Підпанки
Іван Карпенко-Карий
Драма в 5 діях і 7 одмінах
Дієві люде:
Филимон – дворецький.
Гаврюшка – хлопець при горницях.
Отаман
Економ
Дуняшка – горнишна.
Домаха – удова.
Василина – її дочка.
Софрон – її чоловік.
Карпо – товариш його.
Соломія – його жінка.
1-й чоловік
2-й чоловік
Гаврило
Аврам – старий дід.
Молодиці, дівчата, чоловіки
Примітки
Першу дію драми під заголовком «Що було, те мохом поросло» спершу надруковано у львівському журналі «Правда» (1890, том другий, вип. V). Дії друга, третя, четверта і п’ята з’явилися на сторінках «Правди» 1892 року (№№ 2 – 6). 1899 року під назвою «Підпанки» п’єсу опубліковано в журналі «Киевская старина», № 6. 1903 року п’єсу опубліковано в четвертому томі «Драм і комедій».
Драма «Підпанки» через цензурну заборону довгий час була позбавлена сценічного життя. Боротьба за цензурний дозвіл почалася, очевидно, ще 1887 р., зараз же після викінчення п’єси. М. Садовський у своїх спогадах [М. Садовський. Мої театральні згадки, Держвидав образотворчого мистецтва та муз. літ-ри, К., 1956, стор. 79 – 80] розповідав про намагання дістати цензурний дозвіл на виставу цієї п’єси, які кінчалися завжди тим, що її повертали назад з досить красномовним червоним написом: «К представлению признана неудобной».
3 липня 1887 р. цензурний комітет Головного управління в справах друку розглянув п’єсу Карпенка-Карого під назвою «Не так пани, як підпанки» і прийшов до висновку, що
«…пьесы с таким содержанием, указывающим на гнет и насилие помещичьим классом крестьян, ни под каким видом не могут быть дозволены ни к печати, ни к исполнению на сцене, как противоречащие духу цензурных постановлений» [ЦДІА в Ленінграді, ф. 776, од. зб. 6, лист 76].
В Державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського в Ленінграді зберігаються дві відбитки п’єси «Підпанки» з журналу «Киевская старина». Автор сподівався, що до надрукованого твору цензура буде не такою суворою. Проте на обох примірниках накладено все ту ж категоричну резолюцію: «К представлению признана неудобной». Під однією стоїть дата «14.VII. 1889 г.», під другою – «11.III. 1901 г.». Багато разів посилав драматург до цензури свою п’єсу, кожного разу змінюючи назву: «Що було, те мохом поросло», «Сільська честь», «Прислужники», «Підпанки», «Перед світом», «Не так пани, як підпанки» та інші.
Аби тільки врятувати п’єсу, автор змушений був раз у раз переробляти викінчений твір, змінювати трактування образів, замасковувати ідею, хоч це й суперечило його думкам, настроям і бажанням. В листі до сина від 19 листопада 1897 р. І. Карпенко-Карий писав:
«Розласившись, що дозволяють легше п’єси, я оце на днях послав до цензури «Підпанки» під заголовком «Перед світом». Така назва зроблена через те, що п’єса поправлена і кінець її новий. Виходить так, що всі муки люди переживають перед волею і п’єса кінчається тим, що вийшла людям воля. От і виходить – перед світом, перед волею повинні б дозволить» [«Театр», 1940, № 3, стор. II].
В іншому варіанті п’єси «Прислужники» мова йде про безправне становище селян-кріпаків, про знущання з них панів-самодурів, про всіх тих п’явок, що були породженням феодально-кріпосницького ладу і разом з дворянами складали єдиний табір визискувачів. Але найбільшим злочинцем у цьому варіанті показаний панський полигач-дворецький Пилип Сидорович, самого ж пана навіть немає серед дійових осіб. Твір, безумовно, в цій редакції значно різниться від авторського задуму. З комедії він перетворився у драму
Щоб здобути дозвіл цензури, драматург змушений був переробляти п’єсу всупереч своїм естетичним смакам і навіть назвою, наданою виключно для цензури, підкреслювати, ніби у всіляких злочинствах винні не пани, а їхні прислужники. Провідну думку п’єси про те, що й самі прислужники є породженням злочинного панства, феодально-кріпосницького ладу, драматург змушений був ховати так глибоко, щоб і пильне цензорське око її не помітило. Зрештою тільки 1904 року Карпенко-Карий домігся дозволу на постановку цієї п’єси.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 85 – 131.