Сто тисяч
Іван Карпенко-Карий
Дієві люде:
Герасим Никодимович Калитка – багатий крестьянин.
Параска – жінка його.
Роман – син їх.
Савка – кум Герасима, крестьянин.
Бонавентура – копач.
Невідомий – єврей.
Гершко – фактор.
Мотря – наймичка.
Клим – робітник.
1890 р. Хутір Надеждовка
Примітки
Комедію «Сто тисяч» закінчено 1890 року й того ж року надіслано автором до цензури. Як видно з рукописного примірника п’єси, що зберігається в Державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського в Ленінграді, 20 квітня 1890 року п’єсу «к представлению дозволено». (На рукописі олівцем, очевидно вже після надрукування твору, дописано: «Печатный экземпляр не схож с рукописным»). Бібліограф М. Ф. Комаров («Українська драматургія», Одеса, 1906) твердить, що ця комедія спершу мала назву «Гроші». Можливо, що такі відомості М. Ф. Комарову подав сам автор у розмові з ним. Нам не пощастило розшукати первісну редакцію комедії під назвою «Гроші».
І. Карпенко-Карий в ролі Калитки | П. Саксаганський в ролі Копача |
Вперше п’єсу опубліковано у львівському журналі «Зоря» (1891, №№ 21 – 23) під заголовком «Сто тисяч»; згодом надруковано в другому томі «Драм і комедій» (Одеса, 1897 р.).
Між рукописним варіантом п’єси 1890 року ї текстом, що вміщений у другому томі «Драм і комедій», є розходження. Найголовніші з них такі:
В рукописі п’єса починається розмовою Романа і Мотрі, тобто з яви V, а І – IV яви дописано пізніше. У зв’язку з цим є зміни і в репліках дійових осіб.
Ява V першої дії в рукописі закінчувалася так:
«Роман
Батько? Справді. Ходім. Слухай, Мотре, ти ж мене любиш?
Мотря
Авжеж, люблю; та цілувать не хочу тепер, а як повінчаємось, тоді і губи тобі поодкусюю.
Роман
От химерна!
Виходять».
На початку яви IX першої дії в рукописі подається така ремарка про Копача:
«Входить Копач, одягнений в літне, старе, вицвівше, з латками другого цвіту пальто; сорочки й галстука не видно. В петлиці медаль за севастопольську кампанію. Шляпа стара, сильно заяложена. В руках щуп, т. є. свердель, два з половиною аршини завдовшки. Штани в чоботи. Чоботи прості. Борода і волосся давно не бачили гребінки».
Згодом виясняється, що його зовуть Корній Корнійович.
В яві IX першої дії автор розширив міркування Бонавентури про науку. В рукописі були тільки перші два рядки (до слів: «…от і в службі…»).
На початку яви X першої дії в рукописі в розмові з Романом Герасим після слів: «…і сам одягнешся по-празниковому», – ще говорив: «…надінеш новий синій жилет, чоботи з цвяховими халявами, чекмень тонкого сукна».
В кінці яви XII першої дії в рукописі немає двох реплік Герасима й Копача. Замість них Роман говорить приблизно те, що в остаточній редакції подається на початку яви V:
«Наче й розумний, а дурний! І все він зна – тільки нічого не робить. Це вже, певно, Копач заколотив сватать Пузирівну, йому аби язиком телепать! Що ж? Оглядини – не вінчання. Поїду! Воно й цікаво послухать, як Бонавентура буде язиком дзвонить. А мені що? Куплю кнурця та свинку, подивлюся на дівчат та й додому».
Перша дія закінчується явою XIII, якої в остаточній редакції немає:
«Герасим
(сам розгляда ще гроші)
Настоящі!.. І таких сто тисяч… Що зо мною?.. Голова горить, а серце так стукає у грудях, що сам чую… Невже ж це все снилось мені? Га? За п’ять – сто тисяч!.. Вухами своїми чув і не вірю… Чи це жид був, чи мара?..»
В яві V другої дії після слів Бонавентури: «…піду краще до криниці умиюсь», – в рукописі таке:
«Копач бере щупа і йде.
Герасим
Та на біса ви того свердла таскаєте за собою? І його будете умивать?
Копач
Вещ дорога: і від собак, і від лихого чоловіка. Хе-хе! Опит – велике діло. (Виходить)».
В яві V другої дії після слів Герасима: «Нехай сміються, так-то», – Калитка виходить, а Роман залишається сам і виголошує монолог: «Не хочеться мені суперечить батькові…», – що поданий в остаточній редакції в кінці яви VIII. Потім відбувається сцена між Романом і Мотрею (ява IX), далі між Романом і Калиткою (початок яви VIII) і, нарешті, з Копачем.
В кінці яви V другої дії після ремарки: «Запирає двері, виймає гроші й розглядає», – в рукописі:
«Однаковісінькі. Єй, не розберу, котрі настоящі, а котрі ні! Ага, оце вони – краї надірвані. Хоча й сам бачу, що всяке прийме, одначе боязко повірить жидкові, краще попробувать розміняти в казначействі… (Стук у двері). Хтось стукає у двері… (Хова гроші). Чи не кум приніс запродажню… Хіба взять кума в компаньони?»
Далі так, як наприкінці яви VIII першої дії.
Замість лайки в кінці VI яви в рукописі дано розмову Герасима й Параски, що в остаточній редакції віднесено до яви XI. В яві VII входив не Копач, а Савка.
В яві VII після слів Савки: «…приніс же я запродажню», – в рукописі таке:
«Герасим
(бере запродажню)
Не знаю ж я, як воно буде. Я не грамотний, а син поїхав до Пузирів – нема кому прочитать.
Савка
Що там читать… Я її сам не писав, а писареві не первина їх писать, а вам не первина їх брать. Певно, написано як слід.
Герасим
Та що… все-таки надежніше, як прочитаєш. Писар – не батько. А втім, вам, куме, дам і не читавши. (Лічить гроші)».
В розмові Калитки з Савкою (ява VII другої дії) в рукописі:
«Герасим
Отже, побий мене бог, між ними є фальшиві!
Савка
Свят, свят, свят! Та чи ви кум мій, чи, може, це нечиста сила мені морочить!
Герасим
Кум, і тілом і душею – кум, хоч і полапайте, а тільки тут є фальшиві гроші, і такі, що всяке їх прийме, особливо наш братчик… і таких грошей можна купити за п’ять тисяч – сто тисяч.
Савка
Та що ви кажете, де?
Герасим
То вже моє діло. Пристанете у компанію?
Савка
У мене ж грошей немає.
Герасим
Я достану… купимо сто тисяч».
Ява VII другої дії закінчується в рукописі такими словами Герасима:
«Клим! Запрягай коней, та хутко… Парасю, а Парасю!
Голос Параски:
«Чого там? Збирайся, серце, зараз поїдемо до церкви і я поїду з тобою!»
В рукописі немає прикінцевої XII яви другої дії. В яві III третьої дії після слів Гершка: «Від денежного чоловіка, від Жолудя» – в рукописі таке:
«Герасим
(хватається за груди і голову)
Ой!.. Ой!.. Ой!..
Гершко
Вус! Що з вами?
Герасим
Ох!.. Шпигнуло в серце і в голову…
Гершко
Ви меня перепугали насмерть.
Герасим
Нічого… нічого! (Зітхає). Пройшло».
В монолозі Герасима (ява IV, дія четверта) після слів: «Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тільки гроші» – в рукописі ідуть слова:
«Не втечеш ти від мене, свята земелько! Ні!.. А кума немає… Ніяк не надіявся, щоб Смоквинов так хутко продавав. І дивись ти, вже й Жолудь довідався. Я ж тут під носом і не знаю, а він уже купує! От люди понаставали – шибеники. Чуть загаявся – під носом із рук вихоплять. І жид – де живе, а, як муха на струп, прилетів. 1 все то за грішми!.. Ой гроші, гроші! Які ви всім хороші?! І кому ви не потрібні, і хто вас не любить, хотів би я знать? Нема такого чоловіка. Всім ви потрібні, всім, всі вас люблять, всі наголо! І ріжуть за гроші, і люблять за гроші, і все купити можна за них, все… Тільки одне дорожче, друге дешевше… А кума нема».
Наприкінці яви X (дія четверта) замість ремарки: «Герасим озирається, хватає пояс на лаві й біжить з хати», – в рукописі подано монолог Герасима:
«Ух!.. Ух!.. Куме, де ви? Мені страшно, то не жид був, то – чорт, чорт – он він стоїть у кутку, бачите? коло дверей, такий самий з бородою, з хвостом ще й вірьовка в руках… Та не втічеш, ні – я тебе не побоюсь (кидається до дверей), стій, а-а-а! (Хвата кочергу) давай гроші, давай мою кривавицю! ха-ха-ха! Кочергу поставив замість себе, а сам (пильно дивиться на двері) вискочив за двері і дражнить… вірьовку показує… ага, піймав за хвоста (хватає пояс на лаві), тепер не вирвеш… (Вибігає)».
Ява VIII четвертої дії в рукописі продовжується:
«Голос Копача близько: «Гей, хто там? Роман! Поможи!»
Савка
Може, кум кого піймав та давить замість жида.
Входить Копач і несе на руках Герасима».
В самому кінці п’єси після слів Копача до Калитки Герасим говорив:
«Що? (Углядів Савку). Кум! Ні, це нечиста сила. Захиліть, захиліть мене. (Дрижить як ніби замерз і захльобується воздухом)».
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 369 – 418.