Гандзя

Іван Карпенко-Карий

Драма з часів руїни (1653 – 1687)

Дієві люди:

Ханенко – гетьман польської частини правобережної України.

Грицько Дорошенко – полковник у гетьмана другої частини правобережної України – Дорошенка.

Пелех – кошовий отаман при Ханенкові.

Богаченко, Біленький – осаули.

Лобель – комендант Білоцерківської кріпості.

Жозефіна – його жінка.

Гандзя – дівчина з лівого берега Дніпра.

Зінько – її коханець.

Грицько – її брат.

Пиво-Запольський – полковник компанійського полку в Димері.

Нянька – у замку Пиво-Запольського.

Катерина, Алінка, дівчина – покоївки в замку.

Улас, Явтух – старші козаки в полку Пиво-Запольського.

Янкель-Іван, єврей-козак, шинкар.

Ривка-Одарка, його жінка.

Борох – їх родич.

Запорожець.

1-й, 2-й чоловіки.

Прочани – баби й чоловіки, дівчата й козаки.

Примітки

«Гандзю», драму з часів Руїни (1663 – 1687), вперше надруковано в літературному збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», (Київ, 1904, видавництво «Вік»). Без усяких змін увійшла вона в 5-й том «Драм і комедій» Ів. Тобілевича (Карпенка-Карого) (Полтава, 1905), видання Г. Маркевича).

Історію «Гандзі» розказав М. І. Костомаров у своїй праці «Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного н Самойловича», що друкувалася в 1879 – 1880 рр. Тут він оповідає, як правобічний гетьман Ханенко одбив у дорозі бранку, черкеску надзвичайної краси, що її гетьман обох боків Дорошенко посилав у дарунок падишахові. Ханенко віддав її на схованку в Білу Церкву комендантові Лобелю, аж поки він її не забере. Довідавшись про неї, авантюрник, полковник польської служби Пиво-Запольський склав фальшивого листа від імені Ханенка і так вдало підписався під руку того, що Лобель передав дівчину посланцям. Пиво-Запольський жив з нею місяців зо три, а потім, як казали, і одружився з нею. Пройшов деякий час, щось коло року. Ханенко, поки служив Польщі, затаїв бажання помститися, але коли його розбив Дорошенко і він надумався відійти від Польщі, то, збираючись на Запоріжжя, на останок постановив він розправитися з своїм особистим ворогом. Не відкриваючи нікому свойого заміру, він рушив на київське Полісся до міста Димера, де жив Пиво-Запольський. В Димері він став станом перед замком, запросив Пива-Запольського до себе на бенкет і вбив його в свойому наметі.

Так оповідає М. І. Костомаров, посилаючись на книжку А. Грабовського «Ojczyste spominki» (Краків, 1845, Том II; див. «Собрание сочинений» Н. И. Костомарова. Книга 6, том 15, С. Петербург, 1905, на стор. 235 – 236).

Про долю Гандзі, про її смерть М. Костомаров нічого не каже. Нічого нема про не і в його джерелі, в книжці А. Грабовського (стор. 251, 257, 263), по якій сама пригода припадає на кінець серпня 1673 року.

Та ще раніше за М. Костомарова історію Гандзі та Пива-Запольського докладно подав польський історик dr Antoni I. (J. Rolle) в оповіданні «Zemsta kozacka» («Козацька помста»; Nowe opowiadania historyczne, Вид. 2-е Львів. 1878. Стор. 195 – 253).

Займає історія Гандзі в цьому оповіданні власне стор. 237 – 250.

Наводимо деякі нові деталі.

За І. Ролле, Гандзю, сироту з хутора на лівому боці над Дніпром, викрав полковник Тарасенко для Дорошенка, але той послав її падишахові. По дорозі перехопив її син Ханенка Павло; йому сказали, що це бранка черкеска. В Білій Церкві зобачив її Пиво-Запольський. Довідавшись про «фортель» Пива, Павло Ханенко приховує помсту за свою кривду до якогось часу. Нарешті старий Ханенко з сином стають із своїм військом під Димером. Гостей приймає в себе в замку Пиво-Запольський, де їх вітає і молода його жінка. Потім Ханенки трактують Пиво-Запольського в своєму обозі і тут Павло Ханенко убиває його ножем. Замок грабують. Молодий Ханенко шукає Гандзі, але вона, довідавшись, що сталося, кидається з крутого берега в річку, що плине під замком. Серед селян з покоління в покоління переказують про неї.

Ів. Тобілевич ускладнив сюжет, ввівши брата та коханця козака, утечу Гандзі з Димера з ними і т. інш., ідеалізував Ханенка та, пішовши за народним переказом, надав своїй п’єсі яскравого історичного колориту.

«Пригадуємо, – каже І. Ролле, – літ з двадцять тому пісню сільського лірника. В ній було про чорнобриву Гандзю, що покохала «ляцького» полковника, для нього покинула давнішого коханця козака; козак пустив з димом будинок і добро «ляшка», а легкодумна Гандзя з жалю та розпачу пішла на дно бистрої річки. Ми цілком певні, що оповідання це одбивало життєву долю жвавого Пива; тільки з роками кожний лірник, з натури імпровізатор, щось з оповідання викинув, а щось до нього додав… Так дойшло воно до нас в одежі, прикроєній до тенденцій, до потреб сучасності» (стор. 250).

Навряд чи І. Тобілевич бачив коли книжку А. Грабовського, але Костомарова та оповідання І. Ролле він міг читати. Принаймні він пішов якраз тим шляхом, що про нього каже І. Ролле: Гандзя покохала польського полковника, покинула для нього коханця козака (і брата з матір’ю), а коли її милий загинув, кинулася з кручі в річку.

У М. Костомарова, як ми вже бачити, трагічного кінця Гандзі нема, а в І. Ролле подробиці його, почасти за народним оповіданням, зовсім такі, як і в нашого автора. Додамо, що той Орун, який продає туркам гарних дівчат (дія І, ява II), є один із героїв оповідання того ж І. Ролле «Książe Sarmacyi» («Князь Сар матії»; Opowiadania historyczne, т. І. Вид. 2-ге. Львів, 1878].

Така історична основа драми.

Примітки П. Тиховського.

Подається за виданням: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) Твори. – Державне видавництво України, 1929 р., т. 1, с. 143 – 210.