Діаспора. 1

Софія Малильо

Діаспора. Термін науковий.

Хто про нього думав і коли?

Та ось нині словом загадковим

не будь-що – людину нарекли.

І ввійшло воно в наш будній побут,

і звучить у ньому без кінця,

і любов викрешує, не злобу

в наших думах, душах і серцях.

Та інакше і не може бути,

бо в химернім, дивнім слові цім

нашим душам рідний голос чути

з далей світу, – всіх його кінців.

Може, термін цей не зовсім точний,

та хіба зважати нам на те?

Десь у світі генофонд наш творчий

і зберігся, й діє, і росте.

Не каприз, не дикі забобони,

а злидота і неволі жах

наших сестер і братів мільйони

розігнали по усіх світах.

Скільки їх в скорботі та відчаї

в дальніх землях тих кістьми лягло,

бо у ріднім благодатнім краї

жити людям не давало Зло.

пам’ять їхня поміж нас нетлінна,

хай утратам ми не знаєм лік.

Рідний край, скорботна Україна,

не забуде тих дітей навік.

Що вона могла для них сподіять,

геть окрадена, убога і без прав,

ледь жива у хижих кігтях змія,

що і тіло, й дух її терзав.

Та вона не вмерла у неволі,

зберегла свою глибинну суть,

хай і важко, й болісно, поволі, –

знову вийде на прогресу путь!

Тож приходьте, любі сестри й браття,

поєднаємо тепло долонь!

Із живого знов сердець багаття

підживіть своїх сердець вогонь!

Ми із вами – всі одної крові,

не забудьмо, дорогі, про те!

Хай із нашої турботи і любові

воля Україні проросте!

28/IX-1990.