Значення книги Лезюра

Луняк Євген

Козакознавчий нарис Лезюра став найкращою на той момент узагальнюючою працею, присвяченою козакам. Хоча французький дослідник переважно компілював матеріали з багатьох відомих йому джерел, складаючи розмаїті звістки у цільну, логічно побудовану й змістовну сукупність, водночас він постійно співставляв між собою розбіжності, які знаходив у різних авторів, і висловлював свою прихильність до тієї чи іншої думки, наприклад, про неналежність козаків до російської спільноти, «амурний шлях» до козаків Мазепи тощо. Нерідко у Лезюра можна побачити й фактичні помилки. Так, він згадує, що Виговський у 1659 р. був розгромлений росіянами, Чарнецького називає російським генералом, час гетьманування Самойловича визначає у 12 років і таке інше. Однак зазначені помилки не мають суттєвого характеру, у більшості випадків перекочували до праці Лезюра із використаних ним джерел і загалом не змінюють правильного з історичного ракурсу висвітлення подій української історії.

Праця Лезюра в ХІХ ст. стала важливим підгрунтям для подальших досліджень козацтва й України у Франції. Варто зауважити, що минуле України французький історик намагався розглядати з точки зору інтересів самої «країни козаків». В традиціях Просвітництва автор «Історії козаків» захищає ідеали, на яких виросла Велика Французька революція. Козаки імпонують Лезюру своїм віковічним прагненням до волі, соціальної рівності. Хоча їхній демократичний лад дослідник визнає варварським, далеким від цивілізації, республіканські устої козаків йому набагато ближче, ніж освічений деспотизм Російської імперії – головного ворога ідей свободи в Європі.

Однією з головних ідей автора була теза про національну окремішність «козацької нації» від росіян. Лезюр постійно підкреслює, що козаки України, котрі викристалізувалися в окремий народ, під проводом великого Богдана Хмельницького ледь не утворили в Європі свою самостійну національну державу. Останнім видатним репрезентантом державотворчих намірів в Україні, на думку автора, став Іван Мазепа. Однак утворення незалежної національної держави у «країні козаків» так і не було завершене, головним чином через темність і варварство народних мас. Як кількаразово відзначає Лезюр, люблячи та захищаючи власну свободу, козаки ніколи не вміли нею розпорядитися.

Підтекстом, який виразно читається в рядках «Історії козакіів», є думка про те, що, коли нація об’єднана, вона здатна до великих звершень, а коли вона незгуртована, то постає перед загрозою втрати державності. В умовах поразки Франції та ворожої окупації це можна розглядати, як своєрідний заклик Лезюра до своїх співгромадян стосовно згуртування національної єдності, відсутність якої й стала головною причиною поразки Першої імперії.