Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

З Івана – пан, а з пана – Іван

Іван Карпенко-Карий

Жарт-водевіль в одній дії

Лицедії:

Сергій Петрович Орлик – молодий чоловік, поміщик.

Перепетуя Андріївна Шкурочкіна – далека родичка його

Ірина – дочка її

Павло Данилович – одставний воєнний, молодий ще

Дем’ян – кріпак Орлика.

Оксана – його дочка.

Іван, Семен, народ – дворові Орлика, парубки

Діється за кріпацтва.

Вітальня в будинку Орлика. Обстановка холостяка. Праворуч стіл, на котрім лежать книги й бумаги, біля столу диван, оббитий шкірою. Ліворуч розвішана зброя і мисливські приладдя. В кутку люльки з довгими чубуками.


Ява І

Іван, Орлик і Семен.

Іван спить на дивані, одягнутий в дорогий панський халат, на голові вишита феска, на ногах красиві туфлі. Орлик в одежі Івана (проста селянська свита і ін. речі) сидить на кріслі, читає газету. Семен стоїть біля Івана і сміється.

Семен

Ха-ха-ха-ха!

Орлик

Ти знову?.. Годі! Який-бо ти дурний: хіба не можна удержаться? Будеш сміятися, то вся забава пропаде! Ну, годі ж, кажу!

Семен

Як же його не сміятися? Ій-богу, не маю сили вдержатися! Ну, гляньте, гляньте ви на нього! Така пика у панськім убранні; вивернувся на дивані, наче справді пан. Я вже здержуюсь, здержуюсь, але ніяк не можу, сміх мене страшенно розбира. Пика, пика яка! Ха-ха-ха!

Орлик

Ну, їй-богу, як будеш сміятися, я тебе виштовхаю за двері, і ти не будеш бачити, як він проснеться.

Семен

Не буду, не буду вже! Тепер буду сидіть гихо, як куропатка у вівсі. Мені дуже цікаво, що він скаже, як прокинеться.

Орлик

(устає).

Пам’ятай же, що я тобі наказував.

Семен

Не забуду.

Орлик

Ну, як же ти будеш говорить на Івана?

Семен.

А звісно: пане Іване!

Орлик

Тю, дурний! Так все попсуєш. Ти повинен величать його, як мене: «Барин!» Розумієш?

Семен

(здержує сміх).

Розумію.

Орлик.

Ну, а мене як?

Семен.

Ха-ха-ха!

Орлик

Якого ж біса знову смієшся?

Семен

Та як же, барин, я буду вам казати «ти»? Єй-богу, мені якось чудно.

Орлик

Знову дурень! Що ж мені від того завадить, шо ти казатимеш на мене, як на Івана? Я ж тепер Іван!

Семен

Ну, то добре! Я вже себе як-небудь переможу. Але мені дивно – хіба таки можна, щоб оця пика зосталась нашим паном, а ви, барин, щоб були біля нього за слугу, за кучера. Диво! Як же це?… Що пан, то пан, а що Іван, то Іван.

Орлик

Що біда, то біда!

Семен

Бо й правда, що біда! І як же то сталося – Іван зробився паном, а пан Іваном?

Орлик

Слухай, Семене, ти віриш, що чорт може перевернуть чоловіка в що захоче?

Семен

Аякже, хто цього не знає? Може, звісно, може!

Орлик

Ну, а ти чув, як Іван завжди проклинав свою долю, що мусить служить і повсякчас бажав зробитися багатим паном, щоб нічого не робить?

Семен

Де вже там не чув, коли чув. От і вчора на хрестинах упився, і як ми з ним верталися, то казаз мені, що з охотою чортові душу віддав би, аби той зробив його паном.

Орлик

Ну, от бачиш! А чорт, може, підслухав його та й перевернув Івана в пана, а мене в Івана.

Семен

Може й так. Тільки мені дивно – нащо ж той чорт обернув вас в Івана, коли ви своєї долі не проклинали?

Орлик

Та хто ж може те знать? Сказано, злий дух, то раз у раз шкодить людям!

Іван ворушиться.

Цить! Барин прокидається. Скоро встане. Я ж побіжу до кухні по снідання, а ти гляди тут, не смійся, а то чорт і тебе переверне в стару бабу.

Семен

(злякався).

Ой леле!

Орлик

А як барин прокинеться, то ти зараз поклич мене!

(Виходить).

Ява ІI

Іван і Семен.

Семен

Ух! Аж мороз поза шкурою пішов, як мені пан… ні, як мені Іван… сказав, шо куций мене переверне в бабу. Краще нехай голову зовсім одірве, ніж бабою зробе, та ще такою сопливою, як Явдоха! Брр! Тільки я собі і так і так думаю, а щось не віриться, бо якби справді чорт перевернув Івана в пана, то від нього б смолою смерділо.

(Нюхає Івана).

Ні, смоли не чути! Халат пахне паном

(нюхає голову),

а голова – кінським гноєм!.. Щось не так. Це, певно, штуки паничеві, бо він страшенний плут. Часто з сусідами таких кумедій наплута, шо тілько вухами ляпають! Одного не розберу – звідкіля паничеві прийшла охота подарувати Іванові село, зробити його паном, а самому лишитися біля нього дворовим! Попереду спав собі в кімнаті на кроваті, а тепер може спати в стайні біля коней, обідати з нами борщ та кашу, чистити коней, викидати гній. А Іван буде панувать?! Та ще коли йому що не до душі, то й паничеві наб’є потилицю!

(Дивиться на Івана).

Ну диви, не бісова тобі гава! Як розлігся на ліжку, наче й справді який князь! Гай, гай!.. Куди йому… От якби мені випало зробитися паном, то вже чорта з два обманули б мужики, бо я всі їх ухватки добре знаю! А їв би собі раз у раз ковбаси та сало й пив солодку горілку! Ну, та дарма, я й так поживлюся! Тепер Іванові зась до Дем’янової Оксанки, нехай собі шукає панночки, а Оксанка мені достанеться. Не хотіли за мене віддать, бо ждали Івана, а тепер нікуди їм дітися – оддадуть за мене.

(Співає на мотив «I шумить, і гуде»).

При долині на калині

Зозуленька кує,

Полюбив я дівчиноньку –

Батько, мати не дає.

Покорюсь, поклонюсь,

Таки-таки з Оксанкою

Оженюсь, оженюсь!

Іван

(прокидається і спросоння співає останні слова).

Таки-таки з Оксанкою

Оженюсь, оженюсь!

Ну, а чом би мені й не оженитися.

(Потягається).

Ой, ой, як же я заспав! Уже сонечко високо, а я ще й коней не чистив; а бодай тебе чорт узяв з твоєю роботою.

(Повертається й падає з дивана).

Ой! Де це я?

(Оглядається по хаті).

Що ж це я робив тут у панськім покої?

(Оглядає себе).

А це знову що? Панська одежа на мені… Що за гріх?.. Що це зо мною робиться?

Семен

(стримує сміх, а потім не може видержать й регоче на все горло).

Ха-ха-ха-ха-ха!

Іван

Чого ж ти, Семене, смієшся?

Семен

(затикає рот).

Та то я так… вибачайте, барин… хи-хи-хи!

Іван

(встає з землі).

Семене! Побійся ж ти бога, що це ти зробив, для чого ти одягнув мене в панське вбрання?

Семен

Хіба то я?

Іван

Та вже ж не сам я одягся у цю одежу! Хто ж більше, як не ти оцю комедію зробив?

Семен

А я, барин, вибачайте на цім слові, чув, що то чорт зробив вас паном.

Іван

Ей, чуєш ти, мапапура, не дражни мене й не насміхайся, бо я таких тобі стусанів надаю, що ти й У двері не потрапиш! А краще скажи, де ти дів мою свиту й другу одежу, бо ще панич надійде, побачить у цій одежі, то пополупить.

Семен

Про яку ви, барин, свиту балакаєте? Я ще зроду не бачив, щоб пани в свитках ходили.

(Зве).

Іван, Іван! Іди сюди, барин уже прокинулись…

Іван.

Якого ж ти біса кричиш на мене, коли я тут?

Семен

Ні, я кличу того Івана, що зробився парубком, а ви наш барин.

Ява ІII

Іван, Семен і Орлик.

Орлик

(несе кофе на підносі).

Гарячий кофій приніс вам, барин.

Іван

(вытаращив очі, дивиться на Орлика).

Богородице діво!.. Це що? Барин у моїй одежі, у моїй сриті?

Орлик

Вибачайте, барин, мені, дурному, що так буду казать. Ця свита найперше божа, а потім моя, бо я її купив у Ялисоветі на Юрія в ярмарку.

Іван

Як же це так?.. Та я ж сам її купив, і ви, барин, дали мені грошей, як ми продали жито.

Семен

Хи-хи-хи!

Орлик

(переходить в середину, до Семена тихо).

Цить! Бо, єй-богу, за двері виштовхаю.

(Становить кофій на столику й садовить Івана).

Кушайте, барин, мерщій, бо кофій простине.

Іван

(зривається).

З якої речі я буду пити кофій, коли мені пора вже йти до кухні снідать картоплю з розсолом, бо простигне; та й коней треба чистить, я й так заспав.

Орлик

Що це ви, барин, простіть за слово, раз у раз уранці п’єте кофій, а сьогодні така охота до картоплі з розсолом припала?

(Садовить його).

Та ще й коней збираєтесь чистить. Я вже давно почистив. Сідайте, барин, хутенько та пийте кофій, а то Марія буде на мене гніватись, що вистудив.

Іван

(кланяється до колін Орликові).

Зділайте милость, барин, пустіть мене, годі вже сміяться! Я вірно вам служу й завжди до вас поштивий, за віщо ж ви насміхаєтесь? Адже ж я тепер і не сплю, й не п’яний, і добре знаю, що я не пан, а Іван, і служу при конях ваших на стайні.

Орлик

Щось сьогодні, барин, захотілось вам глузувати з нас, бідних ваших слуг! За віщо ж – ми й самі не знаємо. Я теж не сплю, й не п’яний, і добре знаю, що я Іван, і служу у дворі вашої милості при конях на стайні.

Іван

Ну, а я ж який чорт?

Орлик

Сергій Петрович Орлик, наш барин, та й тільки!

Іван

Тьфу! Що ж це, мене зачаровано? Але я зараз довідаюсь. Ну, коли ви Іван, то що ж я вчора робив?

Орлик

Учора ви були у Обознівці, їздили до пані Лебединської.

Іван

Та я не питаю про пана, а про Івана, що Іван учора робив?

Орлик

Був у Михайла на хрестинах і трохи собі, вибачайте, барин, випив та й пішов спать до стайні.

Семен

(сміється).

Хи-хи-хи!..

Орлик

(грізно до Семена).

Мовчи!

Семен

Коли ж, бог мене вбий, ніякого способу нема вдержатися від сміху, бо він вигляда, як та мавпа, що німці на мотузку водять.

Іван

От же, єй-богу, я з глузду з’їхав!

(Помовчав).

Що ж я робив на тих хрестинах?

Орлик

А нічого, бо ви ж там і не були.

Іван

Ну, добре. Що ж там Іван робив?

Орлик

(чуха потилицю).

Коли ж нема смілості сказать про те… Вибачайте, все через горілку… Ото ж сиділи ми там з Максимом Старостенком і з поповим Петром та (кланяється Іванові) вибачайте, як трохи випили, то я й давай шпетить панів, що вони нічого цілісінький день не роблять, а тільки їдять, сплять і цигарки курять; казав, що пристав би краще паном буть, ніж отак працювать… і… що рад би був, щоб вас, барин, вибачайте, чого сп’яну не скажеш, хоч на три місяці зробити парубком, щоб ви добре крижі поламали, чистячи стайню.

Іван

(дивуючись).

Єй-богу, правда! Як же це так?

Орлик

Потім казав, що якби мені викликать чорта, то я б йому й душу продав, аби він з мене зробив пана… Ну, а потім пішов у стайню спати.

Іван

(зітхнувши, киває головою).

Так, так, щира правда. Тепер уже бачу, що воно іменно так було… Боже мій, боже, що ж це я наробив? Доти чорта кликав, аж поки не докликався, що він мене перевернув У пана, а душу собі взяв… Я добре знаю, що заснув У стайні у моїй свиті… А тепер проснувся у панських покоях, на канапці і в панській одежі. Ну, нічого робить, нехай буде так.

(До Орлика, помирившись з тим, Що він пан).

Ну, як же тепер? Так ти Іван?

Орлик

(кланяється йому).

А так, Іван Сметана, ваш дворовий.

Іван

(до Семена).

А ти хто?

Семен

Семен Сорока, теж дворовий ваш, барин, від конюшні.

Іван

А я хто?

Орлик

Барин наш, Сергій Петрович Орлик.

Іван

Що ж маєш робить! Вже коли сам бог віддав мене в руки чортові, то нічого не подієш. Тепер, коли вліз у панську шкуру, то треба буде жить, як пан, й розказувать, як пан.

(До Орлика)

Іван!

Орлик

Слухаю!

Іван

Зараз видно, що ти не Іван, бо навіть не вмієш і відкликатися. Не кажи «слухаю», але «чого зволите!» Ну, дай же мені тієї юшки, шо ти приніс, бо щось мене за печінку тягне, видно, шо тут (б’є по животу) нічого нема.

Орлик

(підв’язує йому салфетку під бороду).

Так, щоб часом не облили кофієм халата. Пийте ж, барин, пийте. Кофій такий солодкий, як Оксанині губи, а булочка білесенька, як зубки в Оксани.

Іван

(до себе).

Еге, матері його біс, куди стріля!

(До Орлика гостро).

Чуєш, ти мені Оксанки не зачіпай, подальше від неї! Це моя дівчина, як чорт і її не обмінив!

(П’є кофе і плює).

Тьфу! Яке нудне і наче лікарство з аптеки. Слухай, Семене, піди лишень до Мошка та принеси мені півкварти горілки, бо мені чогось нудно.

Орлик

Не можна, барин, бо доктор не веліли вам пити горілку.

Іван

Який там дурень буде слухати твого доктора! Хіба ти не знаєш, що тільки тоді, як чоловік умира, кличуть доктора, щоб поміг скоріше вмерти.

Орлик

(подає люльку).

Барин, може, люльку закурите?

(Дає вогонь).

Іван

(закурює, скільки раз потягне й спльовує).

Тьфу! Та й поганий же який тютюн! Легкий, наче солома: у горлі шкряба, а в роті не чуть. Дай лишень мені цигарку з тих, що частуємо гостей.

(Показує).

Отам у шухлядці.

Орлик

(дістає з шкафи і подає ящик з цигарками).

Ого-го! Одначе, барин, вже добре знаєтесь на цигарках.

Іван

Велика штука! Хіба я не служив у городі? Знаю… І я зумів би жить городським фасоном.

Орлик

Як же то барин, треба поводиться, щоб буть здатним на городського пана?

Іван

Та це не так трудно, як воно тобі здається. Надів фрак, на одно око почепив шкляне коліща, червоні, як печений рак, рукавиці, ліг у фаетона, як на ліжко, а ноги задрав аж на спину кучерові. От тобі й городський пані Не велика, брат, мудрація!

Орлик

(набік).

Одначе мій Іван не такий дурень, який мені здавався.

(Вголос).

А я й забув, барин, що там уже давненько прийшов Дем’ян з Оксаною і жде. Він прийшов просить дозволеная…

Іван

(сполохнувшись, зскакує).

Якого дозволенія?

Орлик

А на мій шлюб з Оксанкою.

Іван

Що? А.. а я ж на кому оженюся?..

Орлик

Шуткуєте, барин! Звісно, на панночці, на дочці вашої тітки, котра має сьогодні приїхати аж з-за Ромен.

Іван

Семен! Клич сюди Дем’яна і Оксану. Стривай, аж тепер я дізнаюсь певно: шо я таке єсть! Оксанка добре мене знає й може вибрать: або мене, або його.

Семен

(входить і балака до себе).

От же ні тебе, ні його, а мене Оксанка тепер вибере.

(Виходить в середні двері).

Іван

Ну, слава ж тобі, господи, зараз уже й кінець всьому. Оксана мене в один мент відгадає.

Ява ІV

Іван, Дем’ян, Оксана і Орлик.

Дем’ян

(кланяється).

День добрий, барин!

(До Івана).

Іван

(здивувавшись).

Дем’яне! Бог з вами, що ви кажете, хіба ж ви мене не пізнали?

Дем’ян

От, нехай бог милує! Через шо ж би то я не пізнав вас, барин? Хіба ж я не стругав паничеві шабельок дерев’яних, та я ж і на хрестинах ваших був.

Іван

(тривожно).

Оксана!

Оксана

(кланяється, зніяковівши).

А що, паничу, скажете?

Іван

І вона – «паничу»!.. Зачарований!..

(Підходить до Дем’яна).

Бач, Дем’яне, я був двірським Іваном, а тепер вже не двірський. Чорт мене схопив у свої лапи та й держить. Доти звав куцого, поки він не прийшов, та не опутав мене і перевернув у пана!.. А проте я все ж таки Іван.

(Журливо хитає головою).

Тільки опутаний, зачарований.

Дем’ян

Бог з вами, барин, це ви жартуєте. Вам самим, мабуть, захотілось залицятися до моєї Оксанки, то через те й шуткуєте… Вибачайте, барин, бо хоч вона й бідна дівчина, але чесна, не яка-небудь хвойдниця. Її любить Іван, хоче взять за себе, ми вже зовсім згодилися.

(Пхає Орлика).

Кланяйся ж, Іван, баринові до ніг і проси гарненько, щоб назначив день, коли має бути ваше весілля.

Орлик

(кланяється).

Зділайте милость, барин, дозвольте вже нам з Оксанкою поженитися! Нехай би наше весілля відбулося до посту.

Іван

(з гнівом і трохи не плаче).

А щоб вас усіх чорт узяв за такі речі! Що я собі наробив? Ще дівчину одіб’ють! Мука та й годі. Але постривайте: коли я справді пан, а ти Іван, то я тобі не віддам Оксанки, бо вона моя й нічия більш не буде.

Орлик

(до Оксани).

Бачиш, як погано зробили, шо барина розгнівали.

(До Дем’яна тихо).

Ходім у другий покой і звідтіля послухаємо, що він буде з Оксанкою балакать.

Виходять.

Ява V

Іван і Оксана.

Іван

Оксанка, моя єдиная Оксанка! Подивися ж на мене. Присягаю тобі всім святим, що я Іван! Не смійся ж бо, Оксанко, благаю тебе, серденько! Та вже ж хоч усіх селян позви, то всі скажуть, що другого Івана нема. Ну, подивися-бо на мене!

(Торка її).

Ну!.. І що ти за дурна дівка?.. Ну ж дивися. А чий же це ніс? Га?.. Чиї це губи? Га? Не панові ж, а мої!

Оксана закривається хвартухом.

Бач, як чортяка опутав. І вона не пізнає! От наказаніє боже!..

Оксана

Шкода, паничу, нічого вам удавать з себе мого Івана, бо хоч би ви мені все село подарували, й корову, й грунт, і всяке убрання, то я вас не хочу. Нехай кожний глядить свого: для пана – пані, для селянина – селянка!

Іван

То ти думаєш, що я буду тебе просить, щоб ішла за мене? Не підеш по волі, то я заставлю.

Оксана

Еге, зараз!.. Так і піду! Хіба нема вже правди на світі? А нащо ж уряд? Хіба як я бідна сирота, то хто не хоче, той і не знущатиметься надо мною?

Іван

Оксано, чого ж ти плачеш? Бійся бога! Ну, годі, годі!

(Обтирає їй очі своїм рукавом).

Я вже не буду тебе силувать.

Оксана регоче.

Еге! Отакої! А це знову шо?.. Сьогодні щось дуже чорт розгулявся! Чого ти смієшся?

Оксана

Коли ж, паничу, ви страшенно смішні.

Іван

Виходь же за мене заміж, то й ти будеш смішна.

Оксана

Не хочу я залазити між панів, бо там будуть знущатися надо мною.

(Співа).

Не піду я та за пана,

Бо за паном жить неволя,

А піду я за Івана,

З ним талан мій, моя доля!

Не хочу я панських грошей,

Коли мій Іван хороший!

Як надіне мій Іван

Шапку чорну набакир

Та новий синій жупан, –

Любо глянуть – багатир!

А як вийде на вулицю,

То аж серце веселиться!

А ти, пане, схаменися

Та від мене відчепися,

Бо я ж тобі та й не пара,

Бо Оксана не для пана!

Не хочу я панських грошей,

Коли мій Іван хороший!

Іван

Правда, правда. Постривай, Оксано! Тепер я догадався, через що ти мене не пізнаєш! Бо я в панській одежі, а як влізу в свою шкуру, то ти мене в один мент пізнаєш!

(Вибігає наліво).

Ява VІ

Оксана, а потім Семен.

Оксана

Жаль мені його, а який же йому чорт винен: завжди завидував панам, нехай же тепер наїсться того панства.

Семен

(входить).

Оксанка! А куди пішов перевертень? Ну, тепер уже я тебе не пустю.

Оксана

А тобі знову чого?

Семен

Що ж буде з нами?

Оксана

А що ж має буть?

Семен

Оженимся!

Оксана

Не хочу й слухать, бо я люблю Івана.

Семен

Так він уже не буде знову Іваном, бо його господь наказав за те, шо чортові душу віддав!

Оксана

Говори!.. Тільки я словечко скажу, то й побачиш, – зараз все переміниться! Коли б не панич та не батько, то я б йому давно сказала.

Семен

(бадьориться).

А чим же ж я не молодець?

Оксана

Іван кращий від тебе.

Семен

Ну, а мені ж чого бракує? Ти придивись – який жвавий, а на силу нема від мене парубка!

Оксана

Відчепись ти від мене, клишоногий!

Семен

А, коли так, то постривай же: хоч не схочеш, покохаєш!..

(Засукує рукава й хоче її бить).

Оксана кричить.

Ява VIІ

Оксана, Орлик і Семен.

Орлик

Що тут за гвалт?

Семен

А нічого. То я хотів упросить Оксану, щоб мене покохала.

Орлик

Хтось їде від города. Вибіжи напротив і подивись, хто такий.

Семен

(до себе).

Виганяє мене, бо сам хоче пожартувати з Оксанкою. Тепер я бачу, що він справді зробився Іваном.

(Виходить).

Ява VIIІ

Орлик і Оксана.

Орлик

Ну що, Оксанко, чи подобається тобі, що замість Івана – я? Мені здається, що я зграбніший від Івана?

Оксана

А звісно. Панич з вас пристойніший, а зате Іван – кращий парубок, ніж ви.

Орлик

Шкода, що я не парубок!

(Обнімає Оксану).

А то зараз оженився б з тобою.

Оксана

(виривається).

О, що-бо ви, паничу, вигадуєте! Бідний мій Іван – не тільки його самого зачарували, а ще й до його дівчини залицяєтесь.

Орлик

А що ж тут такого? Хіба ти думаєш, що Іван буде на тебе гніватися, як ти мене поцілуєш?

Оксана

Та вже ж і дякувати за те не буде.

Орлик

Попроси ж мене гарненько, то я його відчарую.

Оксана

(кокетливо).

Коли ж я не вмію, як просить.

Орлик

Треба мене поцілувать.

Оксана

(цілує його руку).

Чи так?

Орлик.

Не так.

(Наставляє обличчя).

Поцілуй мене сюди.

Оксана

Я не смію вас цілувать у губи.

Орлик.

Не смієш? То я сам поцілую тебе!

Оксана тікає. Орлик догнав її на середині кону, цілує, а в ту хвилю Перепетуя Андріївна стає в дверях і бачить те.

Ява ІX

Іван – зліва, Перепетуя Андріївна, Ірина й Павло Данилович – з середніх дверей, Орлик і Оксана.

Іван

(в дверях).

Ой леле!

Перепетуя Андріївна.

О боже, что я вижу!

Оксана тікає.

Орлик

(розгубившись).

От лихо! Це, здається, моя тітка Перепетуя з дочкою!

Перепетуя Андріївна

(іде до Івана, приймає його за Сергія Петровича, вітає сердечно і далі балакає без передиху).

Слава богу, наконец-то мы добрались до места! О сердце, сердце! Ты всегда подсказываешь. Вот только увидела тебя, оно мне подсказало, что ты мой родной! Однако, скажу тебе, мой друг, что допускать в барском доме такое безобразие невозможно.

(Указуючи на Орлика).

Я бы его сейчас выпорола на конюшне. Бывало и меня поцелует мой покойный Филимон, царство ему небесное, но это совсем другое дело – муж и жена… Постой, что же я хотела сказать?

(Пригадує).

Да! Так вот видишь: я – Перепетуя Андреевна, тетка твоя. Маленьким тебя на руках носила. Ты меня не припомнишь? Крохотный был, вот такой!

(Показує).

А это моя дочь Ирина. Тогда еще, с позволения сказать, грудь сосала. А это Павел Данилович Синепупов – наш родственник. Мы встретились в Елисаветграде, и я пригласила его побывать у тебя и познакомиться.

(Іде в глибину кону, скидає з себе і Ірини шуби, потім поправляє свій і доччин туалет перед дзеркалом).

Орлик

(тихо).

Ну що його робить? Попав у своє власне сільце! Власне, зараз рекомендуватися тітці в такому замаскованому вигляді неможливо та ще після сцени з Оксаною, свідком якої вона була. Почекаю більш зручного моменту, а тим часом нехай Іван зображує племінника.

Перепетуя Андріївна

(до Івана).

Что же ты молчишь?.. Застенчив больно… Что с тобой? Может быть, ты болен, боже сохрани, лишен способности говорить? Смотришь только, смотришь и молчишь! Да что с тобой? Может быть, ты не доволен, что мы приехали? Это так, как мой покойник Филимон, царство ему небесное, бывало, как рассердится на меня, целую неделю ни слова не скажет! Не влюблен ли ты?

Іван

Як шестерня в млині – теркоче й теркоче, я ніяк не розберу, чого їй треба від мене.

Перепетуя Андріївна

Фу-у! Это ужасно! Мурчит себе что-то под нос, как кот. Чего же ты стыдишься? Совсем взрослый мужчина и не умеешь говорить с женщиною! Ведь я не чужая. Ну, поцелуй же меня, поцелуй Ирину; а впрочем, нет, подожди целовать Ирину, может быть, из моих предположений ничего еще не выйдет… Ах, какой же он застенчивый, какой застенчивый! Ну, если стесняешься целовать Ирину, поцелуй меня.

(Підставляє щоку).

Іван

(набік).

От причепилась манія.

(До Перепетуї Андріївни).

Та я не хочу цілувать, нащо мені це здалося?

Перепетуя Андріївна

Ах, боже мой! Сереженька, что ты говоришь? Невыносимо – говорит, как мужик!

Орлик

(до Перепетуї Андріївни).

Я вам скажу, бариня, що наш панич так любить мужиків, що не тільки балака, як вони, а іноді то й одежу таку саму носе…

Перепетуя Андріївна

Пошел прочь, негодяй! Еще слово скажешь – в рожу дам. Какая распущенность! Ты еще поцеловать меня вздумаешь?!

Павло Данилович

Меня удивляет, что кузен так странно себя держит!

Іван

(придивляється до Павла Даниловича).

Мені здається, що оцей вертун на тонісіньких ніжках той самий чорт і є, що мене зачарував і перевернув у пана!

(Заглядає йому на голову).

Густе таке, у вражого сина, волосся на голові, що ріжків не видко!..

Орлик

(до себе).

Комедія! Одначе кузина моя хороша, як ангел. Як би покласти кінець цьому маскараду! А поки що треба розпорядитися, щоб тіточку влаштували зручніше.

(Виходить).

Павло Данилович

(до Івана).

Вы засохли в cеле и совершенно одичали. Отчего вы никуда не выезжаете?

Іван

(до себе).

О! Зачіпа вже мене!

(Незадоволено до Павла Даниловича).

А де ж би я у чорта сидів? Де родився, там і сидю.

Павло Данилович

Вы, вероятно, нигде не учились и не имели ни гувернера, ни товарищей, что так странно и грубо выражаетесь?

Іван

(кланяється).

Одчепись ти від мене, клишоногий! І чого тобі треба?

Павло Данилович. Клянусь честью, я решительно ничего не могу понять.

Перепетуя Андріївна

(до Павла Даниловича).

Я тоже не понимаю! Помилуй меня, Сереженька, ведь ты совершеннейший мужик! Ни капли воспитания и никакого подобия, что ты помещик и дворянин хорошей семьи.

Iван

А чого ж моїй сім’ї бракує: батько служив на панських дворах, а мати – чудова прачка й корів доїла.

Перепетуя Андріївна

Что с ним сделалось?! Сереженька, ведь ты не забыл, как тебя Радионова расхваливала за французские вокабулы? Ну, припомни Радионову, которая до того объедалась жареных поросят, что по два раза болела! Поговори же с Ириною по-французски.

Павло Данилович

По-французски!.. Ха-ха-ха!.. По-французски! Он выглядит обыкновеннейшим парубком.

Іван

Ну, а як парубок, то що ж тут поганого? Дивись, який митець? Парубок? Та парубок, одно слово, чоловік, раз у раз працює, до церкви ходить, молиться богу! А ти глянь на себе: на голові кудла, як у барана, під волоссям ріжки стирчать, а ноги? Подивись, які у тебе ноги тонісінькі, якби добре тропака ударив, то й поламав би! Чорт на купині та й годі!

Павло Данилович

Благодарю за гостеприимство! Очень, очень благодарен. Только потому, что вы хозяин, я не требую от вас объяснения и удовлетворения за оскорбление.

Перепетуя Андріївна

Что, дуэль? Не делайте этого, ради бога, вы покалечите друг друга! Послушайте, оставим их с Ириною, может быть, она успокоит его.

Павло Данилович

Но я не думаю, чтобы Ирина осталась…

Перепетуя Андріївна

Останется!.. Любовь слепа и не обращает внимания, как кто говорит. И чужие без разговоров могут полюбить друг друга, а свои тем более!

Павло Данилович

Это невозможно!..

Перепетуя Андріївна

Весьма возможно! И мой покойник Филимон, царство ему небесное, имел такую же рожу, однако я его полюбила и верна ему была до гробовой доски. Пойдем, пойдем! Ну, пока до свидания!

(Хоче поцілувати Івана, а той ухиляється).

О господи, какой он дикий! (Бере Павла Даниловича під руку і, виходячи, говорить).

Вот я тебе скажу, как мой покойный Филимон, царство ему небесное…

Виходять.

Ява X

Ірина й Іван.

Ірина

(набік).

Удивляюсь маме, зачем она оставила меня один на один с кузеном. Он такой неприветливый, что я просто боюсь его.

Іван

(набік).

І чого вона так на мене спідлоба поглядає? Може, й справді хоче за мене вийти заміж!

Ірина

(набік).

Боже, какой он неотесанный!.. Ни слова не заговорит и даже о здоровье не спросит.

Іван

Ну що його робить?.. От кара господня! Так стоять й мовчать якось не приходиться. Треба їй що-небудь сказать.

(Підходить близько до Ірини й кланяється їй у пояс).

Будьте здоровенькі з сьогоднішнім днем!

Ірина

Благодарю вас!

(Набік).

Вот оригинал.

Іван

Чуєте, баришня, чи вони показились, чи у них в головах попереверталося, що хотять нас одружити! Нехай же придивляться: хіба їм повилазило, що ми не пара! Хоч ви з обличчя й гарненькі, але ж тонісінькі, ручка малюсінька – не до роботи, ніжка – теж… Що ж би я робив з вами в хазяйстві? Мені треба такої, щоб і біля корів успіла, й серпа не боялася. От, знаєте що, баришня, я вам пораджу? Візьміть ви собі за чоловіка мого кучера Івана, він для вас якраз буде пара, бо попереду був паном й уміє добре балакать.

Ірина

Как вы можете такое мне говорить?..

(Плаче).

О мой бог, зачем мама привезла меня сюда!..

Іван

(набік).

Бідненька, як їй хочеться за мене заміж, що аж плаче!

(До Ірини).

Тут плач нічого не поможе, бо хоч би ви ‘й на смерть заплакались, то я не можу на вас оженитись! Збирайтеся та їдьте додому, тут вам нема чого робить: барин наш зробився мужиком, то ви не захочете піти за нього. Знову ж я своєї Оксанки не покину. Та хоч би вже, нарешті, я й згодився оженитися на вас, то вам з того мало буде користі; чорти опутали мене й туж-туж схватять у свої пазури й потягнуть у пекло.

(Зітхає).

Ірина

(злякано).

Да он сумасшедший!

Іван

Мені дуже вас жаль, баришня, бо я бачу, що ви добрі. Але що ж я маю робить, коли у мене є Дівчина Оксана, й я її ні на кого не проміняю. Оставайтеся здорові! Совітую вам: не закручуйте голови мною, бо я щиро вам кажу, що не оженюся на вас! Прощайте!

(Виходить).

Ява XІ

Ірина, а потім Орлик.

Ірина

Боже мой, боже! Что со мною делают. Это всегда так бывает, когда заранее рассчитывают брак. И кто бы, читая его письма, подумал, что он такой мужик? Какая я несчастная!

Орлик

(входить).

Чого ви, баришня, такі смутні?

(Цілує її в руку).

Ірина

Что это, как ты смеешь меня целовать?

Орлик

Не гнівайтесь, баришня, я бачу, що ви дуже добрі, і мені жаль…

Ірина

(здивовано).

А ты почему знаешь?

Орлик

Як же мені не знати, коли я читав усі ваші письма до барина. А барин, боже, як бажали побачить вас, баришня. Щасливий наш барин, що у нього буде така гарна і добра жінка.

Ірина

(набік).

Изумительно! Он несравненно вежливее своего барина. Послушай, скажи мне, пожалуйста, – твой барин всегда такой невежливый?

Орлик

Ні, це вони зранку такі стали.

Ірина

Не в припадке ли он?

(Показує на лоб).

Может быть, болен?

Орлик

Може статися.

Ірина

Совершенный мужик. Нельзя поверить, чтобы он получил какое-нибудь образование…

Орлик

О, як я вам розкажу, що тут у нас буває, то ви здивуєтесь! Часами пан перевертається в мужика, а мужик у пана.

Ірина

(здивовано).

Как это?

Орлик

(змінює тон і мову).

Вот я, например, по одному вашему мановению готов обратиться в Сергея Орлика, счастливейшего кузена вашего.

Ірина

Что это значит?

Орлик

Это значит, моя дорогая кузина, что я хотел развлечься и шуткою своею смутил вас. Теперь прошу извинить мне, простить! Я, Сергей Петрович Орлик, честь имею представиться.

Ірина

А кто же тот?

Орлик

Сейчас все расскажу, но уйдем пока; я слышу голос Павла Даниловича.

Виходять.

Ява XIІ

Іван, Павло Данилович, потім Оксана.

Павло Данилович

(справа, тягне за руку Івана, гнівно).

Стыд! Позор! Мы это сейчас окончим иначе!

Іван

Та ти не надійся так дуже на свою чортячу силу, бо як розсердюсь, то й самого Луципера не злякаюсь! Пусти, кажу тобі, кривоносий, і відчепись зараз!

Павло Данилович

Я тобі докажу, брат…

Іван

Ну, скажіть на милость! Який я тобі брат? Відчепись, сатана! Мій батько не грів казанів у пеклі, і мати моя не їздила на Лису гору.

Павло Данилович

Не могу более переносить оскорбления! Сейчас выезжаю в ближайший город и пришлю тебе секундантов – каких найду.

Іван

Чуєш ти, перевертень? Тільки не перестанеш налазить, то як візьму дубину та вимажу її добре свяченою крейдою, так таку тобі гарячу баню зроблю, що ти й у пеклі будеш згадувать.

Павло Данилович

Терпения нет!.. Я вынужден сказать тебе, что люблю Ирину, а ты не стоишь ее!..

Іван

А мені яке діло, люби собі кого хочеш.

Павло Данилович

Ты должен мне уступить свою невесту, понимаешь?

Іван

Що?.. Як?.. Ти хочеш, щоб я задля тебе одступився від моєї Оксанки? А що ж ти таке за птиця – король який, чи генерал, або справник, чи, може, становий, що можеш мені заказувать?! Та хоч би ти був не то що чорт, а син самого антихриста, то я тобі не уступлю її.

Входить Оксана.

Чи бачиш ти, чи чуєш, Оксанко, отой кривоногий, не доволі з нього, що опутав мене, перевернув у пана, та Ще хоче й тебе однять. Але я не віддам тебе, бо люблю всією душею!

(Обнімає її голову руками).

О моя ти Оксанко, моя єдиная, чого вони від нас хочуть?!

Павло Данилович

Это выше сил моих! Ты оскорбляешь родню.

Іван.

Ну, то що ж?

Павло Данилович

Оскорбляешь кузину Ирину, выражая явно свою любовь к этой девушке!

Іван

А тобі до неї зась! Оксана моя більш варта, ніж всі твої баришні, всі твої Арини, от шо!

Павло Данилович

(схоплює пістолети зі столу).

Без всяких формальностей! Пойдем сейчас в сад, и кровь должна смыть оскорбление!

Оксана

(з криком).

Боже мій! Боже! Татусю, татусю! його вб’ють!

(Вибіга).

Павло Данилович

(подає пістолети Іванові).

Вибирай!

Іван

Хіба я дурний?.. Відчепись, кажу, поки не битий!

Павло Данилович

Трус! Ты хочешь, чтобы я дал тебе пощечину!

Іван

То тобі мало, що зачарував мене, та ще хочеш бить?! Думаєш застрілить, щоб я без святого причастя вмер і зараз достався у твої пазури! Убивай же коли так – одна мені смерть!

(Схоплює Павла Даниловича за груди і кидає його на диван так, що пістолети випадають із рук. Іван придержує однією рукою Павла Даниловича за горло, другу заносить над ним).

Я тебе, куций, вимуштрую тут і без пістоля! Одверни мене зараз з пана в Івана, бо задавлю, як кота!

Входить Семен.

Семене! Біжи швидше, принеси свяченої води, я його вже не пустю живого! Це той самий, що зачарував мене! Павло Данилович. Помогите! Помогите!

Ява XIIІ

Павло Данилович, Іван, Семен, Перепетуя Андріївна, Орлик і Ірина.

Семен

Держи його, держи, не пускай! Я зараз принесу вірьовку від церковного дзвона, то ми його гарненько зв’яжемо та й в ополонку.

Всі

(входять).

Что это такое?

Павло Данилович

Освободите меня из рук этого сумасшедшего!

Іван

Відчаруй мене, а то уб’ю.

Орлик.

Іване! Пусти його.

Іван

(пускає Павла Даниловича і стоїть, як закам’янілий, здивовано).

Що ви сказали?.. Га?.. Як ви сказали?.. Хто я такий?

Орлик

Дурний Іван, котрому хотілося бути паном.

Іван

(молитвенно).

Слава ж тобі, господи милосердний, що ти мене вирятував з пазурів нечистого.

(До Павла Даниловича).

А бач, як я тебе добре помняшкурив, так ти зараз мене і відчарував.

(Кланяється Орлику).

Спасибі й вам, паничу! Як же я рад тепер, що збувся того панства!

Перепетуя Андріївна

Что это? Тот самый, который выдавал себя за моего племянника – мужик? А тот, что с девушкой обнимался?

Орлик

Молчите, дорогая тетушка! Это я, Сергей, тот грешник, но Ирина не видела.

Перепетуя Андріївна

Кто же он?

Орлик

Мой кучер Иван.

Перепетуя Андріївна

Мой бог! Так я твоего кучера в губы целовала? Скандал!! Почему же ты не предупредил меня?! Ей-богу, ты стоишь того, чтобы с тобою поссориться!

Орлик

(цілуючи руку).

Извините, дорогая тетушка! Поцелуйте меня, и это оскорбление изгладится.

Перепетуя Андріївна

(цілує його).

Скажи же мне, для чего ты так замаскировался?

Орлик

Хотел сделать неожиданное удовольствие для тетушки.

Перепетуя Андріївна

Хорошее удовольствие: целоваться с его кучером.

Орлик

Еще раз

(цілуючи її).

Простите, милая тетушка, извините!

Перепетуя Андріївна

Ах, как он меня целует! Совершенно, как мой покойный Филимон, царство ему небесное!

Орлик

(до Павла Даниловича).

Прошу у вас, дорогой кузен, извинения за Ивана.

Iван.

А що ж зо мною буде? Вже ж як ви знову пан, то я Іван і Оксанка вам не нужна?

Орлик

А конечно! Ну, ступай, зови сюда всех! Там тебя ждут Демьян, Оксана, парни і девушки. Завтра твоя свадьба с Оксаною, а теперь я велю сделать угощение.

Іван

Зараз! Ну слава ж тобі, господи, і в пекло живцем не візьмуть, і Оксанка моя. Якби не Оксана, то й паном було б добре залишитись.

(Одчиняє двері й махає рукою).

Входять Дем’ян, Оксана, парубки й дівчата. Іван тим часом переодягається ззаду хора в своє убрання.

Дем’ян

Поздоровляємо вас, паничу, з заручинами, з молодою панею, дай боже вам жить щасливо і діточок діждать.

Орлик

Ну, спасибо! Комедия наша удалась! Теперь спойте веселую песню і попляшите, а потом угощение. Где же Иван?

Іван

Ось зараз влізу в свою шкуру!

Хор.

Ой пішла б я на музики,

Щоб дав батько п’ятака,

Закрутила б там навіки

Молодого козака!

Туп, гуп ніженьками,

Цок, цок підківками,

Гоп, чук-га! Тропака!

Бо я зроду така!

Усі в селі мене знають,

Кажуть – інша не така.

Хлопці в танець зазивають,

Бо я люблю тропака!

Чи до танців, чи в роботі –

Я до всього придалась,

Хлопці з другими жартують,

А від мене знають зась!

Туп, туп і т. д.

Коли співають останній куплет, Іван вискакує одягнений парубком і танцює козака з Оксаною.

Завіса


Примітки

Водевіль «З Івана – пан, а з пана – Іван» друкується вперше за автографом, що зберігається в ДТБ (№ 27756), з цензурним дозволом від 31.ХІІ.1884 р. На титульній сторінці рукопису після заголовка зазначено: «Жарт-водевіль в одній дії (по Анчизу) Гната Карого».

Вірогідно, що водевіль «З Івана – пан, а з пана – Іван» написаний ще в Єлисаветграді для аматорського гуртка, одним з керівників якого драматург був протягом тривалого часу. Псевдонім «Гнат Карий» зустрічається вже під оповіданням «Новобранець» – першим художнім твором І. К. Тобілевича. Під усіма творами, написаними пізніше, драматург ставив псевдонім «Карпенко-Карий».

Водевіль «З Івана – пан…» не відзначається художньою довершеністю, окремі комедійні ситуації використані автором у комедії «Паливода XVIII століття». Водевіль становить певний інтерес для вивчення творчого шляху Карпенка-Карого і становлення його як драматурга.

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ.вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 358 – 378.