Батькова казка

Іван Карпенко-Карий

Драма в 5 діях

Дієві люде:

Никодим Михайлович – перш камердинер, а потім «вольноотпущений», управляючий.

Марина – горнична, потім жінка Никодима.

Пилип Дорофейович – дворецький.

Кость – лакей.

Пріська – дівчина, горнична, потім жінка Костева.

Палажка – дівчина, горнична.

Чаплинський – шляхтич, конторщик.

Роман – отаман.

Мошко – шинкар.

Лікар – німець.

Мита – козачок.

1892 р. Хутір Надеждовка

Примітки

Драма «Батькова казка» спершу мала назву «Артист». Першу дію «Артиста» драматург надіслав до збірника «Запомога», який, до речі, так і не побачив світу. Рукопис цієї дії вивчав один з дослідників творчості Карпенка-Карого А. Музичка («З творчості І. Тобілевича (Карпенка-Карого)»). У рукописі першої дії п’єси «Батькова казка» ще не виступає дворецький Пилип Дорофейович. Відсутність серед дійових осіб Пилипа Дорофейовича зумовила те, що в рукописі першої дії немає другої, третьої і дев’ятої яв. Нема й діалога з лікарем.

Залишаючи незмінним провідний мотив п’єси «Артист» (одруження Никодима з нерівнею), І. Карпенко-Карий згодом змінює композицію твору, дає іншу характеристику кільком дійовим особам, в багатьох місцях робить стилістичну правку. В новій редакції твору і в характері Никодима, і в характері Марини з’являються нові риси. Тому драматург вважав за потрібне змінити і назву драми спочатку на «Гріх і покаяння», а потім на «Батькова казка». Ця остання назва, як цілком слушно зауважували деякі дослідники, не була зв’язана з змістом п’єси, а лише вказувала на її джерело.

14 серпня 1892 року п’єсу дозволено театральною цензурою до вистави, й вона йшла на сцені під назвою «Гріх і покаяння». В цьому варіанті вже виступає Пилип Дорофейович, маємо й інше, ніж в останній редакції закінчення. Деяке уявлення про варіант драми під назвою «Гріх і покаяння» дає рецензія на цю п’єсу, що вміщена у журналі «Зоря» (1893, ч. II, стор. 221 – 222), під назвою «Артист». «Гріх і покута». Драма на 5 дій Карпенка-Карого». Передаючи зміст п’єси, рецензент говорив:

«Кость завзято й невсипуще слідить за кроками Марини з шляхтичем Чаплинським, конторщиком і пройдисвітом, і, відтак заприязнившись з ним, дістає в руки власноручні записки Чаплинського, користолюбного розпусника і губителя чужого родинного щастя, чужої честі. Кость наводить Никодима спершу на підозріння, а відтак і на конкретні факти, виявляючи, як вельми легкодушно поводиться Марина.

Никодим під впливом Костя переміняється в лютого звіра, кипить від гніву та стиду за зобижену честь і нанесені гризоти. Відходячи майже від розуму, він збирається вбити свого ворога, а відтак задумує вбити і самого себе, але Кость сам в добрий час здержує його руку.

В останній дії справа приймає інший веселий оборот. Показується, що Марина попросту кокетувала з нудьги, з пустого життя, котре завів сам-таки Никодим, що дуже мало часу і ласк присвячував молодій веселій жінці. Після бурної родинної сцени Марина навколішках кається в своїх дійсно дрібних грішках, клянеться на все на світі, що гаряче любить свого чоловіка і молить-благає дарувати її провину, на що в кінці годиться добрий і сердешний Никодим, що усім серцем прив’язався до своєї Марини».

Але й цей варіант не був остаточним. І. Карпенко-Карий п’єсу знову переробив і надіслав до цензури, яка 29 серпня 1893 року вдруге дозволила її до вистави.

Під назвою «Батькова казка» п’єса надрукована в другому томі «Драм і комедій» (Одеса, 1897).

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 419 – 479.