Сто тисяч

Іван Карпенко-Карий

Дієві люде:

Герасим Никодимович Калитка – багатий крестьянин.

Параска – жінка його.

Роман – син їх.

Савка – кум Герасима, крестьянин.

Бонавентура – копач.

Невідомий – єврей.

Гершко – фактор.

Мотря – наймичка.

Клим – робітник.

1890 р. Хутір Надеждовка

Примітки

Комедію «Сто тисяч» закінчено 1890 року й того ж року надіслано автором до цензури. Як видно з рукописного примірника п’єси, що зберігається в Державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського в Ленінграді, 20 квітня 1890 року п’єсу «к представлению дозволено». (На рукописі олівцем, очевидно вже після надрукування твору, дописано: «Печатный экземпляр не схож с рукописным»). Бібліограф М. Ф. Комаров («Українська драматургія», Одеса, 1906) твердить, що ця комедія спершу мала назву «Гроші». Можливо, що такі відомості М. Ф. Комарову подав сам автор у розмові з ним. Нам не пощастило розшукати первісну редакцію комедії під назвою «Гроші».

І. Карпенко-Карий в ролі Калитки	П. Саксаганський в ролі Копача

Вперше п’єсу опубліковано у львівському журналі «Зоря» (1891, №№ 21 – 23) під заголовком «Сто тисяч»; згодом надруковано в другому томі «Драм і комедій» (Одеса, 1897 р.).

Між рукописним варіантом п’єси 1890 року ї текстом, що вміщений у другому томі «Драм і комедій», є розходження. Найголовніші з них такі:

В рукописі п’єса починається розмовою Романа і Мотрі, тобто з яви V, а І – IV яви дописано пізніше. У зв’язку з цим є зміни і в репліках дійових осіб.

Ява V першої дії в рукописі закінчувалася так:

«Роман

Батько? Справді. Ходім. Слухай, Мотре, ти ж мене любиш?

Мотря

Авжеж, люблю; та цілувать не хочу тепер, а як повінчаємось, тоді і губи тобі поодкусюю.

Роман

От химерна!

Виходять».

На початку яви IX першої дії в рукописі подається така ремарка про Копача:

«Входить Копач, одягнений в літне, старе, вицвівше, з латками другого цвіту пальто; сорочки й галстука не видно. В петлиці медаль за севастопольську кампанію. Шляпа стара, сильно заяложена. В руках щуп, т. є. свердель, два з половиною аршини завдовшки. Штани в чоботи. Чоботи прості. Борода і волосся давно не бачили гребінки».

Згодом виясняється, що його зовуть Корній Корнійович.

В яві IX першої дії автор розширив міркування Бонавентури про науку. В рукописі були тільки перші два рядки (до слів: «…от і в службі…»).

На початку яви X першої дії в рукописі в розмові з Романом Герасим після слів: «…і сам одягнешся по-празниковому», – ще говорив: «…надінеш новий синій жилет, чоботи з цвяховими халявами, чекмень тонкого сукна».

В кінці яви XII першої дії в рукописі немає двох реплік Герасима й Копача. Замість них Роман говорить приблизно те, що в остаточній редакції подається на початку яви V:

«Наче й розумний, а дурний! І все він зна – тільки нічого не робить. Це вже, певно, Копач заколотив сватать Пузирівну, йому аби язиком телепать! Що ж? Оглядини – не вінчання. Поїду! Воно й цікаво послухать, як Бонавентура буде язиком дзвонить. А мені що? Куплю кнурця та свинку, подивлюся на дівчат та й додому».

Перша дія закінчується явою XIII, якої в остаточній редакції немає:

«Герасим

(сам розгляда ще гроші)

Настоящі!.. І таких сто тисяч… Що зо мною?.. Голова горить, а серце так стукає у грудях, що сам чую… Невже ж це все снилось мені? Га? За п’ять – сто тисяч!.. Вухами своїми чув і не вірю… Чи це жид був, чи мара?..»

В яві V другої дії після слів Бонавентури: «…піду краще до криниці умиюсь», – в рукописі таке:

«Копач бере щупа і йде.

Герасим

Та на біса ви того свердла таскаєте за собою? І його будете умивать?

Копач

Вещ дорога: і від собак, і від лихого чоловіка. Хе-хе! Опит – велике діло. (Виходить)».

В яві V другої дії після слів Герасима: «Нехай сміються, так-то», – Калитка виходить, а Роман залишається сам і виголошує монолог: «Не хочеться мені суперечить батькові…», – що поданий в остаточній редакції в кінці яви VIII. Потім відбувається сцена між Романом і Мотрею (ява IX), далі між Романом і Калиткою (початок яви VIII) і, нарешті, з Копачем.

В кінці яви V другої дії після ремарки: «Запирає двері, виймає гроші й розглядає», – в рукописі:

«Однаковісінькі. Єй, не розберу, котрі настоящі, а котрі ні! Ага, оце вони – краї надірвані. Хоча й сам бачу, що всяке прийме, одначе боязко повірить жидкові, краще попробувать розміняти в казначействі… (Стук у двері). Хтось стукає у двері… (Хова гроші). Чи не кум приніс запродажню… Хіба взять кума в компаньони?»

Далі так, як наприкінці яви VIII першої дії.

Замість лайки в кінці VI яви в рукописі дано розмову Герасима й Параски, що в остаточній редакції віднесено до яви XI. В яві VII входив не Копач, а Савка.

В яві VII після слів Савки: «…приніс же я запродажню», – в рукописі таке:

«Герасим

(бере запродажню)

Не знаю ж я, як воно буде. Я не грамотний, а син поїхав до Пузирів – нема кому прочитать.

Савка

Що там читать… Я її сам не писав, а писареві не первина їх писать, а вам не первина їх брать. Певно, написано як слід.

Герасим

Та що… все-таки надежніше, як прочитаєш. Писар – не батько. А втім, вам, куме, дам і не читавши. (Лічить гроші)».

В розмові Калитки з Савкою (ява VII другої дії) в рукописі:

«Герасим

Отже, побий мене бог, між ними є фальшиві!

Савка

Свят, свят, свят! Та чи ви кум мій, чи, може, це нечиста сила мені морочить!

Герасим

Кум, і тілом і душею – кум, хоч і полапайте, а тільки тут є фальшиві гроші, і такі, що всяке їх прийме, особливо наш братчик… і таких грошей можна купити за п’ять тисяч – сто тисяч.

Савка

Та що ви кажете, де?

Герасим

То вже моє діло. Пристанете у компанію?

Савка

У мене ж грошей немає.

Герасим

Я достану… купимо сто тисяч».

Ява VII другої дії закінчується в рукописі такими словами Герасима:

«Клим! Запрягай коней, та хутко… Парасю, а Парасю!

Голос Параски:

«Чого там? Збирайся, серце, зараз поїдемо до церкви і я поїду з тобою!»

В рукописі немає прикінцевої XII яви другої дії. В яві III третьої дії після слів Гершка: «Від денежного чоловіка, від Жолудя» – в рукописі таке:

«Герасим

(хватається за груди і голову)

Ой!.. Ой!.. Ой!..

Гершко

Вус! Що з вами?

Герасим

Ох!.. Шпигнуло в серце і в голову…

Гершко

Ви меня перепугали насмерть.

Герасим

Нічого… нічого! (Зітхає). Пройшло».

В монолозі Герасима (ява IV, дія четверта) після слів: «Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тільки гроші» – в рукописі ідуть слова:

«Не втечеш ти від мене, свята земелько! Ні!.. А кума немає… Ніяк не надіявся, щоб Смоквинов так хутко продавав. І дивись ти, вже й Жолудь довідався. Я ж тут під носом і не знаю, а він уже купує! От люди понаставали – шибеники. Чуть загаявся – під носом із рук вихоплять. І жид – де живе, а, як муха на струп, прилетів. 1 все то за грішми!.. Ой гроші, гроші! Які ви всім хороші?! І кому ви не потрібні, і хто вас не любить, хотів би я знать? Нема такого чоловіка. Всім ви потрібні, всім, всі вас люблять, всі наголо! І ріжуть за гроші, і люблять за гроші, і все купити можна за них, все… Тільки одне дорожче, друге дешевше… А кума нема».

Наприкінці яви X (дія четверта) замість ремарки: «Герасим озирається, хватає пояс на лаві й біжить з хати», – в рукописі подано монолог Герасима:

«Ух!.. Ух!.. Куме, де ви? Мені страшно, то не жид був, то – чорт, чорт – он він стоїть у кутку, бачите? коло дверей, такий самий з бородою, з хвостом ще й вірьовка в руках… Та не втічеш, ні – я тебе не побоюсь (кидається до дверей), стій, а-а-а! (Хвата кочергу) давай гроші, давай мою кривавицю! ха-ха-ха! Кочергу поставив замість себе, а сам (пильно дивиться на двері) вискочив за двері і дражнить… вірьовку показує… ага, піймав за хвоста (хватає пояс на лаві), тепер не вирвеш… (Вибігає)».

Ява VIII четвертої дії в рукописі продовжується:

«Голос Копача близько: «Гей, хто там? Роман! Поможи!»

Савка

Може, кум кого піймав та давить замість жида.

Входить Копач і несе на руках Герасима».

В самому кінці п’єси після слів Копача до Калитки Герасим говорив:

«Що? (Углядів Савку). Кум! Ні, це нечиста сила. Захиліть, захиліть мене. (Дрижить як ніби замерз і захльобується воздухом)».

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 369 – 418.