Прогрес

Софія Малильо

Пройшовши крізь убивства й грабежі,

народ ледь вижив у безмірних муках,

а що там скоїлось в його душі,

вже не дослідить навіть і наука.

З тих днів січневих, тих зловісних днів,

коли Богдан довірився сусідам,

у путах рабства дух народу скнів

і підкоривсь насильництву і бідам.

А там – хоч бунтував, то навмання,

Та мусив далі вбого животіти,

бо роз’єднала ватажків гризня,

порив у стан лакейської еліти.

Лакейська гвардія знай плодила рабів,

душею й тілом відданих сусідам,

а бідний люд у кріпосництві тлів,

його давила панства піраміда.

А там – явилися пророки і вожді

з принадливими гаслами свободи.

Народ воскрес, мов сили молоді

родив у нім доби нової подих.

Під гаслами святими йшов у бій

і не щадив ані життя, ні крові,

щоб жити гідно на землі своїй,

як личить чесному трудівникові.

Та лжепророки зрадили народ,

в бій підняли для вигоди своєї.

Їх надихали не любов, добро,

а безпощадні класові ідеї.

І все змішалося в кривавій млі,

мов підлий Каїн, брат устав на брата,

щоб на покривдженій, окраденій землі

собі створити знову супостата.

Вдивляюся у Час, у розбрат, у біду.

Дрімає люд. Які ще там ідеї?

Гальмуючи історії ходу,

вчорашній день відстоюють лакеї.

19/X-1990.