Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Хазяїн

Іван Карпенко-Карий

Комедія в 4 діях

Дієві люде:

Терентій Гаврилович Пузир – хазяїн, мільйонер.

Марія Іванівна – його жінка.

Соня – їх дочка.

Феноген – права рука хазяїна.

Маюфес – фактор.

Павлина – кравчиха з города.

Зеленський, Ліхтаренко – економи

Куртц – шахмейстер.

Петро Петрович Золотницький – родовитий багатий пан.

Калинович – учитель гімназії.

Зозуля – помічник Ліхтаренків.

Лікар

Харитон – розсильний.

Петро

Дем’ян

Дівчина

Юрба робітників.


Примітки

Робота над сатиричною комедією «Хазяїн» припадає на весну 1900 р., хоч задум її, образи і сюжетні ситуації драматург, очевидно, виношував добрий десяток років.

«Я пишу нову комедію «Хазяїн», – писав Іван Карпович своєму синові Назару 26 березня 1900 р. з хутора Надія, – але діло туго йде, часто голова болить. Одначе перший акт готовий, і я ним наче задовольняюсь. Хоч то раз у раз так зі мною буває: поки пишу, задовольняюсь, а напишу – недоволен» [«Театр», 1940, № 6, стор. 24].

Через місяць п’єса вже була готова і відіслана до цензури. 20 вересня 1900 р. цензура дозволила «Хазяїна» до вистави, і трупа П. Саксаганського почала готувати спектакль. Карпенко-Карий трохи побоювався за успіх свого нового твору.

«Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху, – ділився драматург своїми сумнівами з сином у листі від 27 грудня 1900 р. – «Хазяїн» же зла сатира на чоловічу любов до стяжания без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания! Побачимо, як-то вона піде» [Там же, стор. 25].

Але побоювання драматурга були даремними. Глядач зрозумів ідею твору, відчув усю силу сатиричного звучання комедії і високо оцінив її. Цьому, звичайно, сприяло ще й те, що «Хазяїна» ставила об’єднана «трупа корифеїв». Пузиря грав сам Карпенко-Карий, Феногена – Саксаганський, Ліхтаренка – Садовський, Золотницького – Кропивницький, Соню – Ліницька. В листі до сина від 2 лютого 1901 року з Києва Карпенко-Карий повідомляв:

«Хазяїн» пройшов з великим поспіхом. Всім дуже подобається. Ніхто, навіть самі сильні критики, не находять великих недочотів, крім деяких дрібниць, на котрі не варт було б звертать уваги, але я і ті дрібниці поправив. Я сам бачу, що це найкраща моя комедія і, мабуть, – не то краща, а вже й такої не напишу. «Хазяїн» вже пройшов три рази при добрих зборах і має ще бути виставлений два рази на одній неділі» [Там же].

І. Франко писав про «Хазяїна»:

«Грандіозну по своїм замислі й по майже бездоганнім обробленню картину великого промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто селянською вдачею дає нам Карпенко-Карий у своїй… драмі «Хазяїн». Постать Терентія Гавриловича Пузиря, представлена на фактичній основі українського мільйонера-мужика Харитоненка і його окруження, змальована більш епічним, ніж драматичним стилем. Та проте майстерна драматична техніка надає тій драмі велику сценічну вартість і запевняє їй довговічність на сцені» [Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. XVII, К, 1955, стор. 452.].

Отже, і сам автор, і літературна критика того часу оцінювала комедію «Хазяїн» як найвидатніше явище в українській драматургії другої половини XIX століття.

Вперше комедія «Хазяїн» була надрукована в 1902 р. окремою книжкою в Києві; потім автор надрукував її в третьому томі своїх «Драм і комедій» (Одеса, 1903). Цей текст цілком збігається з рукописом, що зберігається в Державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського в Ленінграді (№ 56155).

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ.вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 305– 378.