Країна блакитних дзеркал

Парнікоза І.Ю.

Світлій пам’яті людини, що загинула захищаючи Жуків острів від сучасних бандитів у владі – Олександра Гончарова присвячується

«Учитывая громадное значение озера “Конча-Глушец”, протоки “Лящивка”, урочища “Заспа” Хотовской волости Киевского уезда, как места нереста ряда пород рыб…, признать указанные угодья с прилегающей к ним землей (лугами) в количестве 150 десятин государственным рыбным заповедником»

Рішення НКЗ УРСР від 29.12.1921 р.

В результаті будівництва двох великих водосховищ більша частина правобережних заплавних земель Середнього Подніпров’я навіки згинула під водою. Проте на південній околиці Києва, від Лисої гори до міста Українка, зберіглася невелика ділянка природної заплави. Там, де річка Віта, збігаючи численними струмками та притоками зі схилів Київського плато, зустрічається з Дніпром, живе своїм життям унікальна заплавна країна.

Мереживо численних заплавних лук та лісів, пересічених протоками й озерами – це ландшафтний заказник місцевого значення «Жуків острів». Він був найбільшим у Києві – 1446,6 га. Східніше за нього на акваторії Дніпра розташовані заплавні острови, що наразі входять до загально-зоологічного заказника «Острови Ольжин та Козачий», загальною площею 470 га. Власне ці території, а також розташоване південніше села Віта-Литовська урочище Лісники – комплекс соснового бору та вологого листяного лісу – є одним з найбільш збережених фрагментів долини Середнього Дніпра. В урочищі Конча-Заспа розташовувався також один з перших на території України заповідників – «Конча-Заспа». В цій статті наша розповідь про нелегку долю цих земель та про природні скарби, що збереглися на його теренах.

Земля і вода

Жуків острів-урочище Конча-Заспа являють собою фрагмент правобережної заплавної тераси Дніпра. Тут могутня річка, всупереч відомому закону Бера, розмиває не правий, а лівий берег. Поступово відступаючи на схід, Славутич утворив пронизану численними протоками і озерами–старицями долину.

До неї із заходу прилягають хвойні ліси на післяльодовикових піщаних дюнах та діброви й грабняки лесових горбів Київського плато, зі сходу розташовані намиті рікою острови: Водників, Козачий, Проміжний (між Ольжиним та Козачим), Ольжин та ще низка малих, з півночі – затока Галерна. На півдні протока Коник разом з озером Конча «відрізають» на схід великий правобережний масив, вздовж і впоперек пронизаний численними протоками і озерами.

На рівні північного краю острова Козачий в Дніпро впадає річка Віта, розтинаючи увесь цей масив навпіл. Північна частина здавна зветься Жуків острів, а південна є власне урочищем двох озер – Конча-Заспа. Саме озеро Конча (Глушець) лежить на південно-західній межі урочища. Воно найбільше за площею (понад 100га), має довжину 5,5 км, і ширину 70–120 м, хоча за старими джерелами вона значно більша – 100–200 м.

Західний, правий берег озера раніше обмежувався високою терасою заплави. Він високий і вкритий густим сосновим лісом. Тут зберігся також і реліктовий бархан – свідок Дніпровського зледеніння. Протилежний беріг більш похилий, він переходить у зволожені луки. Озеро дуже глибоке (в центрі озера на великій донній ямі глибина сягає 13 м). Дно його всіяне суцільними корчами, які лежать там з сивої давнини, коли навколо все було вкрито лісом. Наразі вода в озері добре прогрівається та має сприятливий мінеральний склад, що забезпечує нагул молоді цінних видів риб.

Озеро Заспа, розташоване в центрі південної частини заплави (урочище Заспа), менше за розміром (близько 15 га). Як і більшість таких озер, ця водойма активно заповнюється в період весняної повені. В озері глибиною від 0,5 до 2 м вода добре прогрівається. Саме на вологі луки навколо Заспи через протоки Козача-Лящівка та Старик навесні йде на нерест риба. В минулому озеро Заспа було напевне дніпровською протокою, яка згодом закрилася – заснула, звідси напевне і назва Заспа. Це підтверджує й лоція Дніпра 1914 р., згідно якої в урочищі Заспа була зупинка пароплава.

Царина флори

Своєрідно поєднуються тут види флори Полісся та Лісостепу, Правобережжя та Лівобережжя. Основою рослинності є водні, прибережно-водні комплекси, вологі та піщані луки, а також заплавні ліси.

Водна рослинність панує на плесах озер–стариць та на акваторії заток та рукавів Дніпра. Червонокнижні реліктові рослини сальвінія плаваюча та водяний горіх плаваючий в кінці літа утворюють суцільний покрив на поверхні водойм. Звичайними є витончені глечики жовті та розкішне латаття біле, що охороняються в межах міста Рішенням Київради №219/940 (РК). Біля острова Козачий зрідка трапляється і більш рідкісне латаття сніжно-біле. Ще один надзвичайно рідкісний релікт описаний в гирлі Віти; це – комахоїдна альдрованда пухирчаста з Червоної книги України. На півдні заплавного масиву – в урочищі Конча-Озерна трапляється і найменша в світі квіткова рослина – вольфія безкоренева.

А подивіться на пишну прибережно-водну рослинність: лепешняк великий, рогіз вузьколистий, очерет звичайний, куга озерна, стрілолист, сусак зонтичний, частуха подорожникова, лисохвіст тростиновий, чистець болотний та навіть цінні лікарські валеріана висока та лепеха звичайна. Все це різнобарв’я, наче рамка, облямовують осокові зарості.

Суто болотяна рослинність представлена такими видами, як півники болотяні з великими жовтими квітками, вербозілля, плакун верболистий. Інші півники із темно-фіолетовими квітками – сибірські – зростають на перезволожених луках і болотах. Жуків острів може похвалитися чи ненайбільшою в Києві їх популяцією. Поряд й не менш рідкісний тирлич звичайний, що квітує наприкінці осені синіми дзвониковидними квітами. На Ольжиному та Козачому є навіть орхідея – пальчатокорінник м’ясочервоний, занесений до Червоної книги України.

Більшу частину островів Жуків, Ольжин та Козачий займають справжні луки: тут можна побачити лисохвіст, волошки, коронарію зозулячу, суниці зелені, фіалку високу, конюшину гірську та ще багато різних рослин.

Піщані луки займають найвищі елементи рельєфу, зокрема на острові Ольжин. Тут зустрічаються вівсяниця Беккера, куничник наземний та келерія сиза – злаки, що пристосувалися до надзвичайно посушливих умов. Часто зустрічаються щавель горобиний, миколайчики плоські, гвоздика Борбаша, полин дніпровський; подекуди впадає в око жовтозілля дніпровське, та козельці українські, які занесено до Європейського Червоного списку 1991 р. На островах зростає аж чотири види очитків (в народі – заяча капуста): звичайний, їдкий та більш рідкісні пурпурний та шестирядний. Останній знаходиться тут на східній межі свого ареалу. По піщаних гривах, в шелюжниках (зарості верби гостролистої) зрідка трапляється і жито лісове – дикий родич усім відомого хлібного злаку.

На Жуковому острові та у північній частині Козачого острова збереглися найбільші в Києві площі заплавних дібров. Вік окремих старезних розлогих дубів може сягати понад 100 років, їх висота до 17 м. Поряд з дібровами зустрічаються й тополеві, вербові, в’язові ліси.

Cеред дубів Жукова острова наявні справжні патріархи, такі як «Дуб на Синій воді» та «Дуби Залізняка та Гонти».

З чагарників звичайними є бруслина європейська, крушина ламка, свидина криваво-червона, зрідка – шипшина яблучна. В трав’янистому ярусі таких лісів зустрічаються конвалія травнева, що охороняється вищезгаданою постановою Київради. В лісах острова Проміжний поширена ще одна червонокнижна орхідея – коручка чемерникова. Окремі старі дуби та осики розкидані по відкритих ландшафтах острова.

Різноманіття фауни

Про багатство тваринного світу урочища свідчить хоча б той факт, що у лише гирлі Віти було знайдено понад 105 видів водних безхребетних. На заплаві трапляються такі «червонокнижники», як дозорець-імператор, кордулегастер кільчастий, сколія-гігант, ляра анафемська, сфекс рудуватий, ксилокопа звичайна, поліксена, мнемозина, джміль вірменський та ін. Їх збереження нерозривно пов’язане з існуванням тутешніх природних ландшафтів.

У прилеглих водотоках та внутрішніх водоймах Конча-Заспи живуть чи нерестують більше 29 видів риб: щипавка, йорж, синець, чехоня, білизна, сом, що охороняються згідно додаткам до Бернської конвенції. В умовах, коли більшість нерестовищ затоплено водосховищем, Конча-Заспа є одним з останніх для таких реофільних риб, як носар, головень, кліпець і вкрай рідкісний наразі рибець, що охороняється на території Києва Рішенням Київради від 23.12.2004 р.

Крім того, тут все ще зустрічається єдина в Україні суто прісноводна осетрова риба – стерлядь. Вона охороняється міжнародною та українською Червоними книгами, Бернською та Вашингтонською конвенціями. Є дані щодо поширення тут рідкісної круглоротої тварини – міноги української, яку занесено до ЧКУ.

З 10 видів амфібій деревна жаба, тритон гребінчастий та джерелянка охороняються Міжнародною Червоною книгою, а часничниця, ропуха сіра та жаба гостроморда – додатками до Бернської конвенції. Усі вони охороняються вже згадуваним Рішенням Київради. Серед плазунів також є «бернські» види, – ящірка прудка та черепаха болотяна, а рідкісна неотруйна змія мідянка занесена до Червоної книги України.

Найбільш численною групою хребетних тварин, звичайно, є птахи, значна кількість яких є рідкісними або зникаючими. Окрім розмаїття горобиних, тут відмічені такі хижаки, як підсоколик великий, шуліка чорний, сови вухата та сіра. Взимку можна зустріти навіть сову болотяну. На півдні Козачого острова існує велика й шумна колонія сірої чаплі, що налічує більш ніж 100 гнізд; тут гніздують також чаплі велика біла (ЧКУ) та нічна – квак. На думку орнітологів, саме ця територія становить виключне значення для збереження і відтворення цінного мисливського птах – куріпки сірої. На острові Козачий звичайним є деркач, занесений до Європейського Червоного списку.

Багатство дрібних птахів приваблює на полювання великих хижаків: чорного шуліку, яструбів великого та малого, канюків звичайного та зимняка. Усі перераховані птахи охороняються Бернською конвенцією. Нерідко можна побачити і найбільшого в України орла – орлана–білохвоста, якого занесено до Європейського Червоного списку, Міжнародної та української Червоних книг, а також не менш рідкісну червонокнижну скопу.

Восени острови та прилегла акваторія Дніпра стають місцем відпочинку птахів, що летять на південь. Тоді тут з’являються качки: чернь чубата, чірок-тріскунок та червонокнижні гоголь, та шилохвість. Трапляються і червонокнижний кулик-сорока, а також чорновола та значно рідше червоновола гагари, мартин сизий, крех великий, середній та луток, що інколи залишаються тут зимувати.

Старі дуплисті дерева дають прихисток декільком видам кажанів. Серед них нетопир малий, вечірниця дозірна та нічниця водяна, що охороняються Бернською конвенцією, а також нічниця ставкова, занесена до ЄЧС. Усі види кажанів України занесені до ЧКУ. Звичайними є заєць, ондатра, американська норка, ласка та пострах усіх птахів – єнотовидний собака. Тут також все ще зустрічаються горностай, занесений до ЧКУ, та видра, що крім Червоної книги занесена до Європейського Червоного списку та Бернської конвенції. З «бернських» звірів на теренах урочища можна назвати ще бобра, куницю кам’яну та тхора чорного (внесений до ЧКУ). Заплаву час від часу відвідують кабани, козулі та навіть лосі.

Крізь віки

Тутешня місцевість відома людям ще за часів Русі. Тоді Дніпро був повноводнішим, й риби та дичини було значно більше, тож тутешні угіддя високо цінувалися. Мабуть, як спогад про ті часи острів неподалік носить ім’я княгині Ольги. А в давній назві урочища Заспа – Святополків стан чується згадка про одіозного князя Святослава Окаянного, який зупинявся тут під час розбійницького походу проти брата свого Ярослава.

Не дивно, що у першому відомому описі (XVI ст.) озеро Конча (тоді Глушець) згадується як дуже багате на рибу. За право володіти тутешніми угіддями протягом століть точилися суперечки між поміщиками, монастирями та селянами сіл Ходосівка та Лісники. Пам’ятає урочище і козацькі часи. Власників цих цінних земель доводилося назначати універсалами гетьманів Богдана та Юрка Хмельницьких, Петра Дорошенка.

Землі Конча-Заспи до 1920 року належали двом київським монастирям: Видубицькому та Введенському, а ще раніше – царській родині.

Треба відмітити, що монахи, які тут переважно заготовляли сіно для худоби. Згодом Конча-Заспа зусиллями природолюба Івана Фалієва була взята під патронат Російського товариства рибальства та рибоводства. Товариством вона охоронялася до 1917 року.

Для того, щоб зупинити спустошення, викликане революційним хаосом, Фалієв домігся вид Наркомзему УРСР націоналізації Кончі-Заспи, а в лютому 1921р. Наркомзем передав усі угіддя під Дослідну рибну станцію. Завдяки Олександру Янаті та Івану Фалієву та іншим було прийняте наведене у епіграфі рішення про створення тут рибного заповідника. Після Фалієва його директором став відомий вчений-природолюб Микола Шарлемань. Вже при ньому до заповідника було приєднано ділянку соснового лісу Вітяно-Трипільського лісництва, протоки Козача та Осетрова лука, а також мисливський заказник – острова Козачий, Круглик та урочище Молодецьке.

В 1930 році територія заповідника становила 800 га. Тоді в ньому мешкали такі нечисельні наразі борсук, козуля, орлан–білохвіст, балабан, руда чапля, а також дуже рідкісні рибець та стерлядь.

В 1931 р. «Конча-Заспа» стала державним заповідником. Проте охорону його забезпечували з трудом. Постійно втручалися господарники, а 1932 року заповідник став жертвою варварських військових маневрів. Двадцятого грудня 1933 р. президія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук прийняв рішення про об’єднання Лісостепового заповідника ім. Т.Г. Шевченка (сучасний Канівський) та «Конча-Заспи». Результатом став Середньодніпровський заповідник.

Наступний 1934 р. став роковим. Столиця УРСР переїжджає в Київ, угіддя впадають в око голові ВУЦВК Григорію Петровському. Заповідник ліквідують та перетворюють на підсобне господарство ВУЦВК.

Втім, ці землі поступово охоплюються новим надсекретним будівництвом, адже саме в цей час створюється Київський укріплений район (КіУР), як складова славнозвісної лінії Сталіна. В урочищі Конча-Заспа передній край південного сектору оборони КіУР виходив до Дніпра. Тут було збудовано довгочасні вогневі точки (ДОТ), з яких дві (101 та 109) розташовувались безпосередньо на заплаві.

У 1936 р. в північній частині Жукова острова починається будівництво суперсекретного “об’єкту №1” НКШС.

Військовий тунель під Дніпром мав простягнутися від села Пирогів через Жуків острів в урочище Осокорки на лівобережжі. Втім, встигли побудувати лише окремі його відрізки (трохи більше одного кілометра замість 6,5 запланованих) біля с. Пірогів та на Жуковому. Секції майбутнього тунелю залишилися й на Осокорках. Проте з наближенням німців до Києва, будівництво, що не припинялося навіть після початку війни, все ж довелося згорнути. З тих часів похмуро височіють залізобетонні секції тунелю, що велетенським змієм уходить під землю, збуджуючи уяву та породжуючи багато вигадок і таємниць.

В середині серпня 1941 р. Конча-Заспа стає ареною кривавих боїв за Київ. Тут, з півдня, німці наносять головний удар. Спираючись на укріплення КіУР, захищені з флангу Дніпром, бійці загону генерала М. Ф. Матикіна, що оборонялися від Лісників до Дніпра, спроміглися зупинити гітлерівців. Їм надавали активну допомогу кораблі Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Так, зокрема, у боях поблизу с.Козин, Пирогів, Мишоловка (сучасне Корчувате) відзначився екіпаж канонерького човна “Кремль”. Він навіть отримав подяку від командуючого Південно-Західним фронтом генерала М. П. Кирпоноса за знищення півтора батальйона піхоти німців біля монастиря Феофанія.

Після війни поновлення статусу заповідника не відбулося, натомість його найкращі шматки почали розтягувати під урядові дачі, бази відпочинку тощо. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1957р. територію м. Києва було збільшено на 7133 га. Відтоді селище Дніпровського пароплавства (острів Жуківка – тоді він звався так), зона дачних поселень в Конча-Заспі, частина лісів (Зелена зона) Хотівського і Трипільського лісництва увійшли до складу міста, отримавши статус курортної зони.

Прикордонне положення урочища призвело до того, що як київські, так і обласні чиновники почали роздавати цінні землі під дачне, а згодом котеджне будівництво. Прискореними темпами відбувався гідронамив до 2 м висотою, який знищує не тільки заплавні екосистеми, а й найцінніші нерестовища. Лише в 1999 р. Київському еколого-культурному центру (КЕКЦ) вдалося домогтися оголошення більшої частини Конча-Заспи ландшафтним заказником «Жуків острів». При цьому з’ясувалося, що ще у 1997 р. 80 га лівого берегу озера Конча було закріплено за президентською резиденцією Л.Д. Кучми. Для прикриття її було оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Щасливого 1999 р. КЕКЦ спромігся оголосити й решту київського заплавного масиву з усіма прилеглими островами загально-зоологічним заказником «Острови Ольжин та Козачий».

Наразі ні в кого з екологів чи науковців не викликає сумніву, що Конча-Заспа заслуговує на вищий заповідний статус, адже її територія входить до складу Дніпровського екологічного коридору. Останній має виключне значення для перелітних птахів, охорону яких забезпечує Закон України «Про приєднання України до Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин» 19.03.99 р.

Охороняти екосистеми Дніпровського коридору Україна повинна також згідно Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015рр. ”та “Заяві міністрів охорони навколишнього середовища про співробітництво в галузі екологічного оздоровлення басейну Дніпра» від 22.05.2003 р. Зобов’язання з охорони водно-болотяних угідь Україна взяла на себе, приєднавшись до Рамсарської конвенції (Постанова Верховної Ради від 29.10.96 р.).

Проте у створений у Києві національний природний парк «Голосіївський» Жуків острів не увійшов. Статус заказника слабко охороняє урочище, в той же час намив та забудова вразили його територію, як ракові нарости. А нещодавно нахабна «нова генерація» київської влади без жодних сумнівів зменшує площу існуючого тут заказника з 1630 до 196 га. Цей крок назрівав давно, адже забудувавши дніпровську заплаву в районі Козина, підвладні корумпованим чиновникам будівельні компанії впритул підійшли до кордону останнього не освоєного острівця – заказника «Острів Жуків». 22 серпня 2007 р. Київрада приймає рішення №162/1996 «Про питання створення ландшафтного заказника «Жуків острів», яким його площа обмежується 196 га. Така ситуація стала можливою через відому усім бездіяльність Державного управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке так і не знайшло потрібним винести межі, цієї, безумовно найціннішої у межах Києва території в натуру. Одним з перших нові території рветься колонізовувати фірма ТОВ «АВ-Медгруп», за якою на думку більшості екологів криється ніхто інший, як керівник держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві О. Прогнімак. Втім, даного разу ситуація розвивалася трохи не стандартно, проти особистої ініціативи зменшення заказника, яка належала Л.Черновецькому та прийнятого рішення виступила Прокуратура міста Києва. Цього разу вона не обмежилася протестом, а передала позивну заяву до Господарського суду міста Києва.

Вже на момент позивної заяви стало відомо, що Київрада в прискореному порядку видає земельні рішення на «вивільнену» з під заповідного статусу територію. Тож, перемога в Господарському суді м. Києва була недовгою і у апеляційному суді сумнозвісному рішенню від 22 серпня повернули чинність.

А територія заказника почала вкриватися раковими наростами гідронамивів. Численні володарі розданих земель заходилися нищити і намивати.

Може хтось і розбереться, що рішення Київради було прийняте протизаконно, втім новітні феодали подбають про те щоб повертати заповідний статус по факту не буде чому. Зараз на Жуковому острові працюють десятки земснарядів. Це і гідронамив під майбутні садиби, а також незаконне добування піску, який машинами спокійно реалізується на київській кільцевій дорозі. Втім, громадські організації та окремі екологи не опустили зброю. Нажаль ця боротьба не обходиться без реальних людських жертв. Так, в нашій “Європейській країні” був закатований бандитами оборонець Жукова острова Олександр Львович Гончаров. А міліція і прокуратура традиційно не можуть знайти винних.

Наближається нова “політична” кампанія. Слухаючи чергове брідове маячіння Президента чи його конкурентів за крісло, є абсолютно зрозуміло, що сьогодні справа порятунку нашої землі від «найкращих» представників, є виключно справою нас самих. Чи буде збережено Жуків острів та сотні інших природних скарбів України? Вирішувати тобі, читачу!

ПС: станом на початок 2010 року лобісти забудови Жукова острова подали апеляцію на останнє рішення суду, що повернуло Жукову острову статус заказника…

Література

1. Борейко В. Е. История охраны природы Украины. Х век – 1980. – К: КЕКЦ, 2001. – 544 с.

2. Природно-заповідний фонд м. Києва: Довідник. – К: Аванпост-прім, 2001. – 64 с.

3. Цуканова Г. О. Созологічна характеристика рослинного світу островів Дніпра та прилеглої частини заплави в межах м. Києва. // Укр. Бот. жур. – 2003. – Т. 60. – N 4. – С. 397-403.

4. Цуканова Г. О. та ін. Рослинний покрив островів Дніпра в межах м. Києва. // Укр. Бот жур. – 2002. – Т. 59. – N 2. – С. 135-140.

Використано фотографії Іноземцевої Д., Дьякова В., Борисенко К., Влащенко А., О. Соколенка., а також фотографії з сайту www.photosight.ru/photos та ін.

Словничок:

1. реофільні риби – ті, що полюбляють сильну течію, наприклад чехонь, головень.

2. ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет – вищий орган радянської влади на Україні.

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця»

Парнікоза Іван

Вперше опубліковано 12.06.2009 р.