2.1.5. Лейтмотив сакрального тіла

Баняс Наталія

Лейтмотив сакрального тіла також присутній у романі «Бурштинова ніч». Поява цього мотиву припадає десь на середину тексту, і спочатку він стосується опису кам’яного ангела, який прикрашає старий будинок: «Ангела, висіченого на фасаді будинку, біля його вікна. Довгов’язого, непомірно довгоногого ангела, з тілом, загорнутим у вузьку складчасту сукню до п’ят, що нагадувало тіло якоїсь змієподібної рибини. Він здіймався на три поверхи, спрямувавши на вулицю абсолютно байдужий погляд та ледве посміхаючись дурнуватою, розгубленою посмішкою. Крила, розправлені у нього за плечима, обрамляючи обличчя, були до смішного непропорційні щодо довжини тіла. Якби коли-небудь цьому кам’яному ангелу прийшла фантазія відділитися від фасаду і політати над кварталами, він відразу розбився б на бруківці, зраджений своїми граціозними та сміхотворними крильцями. Обличчя у ангела було дурнуватим – обличчя добре відгодованого підлітка з пласким лобом і носом, з круглими вилицями і ротом, з ледь помітною дивною, невизначеною й трохи дивакуватою посмішкою. Ніякого погляду. Правду кажучи, нічого по-справжньому піднесеного в цьому рибоподібному ангелі не було…» [204, с. 213-214].

Скам’яніла духовність не надихає Бурштинову Ніч, стилістика сакрального не відчиняє двері його душі. Німотне спостереження ангела, як прикраси, як надлишку архітектури, вивершує його доторкання до сакрального, до небесного світу взагалі. Він не сприймає ангела як охоронця, як сакральний оберіг, він для нього – «кретин», що нависає над паризькою вуличкою, безбарвна скульптура в задимленому, моторошно самотньому місті. Хоч ангел і видається Бурштиновій Ночі мертвим каменем, але він виявляється живішим за нього самого, адже камінь спроможний привести до нього справжнього друга, наділити його щастям відвертого спілкування з людиною чистої душі.

У хворій уяві Бурштинової Ночі кам’яний ангел оживає, щоб поглумитися з нього: «Одного разу вночі він бачив кам’яного ангела: відділившись від стіни, той притискався обличчям до його віконниць і насмішкувато заглядав крізь планки, як він тремтить і корчиться» [204, с. 224]. Утворення з величного образу ангела гротеску, химери, яка вночі заглядає до сонного героя, свідчить про цілковиту відсутність у свідомості Бурштинової Ночі сакрального мислення, про химерність самого його життя та світосприйняття. Схильність до утворення химер в уяві Бурштинової Ночі зростатиме залежно від наближення до реальності смерті. Важке кам’яне тіло ангела він сприймає лише як речовинність, але аж ніяк не сакральну субстанцію. Зображення ангела у наведених уривках подається Сильві Жермен через призму сприйняття героя, який не пізнав сакрального одкровення, живе за законом помсти й вседозволеності. Вперше дотик до сакрального боку буття відбувається тоді, коли помирає Розелен.

Бурштинова Ніч одержує у спадок від нього «вантаж душі», який належить тягнути його тілу до скону: «Залишилась лише пам’ять тіла. Тваринна пам’ять, пам’ять почуттів, пам’ять пристрасті. І в його тілі з оголеними почуттями, в цій плоті настороженого звіра з’явилось щось неочікуване, ще не зрозуміле для його розуму, щось зовсім неймовірне – вантаж душі» [204, с. 268]. Концепція пам’яті тіла, як і концепція тілесної історії особистості як істинної історії людини, власне, подаються Жермен через призму сприйняття персонажів, насамперед Бурштинової Ночі. Тіло в інтерпретації письменниці перестає бути просто носієм духу, воно здобуває пам’ять, історію, божественність. Тіло Бурштинової Ночі здобуває Каїнову печатку, печатку вбивці. Переосмислення біблійного символу першого вбивці людського роду в сакральній історії людства, отже, подається в аспекті тілесності.

Поетика сакрального тіла з’являється в романі також через сприйняття Джейсона, який споглядає зображення Богородиці: «…Вона зовсім не мала вигляд померлої; її тіло під чудовими складками одягу видавалось ще сповненим життя, ніби вона була готова встати й танцювати, а обличчя виражало царський спокій. Вона спала, і її тіло тремтіло уві сні. Ні, ліжко, на якому вона покоїлась, не було смертним одром, навпаки, воно нагадувало постіль молодої породіллі» [204, с. 309]. Сакральні ознаки Божої Матері й піднесеної тілесності у цьому фрагменті співпадають, утворюючи апофеоз торжества сакрального тіла. Плоть і тіло тут не протистоять один одному, а становлять органічну гармонійну цілісність. Отже, споглядання Джейсоном сакральної плоті підносить його, попри всю його атеїстичність, на новий духовний рівень; сам того не розуміючи, він стає побожним. Особливістю художності Сильві Жермен є уміння передати сакральне через зримі форми слова й мистецтва живопису, які у даному фрагменті тексту й було використано.

На останніх сторінках роману проноситься ідея тотожності тіла й духу, сакрального й профанного у невпинному потоці буття. Ця мудрість відкривається людині, що пройшла довгий шлях випробувань: «Його постаріле, схудле від постів, позначене втратами, безсонними ночами й холодом тіло. Тіло людини, нарешті позбавленої власних сумнівів, турбот, сорому. Тіло, цілком віддане божевіллю його любові; тіло, що стало прозорістю. Його тіло стало чистим пориванням в самій своїй нерухомості» [204, с. 388]. У даному випадку сакралізується тіло живої людини, а не божественної абстракції, – це тіло старого Деломбра. Власне, цією тирадою щодо чистоти тіла та тотожності тіла й духу й вивершується жерменівська концепція тілесності.

Лейтмотив тіла в романі «Бурштинова ніч» є одним із найбільш розвинених. У його межах породжуються інші, супровідні мотиви, які дають розгорнуті характеристики окремим частинам тіла та його атрибутам. Попри банальність самої сюжетної будови твору, яка, власне, відсутня у її класичному розумінні, лейтмотивна будова роману ввібрала в себе всю містичну змістовність, утворила, власне, ту багату палітру містичних сенсів та одкровень, які становлять неминучу цінність жерменівської філософічної художності.

Природа містичного в романі «Бурштинова ніч» Сильві Жермен зумовлена особливостями нашого сьогочасного світосприйняття з його специфічним тілоцентризмом. Сучасна культура здатна через категорію тілесності показати всі стани особистості й соціуму, але при цьому незворотно тіло містифікується, оскільки перенесення його ознак на сферу духовності було б без такої містифікації неможливим. Постмодернізм, як історична реакція свідомості ХХ століття, культивує тілоцентризм із метою рятування духовності, вмотивування духовності через тілесність, а заразом шукає в тілесному не просто химерні трансформації, а відбитки духовного перебування, і, врешті, приходить до повної сакралізації сущого, речовинного, де і статус тілесності трансформується накладанням демонічного чи сакрального.

Таким чином профанна тілесність здобуває право називатися «мислячою плоттю». Ми маємо справу не з тією тілесністю, яку вперше відкрив для літературознавства М. Бахтін на основі народної середньовічної французької культури, а, так би мовити, з посттілесністю, яка настільки пройнята містикою, що не може передаватися в рельєфних зримих формах реалістичного модусу письма, а тяжіє до асоціацій, цитування, інших типів художньої фрагментарності, більше нагадує коментар, ніж літературні замальовки. Значеннєва структура самого поняття тілесності надзвичайно збільшилась в добу постмодернізму, що зазначав Г. Тульчинський: «У тілоцентричній парадигмі виникає можливість говорити про межі онтологічного вирішення тіла, феноменології комунальної тілесності, анатомії померлої думки, тіла в грецькому міфі, жіночого тіла як об’єкта й способу філософствування, філософії святості й тілесності, кенози як самовиснаження, відчуття думки, відчуття живого тіла, філософії рани, крові й культури, навіть філософії ляпасу, семантики плювка, канібалізму й фекалізації культури, філософського осмислення тілесності ландшафту, тілесно-сексуальних сюжетів, аспектів, фактів біографій в художній творчості, політиці, політології тощо» [115, с. 301].

Роман «Бурштинова ніч» Сильві Жермен містить всі ці перераховані в цитуванні форми осмислення тілесності, додаючи ще й численні авторські варіації. Сильві Жермен, як типовий представник постмодерного художнього мислення, інтерпретує тілесність як універсальну категорію світовідчуття й світопізнання, як форму містичного світоспоглядання людини. Найвідвертіші еротичні фрагменти її творів цілком відповідають загальному спрямуванню сьогочасного філософського мислення у плані опанування тілесністю як знаряддям містичного пізнання світу. Естетизація нужника та відповідні супровідні мотиви в її творчості також продиктовані закономірностями сьогочасного тілоцентризму. Таким чином не вириваючись за межі укладеної в надрах постмодернізму поетики тілесності, Сильві Жермен підсилює містичні функції і властивості тіла на рівні лейтмотиву, який проймає всю художню структуру, і у такий спосіб створює маргінальне філософське тло для зумовленої тематично ймовірної подієвості. Особливість її художньої манери полягає в умінні нанизувати тонкі фрагменти лейтмотиву тіла так, щоб ефект парадоксальності буття, врешті, став домінантною ідеєю твору.

Решта лейтмотивів у романі «Бурштинова ніч» не мають широкого наскрізного значення, тобто не проходять через весь роман, а виринають лише на певних етапах обгрунтування тієї чи іншої форми змістовності. Нерегулярність таких мотивів, порівняно з лейтмотивом тіла, все ж не виключає можливості їх ідентифікації як лейтмотивів, що сприяють утворенню текстової містифікації. Частина цих мотивів була вперше заявлена в романі «Книга ночей», і тому ми спробуємо проаналізувати їх з точки зору їх доповнюючої семантичної функції (крик, голос, Бог, Біблія, мовчання, дзеркало). Решта мотивів становлять своєрідність даного тексту, але й їх можна поділити на дві великі групи: 1) лейтмотиви, які характеризують світобудову (місто, ніщо, тінь, час) та 2) лейтмотиви, які характеризують особистість (сіль Розелена, сон, обличчя Поліни, спокій Неси, імена, жахлива матір). Існують у романі також дуже цікаві дифузні утворення поетичного типу, тобто прозові рефрени, які, попри всю частоту їх виринання, виступають не стільки тематичними одиницями тексту, тобто лейтмотивами, скільки стилістичними утвореннями на межі тематичного розвитку тексту. Отже, стисло розглянемо найбільш поширені лейтмотиви роману «Бурштинова ніч».