Про королівства,
що були на острові Еспаньола

Бартоломе де Лас Касас
Переклад Віктора Талаха

Було на острові Еспаньола п’ять дуже великих головних королівств і п’ять дуже могутніх королів, яким підпорядковувалися майже всі інші владарі, яких було не злічити, хоча деякі владарі з віддалених провінцій не визнавали верховенства когось із них.

Одне з королівств називалося Магуа [Magua], останній склад наголошений, що означає «королівство плодючої долини». Ця долина є однією з найбільш видатних і дивовижних речей у світі, оскільки простягається на вісімдесят ліг від південного моря до північного. Завширшки вона має від п’яти – восьми ліг до десяти, і дуже круті узвишшя з одного боку і з іншого [59]. В неї втікають понад тридцяти тисяч річок і струмків, серед яких дванадцять такі ж великі як Ебро, Дуеро і Гвадалквівір; і всі потоки, що стікають з гірського пасма, розташованого на захід, дуже багаті на золото. І та гора чи гірське пасмо знаходиться у провінції Сібао [Cibao], звідки кажуть про копальні Сібао, і звідки походить те відмінне та високопробне золото, що й тут має велику славу.

Короля і владаря того королівства звали Гуаріонеш [Guarionex] [60]; в нього були васалами такі великі пани, що один із них збирав шістнадцять тисяч воїнів, щоб служити Гуаріонешу, і я познайомився з деякими з них. Цей король Гуаріонеш був дуже несперечливий і доброзичливий, і від природи миролюбний, і відданий королям Кастилії, і його люди певну кількість років давали за його наказом, кожен, хто мав будинок, вміст одного дзвоника, наповненого золотом, але потім, так як не могли наповнити його, скоротили удвічі і давали наповненим уполовину, тому що індіанці цього острова мали дуже мале або зовсім ніякого вміння знаходити і видобувати золото в копальнях.

Цей касик казав, що береться послужити кастильському королю, засіявши ділянку землі, яка простягалася б від Ісабели [Isabela], яка була першим християнським поселенням, аж до міста Санкто-Домінго [Sancto Domingo], що складало добрі п’ятдесят ліг, аби лише в нього не вимагали золота, бо, казав він, і це була правда, його підданці не вміють його видобувати. Про оброблену ділянку, стосовно якої він казав, я знаю, що він міг би її зробити, і з великим задоволенням, і це давало б королю щорічно понад три мільйони кастельяно, і навіть без цього така кількість обробленої землі дозволяла б сьогодні мати на острові понад п’ятдесят міст, настільки ж великих як Севілья.

Відплатили цьому королю і владарю, такому доброзичливому і такому великому, тим, що збезчестили його дружину, яку згвалтував один капітан, кепський християнин [61], а той, хоча міг би улучити час і зібрати своїх людей для помсти, вирішив піти і сховатися лише самому, і померти вигнаним зі свого королівства і держави в одній провінції, що її називають Сігуайос [Ciguayos] [62], де один великий пан був його васалом.

Прецінь, його знайшли християни, і він не зміг від них сховатися: вони пішли війною на владаря, в якого він знаходився, і вчинили великі вбивства, доки, нарешті, не зуміли знайти його та схопити, і полоненого, з кайданами на руках і ногах, його помістили на один корабель, щоб відправити до Кастилії. І той запропастивсь у морі, і з ним потонули християни і велика кількість золота, серед якого був один великий самородок, який був мов хлібина і важив три тисячі шістсот кастельяно [63], бо Господь помстився за такі великі несправедливості.

Інше королівство називалося Маріен [Marien], там, де зараз розташований Пуерто-Реаль [Puerto Real] на мисі Ла-Вега [la Vega], на півночі, і завбільшки за королівство Португалію, у будь-якому випадку, точно більш благодатне і гідне бути заселеним, і з багатьма і великими горами і покладами золота та міді, дуже багатими, чийого короля звали Гуаканагарі [Guacanagari] (останній [склад] наголошений), під яким були численні і могутні владарі, і з них я бачив і знав багатьох, і це на його землю вперше ступив старий адмірал, який відкрив Індії [64]; і його перший прийняв згаданий Гуаканагарі, коли той відкрив острів, з такою людяністю та зичливістю, а також усіх християн, які з ним йшли, і влаштував їм таку витончену та вишукану зустріч, і надав допомогу, і зібрав у путь (оскільки вони там навіть загубили корабель, на якому йшов адмірал), що й у своїй вітчизні й у власних батьків він не міг би зустріти кращого прийому. Я знаю це з повідомлення та слів самого адмірала. Цей король помер, коли втік від бузувірства та жорстокості християн, зубожілий і позбавлений своєї держави, загубившись у лісах [65]. Всі інші підлеглі йому владарі померли унаслідок тиранії та рабства, про які буде розказано нижче.

Третім королівством і володінням була Магуана [Maguana], також чудова земля, вищою мірою здорова і плодюча, де натепер виробляють найкращий на цьому острові цукор. Її короля звали Каонабо [Caonabo]. Цей за силою, та становищем, та поважністю, та урочистістю поводження перевершував усіх інших. Його захопили за допомогою великої облуди та ницості, коли він відчував себе у безпеці у власному будинку [66]. Потім його посадили на корабель, щоб відвезти до Кастилії, і коли у порту знаходилися шість суден, готових відправитися, побажав Господь показати, що це, поряд з іншим, було великим звірством і несправедливістю, і наслав у ту ніч бурю, яка потопила всі кораблі і втопила всіх християн, які на них були, і там загинув названий Каонабо, закутий у ручні та ножні кайдани.

Цей владар мав трьох чи чотирьох братів, таких же дуже мужніх і сильних, як і він; коли вони побачили таке підле захоплення свого брата, а також спустошення та різанину, влаштовані християнами в інших королівствах, а особливо коли дізналися, що король, їхній брат, мертвий, взялися за зброю, щоб напасти та помститися християнам; християни пішли на них з деякими вершниками (що було найзгубнішою зброєю проти індіанців) і влаштували таку бійню та різанину, що сплюндрували та спустошили половину всього того королівства.

Четверте королівство – це те, яке називалося Харагуа [Xaragua], воно було як мозок, чи серцевина, чи двір всього цього острова, перевершувало всіх у вишуканості мови і промов, у впорядкованості і складності суспільного ладу та звичаїв, у достатку шляхетності та щедроти, бо там було багато і численних владарів і знаті, і у вроді та привабливості всього народу, і в усьому іншому. Його короля і владаря звали Бехечіо [Behechio], в нього була сестра, яку звали Анакаона [Anacaona]. Ці два, брат і сестра, зробили великі послуги королям Кастилії і незліченні добродіяння християнам, врятувавши їх від багатьох страшних небезпек [67]; і після смерті короля Бехечіо [68] залишилась на королівстві в якості владарки Анакаона.

Туди якось явився губернатор [69], який управляв цим островом, із шістдесятьма вершниками та більше ніж трьомастами піхотинцями, і самих лише тих вершників було достатньо, щоб спустошити увесь той острів, і прибули на його заклик понад трьохсот владарів, упевнених у безпеці, яких він наказав помістити в один дуже великий будинок із соломи, і більшість владарів – облудою, і коли вони опинилися там, наказав його підпалити, і вони згоріли живцем. А всіх інших проткнули списами, і порубали незчисленну кількість людей, а пані Анакаону, щоб виявити до неї пошану, повісили [70]. І сталося так, що деякі християни, чи то з милосердя, чи то від жадібності, забрали деяких дітей, щоб захистити їх від убивства, і посадили на крупи коней, і підійшов інший іспанець іззаду, і проткнув їх своїм списом. А ще, коли один малюк лежав на землі, йому відрубали ніжки мечем. Деякі люди, яким удалося втекти від цієї нелюдяної жорстокості, переправилися на острівець, що був звідти приблизно у восьми лігах в морі, і зазначений губернатор засудив всіх тих, хто туди переправилися, щоб їх перетворили на рабів, за те, що вони врятувалися.

П’яте королівство називалося Хігуей [Higüey] і правила в ньому одна стара королева, яку звали Хігуанама [Higuanama]. Цю повісили; і були незліченними люди, яких я бачив спалених живцем, порубаних на шматки, і закатованих різноманітними і новими способами умертвіння, і тортур, і поневолення всіх тих, кого захоплювали живими [71].

І оскільки було стільки особливостей в кожній з цих різанин і винищень цих людей, що й найоб’ємнішій твір їх не вмістить (бо насправді, гадаю, що й тими багатьма словами, що я їх кажу, неможливо викласти і тисячну частку однієї), єдине хочу з приводу вищезгаданих війн наостанок сказати і стверджувати, що перед Господом і власним сумлінням вважаю безсумнівним – для скоєння всіх цих згаданих кривд і лиходійств, та інших, які я пропустив, і [про які] міг би сказати, індіанці не давали більшого приводу і мали не більшу провину, ані ж могли б дати чи мати ченці з доброї та злагодженої обителі для того, об їх грабували та вбивали, а тих, кого замість смерті залишили би живими – захопили у довічний полон і рабське служіння.

І, більше того, стверджую, що до того, як ці натовпи людей з цього острова були вбиті та винищені, то наскільки я зміг би повірити та припустити, вони не скоїли проти християн жодного смертного гріха, який був би караним людьми, а ті, якими опікується лише Господь, а ними є бажання помсти, ненависть і злобливість, що їх деякі люди могли відчувати стосовно таких затятих ворогів, якими були для них християни, гадаю, виходячи з великого досвіду, який я у зв’язку із цим маю, що ним піддалися дуже небагато осіб із індіанців, і були вони в них значно менш вперті та заскнілі, аніж десяти- і дванадцятирічні діти та підлітки. І я знаю достеменним і безпомилковим знанням, що індіанці завжди вели найсправедливішу війну проти християн, а християни – ніколи і жодної справедливої проти індіанців, а всі були диявольськими та найнесправедливішими значно більше, ніж ті, які вів би [десь] у світі будь-який тиран, про якого тільки можна згадати; і те саме я стверджую про всі ті, які велись у Індіях.

Після того, як закінчилися війни та вбивства під час їх, усіх людей, які залишилися, а це повсюдно були підлітки, жінки та діти, вони розподілили між собою. Віддавши одному тридцять, іншому сорок, а комусь сто і двісті (відповідно до милості, що її кожен здобув у головного тирана, який називався губернатором) [72]. І в такий спосіб розподілених кожному християнину віддавали під наступним приводом: щоб ті наставляли їх у справах католицької віри, а оскільки зазвичай всі вони були тупі й жорстокі люди, жаднючі та повні вад, їх зробили цілителями душ. І ці зцілення та турбота, що вони їх виявляли, полягали в тому, щоб чоловіків відправляти до копалень видобувати золото, що було надсильною працею, а жінок залишати в садибах, що були фермами, скопувати землю й обробляти грядки, робота для дуже міцних і сильних чоловіків.

І тим, й іншим поїсти давали саму лише траву або речі зовсім непоживні; вичавлювали молоко з грудей жінок-породіль, і так невдовзі померли всі немовлята. А оскільки їх було розлучено з їхніми чоловіками, які ніколи не бачили дружин, в них припинилося продовження роду; чоловіки повмирали у копальнях від важкої праці та голоду, а жінки у садибах та на фермах від того ж самого, і так покінчили зі стількома й такими натовпами народу на цьому острові; і так могли б покінчити і з усіма [людьми] у світі.

Чи казати про ноші, якими їх навантажували, у три чи чотири арроби [73], і вони несли їх сотню і дві сотні ліг (і самих християн індіанців змушували були нести на своїх плечах у гамаках, схожих на сітки), тому що їх повсякчас використовували як в’ючаків, і на плечах і спинах в них були рани від вантажів, як у найбільш замордованої худоби. Чи казати також про побої, палки, стусани, штурхани, образи та тисячу інших видів мук, які завдавали їм на роботах, що, воістину, і за довгий час неможливо викласти на папері, і це жахнуло б людей.

І слід зазначити, що загибель цих островів і земель почалася, й їх почали нищити і плюндрувати з тих часів, як там дізналися про смерть найяснішої королеви доньї Ісабель, що було року тисяча п’ятсот четвертого [74], тому що доти тільки на тому острові деякі провінції було зруйновано несправедливими війнами, й те не зовсім, і це більшою частиною або майже все приховували від королеви. Бо королева, нехай буде їй свята слава, виявляла величезну турботу і дивовижне завзяття до спасіння та процвітання цих народів, про що ми знаємо, коли бачимо нашими очима та відчуваємо дотиком наших рук приклади цього.

І слід відзначити ще одне правило в цьому: в усіх краях Індій, де йшли та пройшли християни, вони завжди скоювали стосовно індіанців зазначені жорстокості, й різанини, й кривди, й гидотне гноблення цих невинних людей, й додавали ще численні, й гірші, й більш нові способи катувань, і вони увесь час ставали все більш жорстокими, бо Господь попускав їм все більш і більш упадати і поринати у перевернені помисли та судження.

Примітки

59. Йдеться про долину Сібао [Cibao] в сучасній Домініканській Республіці.

60. Це титул, який перекладається як «Шляхетний Звитяжний Владар». Так саме звали одного із вождів індіанців на острові Боринкен / Борикен (Пуерто-Рико), якого не слід змішувати з Гуаріонешем із Магуа.

61. Це був Франсіско Рольдан [Francisco Roldán] (пом. 1502), який очолив заколот іспанців, незадоволених губернаторством Колумба.

62. У 1497 г. Гуаріонеш виступив на боці Рольдана проти губернатора Колумба і був захоплений у полон Бартоломе Колоном, але відпущений, після чого сховався на півночі острова у володіннях вождя Майобанеша [Mayobanex]. У 1499 р. знову захоплений Бартоломе Колумбом і після трьох років ув’язнення у містечку Ла-Консепсьон у липні 1502 р. відправлений до Іспанії на судні, що зазнало кораблетрощі (Oviedo y Valdés, Gonzalo Fernandez de. Historia General y Natural de las Indias, islas y tierra-firme del Mar Océano. Tomo primero. – Madrid: Imprenta de la Real Academia de la historia, 1851. – Pp. 60-61; Traboulay, David M. Columbus and Las Casas: The Conquest and Christianization of America, 1492-1566. – Lanham – New York -London, University Press of America, 1994. – Pp. 42-43).

63. Тобто, 16,56 кг. 1 кастельяно (песо кастельяно) дорівнював 4,6 г.

64. Тобто, Христофор Колумб.

65. Гуаканагарі помер у 1494 р., вигнаний зі своїх володінь сусідніми касиками за те, що відмовився приєднатися до них для боротьби проти іспанців.

66. Каонабо чинив запеклий опір іспанцям протягом 1493 – 1495 рр. Зокрема, він спалив засновану Колумбом фортецю Ла-Навідад. У грудні 1495 р. обманом схоплений Алонсо де Охедою та переданий Колумбу, який мав намір відправити його до Іспанії. Загинув за описаних Лас-Касасом обставин у 1496 р. (Oviedo y Valdés. Historia… Tomo primero. – Pp. 59-60; Traboulay, David M. Columbus and Las Casas. – Pp. 40-41).

67. Насправді Анакаона була дружиною згаданого вище вождя Каонабо з Магуани, непримиренно ворожого іспанцям. Після його загибелі вона повернулася до брата (Oviedo y Valdés. Historia… Tomo primero. – Pp. 60, 65).

68. Близько 1502 р.

69. Ніколас де Овандо; це сталось у 1503 р.

70. Історію віроломного вбивства індіанських вождів і захоплення Анакаони Лас-Касас докладніше описує в «Історії Індій» (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, II: 9). Ов’єдо пояснює дії Овандо буцімто одержаними відомостями про наміри Анакаони повстати (Oviedo y Valdés. Historia… Tomo primero. – Pp. 89-90). Анакаона, згідно з тим же Ов’єдо, була повішена через три місяці після захоплення за вироком іспанського суду (Ibidem. – P. 90).

71. У 1503 – 1504 рр. область Хігуей була центром найбільш запеклого опору іспанцям, який очолював касик Котубанама []. Для придушення цього повстання був відправлений загін на чолі з Хуаном де Есківелем, у складі якого знаходився й сам молодий Бартоломе де Лас-Касас (Las Casas, Bartolomé de. Historia de Las Indias, II: 7, 15-18).

72. Систему розподілу індіанців між конкістадорами (репартім’єнто) та їх віддання під «піклування» (енком’єнда) було узаконено королівським розпорядженням від 20 грудня 1503 р.

Репартім’єнто (букв. «розподіл») – форма експлуатації корінного населення Америки, яка полягала у розподілі індіанців між призначеними владою іспанцями, які формально повинні були «наглядати» за тубільцями, навчати їх християнству та «добрим звичаям», а також забезпечувати їхню участь у громадських роботах, але фактично використовували як кріпаків для особистих послуг і праці у власному господарстві. За часів Лас-Касаса нерідко вживалось як синонім енком’єнди, хоча юридично вони трохи відрізнялися: енкомендеро мав дещо ширші права, ніж тримач репартім’єнто, зокрема, здійснював також збирання податків.

73. Арроба – міра маси, в Кастилії складала 11,5 кг.

74. Ізабелла Кастильска померла 26 листопада 1504 р.