто відправився у королівство Гуатімала, тому що другий невдовзі помер лихою смертю [131], в чому, здається, проявилися і до чого призвели стільки лиходійств, стільки смертей, стільки спустошень, стільки й таких кричущих несправедливостей, що від них могли б жахнутися віки нинішні та прийдешні, і якими можна було б наповнити товстезну книгу. Але той [132] перевершив усіх минулих і сучасних кількістю та числом як скоєних мерзот, так і народів, які винищив, і земель, які перетворив на пустелі, бо все це було незліченним.

Той, хто відправився морем, вчинив великі пограбунки, насильства і погроми [133] людей у поселеннях на узбережжі, коли деякі вийшли зустрічати його з дарунками у королівстві Юкатан, що знаходиться на шляху до вищезазначеного королівства Нако та Гуаймура, куди він йшов [134]. І після того, як він прибув до них, відправив капітанів і багатьох людей по всій тій землі, щоб вони грабували та вбивали, і винищували стільки поселень і народу, скільки їх було [135].

І особливо один [136], який збунтувався з трьомастами людьми й відправивсь углиб країни у напрямі Гуатімали, плюндруючи та спалюючи стільки поселень, скільки знаходив, і грабуючи та вбиваючи людей у них. І він пройшов, навмисно роблячи це, понад сто двадцять ліг, так що, якщо посилали услід йому, знаходили ті, кого відправляли, землю спустошеною та повсталою, й індіанці вбивали їх з помсти за шкоду та руйнування, які їм завдали.

Через небагато днів убили й головного капітана, який його послав, і того, хто повстав [137], і їм наслідувало багато інших найлютіших тиранів [138], які вбивствами та жахливими жорсткостями, й тим, що перетворювали на рабів і продавали на кораблі, що привозили їм вино, одяг та інші речі, і звичайною тиранічною неволею, починаючи з року тисяча п’ятсот двадцять четвертого і до року тисяча п’ятсот тридцять п’ятого спустошили ці провінції та королівство Нако [139] і Гондурас, які, воістину, були схожі з райським вертоградом насолод, і більш населені, ніж могла б бути населена найбільш багатолюдна та густонаселена країна у світі; а сьогодні ми перетинаємо їх і проходимо крізь них, і бачимо такими знелюднілими і сплюндрованими, що в будь-якої людини, якою суворою вона б не була, серце розривається від суму.

Померли за ці одинадцять років до двох мільйонів душ, і не залишилося на понад ніж ста квадратних лігах і двох тисяч людей, і цих щодня вбивають зазначеним рабством.

Повертаючи перо до розповіді про великого тирана – капітана, що відправився у королівство Гуатімала, який, як сказано, перевершив усіх минулих і зрівнявся з усіма, які зараз наявні, із провінцій, сусідніх із Мехіко, звідки по дорозі, якою він йшов (як він сам написав у листі начальнику, що його відправив) до королівства Гуатімала чотириста ліг, і він пройшов їх, влаштовуючи бійні та грабунки, і спалюючи, і грабуючи, і плюндруючи всяку землю, куди тільки приходив, під вищезазначеним приводом, а саме, кажучи, щоб вони підкорилися їм, народу такому нелюдяному, несправедливому та жорстокому, в ім’я короля Іспанії, невідомого і ніколи ними не знаного. Й того вони мали б вважати значно більш несправедливим і жорстоким, аніж цих; але навіть не дозволяючи їм обговорити це, майже відразу після [відправки] послання, вони являлися до них вбивати та палити.

Примітки

103. Лас-Касас помиляється на один рік: узбережжя Табаско було вперше обстежено експедицією Хуана де Гріхальви у червні 1518 р., а експедиція Е. Кортеса відпливла з Куби у лютому 1519 р. Ернандо Кортес-де-Монрой-і-Пісарро-Альтамірано (1485 – 1547) прибув на Еспаньолу в 1504 р., в 1510 – 1514 рр. брав участь у завоюванні Куби. Восени 1518 р. за згодою губернатора Куби Дієго Веласкеса розпочав підготовку експедиції для завоювання відкритих незадовго до того Гріхальвою земель, але невдовзі вступив у конфлікт з Веласкесом і в експедицію відправився всупереч його волі.

104. 18 квітня 1518 р. експедиція Гріхальви залишила прибережні води Куби, що неможливо вважати приходом конкістадорів до Нової Іспанії. Імовірно, Лас-Касас мав на увазі висадку Кортеса на узбережжі Мексики, в Улуа, что сталося 21 квітня 1519 р.

105. Згідно з Фернандо де Альва Іштлільшочітлем лише під час боїв за Теночтітлан у червні – серпні 1521 р. загинули понад 240 тисяч мешіків та їхніх союзників і понад 30 тисяч індіанських союзників Кортеса (Историки Доколумбовой Америки и Конкисты. Книга первая. Фернандо де Альва Иштлильшочитль. Хуан Баутиста де Помар. – Киев, Лыбидь, 2013. – С. 344).

106. В оригіналі латинізм, hostes.

107. Сам Е. Кортес пояснював різанину в Чолулі нібито отриманими від індіанських союзників відомостями про влаштовану в місті пастку для іспанців (Cartas y relaciones de Hernan Cortés al emperador Carlos V colegidas é ilustradas por don Pascual de Gayangos. Paris, Imprenta central de los Ferro-Carriles, 1866. Pp. 70-74) . Те саме стверджує Берналь Діас дель Кастильо (Bernal Díaz del Castillo. Historia verdadera de la Conquista de la Nueva España. Tomo I. – México: Editorial Pedro Robledo, 1939. – Pp. 283 – 294) Б. де Саагун зазначає при цьому, що союзні Кортесові тлашкальтеки «вбили значно більше», ніж самі іспанці (Sahagun, XII, 11).

108. Ернандо Кортесом.

109. В оригіналі описка: «días» («дні»).

110. В оригіналі описка: «Duu».

111. Правильне читання цього імен3: Мотекусома [Mo-tequ-zoma].

112. Сам Кортес визнає, що в Чолулі «за дві години померли понад три тисячі людей» (Cartas y relaciones de Hernan Cortés… P. 73). Фернандо де Альва Іштлільшочітль, не зазначаючи джерела, каже про більше ніж п’ять тисяч убитих (Историки Доколумбовой Америки и Конкисты. – С. 252)

113. Різанина в Чолулі сталася 18 жовтня 1519 р.

114. Тепейакак (Тепеака) було захоплено іспанцями у вересні чи жовтні 1520 р.

115. Загін Кортеса увійшов до Мешіко-Теночтітлана 8 листопада 1519 р.; Мотекусома був захоплений іспанцями 14 числа того ж місяця.

116. Панфіло де Нарваеса, присланого наприкінці квітня 1520 р. губернатором Куби Дієго Веласкесом, щоб заарештувати Кортеса за самоправство та заколот.

117. Педро де Альварадо-і-Контрераса (1485-1541 рр.).

118. Ця бійня сталася 5 (згідно з Ф. де Альва Іштлільшочітлем – 9/19 за новим стилем) травня 1520 р. Насправді мешканці Теночтітлана відзначали щорічне свято Тошкатль на честь Тескатліпоки, зібравшись у дворі Великого Храму. Кількість людей, які там знаходилися, біограф Кортеса Франсіско Лопес де Гомара оцінює у 600 – 1000 осіб (Gómara, Francisco López de. Historia de la Conquista de México. – Barcelona, Linkgua ediciones S. L., 2008. – P. 235), Ф. де Альва Іштлільшочітль – приблизно в 1 тисячу (Историки Доколумбовой Америки и Конкисты. – С.309), Бернальдіно де Тапіа – у 2 – 3 тисячі (Proceso de residencia contra Pedro de Alvarado. D. José Fernando Ramirez, Lic. Ignacio L. Rayon ed. – México, Valdez y Redondas, 1847. – P. 38).

119. Куітлауака [Cuitlahuac] (пом. у серпні чи вересні 1520 р.), брата Мотекусоми.

120. Йдеться про втечу Кортеса та його загону із Теночтітлана у так звану «Сумну ніч», 30 червня 1520 р.

121. Теночтітлан був захоплений іспанцями та їхніми індіанськими союзниками 13 серпня 1521 р.

122. Північна частина сучасного мексиканського штату Веракрус, населена хуастеками. У 1519 – 1520 рр. її спробував був завоювати Алонсо Альварес де Пінеда [Alonso Álvarez de Pineda] (1494-1520), відправлений губернатором Ямайки Гараєм, однак зазнав поразки від місцевих індіанців і загинув. У 1521-1522 рр. Пануко було підкорено Кортесом, але у червні 1523 р. там з’явився сам Гарай і заявив свої права на цю територію. Під час переговорів із Кортесом у грудні 1523 р. Гарай помер у Мехіко (мали місце чутки, що Кортес його отруїв).

123. Тутутепек або Тототепек, міштекське князівство на узбережжі Тихого океану, зберігало незалежність від астеків. Було завойовано 1522 р. Педро де Альварадо і Франсіско де Ороско [Francisco de Orosco].

124. У Кортеса – Імпільсінго [Impilcingo] (Cartas y relaciones de Hernan Cortés… – P. 287). Точне місцезнаходження цієї області неясне, але з тексту Кортеса випливає, що вона знаходилася неподалік від Сакатули на тихоокеанському узбережжі сучасного мексиканського штату Герреро. Для її завоювання Кортес у 1522 р. відправив Гонсало де Сандоваля [Gonzalo de Sandoval] (1497 – 1528) (Ibidem. – Pp. 286-287, 312-313).

125. Правитель Коліми (на території однойменного мексиканського штату) Цоме [Tzomé] у 1522 р. завдав поразки загонам капітанів Кортеса Хуана Родрігеса де Вільяфуерте [] та Крістобаля де Оліда [] (1488 – 1525), але наступного року був розбитий і загинув у битві з Гонсало де Сандовалем. (див.: Gómara, Francisco López de. Historia de la Conquista de México. – Pp. 327-328).

126. В оригіналі латинізм: cadentes inconstantissimos viros.

127. Reatu – специфічний термін середньовічної юриспруденції: «духовна складова відповідальності, яка залишається після виконання її матеріальної складової».

128. Ернандо Кортес.

129. Педро де Альварадо і Крістобаля де Оліда.

130. Північне море – Карибське море, Південне море – Тихий океан.

131. На початку 1524 р., відвідавши на шляху до Гондурасу Кубу, Олід визнав старшинство тамтешнього губернатора Дієго Веласкеса й відмовився виконувати накази Кортеса. Кортес розцінив це як заколот і у жовтні того же року вийшов у похід до Гондурасу. Проте, поки Кортес продирався крізь джунглі й мочарі Чіапасу та Петену, Олід у квітні 1525 р. був убитий прихильниками Кортеса, які знаходилися в нього у полоні (Gómara, Francisco López de. Historia de la Conquista de México. – Pp. 359-360; Herrera, Antonio de. Historia general… Decada Tercera. – P. 219).

132. Тобто, Педро де Альварадо.

133. В оригіналі aventamiento, віддієслівний іменник від aventar, «пускати по вітру».

134. Це повинно було відбутись у квітні 1524 р. на шляху з Куби до Гондурасу. Інші джерела про відвідання Олідом Юкатану не повідомляють.

135. У березні 1524 р. на карибському узбережжі Гондурасу, в районі Пуерто-Кавальос (сучасний Пуерто-Кортес), висадився Хіль Гонсалес Давіла, який прибув із Санто-Домінго. Невдовзі він дізнався, що з півдня у внутрішні райони Гондурасу вторгся Франсіско Ернандес де Кордова, капітан Педраріаса Давіли, який управляв Нікарагуа.

Гонсалес Давіла вийшов назустріч суперникам і змусив їх піти з Гондурасу, але поки він воював проти підлеглого Кордови Ернандо де Сото [Hernando de Soto], 3 травня 1524 р. на узбережжі Гондурасу висадився Олід, який заснував там містечко Тріунфо-де-Ла-Крус. У подальшому Оліду вдалося захопити в полон присланого проти нього морем родича Кортеса Франсіско де Лас-Касаса [Francisco de Las-Casas], а потім і Хіля Гонсалеса Давілу (см.: Gómara, Francisco López de. Historia de la Conquista de México. – Pp. 345-346, 357-360; Herrera, Antonio de. Historia general… Decada Tercera. – Pp. 204, 207, 216-219).

136. Педро Бріонес [Pedro Briones] (пом. у 1525 чи 1526) – уродженець Саламанки, воював в Італії, учасник облоги Мехіко, командував однією з бригантин на озері Тескоко, у К. де Оліда був маесе-де-кампо (заступником командувача); в Гондурасі вів воєнні дії проти Гонсалеса Давіли, дізнавшись про прибуття кораблів Ф. де Лас-Касаса залишив Оліда.

137. Згідно з Берналем Діасом П. Бріонес був повішений у Гватемалі «як призвідник і підбурювач заколоту у війську» (Bernal Díaz del Castillo. Historia verdadera de la Conquista de la Nueva España. Tomo II. – México: Editorial Pedro Robledo, 1939. – P. 176).

138. З 1526 до 1530 рр. губернатором Хігуерасу, Хібуерасу і Гондурасу був Дієго Лопес де Сальседо [Diego López de Salcedo], у 1530 – 1532 і 1532 – 1535 рр. владу в колонії здійснював Андрес де Сереседа [], а у вересні – листопаді 1532 р. – губернатор Дієго Альвітес [Diego Alvítez].

139. Саме місто Нако, що напередодні Конкісти було одним з найважливіших торгових центрів Мезоамерики, було зруйновано у 1532 р. (Gómara, Francisco López de. Historia de la Conquista de México. – P. 359).