Урочище Горбачиха: незнана київська місцина крізь століття

Парнікоза І., Причепа М.

Ще донедавна це було одне з найменш знаних київських урочищ. Мало хто знав де воно знаходиться. Мало кому щось говорила його назва. Проте нещодавно це урочище прославилося в мережі Інтернет, черговою боротьбою проти планів варварської забудови долини Дніпра. Воно стало одним з місць де кияни чинять опір ненажерливим київським будівельним фірмам, які кришуються продажною київською владою. Мова йде про київське урочище Горбачиха. Дикість району сучасного урочища Горбачиха у ХІХ ст. зумовила те, що про неї як складову невисокого піщаного узвишшя, що тяглося від села Вигурівщина до Микільської Слобідки, путівник Богуславського (1912 р.) повідомляв, що тут знаходилася Лиса гора – “улюблене пристановище київських, іногородніх та навіть іноземних відьом”. Залишається воно мало відвідуваним, захованим справжніми природним раєм і по сьогодні. В цій статті наша розповідь про історію, унікальну природну цінність та проблеми цього мальовничого куточка нашої прекрасної столиці, яке наразі може безслідно зникнути так і не відкритим.

Піщані прируслові вали в народі здавна називали відьминими горами. А одна з заплавних грив в районі Микільської Слобідки досягала таких розмірів, що її навіть вважали однією з київських Лисих гір – «улюбленим пристановищем київських, іногородніх та навіть іноземних відьом»

Де знаходиться Горбачиха?

Загублений світ цього урочища знаходиться зовсім недалеко від географічного центру Києва та гомінкої цивілізації Лівобережжя. Адже навпроти Труханового острова та його меншого супутника – острова Долобецький, нижче за Подільський залізничний міст з лівого берега тягнеться величезний зелений масив, більша частина якого освоєна під Русанівські сади. Найбільш винесена на захід частина цього заплавного масиву, яка розташована перед протиповеневою греблею і півкругом звивається паралельно абрисам північної частини Труханового та Долобецького островів це і є Горбачиха.

Від дніпровських островів Горбачиха відмежована водами заострівного рукава Десни, який між Долобецьким, Венеціанським (Гідропарком) островами та лівим берегом (до складу якого наразі входить Горбачиха) носить назву Русанівської протоки. Та його частина, що роз’єднує північну частину Долобецького та Горбачиху згідно лоції 1982 р. носить назву рукав Горбачів. Імовірно, від назви цього рукава і пішла сучасна назва урочища.

В плині історії

Давня історія урочища Горбачиха губиться в мороку віків. Адже так сталося, що ця спокійна заплавна місцевість до сучасного етапу залишалася неосвоєною, а отже була осторонь від вагомих історичних подій і тому не слугувала предметом писемних згадок. Зрозуміло, що ми не маємо інформації і з приводу того як вона тоді називалася. Одне зрозуміло, доля Горбачихи весь час була тісно пов’язана зі змінами гідрології заострівного рукава Десни – Десенки (пізніше весь заострівний рукав почали також називати Чорториєм, спочатку ж так називали протоку між островами Трухановим та Муромцем). Внаслідок мандрування (зміни русла) цього рукава, Горбачиха напевне певний час була відмежованою ним від решти лівого берега фактично являючи собою острів. Принаймні такою ситуація виглядала станом на 1855 р.

Цікаву інформацію щодо реліктових лівобережних водотоків дає план лівого берега р. Дніпро від гирла р. Десни до гирла р. Чорториї землеміра Козелецького повіту, колезького асесора Сноєвського, який, імовірно, був складений у першій половині ХІХ ст. Як свідчить план староріччя заострівного рукава Десни (цікаво що автор називає його частину Радункою зберігаючи назву ще давньоруського часу) проходило в п.п. ХІХ трасою на захід від с. Вигурівщина та Воскресенська Слобідка. Це староріччя впадало до Десни двома головними рукавами в районі сучасного острова Долобецький: 1. – через оз. Неводное (суч. Малинівка) на північ від суч. ур. Горбачихи та 2. – на південь від урочища Горбачиха через «оз. Житнинь» (суч. озера в центрі масиву Русанівських садів).

Мапа Київської та Полтавської губернії 1849-1850 рр. дозволяє побачити на північ від Горбачихи сліди господарського використання, зокрема тут розміщувалися якісь тимчасові споруди – т.з. “балагани”, імовірно, літні загони для худоби та помешкання пастухів чи тимчасові поселення рибалок.

Проте вже у 1971-73 р.р. Горбачиха являє собою лівобережне урочище, відділене від материкового лівого берега реліктовою затокою (суч. оз. Русанівське).

Статус урочища змінила регуляція Дніпра у зв’язку з будівництвом Ланцюгового мосту. В ході цього в 1884 р. було перекрито вхід в протоку, що відділяла Горбачиху від лівого берега. Тож, на мапі 1880-х рр. Горбачиха вже являє собою лівобережне урочище. Зображене на цій мапі озеро Неводне має дуже умовні абриси, об’єднуючи систему стариць Неводного та суч. Русанівського озера.

Частиною лівобережжя показане урочище Горбачиха і на мапі 1896 р.

Детальну гідрологію урочища дає мапа 1914 р. Вхід в протоку, що відділяла урочище від лівого берега був перекритий Михайлівською запрудою. З півдня Чорторийською запрудою №2b до Горбачихи приєднали північну частину суч. острова Долобецький. Урочище являло собою піщаний масив перерізаний протоками, в які входила вода під час великих повеней. Верхівки прируслових валів були вкриті заплавним лісом, імовірно з верби білої (Salix alba), яка найкраще витримує періодичне затоплення.

Довоєнні радянські картографічні матеріали не дають нам яких-небудь тогочасних назв пов’язаних з сучасним урочищем Горбачиха. Станом на 1931 р. північна частина сучасного Долобецького острова була сполучена з лівим берегом греблею так, що вхід до Русанівської протоки був перекритий. Горбачиха ж показана лівобережним масивом з невеликою затокою з півдня.

На схемі ж наступного 1932 р. показано відмінну ситуацію. Тут південна частина суч. Долобецького острова сполучена з Горбачихою, вони від’єднанні від лівого берега протокою.

Відмінну ситуацію ми бачимо на мапі 1936 р.: сполучені між собою Горбачиха та північна частина сучасного Долобецького острова від’єднанні від лівого берега лише затокою.

Невідповідність між даними 1931, 1936 та 1932 рр. пояснюється, напевне, використанням на мапі 1931 р. більш ранньої гідрологічної обстановки. Що ж до протоки, що відділяла масив Долобецький – Горбачиха (на мапі 1932 р.), то вона, імовірно, утворювалася лише під час розливів Дніпра. Це підтверджується німецьким аерофотознімком 1943 р.

, за

Натомість, деякі дуже цікаві довоєнні подробиці зберегла до нас педантична німецька картографія. Так, на мапі Києва 1943 р. знаходимо місцеву назву тодішньої Горбачихи – Кодачек (як тут не згадати острів перед першим Дніпровим порогом – Кодацький). При цьому слід відмітити, що згідно вже згадуваному плану Сноєвського, Кодаком станом на п.п. ХІХ ст. називалася протока між островами Трухановим та Муромцем. Згідно мапі, а також аерофотознімку 1943 р. терени урочища Кодачек залишалися повністю не освоєними.

Цікавою деталлю, яку добре видно на мапі 1943 р. є більша за сучасну протяжність Північної затоки Горбачихи. Адже показаний на мапі її довгий південний ріг наразі напевне затоплено після підняття рівня води при заповненні Канівського водосховища.

Аналіз аерофотознімку 1943 р. також дозволяє пояснити вищеописані зміни острівного – півострівного статусу тодішнього урочища Кодачек (Горбачиха) та поряд розташованої північної частини острова Долобецький (на мапі 1943 р. – урочище Кут). Адже під час весняних повеней деснянські води з Десенки спрямовувалися не тільки у Чорторий. Значна їх частина утворювала потужний водотік Старим Чорториєм та Русанівською протокою. Все це призводило до відкладання у вказаних протоках, а також у Долобській та Венеціанській протоці великої маси алювію. Після спадання води це призводило до утворення у них великих піщаних мілин, які ніби об’єднували окремі заплавні масиви. На зазначеному знімку видно такі мілини біля входу до Старого Чорторию (протоки між урочищем Кут (північна частина суч. Долобецького) та лівим берегом), на південному закінченні Долобської протоки (між Трухановим та Долобецьким), а також у західній частині протоки між двома частинами сучасного Долобецького (суч. Долобецьке озеро та затока).

Аерофотознімок дозволяє нам також охарактеризувати тогочасні ландшафти цих урочищ. Це були ділянки заплавних лук, ксерофітні луки на піщаних гривах, невисокі вербові зарості, а також невеликі ділянки заплавного вербово-осокорового лісу.

Після Другої світової війні доля Горбачихи змін не зазнала, адже було прийнято концепцію паркового використання території Дніпровських островів та заплавних урочищ. В той час лише було освоєно під садові ділянки територію на північ від Подільського залізничного мосту, а також на схід від озера Русанівське. Втім, саму Горбачиху, відгороджену від садів захисною дамбою, полишили у спокою.

Цікаві дані наводить щодо урочища Горбачиха С. Вакулішин (2014). Він зокрема зазначає, що урочище Горбачиха має насадженнями другої половини 1950-х рр.(що напевне помлково, адже тутешні ліси виглядають цілком природними). Характерна конфігурація урочища склалася, на його думку, на початку ХХ століття (що підтверджується вищенаведеним аналізом), назва усталилася на зламі 1940-х та 1950-х рр. Від Русанівських садів урочище Горбачиха було відокремлене у 1974 р. потужною греблею вздовж Русанівського озера. Площа урочища близько 100 га, довжина — майже 2,5 км. Розвиток курортної інфраструктури (пляжів, бази відпочинку) мав місце у 1960 рр. після спорудження мосту через Венеціанську протоку (у зв'язку з вищевказаним розвитком тут паркової зони).

Після спорудження Канівської ГЕС найбільша ріка України стала значно ширшою. Підпір води призвів до уповільнення течії. У свою чергу це спричинило часткове заростання русла, а також зміну рослинності. Більша частина урочища вкрилася заплавним лісом. Ситуацію після спорудження Канівського водосховища демонструє лоція Дніпра 1982 р.

Саме на цій лоції ми вперше зустрічаємо і гідронім «рукав Горбачів» від якого, імовірно, і пішла сучасна назва урочища. В будь-якому разі вона є влучною бо добре відбиває тутешній хвилястий рельєф місцевості. З доступних нам картографічних матеріалів, вперше назва «Урочище Горбачиха» фігурує на схемі Києва 1989 р.

Свідченням людської активності на території Горбачихи стала збудована після війни дорога з бетонних плит, аналогічна прокладеній на Трухановому. Імовірно, її призначенням було в комбінації з понтонними мостами забезпечувати швидку переправу військ через Дніпро по трасі Рибальський півострів-Труханів острів-урочище Горбачиха.

Природні скарби

Наразі урочище Горбачиха являє собою поєднання усіх типів заплавного ландшафту з властивими для них рослинними угрупованнями. В південно-східній частині урочища збереглися рештки реліктових прируслових піщаних гряд (Власне це вони колись називалися Лисою горою, верхівка якої височіла з півночі над Микільською Слобідкою). Піщані гряди вкрито типовою пісоклюбною (псамофітною рослинністю), яка утворює ксерофітні (сухі) луки. Рослинність псамофітних ділянок сформована переважно куртинами костриці Беккера (Festuca beckeri), куничника наземного (Calamagrostis epigejos) та кипця сизого (Koeleria glauca). Борізноманіття ксерофітних лук створюють численні види рослин: жито лісове (Secale sylvestre), миколайчики плоскі (Eryngium planum), полин дніпровський (Artemisia campestris), волошка дніпровська (Centaurea borysthenica), хондрила ситниковидна (Chondrilla juncea), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), козельці великі (Tragopogon major), смілка татарська (Silene tatarica), очиток звичайний (Sedum maximum), очиток їдкий (Sedum acre) та очиток шестирядний (Sedum sexangulare), енотера дворічна (Oenothera biennis), щавель кислий (Rumex thyrsiflorus), щавель горобиний (Rumex acetosella) та щавель кінський (Rumex confertus), перстач сріблястий (Potentilla argentea), осока колхідська (Carex colchica) та мітлиця виноградникова (Agrostis vinealis).

З рідкісних рослин на таких ділянках виявлено квітуючі особини козельців українських (Tragopogon ucrainicus) — виду внесеного до Європейського Червоного списку 1991 р. На схилах і верхівках гряд наявні також зарості верби гостролистої (шелюги Salix acutifolia) – шелюжники. Ці угруповання охороняються Бернською конвенцією.

Але найбільшу частину урочища займають екосистеми заплавного лісу. Як ми вже показали раніше на основі аналізу архівних аерофотознімків до зарегулювання Дніпра та припинення природного гідрорежиму, більша частина урочища була, імовірно, вкрита луками, що перемежовувалися з окремими смугами осокорово-вербових лісів. Наразі ж в умовах відсутності періодичного і тривалого затоплення більша частина урочища вкрилася лісовими екосистемами. Ліси тут сформовано переважно тополею чорною (осокором) (Populus nigra), тополею білою (Populus alba) та вербою білою (Salix alba). При цьому трапляються дуже старі екземпляри цих дерев.

У деревостанах урочища поширені також в’яз гладкий (Ulmus laevis), верба тритичинкова (Salix triandra), сосна звичайна (Pinus sylvestris), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), черемха звичайна (Padus avium), дуб черещатий (Quercus robur), клен гостролистий (Acer platanoides), клен татарський (Acer tataricum), клен американський (Acer negundo), горобина звичайна (Sorbus aucuparia), клен сріблястий (Acer saccharinum), береза повисла (Betula pendula), шовковиця біла (Morus alba), вишня повстиста (Prunus tomentosa) та вишня звичайна (Cerasus vulgaris).

В чагарниковому ярусі тут виявлені порічки колосисті (Ribes spicatum), бузина чорна (Sambucus nigra), калина звичайна (Viburnum opulus), свидина біла (Swida alba), свидина криваво-червона (Swida sanguinea), аморфа кущова (Amorpha fruticosa), дрік фарбувальний (Genista tinctoria), пухироплiдник калинолистий (Physocarpus opulifolius), бирючина (Ligustrum vulgare), крушина ламка (Frangula alnus), шипшина собача (Rosa canina) та ожина сиза (Rubus caesius).

В листяних лісах урочища Горбачиха широко поширені ліани: дівочий виноград п'ятилисточковий (Parthenocissus inserta) та здичавілий виноград (Vitis vinifera). На деревах в обох урочищах росте омела біла (Viscum album).

Великі площі заплавного лісу, який завдяки великій вологості, ліанам, щільному травостою і підліску можна образно порівняти з амазонськими нетрями, це найбільший скарб урочища Горбачиха. Наразі це найбільший за площею фрагмент заплавного лісу на прирусловій заплаві лівого берега Дніпра. В інших прируслових лівобережних заплавних урочищах від Вигурівщини до Осокорків такі комплекси значно менші (урочище Запісоччя Північне) або дуже фрагментарні (узбережжя затоки Берковщина,) чи антропогенно-трансоформовані (Русанівська та Березняківська набережні).

В урочищі Горбачиха в травостої листяного лісу виявлено цілу низку трав'янистих рослин. Це, зокрема, тонконіг звичайний (Poa trivialis) та тонконіг дібровний (Poa nemoralis), кропива дводомна (Urtica dioica), гравілат міський (Geum urbanum) та гравілат болотяний (Geum rivale), суниці лісові (Fragaria vesca), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), суріпиця пряма (Barbarea stricta), хвощ польовий (Equisetum arvense), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), бугила лісова (Anthriscus sylvestris), морква дика (Daucus carota), борщівник сибірський (Heracleum sibiricum), ториліс японський (Torilis japonica), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), ластовень лікарський (Vincetoxicum hirundinaria), деревій пагорбовий (Achillea collina) та деревій звичайний (Achillea millefolium), полин лікарський (Artemisia abrotanum), міцеліс стінний (Mycelis muralis), кремена несправжня (Petasites spurius), золотушник канадський (Solidago canadensis), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale aggr.), розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora), смілка звичайна (Silene vulgaris), буквиця лікарська (Betonica officinalis), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), зніт гірський (Epilobium montanum), чистотіл звичайний (Chelidonium majus), подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata) та подорожник великий (Plantago major), щавель кучерявий (Rumex crispus), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia) та вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), кравник звичайний (Odontites vulgaris), ранник вузлуватий (Scrophularia nodosa), холодок лікарський (Asparagus officinalis), осока шорстковолосиста (Carex hirta) та коротконіжка лісова (Brachypodium sylvaticum).

Під пологом заплавного (так і хочеться написати тропічного!) лісу трапляються і справжні ботанічні раритети, наприклад давня папороть вужачка (Ophioglossum vulgatum). Цей вид охороняється на території Києва Рішенням Київради 219/940 від 29.06.2000 р. та заслуговує на внесення до Червоної книги України. Наявність цієї рослини свідчить про локалізацію в цьому районі грибної плями з якою рослина утворює зв’язок-мікоризу. Наявність же мікоризного поля це свідчення високою придатності урочища для існування лісових та болотяних орхідей.

У вологолюбних та прибережно-водних біотопах Горбачихи виявлено значне різноманіття видів. Тут зростають жовтець повзучий (Ranunculus repens), плетуха звичайна (Calystegia sepium), живокіст лікарський (Symphytum officinale), незабудка болотяна (Myosotis scorpioides), берула пряма (Berula erecta), череда трироздільна (Bidens tripartita), деревій верболистий (Achillea salicifolia), жовтий осот болотний (Sonchus palustris), вовконіг європейський (Lycopus europaeus) та вовконіг високий (Lycopus exaltatus), м’ята блошина (Mentha pulegium), шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), чистець болотяний (Stachys palustris), самосил часниковий (Teucrium scordium), плакун лозний (Lythrum virgatum), гірчак перцевий (Persicaria hydropiper), щавель прибережний (Rumex hydrolapathum), підмаренник болотяний (Galium palustre), валеріана лікарська (Valeriana officinalis), осока прибережна (Carex riparia), ситняг болотяний (Eleocharis palustris), півники болотяні (Iris pseudacorus), що охороняються на території Києва рішенням Київради за № 880/2290 від 23.12.2004 р., ситник членистий (Juncus articulatus), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), катаброза водяна (Catabrosia aquatica), лепешняк великий (Glyceria maxima), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia) та рогіз широколистий (Typha latifolia), їжача головка зринувша (Sparganium emersum), яка охороняється рішенням Київради № 880/2290 від 23.12.2004 р., сусак зонтичний (Butomus umbellatus), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica) та стрілолист (Sagittaria sagittifolia).

На прилеглій до урочища акваторії Чорторию, заток та озер збереглися добре розвинуті комплекси водної рослинності. Зокрема, тут поширено формації глечиків жовтих (Nuphar lutea) (в комплексі з сальвінією) та сальвінії плаваючої (Salvinia natans), які внесено до Зеленої книги України (2009). Реліктову водну папороть сальвінію плаваючу та водяний горіх плаваючий донедавна було включено до Червоної книги України, а інші два види водних рослин охороняються рішенням Київради 219/940 від 29.06.2000 р.

Горбачиха – це також край дивовижного фауністичного розмаїття. Тут, зокрема, присутні численні види, що охороняються Червоною книгою України (, далі ЧКУ з зазначенням категорії охорони), Рішенням Київради від 23 грудня 2004 року N 879/2289 «Про затвердження переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні на території м. Києва» (РК3, ) та Додатками до Бернської конвенції та (Фауна України, 2010).

Узбережжя острова та заплавного лісу в урочищі Горбачиха використовується бобром (Castor fiber, БК3). Тут, зокрема, зустрічається чорна форма бобра. В урочищі також зафіксовані візон (американська норка Mustela vison) та кріт європейський (Talpa europaea). В урочищі постійно мешкає лис (Vulpes vulpes). Також було зареєстровано такі види ссавців як заєць (Lepus europaeus), їжак білочеревий (Erinaceus roumanicus) та мідиця звичайна (Sorex araneus, БК3).

Богатою є орнітофауна урочища Горбачиха. Терени заплавного лісу і піщані коси та численні внутрішні водойми і акваторія Русанівської протоки та Десенки активно використовуються низкою коловодних птахів. Зокрема тут на прольоті зафіксовано такі види як кулик-сорока (Haematopus ostralegus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3), великий баклан (Phalacrocorax carbo, БК3), сіра чапля (Ardea cinerea, БК3), квак (Nycticorax nycticorax, БК2), чепура велика (Egretta alba, БК2), чирянка велика (Spatula querquedula, БК3), чернь чубата (Aythya fuligula, БК3), гоголь (Bucephala clangula, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК3), крячок малий (Sterna albifrons, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2, РК3), крячок річковий (Sterna hirundo, БК2), крячок каспійський (Hydroprogne caspia, ЧКУ, категорія – вразливий вид, БК2) крячок білощокий (Chlidonias hybrida, БК2), мартин жовтоногий (Larus cachinnans), коловодник великий (Tringa nebularia, БК3), коловодник лісовий (Tringa ochropus, БК2) та коловодник болотяний (Tringa glareola, БК2), слуква (Scolopax rusticola, БК3, РК3), побережник чорногрудий (Calidris alpina, БК2) та побережник червоногрудий (Calidris ferruginea, БК2), брижач (Philomachus pugnax, БК3), набережник (Actitis hipoleucos, БК2) та пісочник малий (Charadrius dubius, БК2) (Парнікоза та ін., 2020).

Під час міграцій постійно реєструвались крячок чорний (Chlidonias niger, БК2), крячок світлокрилий (Chlidonias leucopterus, БК2) та крячок білощокий (Chlidonias hybrida, БК2) тримається протягом всього сезону, оскільки його колонії розташовані неподалік на заростях водяного горіха.

На прилеглих до урочищах акваторіях, зокрема рукава Десенка та внутрішніх затоках трапляються очеретянка велика (Acrocephalus arundinaceus, БК2), очеретянка ставкова (Acrocephalus scirpaceus, БК2), бугайчик (Ixobrychus minutus, БК2) та курочка водяна (Gallinula chloropus, БК3).

На міграції виявлено низку хижих птахів: боривітер звичайний (Falco tinnunculus, БК2), канюк звичайний (Buteo buteo, БК2), осоїд (Pernis apivorus, БК2), підсоколик великий (Falco subbuteo, БК2), кібчик (Falco vespertinus, БК2) та лунь очеретяний (Circus aeruginosus, БК2) (Причепа, 2021). У 2022 р. цим же дослідником зафіксований лунь лучний (Circus pygargus, Червона книга України, категорія вразливий вид) та шуліка чорний (Milvus migrans, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) Трапляється в урочищі і найбільший орел Європи орлан-білохвіст (Haliaeetus allbicilla, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2).

З хижих птахів в урочищі, імовірно, гніздує малий яструб (Accipiter nisus, БК2), а яструб великий (Accipiter gentilis, БК2) реєструвався під час кормових міграцій.

З сов в урочищі трапляється сова вухата (Asio otus, БК2). Виняткову цінність становить урочище з огляду на виявлену на розріджених ділянках урочища у 2021 р. в гніздовий період надзвичайно рідкісну сову – совку (Otus scops, БК2).

З голубів виявлено припутня (Columba palumbus), горлицю звичайну (Streptopelia turtur, БК3) та горлиці садову (Streptopelia decaocto).

На зимівлі в урочищі зустрічаються лебідь-шипун (Cygnus olor, БК3) та снігур (Pyrrhula pyrrhula, БК3), омелюх (Bombycilla garrulus, БК2), дрізд-чикотень (Turdus pilaris, БК3), дрізд-омелюх (Turdus viscivorus, БК3), дрізд чорний (Turdus merula, БК3) та чиж (Spinus spinus, БК2).

Протягом теплого сезону заплавні ліси переповнені дрібними горобиними птахами птахами. Серед видів лісового дендрофільного комплексу урочища Горбачиха виявлено цілу низку горобиних птахів таких як: вівчарик-ковалик (Phylloscopus collybita, БК2), кропив'янка чорноголова (Sylvia atricapilla, БК2), дрізд чорний, співочий дрізд (Turdus philomelos, БК3), дрізд-омелюх, костогриз (Coccothraustes coccothraustes, БК2), синиця велика (Parus major, БК2), повзик (Sitta europaea, БК2), мухоловка сіра (Muscicapa striata, БК2), вільшанка (Erithacus rubecula, БК2), гаїчка болотяна (Parus palustris, БК2), вівчарик жовтобровий (Phylloscopus sibilatrix, БК2), синиця блакитна (Parus caeruleus, БК2), кам’янка звичайна (Oenanthe oenanthe, БК2), щиглик (Carduelis carduelis, БК2), зеленяк (Carduelis chloris, БК2), вивільга (Oriolus oriolus, БК2) та шпак звичайний (Sturnus vulgaris). Більшість з них гніздові види.

Також під час спостережень було зареєстровано волове очко (Troglodytes troglodytes, БК2), мухоловку білошию (Ficedula albicollis, БК2) та мухоловку строкату (Ficedula hypoleuca, БК2), соловейка східного (Luscinia luscinia, БК2), коноплянку (Acanthis cannabina, БК2) та берестянка (Hippolais icterina, БК2).

На вирубках гніздують сорокопуд терновий (Lanius collurio, БК2), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella, БК2) та кропив’янка сіра (Sylvia communis, БК2).

З дятлів в урочищі поширені жовна сива (Picus canus, БК2) (2-4 пари), сирійський дятел (Dendrocopos syriacus, БК2) та жовна чорна (Dryocopus martius, БК2), дятел звичайний (Dendrocopos major, БК2), крутиголовка (Jynx torquilla, БК2) та дятел малий (Dendrocopos minor, БК2).

З воронових птахів відмічено крука (Corvus corax, БК3). Також гніздовими видами є сойка (Garrulus glandarius), сорока (Pica pica) та сіра ворона (Corvus cornix).

В урочищі Горбачиха можна побачити одного з найкрасивіших наших птахів – блакитного рибалочку (Alcedo atthis, БК2).

Досить багатий світ плазунів та амфібій включає болотяну черепаху (Emys orbicularis, БК2)-– особливо часто зустрічається на внутрішніх затоках урочища Горбачиха, ящірку прудку (Lacerta agilis, БК2), а також більш звичайних вужа (Natrix natrix, БК3) та озерну жабу (Pelophylax ridibundus).

Велике значення має збереження прилеглої до берегів акваторії, де зокрема розташовано зимувальні ями. Тут взимку скупчується риба, в тому числі й такі малочисельні зараз у Дніпрі види, як головень (Squalius cephalus) та білизна (Aspius aspius, БК3). У водоймах урочища відмічені бичок пісочник (Neogobius fluviatilis, БК3) та бичок-мезогобіус жабоголовий (Mesogobius batrachocephalus). Звичайними видами є щука (Esox lucius), гірчак європейський (Rhodeus amarus, БК3), лин (Tinca tinca), краснопірка (Scardinius erythropthalmus) та сом європейський (Silurus glanis). На одному із внутрішніх озер виявлені також синець (Ballerus ballerus), плоскирка (Blicca bjoerkna) та вівсянка (Leucaspius delineates).

На краю загибелі

Урочищу наразі загрожує повне знищення. Хоча територія урочища «Горбачиха» зарезервована під створення об’єкту природно-заповідного фонду. Про це прийняте рішення Київської міської Ради № 14 від 17 лютого 1994 р., яким урочище зазначене у Переліку цінних природних територій та об’єктів, що резервуються до заповідання. Крім того, резервування урочища під заповідання було підтверджене Генеральним планом м. Києва до 2020 р. та Програмою комплексного використання зеленої зони м. Києва до 2010 р. Зважаючи на велику природну і історичну цінність, урочище Горбачиха ще у 2004 р. природоохронцями номіноване на оголошення ландшафтним заказником місцевого значення «Долобецький-Горбачиха», що дозволив би зберегти екосистеми Горбачихи разом з розташованими через протоку цінними природними комплексами північної (малопорушеної) частини острова Долобецький. Втім, у 2007 р. Київрада віддала урочище Горбачиха під забудову, але це рішення пізніше було скасоване Окружним адміністративним судом.

Першим фактичним ударом по урочищу стало прокладання через її територію в 2011 р. траси Подільсько-Воскресенського мостового переходу. Цікаво, що тоді було не тільки вирубано фрагмент заплавного лісу (траса мостового переходу пройшла вздовж вищезгадуваної дороги з плит, а отже, імовірно, найкоротшим шляхом), але й виникла загроза знесення розташованих на трасі мостового переходу дач.

У відповідь на протести дачників Київська міська адміністрація вирішила компенсувати їм втрачені ділянки…за рахунок Горбачихи. Тут вже у конфлікт втрутилися природоохоронці. На жаль звичним стало те, що не тільки від прийнятої ще в повоєнні роки концепції паркового використання дніпровських урочищ, але й від новіших планувальних документів наразі у нас постійно відходять, намагаючись заробити на освоєнні прибережних ділянок. Тож, поки питання дачників, мосту і екологів зависло у повітрі, земельну ділянку загальною площею 40 га в урочищі «Горбачиха» у Дніпровському районі м. Києва було надано ТОВ «Будівельний міжгалузевий альянс», яке пов’язують з колишнім заступником Кличка, засновником KAN Development Ігорем Ніконовим. В урочищі відбулася рубка дерев під майбутнє будівництво. Наразі вже знищено більше 5 га заплавного лісу. Проте, жоден з контролюючих органів не вжив заходів з її зупинення.

27 листопада 2017 року було подано проект рішення Київської міської ради № 2866 «Про відмову у поновленні товариству з обмеженою відповідальністю „Будівельний міжгалузевий альянс“ договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008 № 66-6-00463 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва». Проте це рішення так і не було прийняте Київрадою.

Прямо в урочищі "Будміжальянс" (у його північній частині навколо Північної затоки) збирався звести торговельно-офісний і житлово-офісний центри, готельний комплекс, наземні та підземні паркінги. Але на вересень 2021 не звів нічого – бо міст, під який підв’язана забудова, так і не відкрили. Попри це, після 10 років оренди, у 2018, "Будміжальянс" подовжив свій договір і, як свідчить кадастрова карта, досі є офіційним орендарем третини урочища.

Спроба забудовника розпочати освоєння урочища викликала вибух протесту у місцевих мешканців та гучну компанію на захист Горбачихи, яка триває по сей день.

Проте, нажаль, природоохоронна громадськість назовні презентована київським архітектором Оленою Фатєєвою не сконцентрувалася на терміновому заповіданні тих частин Горбачихи, яка ще не роздана забудовнику. Захисники Горбачихи не скористалися досвідом своїх колег з Осокорківських лук та Київського еколого-культурного центру, які постадійно і наполегливо виборюють заповідання частин Осокорківських лук і аж ніяк не відходять від кінцевої мети – збереження усього масиву. Термінове створення бодай невеликого заказника на території Горбачихи її оборонці, на жаль, вважають за здачу інтересів збереження всього масиву. В той же час ігнорується той факт, що створити заказник на території, яка передана якомусь землекористувачу без погодження з ним не можливо. Створений без погодження з землекористувачами заказник дуже легко оскаржується в суді та ліквідується. І приклад цього в практиці київських природоохоронців вже є. Отже єдиний шлях для створення заказника на всій території Горбачихи – це судовий процес, що скасує права поточного землекористувача на землі урочища. Такого суду, наскільки нам відомо оборонці Горбачихи на жаль не ведуть. І в результаті голосної і тривалої боротьби наразі, на превеликий жаль, якихось відчутних успіхів не досягнули. Жоден фрагмент Горбачихи наразі не заповіданий і не гарантований від знищення. Таким чином, ця унікальна перлина природи Києва так і може піти від нас назавжди непізнаною і гідно не оціненою…

Завідувач відділу біології і екології Національного антарктичного наукового центру МОН України, науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», д.б.н. Іван Парнікоза.

Науковий співробітник відділу іхтіології та гідробіології річкових систем Інституту гідробіології НАН України, Микола Причепа.

Посилання:

Вакулишин С. Топонімія Києва ХХ ст.- Київ: Центр ДЗК, 2014. – 260 с.

Вперше опубліковано:

Матеріали статті дозволяється використовувати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike.