Долобецький острів, що ми знаємо про нього?

Парнікоза І.Ю.

Нема на світі України, немає другого Дніпра; а ви претеся на чужину шукати доброго добра…

Т. Шевченко

З свого досвіду можемо впевнено сказати про існування острова Долобецький у Києві знає невеликий відсоток киян, а про його цікавий історичний шлях та цінну природу – взагалі одиниці. Проте оптимізму додає той факт, що якщо ми назвемо цей острів по іншому, як то наприклад Гідропарк (бо південна його частина дійсно разом з сусіднім островом Венеціанським входить до цього знаного у Києві місця відпочинку) зацікавленої аудиторії явно побільшає. Якщо ж мова зайде про подальше майбутнє Гідропарку то небагато знайдеться тих, хто волів би побачити цю територію забудованою. Адже ніхто не хоче втратити цю чудову зону відпочинку. Проте щоб зберегти цей «тихий рай» нам, зокрема необхідно дуже добре знати в чому полягає цінність Долобецького острова.

Де знаходиться Долобецький острів?

Острів цей знаходиться на північ від Венеціанського острова (який зазвичай і називають Гідропарком). Від Труханового острова Долобецький віддалений Долобецькою протокою, а від Горбачихи рукавом, який згідно лоції 1982 р. носить назву рукав Горбачів.

Долобецький острів (позначено 1) на супутниковому знімку та мапі Googlemaps

Острів має майже прямокутну форму, витягнуту з півночі на південь. Рогоподібною затокою та невеликим Центральним озером (реліктами колишньої протоки) острів розділений на дві частини. Південна частина низинна, в неї з південного заходу вдається невелика Рогоподібна затока, на захід від якої впоперек озера знаходиться стариця –Центральне озеро (назви наші). Північна частина вища, західний та північний береги острова мають характер невисоких прибережних урвищ, при основі яких знаходяться вузькі піщані пляжі. Вздовж західного узбережжя острова та по його центру тягнуться піщані гряди. Східне узбережжя північної частини низинне, розсічене пересохлими реліктовими руслами колишніх дніпрових водотоків.

Топографічна схема острова Долобецький: 1- острів Труханів, 2 – Русанівські сади, 3 – Рогоподібна затока, 4 –Центральне озеро, 5 –Південна затока

Тіло острова утворено алювіальними піщаними наносами Дніпра, що подекуди виходять на поверхню у вигляді дюн, які дуже слабко закріплені рослинністю.

В плині історії

Давня історія Долобецького острова губиться в мороку віків. Проте, йому пощастило. Адже він не загубився як безліч інших великих та малих урочищ в історії. Спогади про Долобське озеро у Києві зберегли для нас давньоруські літописи. І місце це було пов’язано з подіями, які мали для тогочасної Русі першорядне значення.

На початку ХІІ ст. Русь сильно потерпала від нового степового ворога – половців (куманів чи кипчаків). Ворожі напади приходили раптово і спричинювали значну шкоду. По нападах кочівники швидко зникали у степах. Зважаючи на це єдиним ефективним методом боротьби з ними міг бути похід на їх стійбища, щоб нав’язати їм вальну битву і наголову розбити. Похід такий потребував об’єднання сил усіх руських князів, що безумовно було кращим застосовуванням їх сил ніж нескінченні міжусобні війни. Ідея об’єднаних походів належала одному за наймудріших київських князів – Володимиру Мономаху (київський великий князь, 1113-1125 рр.), що з дитинства перебуваючи у своєму рідному Переяславі (місто-фортеця на кордонах зі степом) знав що то є половецька загроза.

Володимир Мономах – переяславський, а згодом великий київський князь (малюнок ХVІІ ст.

Тож року 1103 р. з ініціативи князя Володимира Мономаха у Києві відбувся з’їзд князів щодо оборони південно-руського прикордоння від половців. Літопис повідомляє про це так «В лето 6611. Вложи Богъ ву серьдце Русьскимь княземъ мысль благу, Святополку [и] Володимиру, и снястася думати на Долобьске; и седее Святополкь се своею дружиною, а Володимеръ съ своею дружиною, а въ единомь шатръ». Через вісім років у 1111 р. з ініціативи Мономаха князі знову зустрічаються біля Долобського: «И приде Володимеръ, и сретостася на Долобьске, и седоша ве единомъ шатре».

Впродовж усього часу дослідження краєзнавці не можуть дійти згоди, де ж розташовувалося Долобське озеро. М. Берлінський зазначав тільки, що «на одному з островів було видно залишок Долобського озера, яке колись з’єднувалося з Чорториєю». Втім починаючи з відомого натураліста та охоронця природи М. В. Шарлеманя, пов’язувала локалізацію цього озера з Трухановим. Він зокрема писав «…давнє Долобське «озеро», правильніше Долобський старик та урочище, що його оточувало, були на Трухановому острові й збереглися до нашого часу під назвою Старика або Десьонки (мається на увазі саме фрагмент заострівного рукава-другого струменя у грилі Десни, а не Матвіївська затока стара назва якої також Старик – авт.) та урочища під зміненою назвою Довбичка, або Долбичка. Жителі місцевих сіл добре знають ці останні назви, інших назв місцевість не мала. Очевидно на цій підставі приплав у південній частині Труханового острова поруч з гирлом сучасної Десьонки носить назву «Довбичка». Цікаво зауважити.., що в кінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. на південному кінці Труханового острова була також затока, яку людність називала «Довбик».

Таким чином, розгадка локалізації Долобського озера пов’язана не з Матвіївською затокою та озерами системи Бабиного, що утворилися під час формування західного півострову Труханового внаслідок перевідкладення розмитої у ХVIII ст. Почайнинської коси, а з сучасним Долобецьким островом, який у XII-ХІХ ст. являв собою найбільш східну частину Труханового острова, і відділявся від решти острову затокою, що, напевне, і звалася Дулебським (Долобським) озером. У наш час це Долобецька протока (Довбичка).

Для зборів князі мали використовувати нейтральну територію. Дійсно, всі дніпровські острови у той час до Києва не відносилися. Найближчим з боку суходільного Чернігівського тракту був саме Долобський півострів. Цілком можливо, що саме тут десь і було розташоване місце зустрічей князів.

Підтвердження локалізації Долобецького озера на Трухановому (ще раз зазначимо, що Долобецький був його частиною) знаходимо у грамоті Сигізмунда І від 1510 р., що передає оз. Долобське у володіння Микільському монастирю: «И мы им на то дали сесь наш лист: нехай они тое озеро наше Долобеск с устьем в острове Тихонове держат». «Озеро Долобоцкое» на Трухановому острові згадується у документах ХVIII ст., існують і свідчення ХІХ ст.

На місці колишнього Долобського озера наразі широка Долобська протока (Фото автора)

Чи було в місці князівських зустрічей у Долобського якесь городище, залишається невідомим. Втім, скоріше за все розташовувався літній господарський двір.

Чи не першу спробу пояснити походження цієї назви здійснив М. В. Шарлемань. Зокрема він писав: «Виникає порівняння назв: «Поділ» з «Долобським». Це слова одного значення від пня «дол», а поява в деяких літописах варіанта «Дулебское» наводить його на думку, що ця назва походить від етноніма «дулеби» (як називали слов’янське плем’я на Волині). На думку ж О. Смаль з дулібами ця назва не має нічого спільного, натомість зближення мікротопоніма Долобське (Долобськ, Долобський) та апелятиву долина (дол) може мати слушність, але з більш розширеним значенням ніж те що пропонує М. В. Шарлемань. Дослідниця вважає, що первинно ця назва могла означати «долина, що заповнюється водою». Це підтверджують історичні та фізико-географічні дані: «Серед цього (Труханового) острова знаходиться давнє озеро, яке весною заповнюється водою, що називається Долобським» .

У той же час найправдоподібнішою версією вона вважає походження цієї назви від слова довбити, але не у значенні довбити човна-довбанку, а в плані того, що річкові рукави пробивають (видовбують) собі нові русла. З часом назва Долобецьке озеро трансформувалася у Довбичку.

Загалом топонім Долобське озеро виявився дуже живучим. Урочище продовжує загадуватися у літописах 1508 р., 1510 р., і навіть наприкінці ХVIІ ст. у царській грамоті Микільському монастирю, а також у ХVIІІ та ХІХ ст. (імовірно, збереглось і у сучасності у формі топонімів Долобецький острів, Долобська протока). Це може свідчити про значущість і загальну відомість цього урочища у давнину.

Для того щоб зрозуміти як сформувався Долобецький острів мусимо від початку розуміти, що в ньому наразі об’єднанні дві частини. Обидві вони походять від Труханового острова: північна, ще довгий час являла собою частину Труханового острова, а південна, певний час входила до складу лівобережного урочища, згодом острова Венеціанського.

На одній з найдавніших мап Труханового островами 1750 р. ми вже можемо побачити майбутній Долобецький острів, що являв собою найбільш східну частину Труханового острова, при цьому майбутня південна частина острова вже відокремлена протокою (імовірно те саме Долобське озеро), північна ж являє з островом одне ціле.

Долобецький острів на мапі 1750 р.: 1 – північна частина. 2 – південна частина (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

На мапі 1842-43 та 1846 рр. ми бачимо, що русло заострівного рукава від’єднало майбутню північну частину Долобецького острова від Труханового, південна ж тимчасово приєдналася до Труханового.

Долобецький острів на мапі 1842 р.: 1 – північна частина. 2 – південна частина (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

Імовірно діяльність повеневих вод носила перемінний характер і то одна то інша частина Долобецького острова відособлялася від Труханового. Деснянські води дійсно «продовбували» собі щоразу новий шлях.

Зокрема на мапі 1855 р. видно, що затока між північною частиною сучасного Долобецького та Трухановим островом зросла.

Майбутній Долобецький острів: 1 – північна частина, 2 – південна частина, на мапі 1855 р. (Мапа з архіву автора)

На мапі ж 1865 р. ми бачимо відділеною від Труханового тільки південну частину Долобецького острова. Такі коливання можна також пояснити тим, що в частині за аналізованих мап могло бути використано більш ранню картографічну основу. Так мапа Київської та Полтавської губернії 1915 р., складена за зйомкою 1868 р. все ще показує північну частину суч. Долобецького острова з’єднану з Трухановим. Південна ж частина показана як окремий острів.

Сучасний острів Долобецький: 1 – північна частина, 2 – південна частина на мапі Київської та Полтавської губернії 1915 р., складеної за зйомкою 1868 р. (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

На формування Долобецького острова в його сучасних абрисах сильно вплинули заходи з регулювання Дніпра. Зокрема у 1883 р. напівзагатою біля виходу з Чорторию воду відхилили до правого берега. У 1884 р. дещо вище середини Чорторию було збудовано загату з переливом, а для руху води прорито канал до Старого Чорторию – Протоки між Горбачихою та суч. Долобецьким островом, що через протоку між північною та південною частинами суч. Долобецького острова вливався до суч. Долобецької протоки (тоді затоки). Таким чином фактично північна частина суч. Долобецького остаточно оформилася як острів, південна ж його частина внаслідок замулення сучасної Венеціанської протоки приєдналася до острова Венеціанський.

У 1971-73 р.р. північна частина сучасного Долобецького острова показана відділеною від Труханового являє собою окремий острів. У той же час південна його частина в цей час об’єдналася з Венеціанським островом. Добре помітно це і на мапі 1883 р.

Сучасний Долобецький острів на мапі 1871-73 рр.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (Мапа з архіву автора)

На мапі ж 1896 р. вперше бачимо острів підписаний як Долобецький – але то лише південна частина сучасного Долобецького острова. Натомість північна його частина тоді називалася «урочище Кут». Обидві частини внаслідок заходів з перекриття за острівного рукава з’єднані з лівим берегом дамбами. Протока між Венеціанським та островом Долобецький неперервна.

Сучасний острів Долобецький на мапі 1896 р.: 1 – північна частина – «Ос. Кут», 2 – південна частина – «Ос. Долобецький» (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

Згідно картографії початку ХХ ст. Долобецький продовжував складатися з двох частин. Північна його частина внаслідок робіт з перекриття заострівного рукава залишається приєднана до лівого берега – урочища Горбачиха, а південна вже не тільки приєднана дамбою до лівого берега. але й до Венеціанського острова.

Сучасний острів Долобецький на плані Дніпра біля Києва 1914 р.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

Довоєнні радянські картографічні матеріали не дають нам яких-небудь тогочасних назв пов’язаних з сучасним Долобецьким островом. Станом на 1931 р. північна частина сучасного Долобецького острова залишалася сполученою з лівим берегом греблею так, що вхід до Русанівської протоки був перекритий. Південна частина суч. Долобецького острова була відділена від Венеціанського протокою.

Сучасний Долобецький острів на мапі 1931 р.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (Мапа з архіву автора)

На схемі ж наступного 1932 р. показано відмінну ситуацію. Тут південна частина суч. Долобецького острова сполучена з Горбачихою, вони від’єднанні від лівого берега протокою, у той час, як південна частина суч. Долобецького острова сполучена з Венеціанським, а також з лівим берегом.

Сучасний Долобецький острів на мапі 1932 р.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (Мапа з архіву автора)

На мапі 1936 р. ми бачимо: сполучені між собою Горбачиху та північну частину сучасного Долобецького острова, які від’єднанні від лівого берега лише затокою.

Сучасний острів Долобецький на мапі 1936 р.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

Невідповідність між даними 1931, 1936 та 1932 р.р. пояснюється, напевне, використанням на мапі 1931 р. більш ранньої гідрологічної обстановки. Що ж до протоки, що відділяла масив Долобецький – Горбачиха від лівого берега (на мапі 1932 р.), то вона, імовірно виникала лише під час розливів Дніпра. Це підтверджується німецьким аерофотознімком 1941 р.

Сучасний острів Долобецький на німецькому аерофотознімку 1941 р.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (за Д. Малаковим, 2005)

Деякі дуже цікаві довоєнні подробиці зберегла до нас педантична німецька картографія. Так, на мапі Києва 1943 р. знаходимо місцеву назву «урочище Долобецьке» у відношенні до південної частини суч. Долобецького острова. Що цікаво, станом на 1943 р. показано забудову на західному узбережжі цього фрагменту (найімовірніше, довоєнну, – дачі?), а також невелике заплавне озеро у його південній частині. Північна ж частина суч. Долобецького знову позначена як «урочище Кут».

Острів Долобецький на німецькій мапі 1943 р.: 1 –північна частина, 2 –південна частина (За Малаковим, 2010)

Аналіз аерофотознімків 1941-1943 рр. також дозволяє пояснити вищеописані зміни острівного – півострівного статусу тодішніх складових Долобецького острова. Адже під час весняних повеней деснянські води спрямовувалися не тільки у Чорторий. Значна їх частина утворювала потужний водотік Старим Чорториєм та Русанівською протокою. Все це призводило до відкладання у вказаних протоках, а також у Долобській та Венеціанській протоці великої маси алювію. Після спадання води це призводило до утворення у них великих піщаних мілин, які ніби об’єднували окремі заплавні масиви. На зазначеному знімку видно такі мілини біля входу до Старого Чорторию (протоки між урочищем Кут (північна частина суч. Долобецького) та лівим берегом), на південному закінченні Долобської протоки (між Трухановим та Долобецьким), а також у західній частині протоки між двома частинами сучасного Долобецького (суч. Долобецьке озеро та затока).

Аерофотознімки дозволяють нам також охарактеризувати тогочасні ландшафти цих урочищ. Це були ділянки заплавних лук, ксерофітні луки на піщаних гривах, невисокі вербові зарості, а також невеликі ділянки заплавного вербово-осокорового лісу.

Позбавленим лісу виглядає і південна частина майбутнього Долобецького острова, що видно на одному з передвоєнних знімків.

Північна (1) та південна частини (2) майбутнього Долобецького острова на передвоєнному знімку (Фото з

Мапа Києва 1947 р. показує між Венеціанським та південною частиною Долобецького острова протоку. Острів все ще складався з двох частин.

Острів Долобецький на схемі повоєнного Києва 1947 р.: 1 – північна частина, 2 – південна частина (За матеріалами диску Стародавні карти Києва)

Знімок 1959 р. не дає переконливих доказів щодо того, що у цей час територія південної частини суч. Долобецького острова все ще залишалася пов’язаною з Венеціанським островом. Хоча протока між островами, якщо і була, то дуже вузька.

Рис. Венеціанський острів та пов’язана з ним південна частина Долобецького на знімку з лаври, 1959 р. (фото з

На мапі 1960 р. Долобецький острів вже показаний як єдиний масив. Це напевне перша з відомих нам мап, що подає його в такому вигляді. Так що можна вважати що його формування закінчилося саме в цей час, імовірно внаслідок замулення протоки поміж обома частинами. Внаслідок цього утворилися сучасні неглибоке Центральне озеро та Рогоподібна затока.

Карти 1979, та 1987 рр. також подають Долобецький як єдиний масив. При цьому на мапі 1987 р. він знову показаний розділеним поперечною затокою приблизно навпіл (імовірно це пояснюється використанням старої топооснови).

На мапі 1960 р. Венеціанська протока між Долобецьким та Венеціанським островами є добре помітною. В 1961-1974 рр. у зв’язку з гідронамивом Русанівки ґрунт брався з Русанівської протоки а також штучного обвідного каналу. Це остаточно закінчило від’єднання Долобецького острова від Венеціанського.

Долобецький острів (1) на мапі 1960 р. (Мапа з архіву автора)

В 1966 р. через Венеціанську протоку перекинули залізобетонний Венеціанський міст, що з’єднав Венеціанський та Долобецький острови та спрямував потік відпочиваючих у південну частину острова Долобецький. Міст однопрогінний арковий, залізобетонний. Інженер В. Коваль, архітектори О. Ільяшенко, В. Суворов та І. Шпара. Довжина 144 м., ширина 10 м.

Автомобільно-пішохідний міст, що зв’язує Венеціанський та Долобецький острови, 2011 р. (Фото автора)

Після спорудження Канівської ГЕС найбільша ріка України стала значно ширшою. Підпір води призвів до уповільнення течії. У свою чергу це спричинило часткове замулення та заростання ділянок русла. Ситуацію після спорудження Канівського водосховища якнайкраще характеризує лоція Дніпра 1982 р.

Долобецький острів на лоції 1982 р. (З архіву автора)

На цій лоції ми знову зустрічаємо і гідронім «Долобецький острів», який уживається і по сьогодні. Після війни Долобецький не став об’єктом забудови, адже увійшов до нової концепції паркового використання території Дніпровських островів та заплавних урочищ. Втім згодом на східному узбережжі Долобецького острова у Рогоподібній затоці розташовувалося РОП 5. На освоєній південній території Долобецького острова влаштували пляж та спортивні майданчики. Натомість північна частина цього острова залишалася не порушеною. З слідів антропогенної діяльності тут слід згадати лише невідомого призначення бетонний резервуар з насипаним навколо нього насипом.

Бетонний резервуар всередині насипу невідомого нам призначення (Фото автора)

Природні скарби

Нема на світі України, немає другого Дніпра; а ви претеся на чужину шукати доброго добра…

Т. Шевченко

Наразі острів Долобецький хоч і являє собою одне ціле, втім наразі існує разючий контраст між його північною та південною частинами. Адже, якщо північна частина острова це квітуча заплавна оаза, то південна – дуже понівечена рекреацією на ній розташовуються розважальні заклади, пляж, стадіон та територія з спортивними снарядами та ін.

Зважаючи на це ми радимо вам якось потрапити саме у північну частину острова і якщо ви будете поводитися тихо та обережно, то зможете зазирнути у буденне життя дніпровської заплави.

Як тільки ласкаве весняне сонечко пригріває у квітні, заплава починає просинатися. Весна має тут набагато скоромніші ніж у листяних лісах прикмети. Першими її первістками є котики, що розквітають на кущах шелюги з яскраво-червоними гілками та перші зелені пагони трав. Згодом на луках острова з’являються перші весняні квіти заплави – невеличкі тендітні квіточки веснянки весняної, різушки Таля та інших ефемерів – тобто рослин однорічників, що за короткий весняний час встигають відквітувати, утворити плоди та відмерти.

Розпускання листків шелюги сигналізує про прихід весни (Фото автора)

Через пожовклу стару траву пробиваються нові пагони. Час весняного розливу. Вода прибуває до початку травня, якраз час для нересту щуки та плітки. До центральної затоки Долобецького острова в цей час дуже поспішають гостроморді жаби. Пізніше приходять і інші амфібії: ропухи, кумки та зелені жаби. Адже у весняних водоймах ці амфібії нерестяться. Активізуються після зими бобер та ондатра з’являються нові сліди їх активності. Весняне тепло призводить до того що просинаються ящірки прудкі та вужі, що виповзають погрітися на сонечку на відкриті місця.

Прихід весни пробуджує ліси, які вкривають більшу частину острова. Заплавні ліси є формацією, що сформувалася на місці відкритих лучних біотопів (до зарегулювання Дніпра лісів тут не було). В тутешніх лісах перший ярус формують високі дерева чорної та білої тополі, другий ярус формують в’яз гладенький, клени американський та гостролистий, а також ясен. Подекуди трапляються групи берези бородавчастої та дуба звичайного. В деревостанах острова значною є участь дубу червоного, що походить з Північної Америки. В післявоєнний час тут також було створено посадки сосни, що наразі виглядають дуже мальовничо та підвищують ландшафтне та біологічне різноманіття острова. Разом з сосною на острів поширилися деякі характерні для них (бореальні) види, зокрема волошка сумська.

Фрагменти соснових посадок додають Долобецькому острову особливої мальовничості (Фото автора)

Соковиті барви весни, що радують око у заплавних заростях з квітня по червень згодом зміняється на прохолоду під зімкнутим шатром крон. Протягом весни-початку літа переквітовують розхідник плющовидний, розгортаються листки щитника шартрського та чоловічого, грубішають початково-ніжні та соковиті пагони кропиви дводомної. Протягом літа жовтими квітками переквітовує вербозілля монетчасте, пагони якого густо оплітають ґрунт у заплавному лісі, а листочки по формі дійсно нагадують монетки.

Подекуди на Долобецькому виходять на поверхню слабко закріплені піски (Фото автора)

Літо наповнює барвами й луки, що вкривають відкриті галявини острова. В цей час можна побачити різного кольору барвисті килими з конюшини гірської, підмаренника звичайного, дзвінцю малого, вероніки колосистої та довголистої, цибулі гранчастої, горошку тонколистого та інших видів. В червні сріблястими колосами квітують куртинами костриці Беккера, куничника наземного та келерії сизої. До сонця тягнуть свої пагони миколайчики плоскі, які лише в другій половині літа утворюють синьюваті суцвіття, молочай лозний, що до кінця літа розростається у солідного розміру кущі, сріблясті куртини полину дніпровського. На тутешніх луках жовтими зірочками квітує заяча капуста шестирядна, невисокі соковиті пагони, якої інколи утворюють цілі галявинки. Поруч можна побачити більші але не менш соковиті пагони заячої капусти звичайної.

Заяча капуста шестирядна подекуди утворює цілі галявинки (Фото автора)

А на ділянках відкритих пісків можна побачити яскраво-жовті квіти козельців українських – виду з Європейського червоного списку. Ця рослина тут переставлена великою популяцією з кількох десятків особин, що квітують та плодоносять.

Квіти козельців українських нагадують золоті зірочки (Фото автора)

Сипучі алювіальні ґрунти надзвичайно сприятливі для острівних кротів. То тут то там можна побачити їх викиди. Дякувати Богові тут вони вже точно жодному садоводу не заважають…

Сліди «проходки» крота на острівній дорозі (Фото автора)

Літо наповнює життям і прибережно-водні біотопи. В короткий час утворюються усі пояси прибережно-водної рослинності від прибережних заростей рогозу та очерету до підводних тривимірних формацій вищих водних рослин. Шлейф вздовж берегів Долобецького формують зарості глечиків жовтих та водяного горіха та сальвінії плаваючих формації яких охороняються Зеленою книгою України, а останні два види ще й додаткового Червоною книгою України.

Зарості водяного горіха плаваючого вздовж узбережжя Долобецького (Фото автора)

На вологих місцях розкидають свої розлогі живокіст та півники болотяні. Останні в кінці травня на початку червня прикрашають заплаву яскравими жовтими квітками. Через свою вразливість півники болотяні охороняються на території місті рішенням Київради.

В заростях прибережно-водної рослинності малодоступних людині буяє життя – тисячі комах та водних безхребетних: п’явки, черви, м’якуни, водні клопи, бабки, водні птахи, такі як наприклад водяна курочка, та навіть гризуни, як ондатра та бобер повністю залежать від збереження на Долобецькому цих біотопів.

Центральне озеро Долобецького острова – зона підвищеного біологічного різноманіття (Фото автора)

Протягом теплого сезону заплавні ліси переповнені птахами: кропив’янками, вівчариками, вівсянками, дятлами, очеретянками, дроздами, синицями та багато інших.

Однією з перших у заплавних лісах з’являється малинівка (Фото К. Войцеховського)

Вночі ж на острові безроздільно володарює сіра сова та деякі рідкісні види кажанів. Усі ці тварини охороняються додатками до Бернської конвенції. Біологічне різноманіття лісових угруповань зростає внаслідок наявності старих та відмерлих дерев та сухостою. Це створює велику кількість схованок для комах, що у свою чергу приваблює птахів. Зважаючи на в урочищі легко можна побачити строкатих дятлів чи повзика. На верхівках сосен же люблять відпочивати круки.

В кінці літа на початку осені у заплавних лісах розвиваються спороносні частини рідкісної та дуже давньої рослини – гронянки багатороздільної, що представлена на острові усього кількома десятками екземплярів.

Гронянка багатороздільна – рослинний раритет Долобецького острова (Фото автора)

За літом приходить осінь, яка зафарбовує литки водяного горіха та дівочого винограду в червоний колір. А листки кленів та ясенів набувають яскраво-жовтих кольорів. Ліси Долобецького вдягаються в казкові шати. Але разом з кожним опалим листом невблаганно наближуються холоди.

Осінь зафарбовує ліси Долобецького в казкові кольори (Фото автора)

Рівень води в Дніпрі цей час спадає, а піщані відмілини активно заростають специфічними піонерними угрупованнями рослин, а також використовуються піщані коси активно хвилею мігруючих через місто коловодних птахів. Зокрема тут на прольоті зупиняються червонокнижні малий крячок та кулик-сорока, а також ціла низка куликів.

Зі зниженням температури води відмирає і прибережно-водна рослинність. В цей час на поверхні води можна побачити відмерлі листки глечиків жовтих, а також рештки розеток водяного горіха – чиліму. Колись соковито зелений прибережний травостій рогозу та комишу буріє і усихає. Поряд з цим на дні водойми перезимовує кореневище глечиків, а їх насіння, яке має спеціальну плавучу оболонку, розноситься хвилями на значні відстані. Подібно розповсюджуються і горіхи чиліма. А от реліктова червонокнижна папороть сальвінія продукує спеціальні бруньки, які опускаються на дно водойми і дозволяють їй успішно перезимувати.

З нижньої сторони пагонів сальвінія продукує зимуючі бруньки (Фото автора)

Листопад. Холоди панують над опустілими лісами луками та чагарниками Долобецького. Усе листя опало, однорічні частини рослин посохли, здається життя залишило цей шматочок суші, о береги якого розбиваються свинцеві холодні хвилі Дніпра. Втім природа острова лише заснула щоб пережити зиму. А деякі організми навіть і не думають засинати. Всю зиму зеленітимуть на острові сосни. Не задаються перед обличчям холодів і зимовозелені пагони гронянки багатороздільної – вже знайомого нам рідкісного виду, розетки нічної свічки-енотери та чистотілу а також деяких інших рослин. Всі вони готуються перезимувати під снігом зеленими.

Випадає сніг. Але разом з ним у опустілих заплавних лісах з`являються зграйки веселих омелюхів, снігурів, довгохвостих синиць та ін. птахів, що зимують в Києві. Важливе значення для них має збереження такої ненависної нам омели, яка щедро забезпечує птахів своїми поживними ягодами взимку.

Зима не перериває життя цілого ряду інших острівних організмів. Зокрема мохоподібних та лишайників. За відсутності затінення у часи відлиги мохи почувають себе просто чудово, вони набирають води, тож їх куртинки розгортаються і зеленіють на тлі відмерлого листя та трави. В теплі зимові дні зеленіють також лишайники, що в той час набухають та активно фотосинтезують.

Прилегла акваторія Дніпра вкривається кригою. Лише подекуди внаслідок діяльності ГЕС спостерігаються ділянки чистої води, де можуть зимувати водоплавні птахи. У цей час велике значення має збереження прилеглої до берегів острова акваторії, де зокрема розташовано зимувальні ями. Тут взимку скупчується риба, в тому числі й так цінні види як плотва, червонопірка, плоскирка, білизна та багато інших.

Червонопірка – характерна риба Дніпра (Фото автора)

Ця обставина в свою чергу зумовлює появу на кризі численних «пінгвінів» – тобто зимових рибалок. Зимове сонце ненадовго здіймається над горизонтом, щоб освітити але не зігріти блискуче царство зимової заплави. Згодом воно поринає у срібні води Дніпра, щоб одного ранку знову освітити але вже теплими весняними промінчиками долину могутньої української річки. І так вже багато тисяч років продовжується існування тутешнього біорізноманіття. Та чи буде так тривати і надалі?

Так вже повелося, що усім Дніпровським островам наразі загрожує загибель під варварською забудовою. Наразі найбільшою проблемою острова Долобецький є забудова закладами відпочинку та жадібні плани господарського освоєння. Адже вони реалізуються без будь-якого огляду на вразливість тутешнього живого світу. Однією з найбільших загроз для біоти острова наразі став аеродром для невеликого літака та вертольота, що зазіхнув на описувану північну частину Долобецького. Даний аеродром ледь не згубив популяцію тої самої рідкісної гронянки багатороздільної. Усі тварини цієї частини острова опинилися в умовах постійного шумового стресу.

Аеродром для вертольота та гідролітака на Гідропарку (Фото автора)

Існують на територію Долобецького острова і інші плани. Зокрема за нашим досвідом поява на Долобецькому хреста може віщувати претензію на зведення тут храму. Якщо це так, то при всій повазі до нашої віри, виникає питання для кого і навіщо, Особливо, якщо врахувати той факт, що в 20 хв. звідси на Венеціанському вже існує храм.

Хрест на ушанування князя Аскольда (Фото автора)

Непокій у екологічної громадськості викликали також чергові «продумані» плани голови Київської адміністрації щодо «раціонального використання Дніпровських островів». Про яке раціональне використання може йти мова, якщо територія урочища «Долобецький острів» зарезервована під створення об’єкту природно-заповідного фонду. Про це прийняте рішення Київської міської Ради № 14 від 17 лютого 1994 р., яким урочище зазначене у Переліку цінних природних територій та об’єктів, що резервуються до заповідання. Крім того, резервування урочища під заповідання було підтверджене Генеральним планом м. Києва до 2020 р. та Програмою комплексного використання зеленої зони м. Києва до 2010 р. Зважаючи на велику природну і історичну цінність, урочище Горбачиха ще у 2004 р. природоохронцями запропоноване на оголошення ландшафтним заказником місцевого значення «Долобецький-Горбачиха», що дозволив би зберегти екосистеми острова північної (малопорушеної) частини Долобецький разом з розташованими через протоку цінними природними комплексами Горбачихи (

Ми переконані, все про що ви довідалися в цій статті дозволить вам сказати рішуче ні, планам освоєння Долобецького. Ідея заповідання острова, збереження його як тихої зони відпочинку це єдино можливий сценарій на майбутнє.

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н. Парнікоза І. Ю.