2.1.1. Лейтмотив екскрементів

Баняс Наталія

У межах цього мотиву концентрується поняття неприйняття смерті брата як трагедії; він символізує торжество дитинства над вічністю смерті, поступово трансформуючись у форму протесту супроти байдужості рідних і тяжкої влади «Тхора», тобто померлого брата, як, власне, й виродження дитинності у злодійкуватість. Вперше протест виринає внаслідок образи Шарля-Віктора на батьків, які, як йому здається, забули про нього в день смерті старшого брата: «Врешті-решт, він встав, підійшов до порожнього ліжка свого брата, заліз у нього, зірвав ковдру й помочився на простирадла. Жодних інших сліз над братом він проливати не буде» [204, с. 16]. Такий стихійний протест супроти дитячої самотності поступово зміцнюється в душі враженого хлопчика та дає дивовижні пагони ненависті й гріхопадіння. Трансцендентна площина мотиву екскрементів вперше проступає при кореляції його з небом: «Ну і нехай дощ! Навіть небо мочиться на мого старшого братця!» [204, с. 18]. Потоки сечі як рідини, що сприяє зниженню образа брата, дедалі більшають: «Плювати йому на всіх зрадників. На брата, на матір, на батька – всіх в одну купу. Всіх в одну яму. Він їх більше не розрізняв. Не розрізняв смерть і божевілля, сльози, крик і мовчання» [204, с. 24-25]. Компілятивний лейтмотив смерті, божевілля, сліз, мовчання (варіант накладання кількох лейтмотивів, запозичених з «Книги ночей») у даному разі свідчить про спробу письменниці перейти на новий рівень світобудови у визначенні самого Шарля-Віктора. Він символізує розростання дитячої самотності та трагедію «здичавіння» душі.

Тілесність у лейтмотиві екскрементів ніби відділяється від поняття «тіло», існує як самодостатня, пройнята мазохізмом категорія, тож вона логічним чином вивершується в образі «старого нужника», де полюбляє гратися Шарль-Віктор. Така незвабна трансформація тілесності, втім, не викликає у читача огиду, а швидше співчуття до маленького загубленого серед власної родини хлопчика. Йому не надається можливість нормального людського спілкування, тому воно стає ненормальним, позбавляється духовних носіїв і переходить у світ предметності, що оточує людину. Пустка навколо хлопчика не зменшується навіть тоді, коли він затоваришував з циганкою. Мазохістські нахили його душі проступають у взаєминах з дівчинкою, щоб далі перейти у загострену форму відчуження, а врешті, у злочин вбивства. Трагедія дитячої самотності породжує викривлені форми спілкування з світом та оточенням, і Шарль-Віктор зростає, загартовується ненавистю, яку він і понесе у широкий світ.

Художня адаптація фекалій у літературі вперше була здійснена не Сильві Жермен, зокрема англійський письменник ХVІІ століття Вільям Максвелл також вдавався до філософського споглядання екскрементів, особливо тваринних, та навіть утворив теорію речовинності на основі таких спостережень. У філософській системі Г. Башляра багно й фекалії одержали право на екзистенційну характерологію людського буття. Він писав: «…Сумний садизм, садизм багна можна охарактеризувати через регресію до стадії раннього дитинства, до анальної фіксації. У декотрих невротиків ми легко виявимо агресію з використанням нечистот, яка нагадує окремі типи поведінки тварин» [18, с. 116-117]. Мотив екскрементів є показником відчуття наближення ворога та засобом захисту від нього. Власне, саме так і користується фекаліями маленький Шарль-Віктор. Наголосимо, що лейтмотив фекалій, нужника у філософській традиції постмодерну здобувся на грунтовне осмислення, і не лише в психоаналізі. Поєднуючи у художній практиці традиції персоналізму, психоаналізу й екзистенціалізму, Сильві Жермен перетворює екскременти на житійний символ враженого горем дитинства, з якого потім народиться злодій. Художня «регресія до стадії раннього дитинства» вибудована письменницею з психоаналітичною метою демонстрації витоків патології особистості героя.