Про великі королівства
та великі провінції Перу

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Року тисяча п’ятсот тридцять першого відправився інший великий тиран [247] з деякими людьми до королівств Перу, куди увійшов під тим же приводом і з тими ж намірами, що й усі інші попередні (тому що був один із тих, хто більше за всіх і тривалий час повправлявся вже в усіх жорсткостях і спустошеннях, які скоювалися на материку, починаючи з року тисяча п’ятсот десятого [248]), і перевершив їх у жорсткостях, і бійнях, і грабунках, без віри та сумління, руйнуючи поселення, збавляючи та вбиваючи людей у них, і спричиняючи такі великі лиха, що стались у тих землях, що ми цілком певні – ніхто не в змозі перелічити їх та описати їх, доки їх не побачимо і не дізнаємося про них з очевидністю у Судний день; і деякі, що їх я хотів би згадати, які їхня потворність, і якості, й обставини, роблять ще гидкішими і тяжчими, я воістину не зможу і не зумію описати.

За своєї злощасної появи він убив і зруйнував деякі поселення і награбував у них чималу кількість золота. На одному острові, розташованому поблизу цих провінцій, який називається Пунья [Pugna] [249], дуже населеному та красивому, і де владар і народ прийняли його [та його супутників] як янголів небесних, після того, як вони за шість місяців [250] пожерли все їхнє харчування, а потім ті з власної волі відкрили засіки із зерном, які мали для себе, своїх жінок і дітей [на] часи посухи та недороду, і віддали його з великим плачем, щоб його витратили та з’їли, відплатили нарешті тим, що обрушили мечі та списи на безліч людей, а тих, кого зуміли захопити живцем, зробили рабами, а також багатьма іншими страхітливими жорсткостями, які стосовно їх вчинили, залишивши згаданий острів майже безлюдним [251].

Звідти вони прямують до провінції Тумбала [Tumbala] [252], що знаходиться на материку, і вбивають і плюндрують, скільки можуть. І оскільки від їхніх страхітливих та огидних діянь повтікали всі люди, оголосили, що вони повстали і що були заколотниками проти короля. Використовував цей тиран такий викрут: тим, у кого він випрошував, та іншим, хто приходив дати йому дарунки із золота та срібла, та [іншого], що вони мали, він казав, щоб принесли ще, доки не бачив, що вони або не мають більше, або не принесуть більше, і тоді казав, що приймає їх в якості васалів королів Іспанії, й обіймав їх, і наказував грати трубам, які в нього були, і давав тим знати, що віднині й наперед вони не повинні більш зазнавати, й їм не мають завдавати жодного зла, якщо вони визнають законним все, що він в них награбував і що вони дали йому від страху під впливом гидотних новин, які про нього почули перш ніж він приймав їх буцімто під покровительство і захист короля; мовляв після того, як їх було прийнято під королівське покровительство, їх не гнобили б, не грабували б, не винищували б і не плюндрували б, і це не він би їх у такий спосіб плюндрував.

По небагатьох днях, коли прибув верховний король та імператор цих королівств на ім’я Атаваліба [Atabaliba] [253], із численними, проте голими людьми з їхньою сміховинною зброєю, який не знав, як рубають мечі, і ранять списи, і скачуть кони, і хто такі були іспанці (які, якщо б у демонів було золото, й на них накинулися б, щоб його пограбувати), прийшов до місця, де вони знаходилися, кажучи:

«То де ж ці іспанці? Хай вийдуть сюди, бо я не зрушу звідси, доки вони не дадуть мені відповіді за моїх підданців, яких у мене вбили, і поселення, які залишили безлюдними, і багатства, які пограбували».

Вони вийшли до нього, вбили незліченних людей, захопили його самого, коли він прибув на ношах, а після захоплення обговорили з ним викуп: він пообіцяв дати чотири мільйони кастельяно, і дав п’ятнадцять [254], а вони пообіцяли йому, що відпустять його; але, в кінцевому рахунку, не дотримавши ані заприсягань, ані обіцянок (яких ніколи в Індіях стосовно індіанців іспанці не дотримувалися), звинуватили його в тому, що за його наказом зібрався народ, а він відповів, що по всій землі й лист не дереві не ворухнувся б не за його волею, і якщо б люди [дійсно] зібралися, то слід було б повірити, що він наказав їм зібратися, і що він готовий до того, що його вб’ють.

Попри все це, його засудили бути спаленим живцем, хоча потім деякі попрохали капітана, щоб його задушили й задушеного спалили [255]. Коли він дізнався про це, то сказав:

«За що ви спалите мене, що я вам зробив? Чи не обіцяли ви відпустити мене, якщо я дам вам золото? І чи не дав я вам більше, ніж обіцяв? Якщо ж ви так хочете, відправте мене до вашого короля Іспанії,»

– і багато іншого, що він сказав з великим обуренням і огидою до несправедливості іспанців; і врешті решт його спалили [256]. Подивіться ж тут на справедливість і законність цієї війни, полон цього владаря, і вирок, і його страту, і совість, з якою ці тирани володіють такими великими скарбами, і як вони [їх] у тих королівствах у того великого короля та безлічі інших владарів награбували.

З незліченних діянь, видатних злобністю та жорстокістю, та викорененням тих народів, які скоїли ті, хто називає себе християнами, хочу згадати тут деякі нечисленні, які один брат статуту Святого Франциска спочатку побачив, [а потім] записав під власним ім’ям, відіславши списки до різних країв, і деякі до цих королівств Кастилії, і я маю у власному розпорядженні один список з його підписом, в якому він каже так [257]:

«Я, брат Маркос де Ніса [Marcos de Niza] [258], статуту святого Франциска, комісар над браттями цього статуту в провінціях Перу, який був одним із перших священнослужителів, які увійшли разом із першими християнами до цих провінцій, кажу, повідомляючи правдиве свідоцтво про деякі події, які я на власні очі бачив у тій землі, головним чином стосовно поводження з місцевими уродженцями та їхніх завоювань.

По-перше, будучи самовидцем і маючи певний досвід, я дізнався та зрозумів, що індіанці Перу є людьми найбільш доброзичливими серед усіх індіанців, яких я бачив, і близькими, і дружніми до християн. І я бачив, як вони у достатку давали іспанцям золото, і срібло, і коштовне каміння, і все, чого б у них не попрохали з того, що вони мали, і робили всілякі добрі послуги, і ніколи індіанці не виходили воювати, але тільки з миром, доки їх до того не дали приводу поганим поводженням і жорсткостями, і навпаки, приймали іспанців у поселеннях зі всілякою зичливістю і пошаною, і давали їм харчування, і стільки рабів і рабинь, скільки вони вимагали, щоб служити їм.

Крім того, я є свідком і свідчу, що без причини та приводу, які ці індіанці дали б іспанцям, невдовзі після того, як ті прийшли до їхніх земель, і після того, як головний касик Атаваліба дав іспанцям понад два мільйони золотом, і віддав у їхню владу всю цю землю без опору, негайно спалили згаданого Атавалібу, який був владарем всієї цієї землі, після нього спалили живцем його головного полководця Кочілімаку [Cochilimaca] [259], який з миром прийшов до іспанців разом з іншими знатними особами.

Так само через недовгий час спалили Чамбу [Chamba], іншого дуже вельможного владаря з області Кіто, безвинно і невідомо за що [260].

І так саме спалили Чаперу [Chapera], владаря канаріїв [canarios] [261], несправедливо.

І так саме Луйесу [Luyes] [262], великому владареві з тих, хто був у Кіто , припалювали ноги і піддали його багатьом іншим тортурам, щоб він розповів, де знаходиться золото Атаваліби, а про цей скарб (як виявилося) він нічого не знав.

І так саме спалили Косопангу [Cozopanga], який був правителем усіх провінцій Кіто [263]. А той на вимогу, яку йому поставив Себастьян де Беналькасар [Sebastián de Benalcázar] [264], прийшов із миром, та оскільки він не дав стільки золота, скільки від нього зажадали, його спалили разом із багатьма іншими касиками та вельможними людьми [265]. І наскільки я спромігся зрозуміти, намір іспанців полягав у тому, щоб не залишилося жодного владаря в усій країні.

І крім того [свідчу, що] іспанці зібрали велику кількість індіанців, і зачинили їх у трьох великих будинках, скільки їх там вмістилося, і підпалили їх, і спалили їх усіх живцем, хоч ті не вчинили й щонайменшої мализни проти іспанців і не давали їм жодного приводу. І сталося там, що один священик на ім’я Оканья [Ocaña] [266] вихопив одне хлоп’я з вогню, в якому те горіло, і підійшов туди інший іспанець, і вирвав його з рук, і кинув у полум’я, де воно перетворилося на попіл разом із іншими. І той іспанець, який так кинув у вогонь маленького індіанця, того ж дня, повертаючись у табір, раптом упав мертвим, і я дійшов висновку, що його не слід було б ховати [по-християнському].

І крім того, я стверджую, що я сам бачив на власні очі, як іспанці відрубували руки, відрізали носи та вуха в індіанців та індіанок без будь-якої мети, тільки тому, що їм заманулося робити це, і у стількох місцях і краях, що задовго було б це перераховувати.

І крім того, я бачив, як звали касиків і вельможних індіанців, щоб вони явилися з миром і без побоювань, і обіцяючи їм безпеку, і коли вони приходили, їх негайно спалювали. І в моїй присутності спалили двох: одного в Андоні [Andón] [267], а іншого в Тумбалі [Tumbala], і я нічим не міг посприяти, щоб перешкодити цьому і щоб їх не спалили, скільки я їх не переконував.

І згідно з Господом і моїм сумлінням, наскільки я можу це збагнути, не було жодної іншої причини, крім цього поганого поводження, як це всім здається зрозумілим, щоб повстали та збунтувались індіанці Перу, і з багатьох приводів, які їм дали. Бо жодної правди їм не казали, жодного слова не дотримували, але тільки проти будь-якого розуму і несправедливо їх тиранічно розорили разом з усією землею, і скоїли щодо них такі діяння, що вони вирішили скоріш померти, ніж подібні речі терпіти.

І, крім того, кажу, що за повідомленнями індіанців є значно більше схованого золота, ніж знайденого, яке через несправедливості та жорстокості, скоєні іспанцями, вони не схотіли їм відкрити, і не відкриють його, доки зазнаватимуть такого поводження, але скоріш захочуть померти, як і попередні. І через це Господь Бог Наш буде досить скривджений, а Його Величності буде зроблена доволі погана послуга, і він стане жертвою шахрайства, втративши таку землю, яка благополучно могла б прогодувати всю Кастилію, і це було б дуже важко і витратно, на мій погляд, надолужити».

Все це буквальні слова згаданого священнослужителя, вони були доставлені також із підписом єпископа Мехіко, який свідчить, що все це стверджував згаданий брат отець Маркос.

Слід мати тут на увазі, що те, що розповідає тут цей падре, він бачив, коли пройшов по тій землі п’ятдесят п’ять ліг, і дев’ять чи десять років тому, і це був лише початок, і було зовсім небагато [тоді іспанців], і що на дзвін золота [у подальшому] відправилися чотири чи п’ять тисяч іспанців, і поширилися по численних і просторих королівствах і провінціях на більше ніж пятьсот і сімсот ліг, і всі їх залишили спустошеними, скоюючи згадані діяння та інші, ще страхітливіші та жорстокіші. Воістину, з того часу й дотепер понад ніж у тисячу разів більше знищено і погублено душ, ніж тих, про які сказано, і ще з меншим страхом Бога, і короля, і милосердям, і вони вигубили величезну частину роду людського. Адже загинуло і померло в тих королівствах до цього дня (і в них і сьогодні їх вбивають) протягом десяти років близько п’яти мільйонів душ.

Небагатьма днями раніше забили до смерті різками з тростини і умертвили одну велику королеву, дружину Інки [268], того, який залишився королем цих королівств, якого християни через своє тиранство, отримавши його у свої руки, довели до повстання, і він залишається повсталим [269]. І вони захопили королеву, його дружину, і всупереч будь-якій справедливості і підставі вбили її (і кажуть навіть, що вона була вагітною), тільки щоб завдати біль її чоловіку.

І якщо слід було б перелічити всі жорстокості та бійні, що їх християни скоїли в тих королівствах Перу й сьогодні щодня вчиняють, окремо, поза будь-яким сумнівом вони були б приголомшливі й такі, що все, про що ми розповіли про інші краї, потьмяніло б і здалося дрібницею, порівняно з їх кількістю та тяжкістю.

Примітки

247. Франсіско Пісарро [Francisco Pizarro] (між 1471 і 1478 – 1541 рр.).

248. Пісарро прибув до Америки у 1502 р. разом із Ніколасом де Овандо. У 1509 – 1510 рр. у складі загонів Мартіна де Енсісо та Алонсо де Охеди брав участь у поході на узбережжя сучасної Колумбії, у 1511 – 1519 рр. воював на території сучасної Панами під проводом Васко Нуньєса де Бальбоа та Педраріаса Давіли. У 1524 – 1525 й 1526 -1527 рр. здійснив дві морські експедиції до берегів Перу.

249. Острів Пуна у сучасній затоці Гуаякіль.

250. Іспанці з експедиції Пісарро знаходилися на острові Пуна з грудня 1531 до квітня 1532 р.

251. Згідно з повідомленнями учасників походу (Педро Пісарро, Дієго де Трухільо, Мігель де Естете) мешканці острову буцімто мали намір винищити іспанців під час переправи на континент (Pizarro, Pedro. Relación del descubrimiento y conquista de los reinos del Perú // Colección de documentos inéditos para la historia de España. Tomo V. – Madrid, Imprenta de viuda de Galero, 1844. – P. 213; Porras Barrenechea, Raul. Una relación inédita de la conquista: la crónica de Diego de Trujillo. – Lima, Instituto Raul Porras Barrenechea, 1970. – Pp. 46-48; Estete, Miguel de. Noticia del Perú. De los papeles del Arca de Santa Cruz de Miguel de Estete// Poesía popular, alcances y apéndice. Índices. – México, J. M. Cajica, 1960. – Pp. 356-357). Проте, плутаний і суперечливий виклад змушує сумніватись у достовірності цієї версії.

252. Згідно із зазначеними вище авторами Тумала [Tumala] чи Тумбала [Túmbala] – це ім’я правителя Пуни; місто на узбережжі, до якого іспанці відправилися з цього острова, називалося Тумбес [Tumbez]; Н. Гріффін у своєму перекладі Лас-Касаса виправляє «Tumbala» на «Tumbes» (Casas: A Short Account…– P. 108).

253. Атавальпа (бл. 1502 – 1533) – сапа інка, верховний правитель Тавантінсуйу, син Вайна Капака (ум. 1527 г.), у 1527 – 1530 рр. правив північними провінціями держави інків, у 1530 розпочав війну проти брата Васкара, який царював у Куско і над яким полководці Атавальпи здобули перемогу у серпні 1532 р.

254. Згідно з даними, що їх наводить секретар Ф. Пісарро Педро Санчо де Ла-Ос, а також колоніальні хроністи Агустін де Сарате та Франсіско де Херес, «викуп Атавальпи» склав 1,326 млн. песо (6,1 тонни) золота і 51,61 тисячі марок (11 тонн) срібла (Dargent Chamot, Eduardo. Oro y plata en el Perú de la Conquista / Las casas de moneda españolas en América del Sur. – Lima-Madrid, 2006 // ).

255. На засудженні Атавальпи до страти буцім то наполягав Дієго де Альмагро, у той час як Ернандо де Сото пропонував відіслати інку до Іспанії на суд короля, а сам Ф. Пісарро вагався (Pizarro, Pedro. Relación… – P. 246; Estete, Miguel de. Noticia… – Pp. 375-376).

256. Атавальпа дійсно був засуджений до спалення живцем, але оскільки перед смертю він прийняв християнство, то був задушений гарротою (Pizarro, Pedro. Relación… – P. 247; Estete, Miguel de. Noticia… –PP. 375-376; Inca Garcilasso de la Vega. Historia general del Perv. Cordova, Viuda de Andres Barrera, MDCX. –P. 28; Oviedo y Valdés, Gonzalo Fernandez de. Historia General y Natural de las Indias, islas y tierra-firme del Mar Océano. Tercera parte – tomo IV. – Madrid, Imprenta de la Real Academia de la historia, 1855. – Pp. 203 – 204 та інш.).

Самовидець події, секретар Ф. Пісарро Педро Санчо де Ла-Ос так описує смерть інки:

«І коли дізналися про це [появу індіанського війська – В.Т.] і вже стало всім відомим і зрозумілим, що в його [Атавальпи] війську кажуть, що вони прийшли вбити всіх християн, і Губернатор побачив, у якій небезпеці опинилися губернаторство та всі іспанці, то для того, щоб виправити становище, хоч йому й було дуже боляче прийти до такого завершення, дізнавшись, утім, про ці відомості і проведене розслідування, він зібрав урядовців Його Величності і капітанів свого загону, і одного вченого [правника], який у той час знаходився у війську, й отця брата Вісенте де Вальверде, ченця ордену Святого Домініка, якого послав імператор, пан наш для навернення і наставляння народів цих королівств.

І після того, як вони багато обговорювали і зважували шкоду і користь, що могли б послідувати від життя чи смерті Атавальпи, вирішили, щоб над ним відбулося правосуддя, і оскільки цього вимагали урядовці Його Величності, а вчений розсудив, що відомостей достатньо, кінець кінцем його вивели із в’язниці, де він утримувався, і під звук труби, що оголошувала його зраду та підступ, привели на середину міської площі і прив’язали до стовпа, у той час як чернець утішав його і наставляв через перекладача у нашій християнській вірі, кажучи йому, що Господь побажав, щоб він помер за гріхи, які скоїв у цьому світі, і що він має розкаятися в них, і що Господь вибачив би його, якщо б він так вчинив і негайно охрестився.

Його переконали ці доводи, і він попрохав про хрещення, і його негайно вчинив над ним той превелебний отець, чим досить допоміг йому цим напученням, так що, хоч він і був засуджений до спалення живцем, йому накинули на шию зашморг із мотузки, і таким чином його було задушено; і коли він побачив, що вони готуються його вбити, сказав, що доручає Губернаторові своїх маленьких синів; і з цими останніми словами, які сказав… іспанцям, що його оточили, був негайно задушений» (Historiadores primitivos de Indias. Colección dirigida e ilustrada por don Enrique de Vedia. Tomo segundo. – Madrid, Atlas, (1953). – P. 139).

Як видно далі, помилка стосовно способу страти інки зроблена не Лас-Касасом, а Маркосом де Нісою, на лист якого Лас-Касас спирався. Атавальпа був убитий 26 липня 1533 р. (поширена раніше дата 19 серпня є помилковою).

257. Цитований нижче лист був відправлений Маркосом де Нісою єпископу Мехіко Хуану де Сумарразі.

258. Маркос де Ніса (бл. 1495 – 1558) – францісканець, народився поблизу Ніцци. У 1530 р. переїхав до Іспанії, звідки у 1531 р. відправився у Новий Світ, до Мехіко, Гватемали та Нікарагуа. У 1534 р. разом із Педро де Альварадо прибув на територію сучасного Еквадору, там приєднався до Дієго де Альмагро, потім супроводжував Себастьяна де Беналькасара під час завоювання Кіто. Не пізніше 1536 р. повернувся до Гватемали. З 1537 р. жив і проповідував у Новій Іспанії. Отримані ним перебільшені та перекручені відомості про «срібні міста Сіболи» стали підставою для походу Франсіско Васкеса де Коронадо на південний захід сучасних США у 1540 – 1542 рр.

259. Спотворене написання імені Чалькочіма [Challcochima], одного з головних полководців Атавальпи під час громадянської війни. Свого часу він відзначився жорсткостями стосовно прихильників і родичів Васкара, і був спалений живцем у присутності Інки Манко в середині листопада 1533 р.

260. Згідно з відомостями, які наведено у віршованій хроніці Хуана де Кастельяноса, Чамба [Chamba] був одним із курак (місцевих правителів) області Ріобамба. У вересні 1534 р., коли поблизу його поселення з’явився Беналькасар, Чамба зустрів іспанців з миром і навіть дав у своєму поселенні притулок деяким хворим конкістадорам.

Потім, однак, до іспанців дійшли чутки, мовляв він збирається вбити їхніх товаришів. Відправлений до поселення Чамби Хуан де Ампудіа [Juan de Ampudia] (пом. 1541) захопив кураку у полон і наказав спалити його живцем (González Suárez, Federico. Historia General de la República del Ecuador. Tomo Segundo. – Quito, Imprenta del Clero, 1891. – Pp. 214 – 216).

У версії «Узагальненої історії та найстислішого і правдивого повідомлення…» відсутні відомості про підступи Чамби (там його названо Чанба [Chanba]); конкістадори нападають на його поселення виключно з метою пограбунку, а йому самому первісно вдається сховатися. В подальшому, щоб убезпечити себе, Чамба прийняв францисканських місіонерів, але, попри це, був схоплений одним із підлеглих Беналькасара, Феліпе Санчесом Пільаро [Felipe Sanchez Pillaro] та спалений за вироком Беналькасара (Fabié, Antonio María. Vida y escritos de Don Fray Bartolomé de Las Casas, Obispo de Chiapa. Tomo II. – Madrid, Imprenta de Miguel Ginesta, 1879. – Pp. 391-392, 394).

261. Тобто каньарі, народності, яка мешкала на території сучасного Еквадору. Каньарі чинили відчайдушний опір інкам і, коли з’явились іспанці, вступили у союз із ними.

262. У редакції того ж листа, наведеній у рукопису «Узагальненої історії та найстиглішого і правдивого повідомлення…», цей індіанський вождь названий Альбііс [Albiis], там же містяться подробиці, відсутні у друкованому варіанті: «… його піддали таким тортурам, щоб він розповів, де знаходяться скарби Атаваліби, що в нього відпали великі пальці на руках і на ногах, й вуха, й ніс, й статевий член…» (Fabié, Antonio María. Vida y escritos… – P. 375). В іншому місці «Узагальненої історії…» йдеться про підступне захоплення Беналькасаром касика Лоісси [Loissa] (Ibidem. P. 394), імовірно, тотожного Луйесу.

263. В «Узагальненій історії та найстислішому і правдивому повідомленні…» – Копосопанка [Copozopanca] (Fabié, Antonio María. Vida y escritos… – Pp. 392-393). Тотожний Сопосопангі [Zopozopangui] чи Сопе-Сопава [Zope-Zopagua], якого як одного з полководців Руміньяві згадують П. Сьєса де Леон (Cieza de León, Pedro. The Discovery and Conquest of Peru. – Durham and London, Duke University Press, 1998. – Pp. 272-279, 339, 390, 393), А. де Еррера (Herrera, Antonio de. Historia general de los hechos de los castellanos en las islas, y tierra firme del mar Oceano. Década qvinta. – Madrid, Francisco Martínez, 1739. – P. 244) і Хуан де Веласко (Velasco, Juan de. Historia del Reino de Quito en la América Meridional. – Quito, Imprenta de Gobierno, 1789. – P. 154; останній називає його правителем не Кіто, а Моча [Mocha]). Згідно з актами кабільдо (міської ради) Кіто його було спалено живцем разом із Руміньяві у червні 1535 р. Разом із ним були страчені також Кінгалумба [Quingalumba], Расорасо [Razorazo] та Сіна [Sina].

264. Себастьян де Беналькасар [Sebastian de Benlcázar чи Belalcázar] (бл. 1480 – 1551) – у 1514 р. прибув до Золотої Кастилії разом із Педраріасом Давілою, у 1524 – 1527 рр. брав участь у завоюванні Нікарагуа, у 1532 р. приєднався до Франсіско Пісарро. У грудні 1534 р. заснував, спільно з Дієго де Альмагро, місто Сан-Франсіско-де-Кіто, восени 1535 р. відправився на завоювання областей Калі та Попаян в Колумбії.

265. Йдеться про похід Беналькасара до Кіто, де знаходилося сильне інкське військо, очолене Руміньяві [Rumiñahui], зведеним братом Атавальпи. Похід розпочався у лютому 1534 р., у вирішальній битві при Тіокахас Руміньяві зазнав поразки, але перед тим, як пішов із Кіто (червень 1534 р.), спалив місто.

266. Згідно з «Узагальненою історією та найстислішим і правдивим повідомленням…» це був «один клірик, який походив із королівства Толедо, народжений в місті Оканья, чиє ім’я невідоме» (Fabié, Antonio María. Vida y escritos… Tomo II. – Р. 375).

267. Н. Гріффін пропонує кон’єктуру Ancón (Las Casas: A Short Account… – P. 145).

268. Кура Окльо [Cura Ocllo], сестра та головна дружина Інки Манко. Була захоплена іспанцями у полон влітку 1539 р. і вбита у листопаді того ж року в долині Йукай після того, як її чоловік відмовився явитися до Франсіско Пісарро; згідно з одними відомостями її забили до смерті різками з тростини, згідно з іншими – розстріляли з луків (Betanzos, Juan de. Suma y Narracion de los . Seguida del Discurso sobre la Descendencia y Gobierno de los Incas / Edición, introducción y notas: María del Carmen Martín Rubio. – , Ediciones Polifemo, 2004. – Pp. 345-346; Diego de Castro Tito Cusi Yupanqui. Relación de la Conquista del Perú y hechos del Inca Manco II. – Lima, Imprenta y Librería Sanmartí, 1916. – P. 85).

269. Манко Інка Йупанкі [Manco Inca Yupanqui](бл. 1515 – 1544/1545), син Вайна Капака, у листопаді 1533 р. проголошений іспанцями маріонетковим сапа інкою, у 1536 р. через здирництва, насильства та образи з боку конкістадорів розпочав повстання, під час якого індіанці взяли в облогу Куско та Ліму. Восени 1537 р. зазнав поразки і зберіг контроль лише над невеликою територією на північний схід від Куско, так званим «Новоінкським царством».