Заповiдник «Конча-Заспа»

Микола Шарлемань

Охороняти природу – зовсім не означає відмовлятися використовувати її продукційні сили. Охорона природи не може спиняти поступу культури, розвитку промисловости й сільського

господарства. Охорона природи є тільки розумне використовування природи та її багатств. Охороняти природу означав не руйнувати її без потреби, користуватися з неї в міру, в певний час, зберігати ділянки незайманої природи, щоб вивчати її, щоб ознайомлюватися з нею на екскурсіях. Найкраще зберігати природу в так званих «Заповідниках». Заповідник це така площа землі, де будь‐яке руйнування природи надовго, мало не назавжди, заборонено. Наприклад, по американських заповідниках заборонено будь‐що виносити, рвати квіти, збирати камінці, робити написи, навіть залишатися довше від певного часу. По наших заповідниках в РСФРР навіть збирати наукові колекції дозволяються тільки окремими постановами центральних установ, що керують в справі охорони природи. Заповідники дають матеріял, щоб вивчати ту природу, що не змінила її людина. Це вивчення допомагає нам розв’язувати цілу низку питань з народнього господарства. В заповідниках студенти, учні та взагалі всі трудящі можуть обізнатися з непорушною природою своєї країни; художникам, фотографам, робітникам кінематографії заповідники дають чимало матеріалу для роботи. Заповідники навколо великих міст мають і чимале санітарно‐ гігієнічне значіння, як резервуари свіжого повітря. До революції на сучасній території УСРР не було справжніх заповідників, бо не можна вважати за «заповідники» ті площі землі, що їх виділяли з власної примхи та для власної втіхи в своїх маєтках великі землевласники – Фальц‐Файн, Потоцький, Капніст та інші. Радянська влада ще за тих часів, коли точилася громадянська війна (1 квітня 1919 р.), оголосила перший декрет про утворення державного степового заповідника «Чаплі» на 42.000 га. Незабаром постановою Наркомзему (31‐го грудня 1921 року) утворено заповідник «Конча‐Заспа». Далі засновано Надморські заповідники понад 40.000 га. З 1931 року починає працю «Лісостеповий заповідник ім. Т. Шевченка» під Каневом понад 800 га. В Західній Европі та взагалі на всьому світі заповідники існують уже мало не 100 років. Але в буржуазних країнах заповідники здебільшого не мають певного настановлення, позбавлені господарчого значіння. Найчастіше це тільки місця для туристських гулянок, тільки деколи відвідують їх фахівці, щоб вивчати природу. Наші заповідники, що здійснюють ідею корисної людині охорони природи, мають завдання пов’язані з загальним планом соціалістичного будівництва. Основне завдання наших заповідників є комплексне всебічне вивчення незайманої природи для потреб народнього господарства. Це вивчення дасть змогу зрозуміти ті зміни, що їх утворила в природі людина, дасть матеріял, щоб відновити природні багатства. Корисні людині тварини, як от хутрові звірі, інша дичина, риба, розплодившися в заповіднику, виходять за його межі і збагачують змарнілий тваринний світ околиць тощо. Тваринний світ із заповідника в разі потреби може бути за племінний матеріял для зооферм та розплідників. Заповідник «Конча‐Заспа» (ця подвійна назва походить від назов двох озер) лежить на правому березі Дніпра за 20 км на південь від Київа. Ця місцевість відома як одне з кращих нерестищ (місць де риба б`є ікру), ще за старих часів, XVII ст. Територія, що тепер увіходить у заповідник, передніше належала великим землевласникам, потім манастирям. Перша згадка про частину Кончі‐Глушець датована 1504 р. За цю місцевість починалася справжня війна між манастирями, власниками та околишнюю людністю. В другій половині XVII ст., щоб розв’язати справу про володіння місцевістю, гетьмани Богдан, Юрко Хмельницький та Дорошенко видавали універсали. Цими універсалами права на володіння місцевістю та на влови

риби закріплювалися за Видубецьким манастирем. До самої Жовтневої Революції Конча‐Заспа належала манастиреві й перебувала в Київському Відділі т‐ва Рибальства та Рибництва. Ввесь комплекс природи «Кончі‐Заспи» є характерний для долини середнього Дніпра, що мало порушила її людина. До 1931 року «Конча‐Заспа» була формально тільки рибним заповідником, але, взявши до уваги комплексний характер місцевості, НКЗ та РНК визнали за заповідником значіння державного комплексного заповідника. Загальна площа заповідника 709 га. Вона складається з 242 га луків, частково вкритих дубовим гаєм та вербовими зарослями, 218 га водної площі, 202 га соснового бору; решта площі під болотами, пісками, садибою, дорогою тощо. До заповідника прилучено постановою Київської Спілки Мисливців та Рибалок ще два заказники (часткові заповідники) – острови «Круглик» (Ольгинськнй) та «Козачий» – на них заборонено полювати та рибалити. Разом з цими заказниками площа заповідника має понад 1000 га. Найцікавіші з наукового та господарчого погляду речі в заповідниках мають назви «пам’ятників природи». До геологічних пам’ятників природи «Кончі‐Заспи» насамперед треба зачисляти великий пісковий польодовиковий бархан на правому березі горішньої частини Кончі‐Глушця – численні піскові дюни, свідків польодовикових‐континентальних часів. До цікавих властивостей заповідника належить дуже розчленована заплавна частина його. Тут можна простежити блукання річища р. Дніпра від старих і до наших часів (найстаріше річище по той бік Вітяно‐Трипільського лісництва, – друге озеро Глушець‐Конча, третє – Козаче‐ Лящівка‐Старик, четверте – Москаль‐Старик, п’яте – сучасне річище). Демонструючи бархан, треба використати праці академіка Тутковського про польодовикові пустелі, про утворення барханів, про походження лесу. Демонструючи зміни річища – згадати Берів закон та винятки з нього (один з винятків – блукання річища на Кончі‐Заспі). Ботанічні пам`ятники природи «Кончі‐Заспи» – дубовий ліс у заплаві, що колись укривав усю Дніпрову заплаву, але тепер скрізь уже зник. Дуби в заповіднику старого віку, пересічно 200 років, діаметр до 1,5 м. Сосновий ліс з деякою домішкою дуба, на надлучній терасі правого берега Кончі колись був частиною того лісового масиву, що ще лишився на Лівобережжі, коло станції Дарниці, Бортничів. Дніпро, під час своїх блукань, відрізав частину цього масиву і вирив широку долину. Окремі рідкі (реліктові) рослини, як от боровик, горицвіт та інші, що збереглися в сосновому лісі в заповіднику, теж справжні пам’ятники природи. Лукова територія цього заповідника різниться від луків на північ від Києва в зв’язку з тим, що на луки впливав плято (надлучна тераса). Весняна повідь частинки делювіальних польодовикових порід із схилів несе на лучну терасу і тут вони відкладаються. На північ від Києва, Дніпро прорізує смугу із зандрових (піскових) подіських краєвидів. На південь від Києва починається смуга лісових, лесо‐степових краєвидів. Лес збільшує кількість намулених та глинуватих частин у ґрунті луків. Це впливає і на рослинне вкриття наших луків, і на склад його, і на раннє достигання сіножатів. Як уже сказано, наші луки колись укривав дубовий гай. Там де тепер дубів немає, ще де‐не‐де можна спостерігати рештки їхні – пенькі, дубовий чагарник тощо. Багато рослин, що тепер ростуть у нас на луках, як от конвалія (Convallaria majalis), суниця (Fragaria vesca), королиця (Leucantemum vulgare), жовтий півник (Іris pseudacorus), деякі дзвоники (Campanula rotundifolia), свідчать про те, що колись тут були майже суцільні дубові гаї, порізані протоками, – стариками, старицями, болотами тощо. Лучна рослинність у заповіднику, за дослідами Г. Г. Чорноголовка, поділяється на три рослинці комплекси. Перший комплекс утворився в умовах спокійного протікання води під час поводі, що не перешкоджала відкладатися частинкам ґрунту. Тут переважають мітлиця (Agrostis canina), осока (Carex gracilis) та ін. Другий комплекс утворився в умовах швидкого протікання під час поводі та розчленованішого рельєфу. Тут розвиваються кипець (Koeleria Delavignei), Carex Schreberi, тонконіг (Роа palustris), лепешняк (Glyceria aquatica) та ін. Третій комплекс утворився на таких ґрунтах, що їх зруйнувала повідь, на рухливих пісках намулів, розмивів та осипищ. З характерних рослин цього комплексу можна назвати стоколос, очеретннк. Рослинність соснового бору в нашому заповіднику ще не вивчено з геоботанічного погляду. Демонструючи рослинні комплекси, звернути увагу на зв`язок рослини з ґрунтом, рельєфом. Серед тварин пам’ятників природи заповідника треба зазначити орла‐сіруватня, кулика‐сороку, леженя, синьоводку, ремезів, білих чапель, чорного чорногуза, горностая, куницю, сарну, вивірку, бобра. Орла‐сіруватня екскурсанти інколи бачать на осокорях в уроч. «Плоське» або на мілині острова Круглика. Хоч це птах і хижий (їсть рибу, птахів), але орлів‐сіруватнів лишилася така обмаль (у Німеччині, наприклад, всього 13 гнізд, у нас, мабуть, менше), до того ж він ловить переважно хвору рибу. Сіруватня за кордоном охороняють нарівні з найкоштовнішими тваринами. Так само охороняймо цього птаха й ми. Кулик‐сорока рідкий птах, характерний для морських узбережжів. Лежень теж рідкий нічний птах, – екскурсантам доводиться бачити здебільшого тільки його сліди на піску. Яскраво забарвлену синьоводку (рибалочка, зимородок) доводиться спостерігати на протоці «Бистрику». Ремезів та цікаві їхні гнізда – пухові торбинки почеплені на тонких вітях на вербі, можна бачити в Деміївському покалі. Білих чапель та чорних чорногузів – рідких птахів доводиться бачити тільки випадково, здебільшого восени. Горностая доводиться спостерігати серед вербових зарослі з. Вевірка, куниця живуть у дубовому гаю навкруги та в сосновому лісі понад Кончею. В цьому другому лісі живо понад 15 сарн (диких кіз). Бобрів, що колись водилися на озері Кончі, в 1930 р. пробували знову відновити. Господарче значіння мають для заповідника сови‐сипухи, що гніздяться по дуплах у старих дубах. 85% їхньої їжі – це шкідники с.‐г. – гризуни (нориці, миші, рясоніжки). Корисні також численні комахоїдні птахи, для них у заповіднику порозвішувано штучні гнізда, шпаківні. Шпаки та інші комахоїдні поїдають силу силенну шкідливих комах, Чимале значіння в боротьбі з шкідниками луків мають гайворони (граки), бо нищать багато сарануватих (коників, сарану). В боротьбі з заболочуванням водойм дуже корисні дикі качки (крижень, чирки, свищі та інші); вони годуються водяними рослинами. Качки – це справжні природні «меліоратори» наших водойм. Птахи – це найчисленніші з хребетних на заповіднику. Всього на Кончі‐Заспі та по найближчих околицях знайдено 214 видів, з них 34 види живе осіло, тобто цілий рік, 86 видів бувають тільки влітку на гніздуванні, решту видів спостерігаємо під час перельотів або взимку. Деякі з цих птахів трапляються під час обох перельотів – весняного та осіннього, деякі тільки восени, інших пролітає дуже багато, інших небагато. Окремі види спостерігали тільки один‐два рази, випадково. Значна кількість перелітних птахів поясняються тим, що заповідник лежить на Дніпрі – на першорядному перелітному шляху. Дніпром летять птахи не тільки з його горішніх частин, але і з басейну Волги, з‐ під Москви, Ярославля. Чимало перелітних птахів, що летять Фінською затокою, відхиляються від неї й летять Дніпром на Чорне море. Щороку заповідник відвідують тисячі перелітних птахів. У затишному місці, на озерах, по затоках птахи відпочивають і затримуються нерідко тут на довгий час. Особливо багато скупчуються птахів під час осіннього перельоту. У вересні, жовтні та теплої осені – в листопаді, а інколи навіть у першій половині грудня на Заспі, Деміївському покалі, Москалі та Домаському завалі скупчуються величезні табуни диких качок, переважно крижнів, чирок, нерознів, свищів, рідше шилохвостів, широконосок. Качки звикли, що в заповіднику людина на них не полює і тому вони тут зовсім не полохливі – нерідко їх можна спостерігати за 20‐30 кроків, фотографувати, фільмувати. Ниркові качки, як от різні черні, гоголі, морянки, тримаються на текучій воді, найчастіше на протоці Старик нижче від Бистрика. Тут чимало буває пірникоз (Podiceps) та кожар (Colymbus). Деколи зупиняються в заповіднику дикі гуси – переважно гуменники та навіть лебеді‐скрипуни (Cygniis cygnus). Куликів буває, в заповіднику далеко менше. Для них тут бракує відповідних місць. Тільки чайки (Vanellus vanellus), брижачі (Phylomachus pugnax) та кульони (Numenius arquata) інколи великими табунами мандрують разом по луках на заповіднику, годуючись різними сарануватими (Orthoptera). Щоб виявити переліт та деякі інші явища з біології, в заповіднику щороку окільчуємо певну кількість гніздових та перелітних птахів. Алюмінієві кільця московської станції «Юних Натуралістів» (Москва) та почасти німецької орнітологічної станції в Россітені (Vogelwarte Rossitten) з певним написом та черговим числом натягають птахові на ногу. Коли десь такого птаха знайдуть, то часто про таку знахідку повідомляють листовно або в часописах. Низка таких знахідок дає змогу накреслити перелітний шлях птаха, місце його зимівлі тощо. Знайдена окільчена в заповіднику сипуха довела, що ці птахи взимку мандрують. Деякі птахи, окільчені на півдні УСРР, в Надморських заповідниках знайдено на узбережжі Середземного моря – в Тунісі, Атлантичного океану – в Еспанії. В заповіднику окільчують також зайців; їх рятують від весняної поводі на островах, випускаючи на високий берег Кончі, та дрібних гризунів – нориць і мишей, щоб з’ясувати низку питань з прикладної зоології. Серед плазунів та земноводяних слід назвати черепаху, досить численну на Кончі, зелену ящірку (Lacerta viridis) – південний вид, що на північ від заповідника, мабуть, не поширюється. Багато вужів трапляється по різних місцях у заповіднику, рідше трапляється мідянка (Coronella austriaca), що живе в лісі над Кончею; частенько доводиться бачити веретільницю (Anguis fragilis); обидві ці тварини – змія та безнога ящірка (веретільниця) цілком безпечні тварини. Єдиної отруйної змії на півночі УСРР – гадюки (Coluber berus) – в заповіднику не знайдено. Серед жаб у заповіднику надто численна водяна жаба (Rana esculenta), часто трапляються лучна жаба (Rana arvalis) землянка (Pelobates fuscus) та кумка (Bombina bombina). Рахкавка (Нуla arborea) живе переважно коло оз. Блукви. В лісі дуже численна трав’яна жаба (Rana temporaria).

Найбільшу господарчу цінність мають риби нашого заповідника. Справжні «пам’ятники природи» – це чечуга (стерлядь), осятер; водиться їх небагато в Старику. Крім того в різних водоймах в заповіднику знаходили: чорноморського оселедця, рибця та інші види. Риба, розплоджуючись у заповіднику, вільно виходить за його межі й збагачує змарнілі на рибу частини р. Дніпра. Заповідник – це справжня природня рибоводня. Екскурсанти, звичайно, більшість із цих риб можуть побачити тільки випадково. Частіше доводиться бачити великі білизни (шерестерів), що біля мілини та на бистрині б’ють верховодку і виплигують з води. Хмари дрібної риби, що виходять із озер Кончі та Заспи, можна бачити в протоках. Всього в заповіднику спостерігали 34 види риб. Вивчаючи придуху 1931 р., знайшли ще один тридцять п’ятий вид – вівсянку. Більшість видів – тутешня риба. Тільки оселедець заходить до нас із півдня. Кількість окремих видів риби в річках міняються: одного року буває багато певного виду риби, другого – іншого. За останні роки спостережено зменшення в’язя та ляща. Помітно збільшилося густери, чехоні, білизни та почасти судака. Щоб перевірити оці зміни під час спробних уловів, певну кількість риби заповідник позначав, вилучаючи із зяберного апарату одну кісточку. Таке позначення дало вже певні результати, щоб вивчити рибу. Вивчаючи рибу, заповідник вживає всіх засобів до того, щоб її охороняти. Крім охорони нерестищ та взагалі риби від браконьєрів, щороку вживають заходів до того, щоб охоронити рибу від придухи. Ця робота теж дає певні наслідки. Напр., 1931 р. мало не скрізь по Дніпру та його басейні загинула сила‐ силенна риби. Заповідникові пощастило попередити придуху в своїх водоймищах. Риба збереглася і добре віднерестилася. Заходи щодо охорони риби за час існування заповідника дали помітні наслідки. Заповідник впливає на збільшення рибних запасів свого району. Статистика вловів у Київському районі на Дніпрі та Десні показує, що в суміжних із заповідником частинах ріки влови у рибартілей більші за влови по інших місцях. Різних видів безхребетних у заповіднику трапляються незрівняно більше, аніж хребетних. Фавну безхребетних вивчено далеко нерівномірно. Тут ми подамо тільки деякі найзвичайніші провідні форми. З м’якунів у нас найчастіше трапляються: живородки, що місцями суцільним шаром укривають дно водозборів. Скойок, жабурниць чимало живе на дні по водоймах з текучою водою. На неглибокій швидкій течії, на піскових мілинах чимало трапляється побережника. Човник річний живе переважно в протоках, де вода біжить не надто швидко. В стоячій воді живуть петрики часто трапляються різні витушки. Із суходільних м’якунів звертаю на себе увагу численна бурштинка. На чагарях серед деревної рослинности часто трапляються завитка чагарова. З павуків по тих водоймах у заповіднику, що не мають течії, характерний срібник водяний, що будує під водою свою камеру для повітря. Численні в стоячих водоймах різні види водокліщуватих. Із суходільних павуків назвемо численні в лісі хрестякуваті. Переходячи до численних комах, почнемо з метеликів. Досить рідкий по інших місцях, на околицях м. Києва козиряк дубовий у заповіднику – порівняно звичайна тварина. Роками дубам у заповіднику дуже шкодять прядка‐ золотогуз та звійниця дубова. На прогалинах у лісі: численні різні рябці (Melitaea), підсрібники (Argynnis), синявці (Lyсаепа) та ін. З півкрильців звертають на себе увагу ранатра (Ranatra linearis), плосква (Nepa cinerea), каючок (Xaucoris cimicoides), хребтоплав (Notonecta glauca), різні водяні блошиці (Corixa) – всі вони шкодять рибному господарству. З цікавих комах цього ряду в заповіднику знайдено скакунця синього (Сісаdula суаnеа), що трапляється на лататті (Nymphaea). З двокрильців для заповідника велику вагу мають різні кумликуваті – мошки (Simuliidae), комарюваті (Culicidae). Личинки цих комах корисні, бо їх поїдає більшість видів риби. Дорослі комахи не тільки дуже дошкуляють людині та худобі, але інколи бувають і небезпечні. Коли розплоджуються масово кумликуваті від них інколи на луках гине худоба. Малярійний комар (Anopheles) переносить пропасницю (малярію). Влітку людині, а особливо тваринам дуже докучають різні оводи (Tabanus), дощовиці (Haematopota), зеленоочки (Ghlorops). Серед численних болонок рильці в помітне місце належить шершням (Vespa crabro, V. media), що будують багато своїх гнізд по дуплах у дубах. Масове розплодження шершнів 1930 року призвело у вересні до масового нальоту бжолоїдок (Merops аріaster). Найближчі великі колонії бжолоїдок містяться за 30 км 372 Микола Шарлемань від заповідника в ярах біля Трипілля. Серед численних жуків велику вагу мають різні представники пливцюватих (Dytiscidae), що шкодять рибі, хрущі (Melolontha), що шкодять молодим соснам у лісі над Кончею, та інші. На листях латаття в заповіднику чимало буває веселиць (Donaciini). На весні серед хмизу, що його наносить повідь, буває багато різних представників бігунуватих (Carabidae), куцокрильців (Staphilinoidea). Деякі жуки, що по інших місцях навколо Києва трапляються рідко, в заповіднику звичайні тварини. Один вид рийки – Aphodius linearis, що його знайдено в заповіднику, до цього часу був відомий тільки на Балканах та в Сірії. Це новий вид Тварини для цілого СРСР. Другий вид рийки (Aphodius immundus) в Кончі‐Заспі вперше знайдено для фавни Київщини. Дуже добре виявлено в заповіднику фавну волохокрильців (Trichoptera) та обиденок (Ephemeroptera). Ці комахи мають чимале значіння як їжа для риби. З численних бабок (Odonata) найбільше трапляється лелиць (Calopteryx splendens), різних русалкуватих (Agrionidae). З великих бабок часто трапляються деякі палютки (Cordulia, Somatochlora) Численні простокрильці (Orthoptera) почасти шкодять лукам у заповіднику. В другій половині літа простокрильці становлять основну їжу для різних птахів – гайворонів, шпаків, чайок, пізніше – кульонів брижачів та ін. З цікавих простокрильців у заповіднику знайдено південну комаху‐ богомільника звичайного (Mantis religiosa). З ракуватих (Crustacea) у заповіднику трапляються небагато раків (Astacusleptodactylus). Численні дрібні форми нижчих ракуватих (Eotomostraca) здебільшого мають велике економічне значіння, як їжа для риб; деякі види, як от рибовошка (Argulus soliaceusта Lerneocera), паразитують на рибі. Серед черви (Vermes) звертаю на себе увагу численна група п’явок (Hirudinea). Всі п’явки живляться кров’ю від тварин. Чимало видів і серед них особливо п’ядуха риб’яча (Piscicola sp.) дуже шкодять рибі. Чимало шкідників серединних паразитів риб, птахів, ссавців маюмо серед присисних червяків (Trematodes), стьожаків (Cestodes), скреблянок (Acanthocephali). З паразитичних червяків під час екскурсії найлегше спостерігати одного стьожака‐ремінця (Ligula intestinalis). В другій половині літа інколи чимало верховодок неспокійно плавають кругами поверх води, в деяких з черевця сторчить якийсь білуватий ремінець. Ці верховоди мають у черевці ремінця і гинуть від нього. Доросла стадія цієї тварини живе в птахах. До червяків належать також колоніальні тварини – моховатки (Bryozoa). Їx можна знайти на черепашках деякпх м’якунів, здебільшого на живородках (Vivipara), або на рештках дерева у воді. Жигавки (Cnidaria) бідна група тварин. Насподі в листях латаття (Nymphaea, Nuphar) можна знайти гідру (Hydra), що належить до жигавок. Губки або бодяги (Spongiae) – колоніальні тварини виявлені кількома видами, що живуть нерухомо на дні по водоймах на твердих речовинах. Особливо багато бодяг живе на гілках в протоці Бистрику. Тут названо тільки дуже небагато тих тварин, що їх можна спостерігати в заповіднику. Керівник екскурсії ноже ознайомити екскурсантів багатьма тваринами, цікавими біологічними явищами, що їх можна спостерігати у водяних і всуходільних тварин. Розповідаючи про фавну нашого заповідника, треба звертати увагу на розподіл залежно від фізично‐географічних умов, на економічну вагу деяких груп (риба, корисні птахи, хутряні звірі). З найголовнішими представниками тваринного світу і зразками рослинности можна ознайомитися в музеї заповідника1. Тут додамо назви тільки тих організмів, що їх можна помітити неозброєним оком. Сила силенна дрібних організмів, що їх треба розглядати за допомогою люпи або мікроскопа, живе в воді, на стовбурах дерев, на землі, в ґрунті.

Правила для екскурсантів, що відвідують заповідник «Конча-Заспа»

1.— Екскурсії відвідують заповідник два рази на декаду 5, 10, 15, 20, 25 та 30 числа кожного місяця, не більш, як 2‐ма моточовнами відразу, з тим, щоб загальна кількість екскурсантів не перебільшувала 100 осіб в один день.

2. — Перепустки в заповідник видає УКРТУРЕ, повідомляючи кожного разу адміністрацію заповідника про склад екскурсантів (підприємство, вік та ін.), час виїзду тощо.

3. — Моточовни з екскурсантами повинні їхати Дніпром, під’їжджаючи до заповідника знизу від Домаського завалу.

4. —Моточовни зупиняються коло Бистрика, екскурсанти далі йдуть пішки до Кончі. Заповідник, коли є змога, дає човна, щоб переїхати озеро. Ті групи, що хотять оглянути Науково‐ Дослідну Станцію, повинні під’їздити до Заспянського рівчака, а звідтіля йти до станції пішки. Щоб під’їхати до Заспинського рівчака треба мати окремий дозвіл.

5. — На чолі кожної екскурсії повинен бути керівник від Укртуре, він дає пояснення екскурсантам, стежить та відповідає за додержанням правил відвідування екскурсантами заповідника.

6. — Екскурсантам забороняються на території заповідника: ходити по траві, ламати або рубати дерева та чагарник, збирати квіти, ловити рибу, стріляти птахів, збирати яйця тощо, розкладати багаття, ставити без дозволу намети, будувати курені, розкопувати землю, купатися в озерах, прати білизну, залишати після себе будь‐яку покидь (папір, бляшанки з‐під консервів тощо).

7. — На території заповідника забороняються екскурсантаммати при собі мисливську зброю, різне рибальське знаряддя, собак та спиртні напої. Так само забороняється грати духовим оркестром.

8.— Перепустки на короткочасне перебування до 3‐х днів в заповіднику невеличких екскурсійних груп, що подорожують Дніпром, видає на місці асистент заповідника. 9.—Щоб перебути на території заповідника довший час (понад 3 дні) дозвіл видає адміністрація заповідника.

10.— Місця для ночівлі заповідник не має. Так само заповідник не має засобів, щоб перевозити екскурсантів до Києва.

11.— Дозволи фотографувати, збирати наукові колекції в заповіднику видає керівник наукової частини заповідника.

12. — За порушення цих правил винних позбавляють права відвідувати заповідник і притягають до відповідальности.

1 Заповідникові Конча‐Заспа присвячено окремій фільм ВУФКУ (тепер укрфільмтрест), випущений 1927 р. та кілька дрібних хронікальних фільмів. Для проробки матеріялів екскурсії корисно оглянути ці фільми.

Шарлемань М.

Джерело:

Шарлемань, М. Заповiдник «Конча‐Заспа». – К., 1932. – 30 с.