Державний заповідник «Конча-Заспа»

Микола Шарлемань

І. До історії Заповідника. У заплавині Дніпра на 20 кілометрів нижче Київа на правому березі розташована мальовнича місцевість – озера Конча‐Глушець, Заспа, протоки – Козаче‐Ляшівка, затоки – Деміївський покал. Ця місцевість з давніх‐давен відома своїми рибними багатствами. Про частину території, що входить тепер до складу Заповідника, можна знайти в історичній літературі відомості датовані ще 1504 р. В цьому році мітрополіт київський Йосип передав ці землі, що до того належали якомусь Микулі Панькевичу «слузі Софіївському», Видубецькому манастиреві. Землі з оз. Глушцем (північна половина Кончі) протягом 16 століття переходили у володіння то Видубецького то Софіївського манастирів, ба навіть в приватні руки. На початку 17 століття цю землю привласнила княгиня Ганна Корецька та захищала її збройною силою 25 років. Представникам влади, що робили спробу виконати постанову суду про передачу землі Видубецькому манастиреві, не раз доводилося тікати «до лісу» від кінноти княгині, що нападала «обичаєм непріятельським, окриком, гуком» та мала намір «бить та забіять». В 40 роках 17 століття земля перейшла знову таки в володіння Видубецького манастиря, але тільки номінально, тому що 25 травня 1654 р. Богдан‐ Хмільницький видав універсала, що захищав права монастиря проти «обивателів» Ходосівки та Лісників, що з «своеволенством» чинили «великіе шкоди» «частим ловленьем риби». Права Видубецького манастиря на землю підтверджували також універсали Юрка Хмільницького (1669) та Дорошенка (1670). Видубецький манастир володів землею приблизно до 1730 р., після чого її прилучили до скарбових земель, але в 1833 році її знову передано до монастирських земель.

Що водоймища теперішнього Заповідника були багаті на рибу, свідчить й те, що й до нашого часу тут зберіглася назва одного з урочищ «Осятрова лука». Старі люди пам’ятають час, коли тут був стан рибалок‐осятровиків, які великими жаками ловили виключно осятрів та чечугу (стерлядь). Жаки були остільки великі, що їх ставило не менше 8 чоловіка. Пізніше оз. Конча та протока Ляшівка перейшли до складу скарбових оброчних статтів. Тільки оз. Заспа входило в склад земель мітрополітанського дому. Озеро Конча‐Глушець протягом довгого часу орендував Київський Відділ Російського Т‐ва Риб. Та Рибництва. Це озеро з ініціятиви відомого знавця рибальства І. Н. Фалієва ще р. 1895 було оголошено заповідним.

Заповідним озеро перебувало до революції, тоб‐то 24 роки. Протягом цього довгого часу в Кончі‐Глушці що‐року вирощували мільйони риб’ячої молоди й вона, виходячи річкою Бистрицею в Дніпро, збагачували рибні ресурси цієї частини Дніпра. Роля заповідника, як природнього розплідника риби, ще й тоді була величезна. Підчас революції Т‐во перестало існувати. Будівлі, що належали Т‐ву, зруйнували околишні Селяни, рибу було почасти виловлено сітками, почасти знищено бомбами. Щоб припинити це нищення риби, НКЗС України 14 травня 1919 року з ініціятиви І.Н. Фалієва та П. О. Завістовського націоналізував оз. Кончу‐ Глушець, оз. та уроч. Заспу та инші вгіддя. Дальші політичні події того часу позбавили НКЗС можливости вжити будь‐яких заходів що‐до охорони цих місць і тільки постановою НКЗС 7 лютого 1921 р. зазначені водоймища та луки з лісом було передано С.‐Г. Науковому Комітету України для організації Досвідної Рибної Станції. Того самого року 12 квітня Київський Губвиконком, на підставі наказу НКЗС, видав постанову, яка повинна була забезпечити «можливість нормальної наукової роботи» Станції. Разом з тим було заборонено в згаданій місцевості ловити рибу, збирати ікру, різати лозу, косити траву, випасати худобу й т. ин., тобто було покладено перші підвалини заснуванню тут заповідника. Остаточне оформлення Заповідника зробив НКЗС постановою своєї колегії 29 грудня 1921 р. Таким чином Державний Заповідник Конча‐Заспа, за часом заснування, другий на Україні (перший заповідник УСРР – Чаплі‐Асканія Нова засновано було 1 квітня року 1919). Чимало праці в справі заснування Заповідника та Станції поклали члени президії кол. СГНКУ проф. М. Веселовський, А. Носів, І. Щоголів та проф. О. Яната. У відання С‐Г. Наукового Комітету водоймища та землі було передано за актом 1 травня 1922 р., але різні перешкоди з боку «зацікавлених» установ призвели до того, що фактичне завідування Заповідником перейшло до СГНКУ тільки 5 липня 1922 р. Протягом 1923 p. було збудовано Рибну Станцію та розпочато науково‐дослідну роботу. Лабораторію при станції було улаштовано в 1924 р., але й досі її не можна вважати за цілком придатну для наукової праці. До останнього часу лабораторія, напр., не мала власного оптичного приладдя. Тільки р. 1928 було одержано ліцензію на придбання оптики за кордоном. Умови праці в Заповіднику такі, що на місці провадити наукові досліди можна тільки теплої пори року, тому зібраний в Заповіднику матеріял опрацьовувався в Київі, здебільшого в лабораторії Дніпровської Біологічної Станції ВУАН. Тільки 1928 р. Заповідник здобув для своєї канцелярії та зимової лабораторії одну кімнату. Будівництво в Заповіднику продовжується й тепер. 1927 закінчили будувати приміщення для сторожі (варти). Так само продовжували й збільшення реманенту, в 1927 р. було придбано невеликого моторового човна та звичайного рибальського човна для варти та наукової роботи. У 1927 р. Київська Окр. Філія Всеукр. Спілки Мисливців та Рибалок, в наслідок клопотання Заповідника «Конча‐Заспа» оголосила острови Козачий та Круглик, що межують із Заповідником, мисливськими заповідниками. Через це значно поліпшилась справа охорони заповідника та збільшилась територія, на якій охороняється дичину. У 1927 р. Заповідник і Станцію при ньому, що перебували у віданні СГНКУ, було передано у відання Відділу Досвідної Справи НКЗС. В 1927 р. в звязку з значним поширенням наукової роботи за межі «рибної» Станції, Рада Заповідника змінила цю назву на Науково‐Дослідну Станцію, на зразок Станції, що існує при першому Заповіднику УСРР Чаплі (Асканія Нова). 1928 при Науково‐Дослідній Станції упорядковано невеличкий Музей Місцевої Природи (упорядкував К. Діхтяр) та розпочато постійні метеорологічні спостереження. Метереологічну Станцію при Заповіднику занесено до державного реєстру УМС за № 964. Координати її: широта 50°19°, довгота від Грінвіча 30°36°. Цього‐ж таки року при Науково‐Дослідній Станції закладено бібліотеку (упорядкував її М. Овчинник), що складається з понад 500 назв, переважно з іхтіології, гідробіології та охорони природи. До 1924 р. директором Заповідника та Станції був І. Н. Фалієв, після смерти якого, що сталася 3 листопада 1924 р., на директора Радою Заповідника було обрано та затверджено НКЗС М. Шарлеманя, що був до того часу секретарем Заповідника та фахівцем по охороні природи. Ось такі головніші хронологічні дати життя Заповідника «Конча‐Заспа» та Науково‐Дослідної Станції. Завдання Заповідника є охорона природи, в першу чергу риби. Завданням Науково‐Дослідної Станції є всебічне вивчення природи Заповідника та його району. За 5 років наукової роботи в Заповіднику, з яких протягом останніх 4 років вона набула постійного стаціонарного напрямку, провадилося такі досліди: вивчення гідрологічних та гідробіологічних властивостей Заповідника (Ю. Марковський, М. Гримайлівська, О. Мирошниченко, Л. Матовець), фітопланктон озер Заповідника (М. Радзімовський, М. Яковлев), хемічні аналізи води (проф. Гаралевич, Н. Голуб), іхтіофавна Заповідника (її склад, динаміка – проф. Д. Белінг), темп росту 280 Микола Шарлемань риби (К. Татарко, М. Овчинник), їжа риби (Ю. Марковський), економіка рибальства (П. Завістовський), геологія та гідрогеологи Заповідника (В. Різниченко), рослинність суходолу (О. Соколовський), луки (Т. Бунін), охорона природи та фавна хребетних (М. Шарлемань), орнітофавна (М. Шарлемань, О. Кістяківський, А. Шепе), ентомофавна (Д. Машовець, Ю. Прожига), фенологія (М. Бауман, С. Лубкін, М. Шарлемань), спостереження над опадами (С. Лубкін, М. Бауман), окільчування лтахів (М. Бауман та М. Шарлемань). Частину цих спостережень провадилося та провадить постійно, де‐ які досліди мали епізодичний характер. Заповідник відвідували з метою збирання матеріялів та ознайомлення з працею Станції Так окремі наукові робітники (проф. Єлеонський, Великохатько та инш.), як і цілі експедиції (експедиція Акад. Наук СРСР під керівництвом акад. В. Вернадського). У наслідок праці Науково‐Дослідної Станції надруковано такі розвідки:

1. М. Шарлемань: Einige Worte Uber den Naturschutz in der Ukraine. Congrès Internat, pour l’ètude et la pretection les oiseaux. Compte Rendu. Louxembourg, 1925 p. 255–264.

2. M. Шарлемань: Замітки про птахів Київщини. Труди Фізично‐Матем. Відділу УАН т. II, в. 2, 1926, ч. II–т. IV.

3. М. Шарлемань: Державний Рибний Заповідник «Конца‐ Заспа». «Укр. Мисл. та Рибалка», 1926, № 6.

4. М. Шарлемань: З життя Держзаповідника «Конча‐ Заспа» в 1927 р. Теж там. 1928, № 1. ст. 18‐22.

5. М. Шарлемань: Der Naturschutz in der Ukraine. Der Naturforsher, 1926‐27 H. 3. S. 158‐159.

6. Проф. Д. Белінг: Рыбная станция С.‐Х. Научного Комитета «Бюл. ВУГЧАНПОС». Херсон. 1925.

7. Ю. Марковський: Державний Заповідник «Конча‐Заспа» – «Глобус», 1927, № 20.

8. М. Овчинник: Вивчення віку та темпу роста риб у звязку з завданнями рибного господарства. «Вісник Природознавства», 1928, № 3‐4.

Крім цих праць, що мають інформаційний та науковий зміст, про Заповідник надруковано дуже багато газетних заміток у «Пролетарській Правді», «Вістях», «Знанні» то‐що. Крім тих статтів, що їх уміщено в цьому числі «Вістей», Станція має ще низку рукописів, яких не можна було надрукувати за браком місця.

II. Нарис природи Заповідника «Конча-Заспа». Що ж являє собою Заповідник «Конча‐Заспа» з боку його природніх властивостей? Ця місцевість, у звязку з різноманітністю природничих стацій, є одним із найцікавіших куточків заплавини середнього Дніпра. Тут ми бачимо високий пісковий бархан – свідка колишніх пустель, післяльодовикового часу. Цей бархан вкривав густий сосновий бір, з невеликою домішкою дуба та инших листвяних дерев. Вздовж усього високого берега, вкритого сосновим лісом, довгою, але вузькою смугою (довжина понад 5,5 км в найширшому місці – 0,18 км) простяглися озеро Конча. Де‐ які частини його дуже глибокі, (в нашому маштабі) до 13 м та більше. Лівий берег Кончі та всі береги уроч. Заспи, що було колись очевидно островом (звідсіля мабуть і назва: Виспа‐Заспа) вкривають порости дуба, почасти осокоря, верби, рідко в’яза, ще рідше сосни, крушини, ліщини. Дуби тут дуже старі. Дубів, що мають діяметр більше як 75 см в Заповіднику нараховується 792 штуки, 86 штук досягають в діяметрі понад 1,5 метра, де‐які мають діяметр до 2 метр. Береги Деміївського покала (дві затоки) рясно вкривають непрохідні нетрі верби (Salix alba). Увесь Заповідник розташований на першій алювіяльний (луковій) терасі Дніпра. Друга – ділювіяльна межує з ним вздовж правого берега Кончі. Озера Конча та Заспа (останнє має невелику площу – понад 13 га та невелику глибину від 0,5 м до 2 м); протоки Козаче‐Лящівка та Старик – це рештки колишніх корит Дніпра, це так звані «старики» та «старухи». В цій дільниці Дніпро ввесь час відходить на схід, підриваючи, всупереч законові Бера, свій лівий беріг. Цілими дільницями суходол лівого берега, разом з флорою та фавною, поволі приєднується до правого берега. За історичних часів на правий бік переходила, звичайно, тільки перша лучна тераса Дніпра. Раніше таке блукання Дніпра очевидно відбувалося в ширшому маштабі, й бархан з сосновим лісом, як це показують геологічні досліди, ба навіть побіжний огляд місцевости, є частина бору лівого берега. Цікаво відзначити, що тільки тут над Кончею трапляється на Правобережжі Sempervimm soboliferum; що в борах Лівобережжя є дуже численною рослиною. Де‐які історичні дані теж стверджують, що Дніпро колись проходив тут значно правіше, ніж тепер. Такий відхід Дніпра на лівий бік тут відбувається не поступово, а раптом. Після весняної поводи ріка прокладає собі новий шлях, утворюючи так звані «просіки», відрізаючи великі шматки суходолу. Де було старе річище Дніпра, там утворюється «старик», що починає поволі відокремлюватися від нового річища й утворює озеро ‐ «старуху». Навіть за останні роки відбулася значна зміна в розподілі головного річища та рукавів в районі Заповідника. Ще р. 1914 головне корито Дніпра проходило коло самого Заповідника. На високому березі коло Заспи була навіть зупинка пароплава. Тепер судохідне русло проходить приблизнона 1 км на схід від старого, яке поволі засипає пісок. 1928 в Заповіднику зовсім засипало частину колишнього головного річища Дніпра так зв. Москаль. Одночасно з відхиленням головного річища на схід утворилася нова глибока протока, т. зв. Козаче‐Ляшівка, що виникла від сполучення кол. озера Козачого з затокою Ляшівкою. З инших водоймищ Заповідника цікаво згадати Деміївський покал – дві затоки в нижній частині Козачого острова, що густо поросли водяними рослинами (переважно Nymphea alba, Nyphar) та непрохідними хащами верби (Salix alba). Більша з цих заток поволі відділяється від старого Дніпра. Протока, що з’єднує її з текучою водою, вже нагадує ті протоки, що сполучають з Стариком Кончу та Заспу. Між оз. Заспою та Стариком є невелике озеро–«старуха» Домаха, що наприкінці літа майже зовсім пересихає. На суходолі є ще низка дрібних водоймищ‐стариць. Суходіл Заповідника складається з луків, площею близько 98 га, що їх перерізують неглибокі долинки – сліди діяльності весняної води. Навкруги ці луки оточує дубовий гай, що його описано вище. Дубовий гай має площу 65 га. Площа оз. Заспи та Кончі за офіційними відомостями складає щось з 121 га. Загальну площу води Заповідника ще не виміряно, але вона не менша за 300 га. (…)1

Оглядаючи в цілому фавну хребетних Заповідника, не можна не визнати, що вона цілком тотожня з фавною Дніпрової долини в околицях Київа, та взагалі з фавною Середнього Дніпра в цілому. Відрізняється вона тільки тим, що тут частіше трапляються де‐які тварини, що в инших місцях спостерігаються рідко. Такі, наприклад, орел‐сіруватень, кулик‐сорока, лежень, квак на гніздуванню, то‐що. Що‐до риби то в Заповіднику, не кажучи вже про незрівнянно більшу ніж в инших місцях кількість особин окремих видів, тут частіше трапляються екземпляри де‐яких видів рекордної ваги в умовах наших місць. Що‐до фавни безхребетних, то вона в Заповіднику почасти вже досить відома (водяні безхребетні), почасти її тільки‐що розпочато вивчати (ентомофавна та инш.).

М. Шарлемань

1 Пропущено частину із списками видів.

Джерело:

Шарлемань, М. Державний заповідник «Конча‐Заспа» // Збірн. пр. Держ. риб. запов. «Конча‐Заспа». – 1928. – Т.1. – С.11‐24.