Спроба поновити в Заповіднику «Конча-Заспа» бобра

Микола Шарлемань

Бобер безперечно є найцінніший хутровий звір УСРР, а разом із тим, на жаль, е один з найрідших наших звірів. Як за мені вже доводилося писати, кількість бобрів у нас навряд чи перевищує 150‐200 екземплярів). Північна Америка давно вже стала на шлях штучного розплоджування хутрових звірів, зокрема бобрів. По Жовтневій революції в СРСР почало розвиватись хутрове тваринництво. Податні зоофармах розплоджують чимало видів звірів, але про розплоджування бобрів щось не чути.

Ми маємо один більш‐менш значний бобровий заказник на Вороніжчині. Нещодавно знайдено досить значну кількість бобрових колоній на Кондо‐Сосвииському вододілі північно‐захід. Сибіру, порівняно значна кількість бобрів живе в Білоруському державному заказникові в басейні Березіни. В УСРР бобрів, як згадано вище, залиши лося мало. Щоб їх охоронити, ми утворили низку заказників, але ці заходи навряд чи збережуть цінного звіря. За наших темпів соціялістичного будівництва затишні куточки, де живуть бобри, швидко потрапляють до зони будівництва. На мою думку, нам треба вжити таких заходів, щоб зберегти бобра: поперше – утворити десь на Уші (Коростенщина) просторий бобровий заказник, подруге – переселити деяку кількість бобрів в один із наших заказників, що мав відповідні умови для життя цих тварин, потрете – утворити спеціяльні боброві зоофарми. З господарського погляду найцікавіший є третій шлях, але для того, щоб дійти певних наслідків, треба насамперед мати певну кількість плідників. Щоб не запізнитися, щоб забезпечити себе на найближче майбутнє плідниками, нам повинні подбати відповідні установи та організації.

На сьогодні серед заказників УСРР одна тільки «Конча‐Заспа» здатна розплоджувати бобрів. Не зважаючи па те, що близько цієї місцевосте маємо такий залюднений центр, як Київ, тут ще на початку цього століття жило до двох десятків «бобрів; дехто каже, що й більше. їх перевели браконьєри, переважно з лісової сторожі Витяно‐Трипільського лісництва. Ще й тепер працює в лісництві лісник Деркач, який похваляється, що це він переловив пастками на Кончі всіх бобрів. З часу заснування заказника, тобто а 1931 року, бобрів у цій місцевості вже не було.

Тільки деяких років на короткий час коло заказника, на Жуковому острові зупинявся поодинокий бобер, що його занесло повіддю з Полісся. На одному осокорі в самому заказникові кілька років тому помітили були свіжі сліди бобрових зубів. До своїх плянів заказник давно вже вніс роботу щодо поновлення бобра, але виконати її не щастило, тому, що не було змоги одержати посадкового матеріялу. Лише в вересні 1930 року київська спілках мисливців та рибалок запропонувала заказникові випустити пару бобрів, що їх було виловлено з р. Тетерева в зв’язку з меліоративними роботами. Заказник на цю пропозицію пристав і 13 вересня перевели і випустили на Кончі бобрів в тому місці, де була колись їхня колонія. Момент випуску зафільмував оператор київської кінофабрики П. Озерський. Випустили бобрів на високому правому березі Кончі і звідтіля вони перейшли на низький беріг у густі вербові хащі. Дуже швидко бобри освоїлися з місцевістю і почали гризти вербу. Сторожі заказника довгий час не могли звикнути до тих згуків, що чутно, коли бобер гризе дерево. Ці згуки вважали за згуки сокіри порубників лісу, і тільки побачивши бобрів за роботою, переконалися, що це їхня робота.

На світанку не рідко бачили бобрів, що плавали по озеру, ганяючись один за одним, плескаючи хвостом по воді. До речі цей плеск, про який згадують автори, теж дуже гучний і тихим ранком його чути далеко. Так жили бобри в горішній частині Кончі, коло Глушця, аж до середини жовтня. Довго їх не щастило знайти, і тільки наприкінці 1930 року ляборант заказника М. П. Бауман знайшов місце, куди вони переселилися. Вони оселились у долишній частині Кончі, в 5 кілометрах від старого місця, на межі заказника і луків колгоспу. Тут вони вирили дві нори, повалили кілька досить грубих верб і посікли багато лози, готуючи їжу на зиму. Треба сподіватися, що навесні, коли вода почне прибувати і заллє нори, бобри переселяться на високий беріг Кончі в заказникові. Може статися, що високе водопілля 1931 р., принесе до нас з Полісся ще одного‐двох бобрів і тоді може утворитися маленька колонія. Коли ж цього не буде, то доведеться ще випускати перевезених з Полісся бобрів. Умови для життя бобрів на Кончі надзвичайно сприятливі, і коли б тут оселилися кілька екземплярів цих тварин, то незабаром робот з поновлення почала б давати практичні результати. Ми мали б деякий запас звірів для майбутніх зоофарм. Зоофарми для бобрів на заказникові утворити не можна тому, що для цього немає відповідних природних умов.

Більша частина площі заказника вкривається на кілька метрів водою, а на високому березі Кончі немає струмків, на яких можна було б спорудити огорожу, мало верби та осокорів, улюбленої їжі бобрів.

Джерело:

Шарлемань, М. Спроба поновити в Заповіднику «Конча‐Заспа» бобра // Український мисливець та рибалка. – 1931 – №5/6 – С. 7‐9.