Безталанна

Іван Карпенко-Карий

Драма в 5 діях

Дієві люде:

Іван – старий чоловік, москаль.

Софія – його дочка, молода дівчина.

Ганна – удова.

Гнат – її син, парубок.

Варка – дівчина.

Параска – дівчина.

1-а, 2-а дівчата.

Омелько, Дем’ян, Степан – парубки.

Явдоха – хазяйка на вечорницях.

1-й, 2-й старости.

Парубки, дівчата й музики.

1886 р. Новочеркаськ

Примітки

Першу редакцію драми «Безталанна» під назвою «Хто винен?» закінчено Карпенком-Карим десь наприкінці 1883 або на початку 1884 року і, напевне, тоді ж надіслано М. Старицькому. Той уважно прочитав рукопис, зробив низку критичних зауважень з приводу п’єси й радив авторові докорінно переробити її. Як видно з листа І. Карпенка-Карого до М. Старицького від 8 жовтня 1884 року, з жодним зауваженням автор не погодився, проте згодом п’єсу таки переробив, назвавши нову її редакцію «Чарівниця». Під заголовком «Хто винен?» драму надруковано в «Збірнику драматичних творів» (Херсон, 1886). Під назвою «Чарівниця» драму в новій редакції надіслано до цензурного комітету. Остаточний варіант п’єси відомий під назвою «Безталанна».

В Державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського в Ленінграді зберігається рукопис драми (№ 52875), на титульній сторінці якого написано: «Безталанна. Драма в 5 діях Карпенка-Карого. Посвята артистці Марії Костянтинівні Заньковецькій». Тут же цензорська резолюція «17 янв. 1887 г. – К представлению признана неудобной». Потім ця резолюція закреслена і написана друга – «17 янв. 1887 г. – К представлению дозволено». В цій редакції драма має інше закінчення: Ганна божеволіє, Гнат хоче покінчити самогубством, але в цю хвилину приходить Варка, і він вбиває її ножем. Схилившись над трупом Варки, Гнат промовляє, ридаючи: «Чарівнице… Чарівнице. Чарівнице…» Іван плаче над трупом Софії.

За остаточну редакцію драми «Безталанна» слід вважати текст, надрукований у другому томі «Драм і комедій» І. Карпенка-Карого (Одеса, 1897 р.).

В репертуарі дореволюційного українського театру «Безталанна» посідала одне з перших місць. Не сходить зі сцени вона і в наш час.

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 265 – 316.