Микола Шарлемань та заповідник «Конча-Заспа»

Парнікоза І.Ю.

Доля цієї людина зворушила мене. З кожним новим кроком у моїх пошуках, з кожною новою роботою вченого, з кожним новим документом, що потрапляв до моїх рук, я відчувала свою відповідальність і розуміла, що маю обов’язково докласти усіх зусиль для повернення цього імені до сторінок історії вітчизняної наукової думки. Мені хотілося стати на захист цієї людини і довести, що цей учений є перлиною української науки.

Олена Хохлова, біограф Миколи Шарлеманя

Микола Васильович Шарлемань – один з небагатьох українських зоологів, який цінував у природі не тільки утилітарну і природничо-наукову, але й інші цінності – етичну і культурологічну.

Володимир Борейко, заслужений природоохоронець України

Микола Шарлемань на знімку поч. ХХ ст. (Фото з Вікіпедії)

До теми цінності та необхідності збереження унікальних київських урочищ Жукового острова та Кончи-Заспи ми звертаємося вже не перший раз (див. хоча б ). Те ж саме можна сказати і щодо заповідника «Конча-Заспа», який існував тут до середини 1930-х рр. та був ліквідований завдяки жадібним зазіханням радянських олігархів та байдужості тодішнього суспільства. Наразі, коли ту саму Конча-Заспу так шалено намагаються знищити нові олігархи, інколи здається, що з не меншим запалом її розподілили би між собою і самі звичайні наші співвітчизники, аби тільки отримати там таку бажану діляночку. Заповідник «Конча-Заспа» впав жертвою наших предків, а його рештки, які у 1999 р. Київському еколого-культурному центру вдалося оголосити ландшафтним заказником місцевого значення «Жуків острів» (проблеми з визнанням цього великого заказника змусили створити також ще один заказник «Конча-Заспа» в 2021 р.) та загально-зоологічний заказник місцевого значення гирлової системи р. Віта, островів Ольгин та Козачий (1999 р.) атакуються сучасними ділками з метою забудови котеджними містечками. Надихає лише те, що у всі часи були і є люди які не поділяють поглядів нашого меркантильного суспільства і думають про вищі речі. Такою людиною для заповідника «Конча-Заспа» та природи України загалом був видатний природоохоронець, зоолог, краєзнавець Микола (Едуард) Васильович Шарлемань. На жаль, в умовах насиченості інтернету інформацією про різного роду зірок і шоуменів, політиків і олігархів «одного дня», інформації про цю насправді гідну уваги людину вкрай мало (незважаючи на праці О. Хохлової (1998 р.) та О. Василюка (2017 р.)). Водночас, незважаючи на інформацію у ряді видань: М. Шалит (1932 р.), В. Борейко (2001 р.), Л. Чорна (2004 р.) О. Василюк (2021 р.) та ін. – історія, топографія, бібліографія та фільмографія заповідника «Конча-Заспа» все ще залишаються маловивченими. Поряд з тим інформація про цей заповідник та людей що боролися за його становлення і функціонування так потрібні нам зараз, коли знову треба рушати до боротьби. Зважаючи на це, ця стаття оновлена та викладена в мережу з метою стислого та популярної розповіді про долю однієї виняткової людини та пов’язаного з нею заповідника.

Микола (Едуард) Васильович Шаpлемань народився 6 лютого 1887 р. в Кременчузі Полтавської губернії в родині майстра шкіряного виробництва. Батько його, Василь Богуміловіч, був родом з Варшави, де ще в XVIII ст. осіли його ельзаські пращури. Едуард (своє друге ім’я – Микола – він почне вживати після початку Першої світової війни) Шаpлемань вступив до Київського реального училища. 1905 р. був відрахований з училища разом із великою групою учнів, що брали участь у страйках проти єврейських погромів. Це суттєво ускладнило Шарлеманю подальше навчання.

Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. характеризувався у Російській імперії розвитком природоохоронних поглядів. Торкнулося це і питань охорони водойм та рибних запасів. Необхідно зазначити, що ще у 1893 р. київський рибовод Іван Фалієв створює Київський відділ Російського товариства рибоводства та риболовства і в цьому ж році добивається взяття під охорону цим товариством відомого київського нерестовища – озер Конча та Заспа під Києвом. Ця природна ділянка стала хронологічно четвертим заповідним об’єктом на території сучасної України. У 1895 р. Іван Фалієв публікує в трьох номерах «Вестника рыбопромышленности» своє дуже цікаве дослідження «Днепровское рыболовство», вперше піднявши питання про створення рибних заказників на Україні.

«Подібні місця – писав він, – при вдалому виборі дали б на мій погляд величезний приріст рибного багатства. Лоза і взагалі рослинність, яка оточує заповідні затоки, має бути недоторканою».

Іван Фалієв також намагався, але не зміг домогтися заповідання ще одного дуже важливого нерестовища, яке знищується вже в наш час суцільними котеджними містечками – заток і озер лівобережної заплави в районі с. Вишеньки.

Завдяки зусиллям Івана Фалієва територія Конча-Заспи охоронялася товариством до 1917 р.

Але повернемося до Миколи Шарлеманя. Не дивлячись на проблеми що виникли з освітою, він стає вільним слухачем агрономічного факультету Київського політехнічного інституту за спеціальністю «прикладна зоологія» (який він так і не закінчив). Одночасно працює у комісії по улаштуванню Київського зоопарку і, згодом, його вченим секретарем, а також – на Дніпровській біостанції на Трухановому острові, що була заснована у 1909 р та розпочала вивчення тваринного та рослинного світу Середнього Дніпра, його гідрологію. Є чому повчитися нашому молодому поколінню, яке ні на що не може знайти часу.

Роботу молодого Шарлеманя на Дніпровській біологічній станції помітила гідробіологічна комісія Імператорського географічного товариства, обравши його членом‐кореспондентом товариства. Вже за кілька років вчений став головним провідником ідей товариства в Україні, разом з відомим харківським ботаніком Валерієм Талієвим. Необхідно зазначити, що на початку ХХ ст. заповідна ідеологія в Європі розвивалася від теорії до практики. Обидва напрямки поєднували Гуго Конвенц та його послідовники на терені Російської імперії проф. Григорій Кожевніков та Іван Бородин. Натомість, Микола Шарлемань в своїх працях практично не звертався до ідеології, а максимально спрямував свої зусилля на природоохоронну практику. За прикладом Г. Конвенца, максимальну увагу він приділяв ідеї створення державного органу з охорони природи, впровадженню природоохоронних обмежень та розбудові мережі природоохоронних територій.

Шарлемань був членом та співорганізатором також багатьох інших громадських наукових та природоохоронних товариств. Зокрема, молодий науковець брав участь в організації в 1909 р. першого в Російській Імперії орнітологічного товариства – Київського орнітологічного товариства ім. Кесслеpа, та був обраний його секретарем, видавав орнітологічні роботи. Відмітимо, той факт, що гонорари за свої книги Шарлемань переводив на користь поранених під час Першої світової війни та фонду голодуючих Поволжя (таким він залишиться до кінця життя здатним допомогти останнім справі чи людям).

Орнітологічне товариство активно допомагає молодому київському зоопарку, створює «Музей місцевої природи». 1915 р. пpоводить куpси по охоpоні пpиpоди. Його члени виступають в міських газетах. 1913 р. за дорученням товариства, Шарлемань вирушив до Харкова на першу в Росії виставку з охорони природи. Найбільш значущою справою Київського орнітологічного товариства можна вважати проведення в Києві 1 березня 1914 р. другої в Російській імперії виставки охорони природи (на основі матеріалів харківських колег) і трохи пізніше, виставки по охороні хижих птахів. У їх проведенні найактивнішу участь приймав секретар товариства – Микола Шаpлемань.

Ми не знаємо як перетнулися дороги молодого Шарлеманя та досвідченого Фалієва та його рибного заповідника. Може це сталося під час активної роботи Шарлеманя на дніпровській біостанції на Трухановому острові.

Складаючи план екскурсійних місць в Києві 1916 р., Шарлемань згадав розташований на північ від Кончи-Заспи, Жуків острів:

«Жуків острів також віддалене екскурсійне місце описуваного району. Від Голосієва до острова верст 7-8. Дорога суходолом іде через Голосієво, потім преображенський скит до Китаївських дач (Китаївські дачі, які колись були одним з найкрасивіших куточків під Києвом, наразі сильно забруднені колектором каналізації, що тут проходить. Влітку вся Китаївська затока заповнена нечистотами. Огидний запах розходиться навколо. Завдяки всьому цьому я не вношу Китаєва до списку екскурсійних місць.), потім вздовж берега протоки Коника до моста через протоку і мостом на Жуків острів. На Жуків острів можна потрапити також Дніпром на човні чи в дні гулянь – на пароплаві. Від Києва до острова, що лежить вниз по течії річки верст 20.

Існує також дорога від саперного табору до найближчого закінчення острова, де знаходиться човнова пристань та перевіз.

Жуківка – дуже мальовниче місце. Тут високий правий берег Дніпра поріс великими дубами, осокорами (Populus nigra), ветлами (Salix alba) та ін. Багаточисельні водойми: протоки, стариці, затони і т.і. Гідробіологічні збори можуть дати багатий матеріал. Багато птахів, характерних для лісових станцій, на острові зустрічається також низка видів, характерних для лук, боліт, очеретових заростей. Іноді якщо пощастить, можна знайти гніздо ремеза (Remisa pendulina). В дуплах осокорів гніздують у невеликій кількості кібці (Erythopus vespertinus). На острові наявна сторожка, де можна отримати самовар».

А потім були великі потрясіння. Молодий і готовий на звершення Микола Шарлемань з ентузіазмом сприйняв українську народну ідею. В цей час Микола Васильович поміщає кілька природоохоронних статей в виданнях УHР. У серпні 1918 р., за Гетьманщини, в Києві проходить з’їзд природничників Укpаїни, на якому обговорювалися і питання охорони природи. Шаpлемань – один з його організаторів і доповідачів…

Революційні події не оминули дітища Івана Фалієва – рибного заповідника в урочищі «Конча-Заспа». Як згадував Микола Шарлемань:

«будівлі, що належали Т-ву, зруйнували околишні селяни, рибу було почасти виловлено сітками, почасти знищено бомбами. Щоб припинити це нищення риби, НКЗС України 14 травня 1919 року з ініціятиви Івана Фалієва та П. О. Завістовського націоналізував оз. Кончу-Глушець, оз. та уроч. Заспу та инші вгіддя. Дальші політичні події того часу позбавили НКЗС можливости вжити будь-яких заходів що-до охорони цих місць».

Отже, для того, щоб зупинити спустошення, викликане революційним хаосом І. Н. Фалієв домігся від Народного комітету землі УРСР (Наркомзему) націоналізації Конча-Заспи, а 7 лютого 1921 р. Наркомзем своєю постановою передав озера Конча і Заспа та прилеглі до них луки з лісом Сільськогосподарському Науковому Комітету України (далі – СГНК) «для організації Досвідної Рибної Станції». Того ж року (12 квітня) Київський Губвиконком, на підставі наказу НКЗС, видав постанову, яка мала забезпечити «можливість нормальної наукової роботи» станції. Зокрема, «було заборонено в згаданій місцевості ловити рибу, збирати ікру, різати лозу, косити траву, випасати худобу тощо, тобто було закладено основу заснуванню тут заповідника».

Трохи пізніше завдяки апеляції до не контрольованості місцевого селянства, після піврічної боротьби членів президії СГНКУ: професорів М. Веселовського, А. Носіва, І. Щоголіва та найактивнішого з них Олександра Янати з Губвиконкомом і господарськими установами, 29 грудня 1921 р. було прийняте рішення НКЗ УРСР:

«Враховуючи величезне значення озера «Конча-Глушець», протоки «Лящівка», урочища «Заспа» Хотівської волості Київського повіту, як місця нересту ряду порід риб середньої течії Дніпра, визнати зазначені угіддя із прилеглою до них землею (луками) у кількості 150 десятин державних рибним заповідником».

Професор Олександр Яната – ще один забутий український природоохоронець (Фото з Вікіпедії)

З встановленням радянської влади у 1919-1921 рр. Шарлемань продовжує займається пpиpодоохоpоною в Українському науковому товаристві в Києві. Пізніше пpи Товаристві створюється секція охорони природи, якому очолив Микола Шарлемань. У 1919 р. він також бере участь в організації зоомузею АH УРСР, де працює по 1941 р. Згодом при Міністерстві земельних справ УРСР створюється відділ з охорони пам’яток природи, вже в квітні в Міністерстві проходить нарада з питань охорони природи. З киян-вчених створюється спеціальна природоохоронна комісія, в якій «усюдисущій» М. В. Шаpлемань приймав активну участь. Членам комісії вдається домогтися припинення вирубки Голосіївського лісу в Києві, вони починають створювати Музей охорони природи.

У 1920 ті рр. Шарлеманем було виготовлено наступну версію путівника по найцінніших місцях «Короткий провідник для природничих екскурсій по Києву та його околицях» (1921 р.). Окрім того Микола Шарлемань розробляв також екскурсійну карту околиць Києва, список місцевостей України, цікавих для природничих екскурсій, та маршрути цих екскурсій. В цей час знаходимо звістку про те, що він працює у заповіднику «Конча-Заспа» вченим секретарем і фахівцем з охорони природи. Доля заповідника і його майбутнього «володаря» остаточно поєдналися.

1920-ті рр. стали роками становлення заповідника, доля якого складалася нелегко. Заповідник передавався у підпорядкування Сільськогосподарському науковому комітету (СГНКУ) НКЗС який на той час знаходився у Києві. Вже тоді постійно приходилося відстоювати заповідні землі від зазіхань господарських органів. Так, 4.05.1923 р. СГНКУ до Наркома НКЗС скаржився:

«Не зважаючи на те, що СГНК, одержавши мандат на розпорядження згаданими урочищами ще 07.09.1921 р. фактично тільки літом 1921 р. зміг приступити до роботи по організації дослідної рибної станції та науково-освітньої праці, бо до того часу місцеві органи свавільно, захватним порядком, розпоряджалися заповідними місцями.

…літом 1921 р….«Главсіно» всупереч постановам НКЗС, Київського Губревкому, Київського губ земвідділу і т. ін. захопив самовільно заповідні луки, вигнав сторожів, поставлених СГНКУ, і призначив своїх, викосив усю траву і сіно забрав, при допомозі сусідніх селян, котрі протягом косовиці та прибирання сіна виловили й знищили рибу у водах заповідника.

А в 1922 р. Київський губ земвідділ самовільно приєднав був заповідні місця до Голосіївського культрадгоспу…завдяки щасливому випадку – що на той час (на початку липня 1922 р.) до Києва прибув Нарком зем. справ. Клименко, – СГНКУ вдалося відстояти свої права на «Кончу-Заспу» (постанова Київського Губземвідділу під головуванням Наркома т. Клименка від 05.07.1922). В.о. голови Комітету Щоголів. Вчений секретар Носів».

У 1923-1924 рр. за кошти, зароблені заповідником з продажу сіна, на березі озера Заспа для дослідної рибної станції збудували лабораторію, яка впродовж тривалого часу була також основною будівлею заповідника. Зауважимо, що деякі місцеві мешканці вказували нам, що головна садиба заповідника «Конча-Заспа» знаходилася . Начебто вона була знесена лише у 1970-х рр. (зараз тут база далекобійників).

Проте, аналіз матеріалів пов’язаних з історією заповідника цю версію не підтримує. Садиба заповідника (якщо її можна так назвати) знаходилася при будівлях дослідної рибної станції, збудованої на північному березі озера Заспа. Ця станція показана, на наявних в нашому розпорядженні архівних схемах заповідника та деяких інших картографічних матеріалах даного часу. Зауважимо, що через неможливість працювати в спорудах станції в холодний період, наукова робота велась тут тільки в теплий сезон. На зиму вчені перебиралися до Києва, де працювали в інших наукових установах. Тільки 1928 р. заповідник здобув для своєї канцелярії та зимової лабораторії одну кімнату. Її адреса поки що не відома, але встановлено, що в 1933 р., заповідник «Конча-Заспа» орендував приміщення в Києві на . Відомо також, що станом на 1930 р. у заповіднику було вже три будинки. У одному було 4 кімнати (лабораторія, приміщення лаборанта та наукового персоналу), другий мав 5 кімнат (музей, приміщення варти та адміністрації). У третьому жили сторожа. Також один з сторожів мав помешкання в Першомайському хуторі Вітяно-Трипільського лісництва.

1924 р. несподівано помирає Іван Фалієв (зазначається, що він був похований на одному з київських кладовищ, може могила зберіглася?). Директорський пост в «Конча-Заспі» обіймає Шарлемань. Микола Васильович намагається гідно продовжити діяльність свого попередника.

Вже при Шарлемані до заповідника було приєднано ділянку соснового лісу Вітяно-Трипільського лісництва, протоки Козача та Осетрова лука, а також мисливський заказник – острова Козачий, Круглик (Вірогідно 1927 року за клопотанням заповідника острови Круглик та Козачий були оголошені мисливськими заказниками ВУСМР) та урочище Молодецьке. Згідно лоції 1933 р., сучасний острів Ольжин тоді називався Круглик, а колишнє головне річище Дніпра, а наразі протока (місце скиду вод системи р. Віта), що відділяє о-ви Козачий та Ольжин від урочища Конча-Заспа називалася Козакове річище (наразі Козача протока). Протока на південь від острова Круглик (суч. Ольжин) носила назву «Осетрова лука». Острови ж Жуків та Козачий вже тоді мали свої сучасні назви. Слово ж «заспа» напевне означає пересипану піском замулену затоку.

Як свідчить опис 1927 р. в заповіднику панувала досить висока культура досліджень:

«Як і в попередні роки, тільки незначну кількість вловленої риби рибна станція взяла для дослідів. Решту було випущено в озеро».

Аналогічно в Заповіднику було заборонено полювати. 1928 року ботанік О. Соколовський писав про заповідник:

«Межі цього куточка, що під заповідником, вирізав і створив сам Дніпро, оточивши його з усіх боків системою своїх проток та водозборів, якими така багата в цьому місці Дніпровська заплавина. З північного сходу та сходу територію заповідника оточує старе річище Дніпра. З півдня, півд. заходу й заходу (приблизно) межу заповідника становить верхів’я озера Конча з протокою. З положенням заповідника та основними рисами його конфігурації й рельєфу щільно в’яжуться, як того слід сподіватися, головні відміни в характері його рослинности. Центральна й найбільша що-до площі частина заповідника являє собою характерну картину заплавинної долини, що під час повіни весною вкрита буває водою. Рослинність тут складається переважно з травистих лучних суспільств, типових для Дніпровських лучних сіножатів».

1928 р. в «Конча‐Заспі» знімався кінофільм. Крім краєвидів природи, він демонстрував дослідну рибну станцію заповідника за роботою.

Заповідник розгорнув також роботу з туристами з Києва. Незважаючи на порівняно непросту логістику відвідування заповідника (близько 20 кілометрів треба було пливти човном з Києва), він мав значну популярність серед киян. Лише 1927 р. його відвідало понад 500 екскурсантів (переважно науковці, художники та видатні постаті). Екскурсії проводились раз на 5 діб (5, 10, 15, 20, 25 та 30 числа кожного місяця) не більш як 2-ма моточовнами одразу, щоб загальна кількість екскурсантів не перебільшувала 100 осіб в один день. Перепустки в заповідник видавали в Укртурі, повідомляючи кожного разу адміністрацію заповідника про склад екскурсантів (підприємство, вік та ін.), час виїзду тощо. Перепустки на короткочасне перебування (до 3-х днів) у заповіднику невеличких екскурсійних груп, що подорожують Дніпром, видавав на місці асистент заповідника, на перебування понад три доби – адміністрація заповідника. «Моточовни з екскурсантами прямували Дніпром, під’їжджаючи до заповідника знизу від Домаського завалу, зупинялися коло протоки Бистрика, звідки екскурсанти далі йшли пішки до оз. Кончі. Групи, що бажали оглянути науково-дослідну станцію, повинні були під’їздити до Заспянського рівчака, а звідтіля йти до станції пішки (якщо мали окремий дозвіл)». 1927-го р. Шарлеманя відвідав в заповіднику Михайло Грушевський.

До 1926 р. заповідник не одержував з бюджету коштів, існував виключно за рахунок продажу сіна. Про скрутне його становище йдеться у листі Шарлеманя до Президії Сільськогосподарського наукового комітету від 09.05.1925 р. Із поміткою «дуже спішно». Це був «крик души» вченого:

«Для того, щоб не переобтяжувати каси станції працюючи на неї виключно з ідейних мотивів, без будь-яких меркантильних міркувань, я…з самого часу обрання завідувачем, відмовився від платні в 45 крб., яку одержував Фалієв, та залишив за собою платню в 18 крб., якої не вистачало на екскурсії на станцію та інші поїздки в її справах.

18 крб. мені виплачувала станція по Постанові Президії СГНК (коли вона ще була у Києві), як фахівцю по охороні природи за 2 годинну працю по сполученню. Таким чином, як директор я нічого не отримував…

Всю увагу я зосередив на підвищенню наукового престижу станції. На популяризацію її діяльності. Я та інші співробітники робили доклади на великому засіданні філії СГНКУ в присутності професури, студентства про працю станції. Постанова зборів була для нас надзвичайно сприятлива. Відчитний доклад я робив у Харкові 30.05 б.р. на об’єднаному засіданні агрономічної та зоотехнічної секцій в присутності фахівців – рибознавців… Робилися також доклади на з’їзді Продукційних сил у Харків, на Всесоюзній конференції по краєзнавству. Всесоюзному з’їзді зоологів в Москві…

Але матеріальні перспективи не тільки не кращали, але навпаки ще погрішали. Розливу в 1925 р. на Дніпрі як відомо не було. В квітні-травні стояла посуха, сіножаті наші мали поганий вигляд. До того ж хтось упевнив селян, що луки, які нині належать станції, рано чи пізно перейдуть до них.

…Селяни так би мовити єдиним фронтом прийшли і відмовилися від торгів. Це трапилося сьогодні і примусило мене написати цього листа. Грошей нема. Робітники не отримували платню за травень-червень. Наукові співробітники не одержали ще грошей за квітень.

…Зберігати в цьому році сіно коло станції буде небезпечно…коло самого заповідника оперує шайка бандитів (10 чоловік), яка може вночі підпалити сіно».

Далі Шарлемань пише (до-речі українська – то мова оригіналу), що такі негаразди підірвали його здоров’я тому він просить звільнити його від обов’язків директора.

На Кончу-Заспу претендувала й Українська академія наук, яка у 1926 р. звертається до Наркомзему УРСР з проханням передати їй заповідник. Їй було відмовлено оскільки на думку СГНКУ Нарокмзему:

«заповідник по своїй суті з’являючись природоохоронною установою, в роботі своїх наукових установ набирає низку особливостей, що скеровують її у певний бік та примушують користуватися певними методами».

Заповідник лишився у підпорядкуванні Наркомзему.

Штучне розведення риби набувало все більшої ваги. Про це свідчить «Звіт про роботу рибного заводу при Державному рибному заповіднику Дніпрової пійми «Конча-Заспа» щодо розведення чечуги (стерляді) та зарибнення р. Дніпра коропом поліпшених рас у 1929 р.».

(Фото з ).

Керівником заводу став П. Завістовський, який раніше працював завідувачем рибного розплідника «Либідь» у м. Києві, директором заповідника – Микола Шарлемань. Про тогочасний стан речей дізнаємося з листа Шарлеманя до невідомого адресата, який вочевидь хотів влаштуватися на посаду лаборанта до заповідника:

«…вийшов у світ наш І збірник праць. Сподіваюся до нього поставляться прихильно й в нашому союзі і за кордоном. В найближчому часі Ви побачите кінофільм «Конча-Заспа», на якому крім природи заповідника дуже добре знято роботу науково-досвідної станції…Незабаром Ви прочитаєте в «Комуністі» статтю про заповідник та про його роботу, що її написав спец. кореспондент, який приїздив у цій справі з Харкова. Заповідник та Станція за останні роки здобули чималої популярності. Екскурсії з Києва набули характеру справжнього «паломничества». Приїздять екскурсанти з інших місць УРСР та навіть РСФРР. У цьому році наприклад в заповіднику працювала деякий час спеціальна експедиція Академії наук СРСР під керівництвом академіка Вернадського. Частенько нас відвідують представники Влади…

Я гадаю, що всі відвідувачі заповідника посвідчать Вам, що він перебуває у доброму стані і все в ньому налагоджено як слід.

…робота в заповіднику дуже небезпечна (боротьба з браконьєрами вночі) та навіть небезпечне життя в заповіднику, де ще кілька років тому був головний плацдарм зеленовських банд. Життя небезпечне і дуже важке, тому що всі продукти доводиться возити з Києва за 15 км. В околишніх селах (найб. 6 км) нічого дістати не можна. Тільки віддана справі людина, яку ми маємо в особі теперішнього лаборанта-доглядача Лубкіна, може жити в заповіднику та боротися з браконьєрами. Прожити за 32 крб., маючи сім’ю далеко від міста С. Лубкін не має змоги.

23 жовтня 1928 року. З щирим привітом Шарлемань».

В той час як коштів на підтримання заповідника не вистачало, влітку 1929 р. газета «Вечерний Киев» писала:

«У нас имеются сведения о том, что и на заповеднике «Конча-Заспа» устраиваются «для избранных» рыбные ловли и охоты не только при попустительстве, но и прямом покровительстве тех лиц, которые стоят во главе охраны природы».

Переломним для заповідника став 1930 р. Тоді територія заповідника становила 800 га. Тоді у «Конча-Заспі» мешкали такі нечисленні наразі борсук (Meles meles), козуля (Capreolus capreolus), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), балабан (Falco cherrug), руда чапля (Ardea purpurea), а також дуже рідкісні рибець (Vimba vimba) та стерлядь (Acipenser ruthenus). «Конча-Заспі» було присвячено низку праць Миколи Шарлеманя.

В 1930-х рр. у заповіднику відбувалася реінтродукція бобра:

«Лише в вересні 1930 року київська спілка мисливців та рибалок запропонувала заказникові випустити пару бобрів, що їх було виловлено з р. Тетерева в зв’язку з меліоративними роботами. Заказник на цю пропозицію пристав і 13 вересня перевели і випустили на Кончі бобрів в тому місці, де була колись їхня колонія. Момент випуску зафільмував оператор київської кінофабрики П. Єзерський. Випустили бобрів на високому правому березі Кончі і звідтіля вони перейшли на низький беріг у густі вербові хащі. Дуже швидко бобри освоїлися з місцевістю і почали гризти вербу. Сторожі заказника довгий час не могли звикнути до тих згуків, що чутно, коли бобер гризе дерево».

В березні 1930 р. дослідну рибну станцію рибництва, що була складовою частиною заповідника, виділено в окрему одиницю і навіть, більше того заповідник, як такий починає існувати при дослідній рибній станції, внаслідок чого робота по вивченню природи у ньому та районі майже припинилася.

Влітку цього ж року Наркомзем передає Наркомату торгівлі усі функції в рибній справі. Заповідник «Конча-Заспа» залишається у віданні НКЗС разом з територією та майном, що стосується функцій заповідника по охороні та вивченню природи. Дослідна рибна станція передається Рибтресту Наркомату торгівлі.

Комісія створена для розмежування двох організацій здійснила обстеження заповідника 28.08.1930 р. В результаті констатувала, що:

«внаслідок своєї роботи заповідник набув певного авторитету як в Союзі так і за кордоном. Доповідь про нього ставилася на Міжнародному конгресі по охороні природи (Люксембург 1925, Брюселі 1928) на Всесоюзних з’їздах ІІІ та IV, Всесоюзному з’їзді зоологів. Анатомів та гістологів. На Міжнародному з’їзді зоологів (в Римі) в наукових центрах (ВУПН, СГНК), керівних установах…Результати наукової праці заповідника надруковано в 1 числі «Збірника праць». Низку розвідок надруковано в виданнях СРСР та за кордоном».

Незважаючи на те, що дослідна рибна станція не бажала розмежування та чинила перепони, завдяки зусиллям вчених заповідник отримав статус «державного». 18.09.1930 р. відбулося засідання Бюро українського комітету охорони природи (протокол №22), на якому слухали: «Про реорганізацію НКЗС Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа».

Був підготований проект Постанови Ради народних Комісарів УРСР «Про створення Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа». Пояснювальна записка до штату заповідника визначала його завдання:

«Охороняти та вивчати природу заплави середньої течії Дніпра та його району, відновлення старої фавни цієї частини Дніпра та акліматизація та штучне розведення корисних для народного господарства тварин та рослин.

Практична робота по зоологічному відділу заповідника буде полягати у розробці методів та способів захисту корисних для с/г птиць, яких нараховують у заповіднику до 260 видів. Робота по звіроводству та генетиці диких тварин (бобер, вивірка тощо). Чисельність яких на Україні і в Союзі молнієносно зменшується завдяки винищуванню та деяких ще не з’ясованих причин. По лінії геоботанічних досліджень цікаві досліди на культурі дикого рижу та інших рослин, а також дослідження в справі усихання корита Дніпра та ін.».

Таким чином, якби заповідник «Конча-Заспа» існував до нашого часу ми мали б низку надзвичайно цінних довготривалих спостережень.

На засіданні Агроосередку наукових установ НКЗС в Києві 1.12.1930 р. проф. Микола Шарлемань, аналізуючи події 1930 р. з сумом підкреслював:

«від заповідника відійшли при розділі всі фахівці й весь апарат за винятком директора, що водночас проводить роботу по зоології, препаратора, лаборанта та варти».

В 1931 р. Конча-Заспа стала державним заповідником. Цього ж року Шарлемань полишив посаду директора й зайнявся лише наукою і популяризацією охорони природи (станом на 1933 р. його вже немає в списку працівників заповідника). Керувати Заповідником призначили Гаврила Васильовича Ворохова (1903 р.н., що мав лише незакінчену середню освіту). Охорону заповідника забезпечували з трудом. Постійно втручалися господарники. Починаючи з липня 1932 року, у лісовій частині заповідника почали влаштовувати табір військові частини. Директор Заповідника Ворохов повідомив про це ВУАН та Всеукраїнську академію сільськогосподарських наук (ВУАСГН): «Жодних запобіжних заходів з боку військових частин немає…», «Червоноармійці масово купаються (в оз. Конча), їздять понтонними човнами, ловлять рибу, купають коней тощо…». Військові навіть коней випасали на посівах вівса для сторожі заповідника та на території власних городів працівників «Конча-Заспи». На найближчі місяці планувались маневри, було очевидно, що від них шкоди буде ще більше.

У 1932 р. про заповідник «Конча-Заспа» у реєстрі пам’яток природи і заповідників України, який видав М. Шалит читаємо:

«Державний заповідник Дніпрові плавні «Конча-Заспа» належить НКЗС (Народний Комісаріат Земельних Справ) і лежить в кількох кілометрах від Києва вниз по Дніпру. Заповідник засновано у 1921 р. загальна його площа біля 720 га. (Поряд з тим площа ландшафтного заказника місцевого значення створеного рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 р. за № 147/649, становила більше 1000 га). До складу заповідника входить ліс (205 га), луки (242 га), та два великих озера Конча та Заспа (266 га). Під час розливу, ці озера з’єднуються протоками з Дніпром. Тому вони мають велике значення, як резервуари риби, яка в них розмножується і потім виходить в Дніпро. Різноманітні луки та старий ліс оточують ці озера і разом з ним утворюють справжній повний природний комплекс середньої Наддніпрянщини…».

Як свідчить заповнена дирекцією заповідника 1933 р. анкета: площа заповідника становила 1426,95 га, територію заповідника було поділено на ділянку повної та не повної заповідності. Перша становила 500 га і була представлена заплавними водоймами, луками та островами. Наукова робота проводилася в двох напрямках:

«а) вивчення комплексів заплавних водойм (рибознавчий) та заплавних луків (лукознавчий). В першому напрямку Зап-к веде роботу по вивченню промислових риб та вивчає значіння заплавних водойм в збагаченні річища Дніпра рибою (нерестилища, місця виросту малька тощо)

б) В другому напрямку Зап-к вивчає заплавні луки з метою їх використання в с-г та поліпшення травостою через відповідну зміну природніх рослинних комплексів цих луків».

В описуваний період відбувається також становлення Державного лісостепового заповідника імені Т. Г. Шевченка (попередника сучасного Канівського природного заповідника), директором якого Наркомзем призначив юриста за фахом Г. Б. Спокійного. Але до розвитку цього заповідника повною мірою причетний і усюдисущий Шарлемань. Як зоолог він протягом багатьох років досліджував територію майбутнього заповідника, склав план його наукових досліджень та був членом наукової ради. Так, наприклад 19.12.1930 р. відбулося засідання науково-виробничої ради Державного лісостепового заповідника імені Т. Г. Шевченка в м. Києві у приміщенні Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа» за участю науковців та представників різних організацій, причетних до складання перспективного плану розвитку заповідника. Головував Г. Б. Спокійний, секретарював М. В. Шарлемань:

«Слухали доповідь директора Г. Б. Спокійного про мету, завдання стан та перспективи розвитку заповідника та співдоповідь М. В. Шарлеманя – в науковій частині заповідника».

Варто зазначити, що 1932 р. був для Миколи Шарлеманя особливо тяжким, адже у Всеукраїнській академії наук почалися посилені ідеологічні чистки. У число жертв потрапив і він. Hа одному із засідань партійної фракції ВУАH записали в резолюцію:

«Повний оппортунізм і гнилий лібералізм в амністуванні відкрито реакційних буржуазних учених в Академії, як великодержавних, так і українських націонал-фашистів, наприклад: Кащенко, Шалемань, Шмальгаузен, Белінг і. Класовий ворог швидко підхоплював ці установки в боротьбі проти нас (наприклад, Шарлемань…)».

Подібні резолюції віщували знайомство з катівнями НКВС. Микола Васильович був змушений «каятися», визнавати свої «помилки».

«Я ще раз, здається, в 4 або 5 разів підтверджую, що я повністю визнаю помилки своєї брошури (“Охороняйте рідну природу”), яку написав у 17 р., засуджую рішуче ці помилки і намагаюся виправити їх не тільки на словах, а й на справі»,

– виступав Шаpлемань в квітні 1932 р. на засіданні партійної фракції ВУАH.

За що вибачався вчений? За те, що його чуйне серце відгукнулося на заклики творення УНР, за те що він за зразком Гуго Конвенца створив в рамках нової республіки відділ охорони пам'яток природи при Міністерстві земельних справ УНР, за те що описав правдиву картину знищення зоопарку Потоцьких в Пилявині червоноармійцями. Згодом Микола Шарлемань гаряче підтримав кинутий в 1930-х рр. заклик до українізації. Його абсолютно справедливо можна назвати українським вченим, адже він активно почав писати свої статті українською мовою, працював над відтворенням українських назв тварин. Втім тоді такий патріотизм як і глибоке краєзнавство, зацікавленість у минулому в той час «кухарчиними дітьми» трактувалося виключно як буржуазний націоналізм. Але тоді на щастя обійшлося…

20 грудня 1933 р. Президія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук прийняла рішення про об’єднання Лісостепового заповідника ім. Т.Г. Шевченка (сучасний Канівський заповідник) та «Конча-Заспи». Результатом став Середньодніпровський заповідник. Як зауважує Л. О. Чорна можливо це було викликано необхідністю поєднання зусиль обох директорів. Адже боротися було з чим: землі і водоймища заповідника дуже страждали від, за суттю, варварської господарської діяльності людини. Вирубувалися сотні дерев, засмічувались озера – Глушець, Заспа, Смолянці, Песчанці та інші, дрібніші. У результаті у багатьох озерах зникла риба (у тому числі, і від браконьєрського вилову), перестала гніздувати сіра чапля (Ardea cinerea), зникли бугай (Botaurus stellaris) та перепілка (Perdix perdix).

Проте, одразу після злиття стало зрозуміло, що це була помилка. Адже базою заповідника одразу став Канів. Тож, науковці Середньодніпровського заповідника не мали можливості вести роботу у настільки віддаленій частині заповідника як «Конча‐Заспа» під Києвом.

А наступний 1934 р. став для заповідності «Кончи-Заспи» останнім. Столиця УРСР переїжджає з Харкова до Києва. Тутешні угіддя впадають в око голові ВУЦВК Григорію Петровському.

Григорій Петровський – окрім організації Голодомору 1932-33 рр. відповідальний також за ліквідацію заповідника «Конча-Заспа» (Фото з Вікіпедії)

Рішенням Ради Народних Комісарів Української РСР за представленням спеціальної Урядової комісії Республіканський заповідник «Конча-Заспа» вивели зі складу Середньодніпровського заповідника та передали на баланс Господарського відділу ВУЦВК. Все робилося без зайвого розголосу, у закритому режимі. Замість «Конча-Заспи» до Середньодніпровського заповідника відійшов острів Заріччя поблизу Канева.

Прикметою перепідпорядкування стало те, що на початку серпня всього за тиждень тут з’явилася могутня огорожа, якою обнесли територію. Таким чином, розкішні угіддя з гарними озерами і унікальним дубовим гаєм були виведені з підпорядкування Української академії сільськогосподарських наук вольовим рішенням Всеукраїнського старости і голови ВУЦВК Григорія Петровського, якому сподобалася місцевість, що знаходиться у найближчих (20-30 км) околицях нової столиці. На місці ліквідованого заповідника з’явився рибний радгосп «закритого типу», що належав ВУЦВК.

Неважко здогадатися, що у заповіднику почали влаштовувати рибалку для сильних світу цього, топити лазню, а трохи пізніше розгорнули будівництво урядових дач і господарської інфраструктури, що тяжіла до них. Заповідник, таким чином, помер de jure і de facto.

Віце-президент Української академії сільськогосподарських наук М. Варфоломєєв (напевне не без втручання Шарлеманя) спробував захистити заповідник, подавши до секретаріату ЦК КП(б)У низку документів, які обґрунтовували необхідність збереження заповідника «Конча-Заспа». Оскільки ці матеріали детально характеризують ліквідований заповідник, варто навести їх повністю:

«Рішенням Урядової комісії по переїзду до Києва було передано господарському відділу ВУЦВК`у держзаповідник «Конча-Заспа». Про це рішення ні Урядова Комісія ні господарчий відділ ВУЦВК не повідомив Академію Сільськогосподарських наук, не відомо до сього часу і мету передачі заповіднику «Конча-Заспа».

Академія С-Г. наук вважає, що передача заповідника «Конча-Заспа» завдасть великої шкоди багатьом ділянкам соціалістичного сільського господарства.

Заповідник «Конча-Заспа» відомий на протязі багатьох років, як:

1. Класичний центр нересту риби (розплідник).

2. Лукові угіддя «Конча-Заспа» характерні своїм розвитком надзвичайно.

3. У заповіднику «Конча-Заспа» велася протягом багатьох років наукова робота з усіх боків щодо вивчення кормових ресурсів та умов поліпшення луків середньої та горішньої течії Дніпра.

4. У заповіднику «Конча-Заспа» вивчено протягом багатьох років усі ділянки природи.

5. Прикладаючи довідку про заповідник «Конча-Заспа» та том 1 праці заповідника «Конча-Заспа» просимо Секретаріат ЦК КП(б)У скасувати рішення урядової комісії про передачу заповідника «Конча-Заспа» господарському відділу ВУЦВК`у.

Вважаємо для збереження дальшої роботи заповіднику «Конча-Заспа» залишити його в системі заповідників Всеукраїнської академії С/Госп. Наук.

Віце-Президент Всеукраїнської академії

С/Г Наук М. Варфоломієв.

П.С,

Заповідник «Конча-Заспа» має землі 1431,95 га. З них:

1. заплавних луків (30%) – 428 га.

2. Заростів шелюги (27%) – 384 га.

3. Лісу (сосна+дуб (12%) – 171 га.

4. Пісків (7%) – 99 га

5. Болото, чагарники (2%) – 30 га

6. Річково-озерових площ (22%) – 311 га.

Разом -1431,95 га

7.VIII.34 Варфоломієв.

Довідка

(основні завдання заповідника, територія)

1. На території «Конча-Заспа» порівнюючи гарно збереглася рослинність і зокрема маємо значні зарослі дубів, якими раніше була покрита більша частина заплавних, а тепер залишилось в помітній кількості лише на території заповідника «Конча-Заспа».

…

4. Практика минулих 1932-33 років показала, що штучне запліднення риби в залежності від кліматичних умов не завжди дає бажані наслідки. Так що охорона природних місць нересту та нагульних місць пліднику промислово-цінної риби в системі засобів по збагаченню рибних ресурсів Дніпра має неабияке значення. Ніхто не буде відкидати значення класичних нерестилищ та нагульних місць для плідних районів заповідника «Конча-Заспа».

5. «Конча-Заспа» є місцем перепочинку великої кількості мисливських птахів в період полювання і те, що в цей час тут збирається величезна кількість мисливських птахів є безумовно наслідки роботи заповідника на протязі ряду років.

7.VIII.34 Варфоломієв.

Проте досить скоро сам Варфоломеев був заарештований і розстріляний.

Безрезультатним виявилося і прохання у 1938 р. президента АН УРСР О. О. Богомольця до українського уряду передати «Конча-Заспу» до Академії наук. Так було покладено початок знищенню природи цього урочища.

Варто згадати теж, що в 1933-1935 рр. на півдні України розгорнулась драматична «асканійська» справа, внаслідок якої за фіктивним звинуваченням у підготовці збройного державного перевороту були арештовані майже всі працівники Державного степового заповідника «Чаплі» (суч. «Асканія-Нова»). В одному з томів справи керівників заповідника В. Станчинського та Б. Фортунатова збережена схема, яка начебто свідчить про те, що вигадана чекістами «повстанська організація» мала «бойовиків» поза іншими місцями і в заповіднику «Конча-Заспа». Можливо, це був додатковий аргумент, який не дав зберегти заповідник.

А потім була війна. Зі спогадів Володимира Вернадського, відомо, що Микола Шарлемань дуже боявся війни і казав, що коли буде війна – заповідник «Конча‐Заспа» буде знищено. Під час же війни з-за проблем зі здоров’ям вже не молодий Микола Шарлемань та його дружина не змогли евакуюватися. Натомість він зберігав колекції зоологічного музею та рятував співробітників-євреїв. Полишаючи Київ, німецькі війська евакуювали колекції АН УРСР, разом з якими 8 листопада 1943 р. у Познань відправили і Миколу Шарлеманя з важко хворою дружиною. Квартира вченого була повністю розграбована, а бібліотека і колекції, зібрані за понад як 30‐річний період, – вивезені німцями до Познані. Споруди ж колишнього заповідника, імовірно, були знищені німцями при підготовці оборони лінії Дніпра восени 1943 р. Принаймні саме в цей час спалено заплавні острівні поселення та села Лівобережжя.

До Києва вчений повернувся лише в січні 1946 р., після чого сподіватись на подальшу роботу в Академії Наук було марно, хоча він і повернув до Української Академії Наук вивезений німцями музей. Він заслужив від Батьківщини звинувачення в зраді і в значній мірі випав з наукового та громадського життя. Втім, про заповідник вчений не забув. У повоєнні роки Шарлемань організовує лист групи науковців та митців з проханням відновити заповідний статус «Конча-Заспи»:

«Керівнику управління зеленої зони Києва тов. А. А. Лаптєву.

У газеті «Вечірній Київ» нещодавно повідомили, що урочище «Конча-Заспа» передається у відання Управління зеленої зони м. Києва. Це повідомлення дає нам привід порушити питання щодо відновлення існуючого в названому урочищі з 1919 по 1934 р.р. заповідника Конча-Заспи, єдиного у лісостеповій зоні України».

Крім того, лист пропонував створення низки заповідників навколо Києва:

«Було б дуже корисно, коли б в околишніх лісах, долинах річок, які, треба сподіватися, будуть перетворені на заповідники…»

Звернення аргументувалося даними про успіхи заповідника у науковій сфері, виданням наукових праць, створенням фільму та приїздом наукових експедицій. Проте успіху це звернення не мало. Та і чи могло мати?

Як зазначає В. Борейко, ліквідація заповідника «Конча-Заспа» мало ще один дуже негативний наслідок. Вона поклала початок трансформації радянських заповідників у так звані заповідно-мисливські господарства. Зокрема, на першому Всеросійському з’їзді з охорони природи у 1929 р. вже розповідали про великих чиновників, що полювали у заповідниках. Окрім того у 1930 р. ВЦІК та СНК РСФС затвердили Положення про мисливське господарство РСФСР, де пунктом № 5 було дозволено створювати «особливі мисливські угіддя», «виділені для ведення у них правильного мисливського господарства з проведенням особливих заходів із збереження та розведення звірів та птахів із обмеженням осіб, які допускаються до полювання». Так була створена перша законодавча база для радянських спецсафарі.

Ще певний час після Другої світової війни частина колишнього заповідника продовжувала існувати у формі трьох окремих мисливських заказників «Острів Козачий», «Острів Ольжин» та «Урочище Молодецьке», підпорядкованих мисливському господарству «Конча-Заспа». Наразі на західному березі Кончі знаходяться елітні дачі управління справами президента, для охорони підступів до яких 1997 р. було створено спеціальний ландшафтний заказник місцевого значення «Ландшафтний заказник на лівому березі оз. Конча». Зовсім нещодавно в 2021 р. огорожу навколо цієї резиденції поновили.

А як склалася далі доля Миколи Шарлеманя? Талант завжди знайде шлях для вираження. Незважаючи на шанобливий вік, Микола Шаpлемань приймає участь у роботі недавно створеного Українського товариства охорони природи (УТОП), редагує «календар природи Укpаїни», вибирається почесним членом зоологічної секції УТОП. Як і перед цим, виступає з природоохоронними статтями, в республіканській молодіжній газеті «Сталинское знамя» веде pубpику «Блокнот натуpалиста». Пропонує відновити заповідник «Конча-Заспа», виступає проти постанови Радміну УРСР про винищення лисиць, домагається охорони старих дерев, історичних місць Києва, працює з юннатами. Також він фактично повторює свою працю зроблену ще до війни, а потім у її буревії загублену – «Природа і люди Київської Русі». Для цього він досліджує фрески Софії Київської, та інші архітектурні пам’ятки Русі, а також унікальну пам’ятку літератури часів Русі – «Слово о Полку Ігореві». «Природа і люди Київської Русі» – це справжні ворота у часі – захоплююча та пізнавальна мандрівка в минуле. Автору вдалося зрозуміти справжній сенс багатьох вжитих у поемі слів, «розговорити» мовчазні фрески Софії Київської. В результаті ми можемо уявити собі як виглядав тваринний світ, рослинність та звичаї Новгород-Сіверського краю та половецького степу у ХІІ ст. На жаль, вчений так і не встиг її видати.

В своїх пізніх статтях Микола Шарлемань закликав зберегти урочище Долобське та визнати київський Гідропарк пам’яткою природи. Одна з останніх статей вченого, присвячена зеленим зонам Києва, опублікована Шарлеманем в 1967 р., у 80‐річному віці. Разом з архітектором П. Доліщицьким він пропонував зберегти при розбудові Подолу природні береги р. Почайни та лишити вздовж русла паркову зону.

Ось як описував останні дні вченого О. Ющенко:

«…він запросив мене до себе додому. Жив професор неподалік від майдану Незалежності. Темними незручними сходами я піднявся на другий поверх. Мене вразила убогість і незатишність його житла. У кутку стояло кілька мішків з якимись речами, нібито господар готувався до переїзду. Старий диван і старий, хворий чоловік. Все пригнічувало, тому й зустріч тривала недовго. Немов промінцем з темної стіни блиснула в очі невелика картина, що здалася мені твором якогось французького імпресіоніста. Микола Васильович якось болісно посміхнувся, ніби вибачаючись за свою квартиру. Перекинулися словами, а тут почувся стукіт у двері – з’явилася лікарка. Я залишив професору принесені гостинці і попрощався. Щемливе почуття довго не відпускало мене. Не вірилося, що в таких умовах закінчувалося життя такої людини…».

Де ж провів вчений свої останні роки? Необхідно зазначити, що проф. Олександр Корнєєв свідчив Володимиру Борейку, що Микола Шарлемань до кінця життя жив у так званому Морозівському будинку біля червоного корпусу університету по .

Однак, біограф Миколи Шарлеманя Олена Хохлова вказує що:

«У повоєнні роки Микола Васильович з дружиною змушені були знімати крихітний куточок кімнати в маленькому дерев’яному будиночку по вулиці Калініна, бо після повернення вони залишилися без житла», а також «М. В. Шарлемань проживає в Києві по вул. Калініна, 5».

Зазначимо що на вул. Софійській (кол. Калініна), наразі існує . Імовірно, тут і знаходився дерев’яний будиночок, в якому мешкав Микола Шарлемань. Це місце більше відповідає описаному Ющенком:

«Жив професор неподалік від майдану Незалежності».

Помер Микола Шарлемань 29 квітня 1970 р. у Олександрівській лікарні з діагнозом «гострий атеросклероз». Окрім художника В. Забашти, який лише кількома місяцями раніше познайомився з старим Шарлеманем, супроводжувати труну видатного вченого на Звіринецький цвинтар прийшли лише четверо людей.

Похований на Звіринецькому кладовищі (дільниця 8), разом зі своєю вірною дружиною Анною Парфентіївною Шарлемань (1886-1969). Могила зберіглася (ділянка 8, приблизні координати поховання ) на ній встановлено поперся вченого роботи Олександра Павловича Скоблікова.

Скульптор згадував як робив це поперся:

«Позував він мені лежачи на канапі, – розповів Олександр Павлович. – Одного разу він заплакав. Розважав його, як міг. Він був одиноким, залишився вже без дружини, зовсім немічний і слабкий. — «Нікого в мене немає. От тільки наче діти, книги при мені. А з ними важко також прощатися…»

, за ()

А на згадку про вченого та його зусилля щодо заповідника лишився лише вірш Максима Рильського «Конча-Заспа» (1930-1932):

Лине Волга в синій Каспій,

Коні сіно споживають…

Хай життя на Конча-Заспі

Так же само люди знають!

Що було там за Богдана,

Хто судився там за влови,

Знати також річ бажана,

Але не обов’язкова.

Ні, прошу тепер заїхать

В мудре царство Шарлеманя,

Як огненний сонця віхоть

Прочищає шлях світання.

День надходить зовсім простий,

Тільки трошки дивно, брате,

Що чирки та шилохвости

І не думають тікати.

Мов глибокі, повні чаші,

Розпрозорились озера…

(Це слова, пробач, не наші,

Це Тичини справжня сфера!)

Грає лящ, аж води сині

Срібляним киплять окропом…

Га! Чимало він людині

Оповість під мікроскопом!

Ось підтята деревина

Повалилася на воду:

Це нова сім’я бобрина

Тут попоралась до сходу.

Ху! Це що? Качина зграя

Ним під ноги просто лине…

Від орла вона шукає

Порятунку — у людини.

…Їдьте, люди, та пошвидше

В мудре царство Шарлеманя!

Замість післямови

Сьогодні, спостерігаючи як на догоду черговій порції «кухарчиних дітей» знищуються природні скарби Києва і України: об’являються архітектурні конкурси на найцінніший у столиці каскад дніпровських островів, проштовхуються генплани, в яких зникає 700 га зелених насаджень, на догоду 5 футбольним матчам винищується старовинна забудова центру міста, а молодь – наша надія, підростаюча інтелігенція, не маючи можливості навіть мати власне помешкання, дружно з’їжджає на далеку «американщину» чи «європейщину», ми тим не менш не маємо опускати руки. Слід пам’ятати про таких людей як Микола Шарлемань, життя яких гідне наслідування. Але хто їх заступить? Це питання до вас, читачі?

Пам’ять про вченого намагаються зберегти природоохоронці. Зокрема фундаментальну публікацію автора «Природа и люди Киевской Руси» видали Київський еколого-культурний центр та Центр охорони Дикої природи з Москви у 1997 р. до 110-ї річниці народження вченого. Цю книгу в електронній версії можна скачати за посиланням: . Друге видання цієї книги вийшло в 2015 р. в Москві.

Автору вдалося відшукати могилу вченого. Також вдалося назвати на честь вченого 3 вікові ясени (пам’ятки природи) на території Київського зоопарку (за вольєром з ламами), справою створення та впорядкування якого так опікувався вчений. Ім’я вченого носить також невеликий острів, координати: поблизу острова Оболонський на Дніпрі у Києві. Ім’ям вченого за нашою ініціативою запропоновано назвати один кам’янистих мисів – Sharleman Point (Мис Шарлемань-Пойнт), координати: на узбережжі півострова Київ (Антарктика)(Yevchun et al., 2021).

Використана література

Архів Миколи Шарлеманя в ЦНБ

Борейко В.Е. История охраны природы Украины: Х век-1980. Изд. ІІ, доп. – К.: КЕКЦ, 2001. – 544 с.

Борейко В.Е. Словарь деятелей охраны природы. Издание второе дополненное. КЕКЦ-ЦОДП СОЭС – Серия: История охраны природы, Вып. 25. 2001а, -524 с.

Завістовський П. Пам’яти І. Н. Фалієва. Збірник праць Державного рибного заповідника «Конча-Заспа», 1928. Т.1. С.7-10.

Киев: Энциклопедический справочник. Изд. І/Под ред. Кудрицкого А.В. – К.: Гл. Ред. Укр. Сов. энциклопедии, 1982. – 701 с.

Попов Б.М. Сипуха та її їжа в заповіднику «Конча-Заспа» // Матеріали до порайонного вивчення дрібних звірів та птахів, що ними живляться. – 1932. – Вип. 1. – С. 81–91.

Спичаков В. Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях. – Л.: Лига-Пресс, 2009. – 384 с.

Хохлова О. М. М. В. Шарлемань. Життєвий шлях. Наукова спадщина. – Полтава, 1998. – 160 с.

Хохлова О. М. Видатний український зоолог М.В.Шарлемань про Долобськ і Золочу – забуті історичні пам’ятки околиць Києва // Культура на зламі тисячоліть. – Київ, 1996. – Ч. 2. – С.92-101.

Фалеев И.H. Днепровское рыболовство // Вестник pыбопpомышленности, 1895. – № 1, с. 1—22; № 2, с. 61—74; № 3, с. 130—155; № 4, с. 185—201.

Фотоальбом заповідника «Конча-Заспа» (1923-1929) Інститут рукопису НБУ.

Чорна Л. О. Із втраченого: Заповідник «Конча-Заспа» // Заповідна справ в Україні. – Т. 10. – № 1-2. -2004. – 100-104.

Чорна Л. Розвиток природоохоронних ідей у період діяльності українських національних урядів / Л. Чорна // Архіви України. – 2006. – №1‐6. – С. 217‐229.

Чорний М. Г., Чорна Л.О. Канівський природний заповідник: передумови створення, ретроспективний аналіз діяльності, сучасний стан та перспективи розвитку: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». – 2013 – 384 с.

Шалит М. С. Заповідники та пам’ятки природи України. – Харків. – 1932. –77 с.

Шарлемань М. Заметки о куликах-песочниках (Tringilidae) окрестностей Киева, сборник работ. – Отделение орнитологии императорского руского общества акклиматизации животных и растений. Птицезнание и птицеводство. – 1909. – М. 2. – С. 1-15.

Шарлемань М. Заметки о некоторых чайковых (Lariformes) окрестностей Киева // Птицезнание и птицеводство. Отделение орнитологии императорского руского общества акклиматизации животных и растений. – 1913. – 3. – С. 1-10.

Шарлемань Э. Очеркь Труханового (Алексеевского) острова // Труды Днепровськой биологической станции. Т.1. Киевское общество любителей природы. Под ред. В.И. Казановського. – К.: Типография С.Г. Слюсаревского и А.И. Филиппова – 1914 г. – С. 15-35.

Шарлемань Э.В. К вопросу о роли птицъ въ разселеніи двустворчатыхъ моллюсковъ // Тр. Днепровской биологической станции. – 1914b. – № 1. – С. 36-37.

Шарлемань Э.В. Млекопитающие окрестностей г. Киева // Материалы к познанию фауны юго-западной России / Под ред. Артоболевского В.М. – К.: Орнитол. о-во им. К.Ф. Кесслера, 1915. – Т. 1. – С. 26-92.

Шарлемань Э. Краткій путеводитель по Кіеву и его окресностямъ для естественно-историческихъ экскурсій. Издание Кіевского Орнитологического общества имени К. Ф. Кесслера. Киевъ, 1916. – 47 с.

Шаpлемань H. Охрана природы и земельный вопрос // Оттиск изъ журнала «Хозяйство». – №№35‐36‐37‐38 за 1917 г.

Шарлемань М. Охорона природи. – К.: Державне видавництво, 1921.

Шарлемань М. Бобер (Castor fiber L.) минулого і нашого часу // Зоольогичний журнал України. – 1921. – Ч. 1. – С. 5‐16.

Шарлемань Н. Новые данные о бобрах // Украинский охотник и рыболов. – 1923. – №5. – С. 18‐20.

Шарлемань М. Державний заповідник «Конча-Заспа» // Збірник праць Державного рибного заповідника «Конча-Заспа», Під ред. М. Шарлеманя, Д. Белінга, П. Кулініченко, К. Діктяра, Київ – 1928c. – С. 11-24.

Шарлемань М. Державний заповiдник «Конча‐Заспа» – Київ, 1929c. – 16 с.

Шарлемань М. Матеріяли до орнітології Державного заповідника «Конча-Заспа» // Всеукраїн. Акад. наук. Труди фізико-математичного відділу. – К., 1930а. Т. 15., Вип. 2. – С. 47-90.

Шарлемань М.В. Про поширення хохулі (Desmana moschata) в басейні Дніпра в зв’язку з геологічним минулим // Четвертинний період. – К., 1930b. – № 1–2. – С. 169-175.

Шарлемань М. Нові відомості про птахів Державного заповідника «Конча-Заспа» // Зб праць зоологічного музею – К., 1933a. Т. 12. – С. 75-80.

Шарлемань М. Матеріяли до фавни ссавців Київщини. Ч. 1. Ссавці заповідника Конча-Заспа та його району // Збірник Праць Зоологічного Музею Укр. АН. – 1933b. – Вип. 12. – С. 57-73.

Шарлемань М. Вихухоль (Desmana moschata L.) в УСРР // Збірник праць Зоологічного музею. – К., 1936. – № 17. – С. 39-52.

Шарлемань Микола Васильович Долобск і Золоча – забуті історичні пам'ятки в околицях Києва (стаття). 25 жовтня 1959 р. Машинопис // ІР НБУ.– Ф. 49. – №13. – С. 7‐8.

Шарлемань Николай Васильевич, Днепровский гидропарк под Киевом как комплексный памятник природы и задачи его охраны. Тезисы доклада (1961 г.). Машинопись с дописками автора // ІР НБУ. – Ф. 49. – №10. – С. 1‐3.

Шарлемань Н. Труханов остров // Природа – 1965 – №7 – С. 77-79.

Шарлемань М., Доліщицький П. Збережемо Почайну // Вечірній Київ. – 5.07.1987 р.

Шарлемань Николай Васильевич, Долобское – забытый исторический памятник под Киевом (статья). Машинопись с авторской правкой // ІР НБУ. – Ф. 49. – №12. – С. 3‐7.

Шарлемань Н.В. Природа и люди Киевской Руси / Сост. Борейко В.Е. КЕКЦ-ЦОДП СОЭС Серия: История охраны природы. Вип. 13. – К., 1997. – 166 с.

Шарлемань Н. В. Природа и люди Киевской Руси. Воспоминания. Автобиография. Переписка. [Текст] / Н. В. Шарлемань ; сост., предисл., коммент. В. И. Ульяновский. Киев : Антиквар, 2015. – 1130 с.

Співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», д.б.н.

Парнікоза І. Ю.

Вперше опубліковано: 15.12.2011 р.