2.1.2. Лейтмотив старого нужника

Баняс Наталія

Лейтмотив старого нужника становить частину лейтмотиву екскрементів. Він заступає лейтмотив сечі. Поетизація нужника, перетворення його на частину краси свідчить про цілковите виродження ціннісних критеріїв аналітики світу в душі й розумі Шарля-Віктора: «Гарненький мій нужничок, просто напрочуд!» – вигукував він захоплено, досліджуючи хиткі стіни своєї хатинки» [204, с. 36]. Замилування нужником переходить у нього в абсолютизацію всієї краси світу, як «нужника»: «Пануючий там дух був для нього таким же казковим, як і переливи блакитного кольору на вилинялих дверях; то була химерна мішанина гидотних запахів – трухлявого дерева, сирої землі, старого газетного паперу, що згнив у сечі та калі на дні ями» [204, с. 36]. «Гарний дерев’яний сарайчик з віконечком, прекрасний нужник, всі королі від заздрості подохнуть. У моєму домі тхне сечею й гидотою, і цей запах набагато кращий, ніж від моєї матері, яка смердить прокислим молоком і кров’ю Тхора. Хочу залишитися в своєму домі, тут повно зелених мух, великих синіх тарганів і прекрасних хробаків, білих і м’яких. І нехай лишень мати суне свою лисячу морду в моє віконечко, я їй очі й рот в гній вимажу» [204, с. 65-66]. Світ нужника перетворюється для Шарля-Віктора на інший світ, вільний від моральних страждань матері та любовної туги батька.

Світ нужника Шарля-Віктора зазнає своєрідних видозмін, химерним чином облагороджується у сприйнятті героя, коли народжується Баладина, його сестра: «Я відкрию тобі моє прекрасне королівство – іржі й покидьків – і ти все перетвориш на красу, а для тебе я стану добрим…» [204, с. 78]. Метаморфоза нужника в красу не відбувається, Шарль-Віктор не стає добрим. Добро не може бути зрощене в нужнику.

Далі семантика лейтмотиву екскрементів ускладнюється появою дитячого щоденника Шарля-Віктора, який він сам назвав «Щоденник Кізяка», і записував у ньому всі свої незліченні подвиги в ім’я подолання жахливого впливу його мертвого брата, якого він називає «тхором». Актуалізація екскрементів таким чином наголошує на нікчемності померлого брата, стає формою подолання потойбіччя, його влади над живими людьми. Раблезіанські традиції, як і традиції народної сміхової інтерпретації екскрементів, тут ніяк не відроджені. Авторська міфологізація світу через сечу, кал тощо є явним відхиленням від існуючих у культурі форм художньої характерології. Семантика огидного дедалі більше проступає в цьому лейтмотиві, він акумулює значення огидної плоті, змертвілого тілесного конгломерату, над яким і глузує Шарль-Віктор.

У майбутньому Шарлю-Віктору випадає стати великим грішником, вбивцею. Тож ця поетика екскрементів у ранній період його формування дедалі більше мотивує химерні смаки юнака, його тяжіння до екстремальних форм спілкування, здатність до глуму над людьми (наприклад, сцена зі старою, яка продавала гнилі лимони). Мотиваційна функція лейтмотиву екскрементів у творі проявляється по мірі формування Шарля-Віктора як злодія та вбивці. Філософська основа даного мотиву (погане зростає на поганому) має властивість проступати навіть асоціативно, коли у тексті йдеться про чергову аномалію поведінки героя. Перед нами історія Каїна по-жерменівськи.

Особливо актуалізований мотив старого нужника у романі «Безмірність» (1994) Сильві Жермен. Для головного героя роману Прокопа нужник стає єдиним місцем, де він, викинутий на периферію соціального життя дисидент, почувається вільним. Прокіп розвиває теорію свободи, споглядаючи власний нужник: «Прокіп та його лари довше, ніж завжди, вели мовчазну бесіду в нужнику про таємниці зримого й незримого і про проблему порятунку» [202, с. 118]. Нужник стає єдиною площиною, де він почувається вільним, решта простору його світу виявляється контрольованою.

Хвороблива самотня свідомість Прокопа вдається до болісного фантазування на основі видовища нужника. Герой часто розмірковує з приводу актуальності нужника в людській долі [цит. за: 202, с. 26-27]. За його філософією, свобода людини визначається тим, як ця людина користується убиральнею. Зрештою убиральня здобуває в його філософії статус «демократичного притулку»: «Варто мати на увазі особливий характер цього демократичного притулку: в нього ті самі властивості, що і у печі Декарта; воістину, воно найкраще місце для медитації. Лише опустиш свої сідниці на стілець, як відразу, з усією відвертістю тобі відкривається, що ти є насправді, і тут слід визнати, що король – голий» [202, с. 27]. Філософема лотоса у нужнику – породження хворої свідомості Прокопа Поупа, водночас – це розквіт його душі, яка принишкла у чеканні ще гірших часів. Надання нужнику соціальної семантики (єдиний куток у тоталітарній Чехії, де людина має вільний простір), по суті, в системі прози Сильві Жермен є семантичним вивершенням мотиву «старого нужника».